Уголовное право зарубежных стран

 Статтею 258 КК Польщі передбачена відповідальність за створення групи чи спільноти, метою яких є вчинення злочинів, у т.ч. податкових або озброєних, керівництво ними чи участь у них. Не підлягає покаранню за ці злочини той, хто: а) добровільно відмовився від участі в цій групі (спільноті); б) повідомив відповідний правоохоронний орган про всі істотні обставини вчиненого діяння або запобіг його вчиненню.

 Не  визначає форм співучасті Загальна частина  КК Швейцарії. Статті Особливої частини цього КК (Книга 2) не містять і такої обтяжуючої обставини, як вчинення злочину групою осіб. Разом з тим, передбачені: а) можливість підвищення покарання у разі вчинення злочинів проти статевої недоторканності спільно кількома особами (ст. 200); б) підвищена відповідальність за вчинення крадіжок чи розбоїв членами банди, організованої для постійного їх вчинення (статті 139 і 140); в) відповідальність за участь у злочинній організації з метою вчинення насильницьких та корисливих злочинів (ст. 260-Сег); г) відповідальність за заснування протиправного об'єднання з мстою вчинення злочинних діянь проти держави, передбачених статтями 265, 266, 266-Ьій, 271-275-Ьій, заклик до його утворення, вступ до нього, участь у ньому чи виконання його вказівок (ст. 275-Ісг).²¹

 Розглянемо такий інститут кримінального права як обставини, що виключають кримінальну відповідальність.

 У кримінальному  праві зарубіжних держав, як правило, не існує чіткої системи обставин, що виключають кримінальну відповідальність. Крім того, останні називаються або обставинами, що виправдують (захистами) - в Англії й США, або виправдувальними фактами, що звільняють від кримінальної відповідальності, - у Франції, або обставинами, що виключають протиправність або провину - у ФРН і т.д.

   Також у багатьох цих країнах не розмежовуються підстави звільнення від кримінальної відповідальності та обсатвини, що виключають злочинність діяння, як це зроблено в КК України, тобто, наприклад така обставина, що виключає злочинність діяння за КК України необхідна оборона міститься у КК КНР у розділі звільнення від кримінальної відповідальності.  У КК Франції обставини, що є "підставами звільнення від кримінальної відповідальності", систематизовані, поміщені в одну главу й розташовані в певній послідовності ( гл. 2 розд. II Кн. II КК Франції).

 До  названих обставин французький законодавець відніс: 1) неосудність; 2) примус до здійснення злочинного діяння; 3) помилку в праві; 4) виконання припису закону або  наказу законного органа влади; 5) правомірний  захист; 6) стан необхідності (крайня необхідність), 7) недосягнення тринадцятилітнього віку. Тобто, порівнюючи даний інститут у кримінальному кодексі  Франції з кримінальни кодексом України можна сказати, що в КК України  відсутні майже всі  обставини, які присутні в КК Франції. А деякі обставини,які передбачені у КК Франції у розділі «підстави звільнення від кримінальної відповідальності» у КК України відносяться до інституту « обставини,що виключають злочиність діяння», зокрема виконання припису закону або наказу законного органа влади, стан необхідності(крайня необхідність).²²

 У КК КНР передбачено два види обставин, що виключають кримінальну відповідальність: необхідна оборона й гостра необхідністьа  В ст. 20 даного КК міститься  положення  про те, що діяння, вчинене в стані  необхідної оборони, не тягне кримінальної відповідальності. Під необхідною обороною в китайському кримінальному праві розуміється захист "держави, суспільних інтересів, майна, що обороняється або інших осіб і їхніх прав від незаконних зазіхань". Обов'язковою умовою правомірності необхідної оборони є те, що особі, що здійснює незаконне зазіхання, наноситься "втрата, що не перевищує припустиму норму захисту". КК КНР оперує поняттям "перевищення меж необхідної оборони", але не розкриває його змісту. У Кодексі вказується лише на те, що "якщо оборонні дії перевищили необхідну межу й заподіяли істотну шкоду, то кримінальна відповідальність наступає".

 Ще  однією обставиною, що виключає кримінальну  відповідальність, по китайському кримінальному  праву, є крайня необхідність (ст. 21 КК КНР). Під крайньою необхідністю розуміється прийняття особою "термінових мір для запобігання небезпеки, що загрожувала суспільним або іншим інтересам, особистості й правам даної особи або третіх осіб".

 КК  Австрії передбачає кілька видів  обставин, що виключають кримінальну відповідальність. По-перше, до них відноситься необхідна оборона. Під необхідною обороною в ст.3 КК Австрії розуміється необхідний захист від наявного або безпосередньо загрозливого протиправного зазіхання на життя, здоров'я, тілесну недоторканність, волю або майно, якщо ця небезпека загрожує як самій особі або його інтересам, так і іншій особі або його інтересам. Другою обставиною, що виключає протиправність діяння, є правомірна гостра необхідністьа (_ 10). Якою-небудь істотною специфікою даною правовий інститут по австрійському кримінальному праву не володіє.

   По кримінальному праву Швейцарії  система правомірних дій включає:  приписання закону, службовий або  професійний обов'язок (ст. 32), необхідну  оборону (ст. 33) і крайню необхідність (ст. 34). Інститут крайньої необхідністі в КК Швейцарії має свої особливості. Він підрозділяється на два види по ознаці мети: запобігання небезпеки для власного блага або для чужого блага.²³

 Ще  один інститут кримінального права  – покарання. У кримінальних кодексах зарубіжних держав відсутні, як правило, норми про поняття й цілі покарання. Ці питання розглядаються переважно в доктрині кримінального права. При цьому існує безліч самих різних концепцій покарання - від теорії покарання  за принципом таліона до новітніх теорій ресоціалізації злочинця.

 КК  Франції не містить визначення покарання  й не формулюється його цілей. Про  останній непрямо говориться в КПК  Франції 1958 р. стосовно до конкретних кримінально-правових мір. Так, особи, засуджені за вбивство неповнолітнього, що не досягли 15 років, або за вбивство, сполучене зі зґвалтуванням або іншими злочинами, зазначеними в ст. 718 УПК Франції, відбувають покарання в пенітенціарних установах, що дозволяють забезпечити послідовну медичну й психологічну адаптацію. Умовне звільнення може бути надано тільки у випадку, коли з'явилися "вагомі відомості про соціальну реадаптацію" засудженого (ст. 729 УПК). Міри сприяння, що супроводжують виконання такого кримінального покарання, як заборона проживати в певних місцях, "мають на меті полегшити соціальне виправлення засудженого" (ст. 763-3 УПК). Про "соціальну реадаптацію" говориться й в інших статтях УПК Франції Таким чином, французький законодавець наголошує на такій меті покарання, як ресоціалізація злочинця.

 КК  ФРН не містить поняття покарання. У КК Швейцарії говориться лише про цілі застосування окремих мір. Так, виконання покарань у вигляді каторжної в'язниці й тюремного ув'язнення "повинне впливати на ув'язненого й підготовляти його до повернення до життя на волі" (ч. 1 ст. 37). Крім того, виконання названих покарань покликано сприяти тому, щоб шкода, заподіяна потерпілому, була  відновлена.

 У КК Польщі 1997 р. у главі про правила  призначення покарання й кримінально-правових мір говориться про "попереджувальні  і виховні цілі" покарання, які "можуть бути досягнуті у відношенні засудженого", і про "необхідність в сфері формування правової свідомості суспільства" (§ 1 ст. 53). При призначенні покарання неповнолітньому суд повинен, у першу чергу, керуватися виховними цілями (§ 1 ст. 54).

 Таким чином, у кримінальному праві  зарубіжних держав поняття покарання, як правило, не міститься  безпосередньо  в тексті кримінально-правового  акту, а формулюється й аналізується доктриною. Разом з тим законодавець нерідко визначає мету застосування окремих кримінально-правових мір, особливо тих, які являють собою альтернативу традиційним і домінуючим по практиці їхнього застосування видам покарання: позбавленню волі й штрафу. При цьому законодавці багатьох держав, зокрема, що прийняли в останнє десятиліття нові кримінальні кодекси або нові редакції останніх, наголошують на ресоціалізацію злочинців. Ціль ресоціализації - "повернення засудженого в суспільство" і його включення в соціум у якості правослухняного члена - розглядається як прогресивна, демократична й повною мірою відповідною концепції основних прав і воль людини.²⁴

2. Вплив кримінального права  пострадянських держав на кримінальне право  України.

 Україна на даному етапі свого розвитку дуже тісно співпрацює з майже всіма  державами світу, намагається стати повноправним членом Європейського Союзу, інших міжнародних організацій. Одним словом, після майже столітнього перебування у складі Радянського союзу Україна намагається статити європейською розвиненою державою із розвиненою правовою системою. Але все одно майже столітня спільна радянська  історія дається взнаки і  часто у  розробці різних нормативно-правових актів Україна чомусь керується досвідом не країн Європи, а країн саме колишнього Радянського союзу. Не є виключенням у цьому і Кримінальний кодекс України прийнятий 5 квітня 2001 року. Дуже великий вплив справив на КК України КК Російської федерації ( далі КК РФ), Кримінальний кодекс Білорусі(КК Білорусі), Кримінальний кодекс Латвійської Республіки(КК Латвії).Тому, я вважаю було б доцільно розглянути деякі основні норми КК РФ, які були використані українським законодавцем у КК України.

 Щодо  поняття злочину та класифікації злочинів, то згідно зі ст. 14 КК Росії злочином визнається винно вчинене  суспільне небезпечне діяння, заборонене цим Кодексом під загрозою покарання. Тобто майже такеж визначення як і в КК України,крім того, суб'єкт злочину у КК РФ, на відміну від КК України, не розглядається як окрема ознака злочину, а включається до змісту забороненого діяння.

 Згідно  зі ст. 11 КК Білорусі злочином визнається вчинене винно суспільне небезпечне діяння (дія або бездіяльність), яке характеризується ознаками, передбаченими цим Кодексом, і заборонене ним під загрозою покарання. Таке визначення злочину близьке до того, що міститься в ст. 11 КК України. Відмінності ж полягають також тому, що білоруський законодавець не вводить до цього поняття ознаку суб'єкта злочину і акцентує на заборонності відповідного діяння під загрозою покарання . Хавронюк М.І. вважає, що таке формулювання ознаки кримінальної протиправності і караності є більш точним, ніж застосоване в КК України, принаймні тому, що КК України передбачені деякі суспільне небезпечні винні діяння, які, однак, не є забороненими під загрозою покарання²⁵.

 Відповідно  до КК України (ст. 12) критерієм класифікації злочинів є ступінь їх тяжкості, а на роль формального класифікатора за таким критерієм український законодавець не зміг обрати чогось іншого, ніж санкції статей Особливої частини КК. Так само, в основному за допомогою виду і міри покарання, визначається суспільна небезпечність злочину і в КК Росії (ст. 15), КК Білорусі (ст. 12) тощо. Фактично це означає, що злочином у цих кодексах  визнається діяння, за яке передбачене певне покарання. Вказівка ж на суспільну небезпечність такого діяння існує нібито для виду, як декларація про наміри: адже у жодному з цих кодексів немає положень, які забороняли б криміналізувати діяння, що не відповідають характеру і ступеню суспільної небезпечності, характерним для злочину, а на практиці такі діяння надто часто безпідставно криміналізуються.

 Назви категорій злочинів, визначених у  ст. 15 КК Росії залежно від характеру і ступеня суспільної небезпечності діяння, аналогічні назвам, визначеним у ст. 12 КК України. Проте критеріями категоризації виступають не лише вид і міра покарання, а й форма вини.²⁶

 Тобто, можна зробити висновок, що визначення злочину закріплене у  КК РФ мало певний вплив на визначення злочину,що у КК України, що,на мою думку не є дуже позитивним, бо український законодавець міг дати власне визначення поняття злочину включивши в нього всі правові ознаки злочину, а не копіювати у російських сусідів.

 Певний  вплив пострадянський вплив прослідковується в інституті суб’єкт злочину.Відповідно до кримінальних кодексів України, Росії, Білорусі суб'єктом злочину є тільки фізична особа. КК Росії (ст. 20), КК Литви (ст. 13), КК Білорусі (ст. 27) і КК Молдови (ст. 21), як і КК України, встановлюють, що кримінальній відповідальності підлягає особа, яка досягла 16-річного віку, а у випадках, передбачених законом, — 14-річного. Різниця полягає лише у переліках діянь, за які підлягають кримінальній відповідальності особи, які вчинили 'їх у віці від 14 до 16 років.

 Законодавці Росії, Білорусі і України зійшлись у тому, щоб включити до цього  переліку: умисні вбивство і заподіяння тяжкого та середньої тяжкості тілесних ушкоджень, зґвалтування і насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, захоплення заручників, пошкодження шляхів сполучень і хуліганство. Разом з тим, якщо російський і білоруський законодавці включили до переліку усі види крадіжки, грабежу, розбою та вимагання, то український —- вибірково лише окремі. Отже, законом визнано, що особа у віці від І4 до 16 років нібито здатна усвідомлювати суспільну небезпеку будь-якого грабежу, крім грабежу, предметом якого є прекурсори й обладнання для виготовлення наркотиків (статті 312 І 313 КК України), або здатна усвідомлювати суспільну небезпеку крадіжки зброї (ст. 262 КК України), крім випадків, коли вона вчинює цей злочин повторно або за попередньою змовою групою осіб. КК України виходить, як бачимо, з того, що особи у віці від 14 до 16 років мають усвідомлювати суспільну небезпеку усіх найбільш тяжких злочинів²⁷. Визначення неосудності у КК РФ (ст. 21) і КК Білорусі(ст. 28) майже не відрізняється від її визначення у КК України за тим винятком, що інтелектуальна ознака неосудності у перших двох кодексах передбачає неможливість усвідомлення не просто "своїх дій (бездіяльності)", а "фактичного характеру і суспільної небезпеки своїх дій (бездіяльності)". Щодо обмеженої осудності, то згідно з КК України визнання особи обмежено осудною "враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру". Стаття 29 КК Білорусі має назву "Зменшена осудність", а ст. 22 КК Росії — "Кримінальна відповідальність осіб з психічним розладом, що не виключає осудності". За своїм змістом ці статті передбачають те саме, що у КК України визначається як "обмежена осудність"²⁸.