Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини

Оскільки за законом  усиновлення здійснюється лише щодо неповнолітньої людини, то вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою її усиновлення (удочеріння), не можуть кваліфікуватися за ч. 1, а тільки за частинами 2 або 3 ст. 149 КК України [16, с.357].

Примусова вагітність означає  посягання на волю жінки, пов`язане з тим, що вона завагітніла, у т.ч. шляхом штучного запліднення, у примусовому порядку.

Примусова вагітність, звернення  в сексуальнее рабство, примушування до проституції за Римським статутом Міжнародного кримінального суду (ст.7) у певних випадках розглядаються як міжнародні злочини протии людяності, які може бути вчинено, наприклад, з метою зміни етнічного складу якого-небудь населення чи  з метою вчинення інших серйозних порушень міжнародного права [5].

Тому, якщо акт торгівлі людьми вчинено з метою примусової вагітності чи іншої експлуатації в контексті геноциду, вчинене слід кваліфікувати за ст. 442 КК України.

Втягнення у злочинну діяльність –  це дії, пов`язані з безпосереднім психічним чи фізичним впливом на особу та вчинені з метою викликати у неї прагнення взятии участь в одному чи кількох злочинах. Втягнення у злочинну діяльність передбачає всі види фізичного насильства і психічного впливу (переконання, залякування, підкуп. Обман, розпалювання почуття помсти, заздрості або інших низьких спонукань, пропозиція вчинити злочин, обіцянка придбати або збути викрадене, давання порад про місце і способи вчинення або про приховування слідів злочину, вживання спиртних напоїв, наркотичних засобів чи психотропних речовин разом з особою з метою полегшити схиляння її до вчинення злочину та ін.).

Використання у збройних конфліктах передбачає використання особи  для виконання ним бойових  завдань, пов`язаних  з поваленням державної влади або порушенням сувернітету і територіальної цілісності інших держав тощо.

Передача людини іншій  особі з метою використання першої у збройному конфлікті як найманця потребує кваліфікації за ст. 27 і 447 як пособництво (чи підбурювання) у вербуванні найманців, а також за ст. 149 [19].

Важливо зазначити, що закон  не вимагає, щоб конкретна кінцева  мета була досягнута. Для складу злочину досить, якщи винний переслідував цю мету. Тому злочин вважається закінченим вже з моменту продажу потерпілого, його іншої сплатної передачі, або іншої угоди щодо людини, пов’язаної з переміщенням потерпілого через державний кордон України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Кваліфікуючі ознаки злочину, передбаченого ст. 149 КК.

 

У кримінальному праві  кваліфікацією називається юридична оцінка злочину і встановлення (застосування) тієї кримінально-правової норми, яка  найбільш повно описує ознаки цього  злочину. Кваліфікувати злочин – означає встановити повну відповідність його ознак ознакам норми, яка передбачає відповідальність за вчинення сааме цього злочину [18].

У частині 2 ст. 149 КК України  вказані кваліфікуючі ознаки цього  злочину:

- здійснення злочину  щодо неповнолітнього;

- кількох осіб (хоч  би двох);

- повторно;

- за попередньою змовою групою осіб;

- з використанням суб`єктом свого службового становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності [1].

Якщо такі кваліфікуючі ознаки, як «вчинені щодо неповнолітнього» та «кількох осіб» не викликають неоднозначного тлумачення, то такі як, наприклад, «повторно», «за попередньою змовою групою осіб» потребують додаткового тлумачення.

У кримінальному праві  повторністю злочинів (ст. 32 КК) називаються вчинення особою вдруге злочину, в якому згідно з кримінальним законом передбачена ознака повторності незалежно від того, чи була ця особа притягнута до кримінальної відповідальності за попередній (перший) злочин.

Повторність як кваліфікуюча ознака, що передбачена кримінальним законом має свої характерні ознаки. Першою з них є вчинення двох або більше злочинів однією особою.

Не створюють повторності  кілька тотожних епізодів одного злочину (продовжуваного), що охоплені єдиним умислом (наміром).

Відмежування одного продовжуваного злочину від повторності  чи відмежування повторного вчинення злочину від продовжуваного злочину  є однією із найскладніших проблем  кваліфікації злочинів. Пленум Верховного Суду України, враховуючи це, роз`яснив, що продовжуваним злочином визнається неодноразове вчинення тотожних злочинних дій, які мають загальну мету, охоплюються єдиним умислом винного і становлять у своїй сукупності один злочин [8, с.156]. Тобто головною ознакою продовжуваного злочину є єдність умислу для всіх вчинених дій. Повторне вчинення злочину, навпаки, характерне тим, що кожен епізод (дія) вчиняється з новим умислом.

Цей момент є важливим в даному випадку, оскільки торгівля людьми може носити множинний характер, складатися з багатьох епізодів. В  цьому випадку дуже важливим є визначити кваліфікуючу ознаку діяння – повторне воно чи продовжуване, оскільки при повторному злочині ст. 149 КК України передбачає суворіше покарання.

Пленум Верховного Суду України у своїх постановах не раз відзначав, що злочин не може кваліфікуватися як повторний, якщо судимість за раніше вчинений такий злочин знято чи погашено у встановленому законом порядку або на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення до  відповідальності за раніше вчинений злочин, а також у випадках, якщо винну особу у встановленому порядку звільнено від кримінальної відповідальності.

Другою характерною  ознакою повторних злочинів є  те, що вони однорідні і становлять один і той же склад злочину.

Ззлочин кваліфікується повторно незалежно від того, чи був цей другий злочин (як і попередній) закінченим, чи це був лише замах на вчинення злочину.

У разі вчинення особою кількох  злочинів, одні з яких були закінчені, а інші – ні, незакінчені злочини  кваліфікуються окремо з посиланням на ст. 14 чи 15 КК.У разі вчинення кількох посягань на волю людини різними способами (таємно і відкрито, з насильством, що не є небезпечним для життя або здоров`я потерпілого. Чи з насильством, що є небезпечним для життя або здоров`я потерпілого тощо), то перший злочин кваліфікується окремо за ч.1 відповідної статті, а інші, як вчинені повторно, за ч. 2 цієї ж статті [ 15, с.29].

Третью характерною  ознакою повторності є вчинення злочинів, що її утворюють у різний час, послідовно, а не одночасно. 

Четверта характерна ознака повторності – вчинення злочину вдруге лише у випадках, передбачених законом. Тобто повторність як кваліфікуюча ознака злочину творюється вчиненням злочину вдруге не взагалі, не в будь-якому випадку, але лише тоді, коли повторність безпосердньо вказана у диспозиції кримінально-правової норми.

Груповим назівається  злочин, у спільному вчиненні якого  безпосередньо брали участь двоє чи більше осіб.

Головним змістом даної  кваліфікуючої ознаки «вчинення  злочину за попередньою змовою групою осіб» є змова, тобто домовленість двох чи більше осіб вчинити злочин спільно поєднаними зусиллями. Спільність вчинення  злочину включає загальну усвідомленість кожного співвиконавця про те, що у вчиненні злочину беруть участь кілька осіб, що вони діють спільно, взаємопоєднано. Спільність вчинення злочину – це не тільки вчинення подібних дій в один і той же час, це також і вчинення їх в одному і тому ж місці.

Вчинення злочину з  використанням службового становища. Це випадки вчинення злочину спеціальним суб`єктом – службовою особою, яка скоює цей злочин, використовуючи надані їй по службі права чи повноваження, в тому числі і шляхом явного виходу за межі таких прав і повноважень. Якщо торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини вчиняються працівником правоохоронного органу з використанням службового становища, то вони  кваліфікуються за сукупністю частин 2 чи 3 ст. 149 та за ч. 3 ст. 364 КК  [20].

Особливо кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину визнається вчинення тих самих дій:

1) щодо малолітнього (малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років);

2) організованою групою. Згідно ч. 3 ст. 28 КК України злочин  визнається  вчиненим організованою групою,  якщо в його готуванні або вчиненні брали  участь  декілька  осіб  (три  і більше),  які попередньо  зоoрганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього  та  іншого  (інших)  злочинів,  об'єднаних  єдиним  планом  з  розподілом  функцій  учасників  групи,  спрямованих  на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи;

3) у поєданні з насильством,  яке є небезпечним для життя  чи здоров`я потерпілого чи його близьких, або 4) з погрозою застосування такого насильства, а так само 5) якщо вони спричинили тяжкі наслідки ( ч. 3 ст. 149).

Під насильством, небезпечним  для життя чи здоров`я слід розуміти заподіяння їй легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними в момент для життя чи здоров`я в момент заподіяння.

Погроза ж застосування насильства, яке є небезпечним  для життя чи здоров`я полягає у висловленні винною особою бажання застосування фізичного насильства. Погроза має місце тоді, коли винна особа бажає, щоб у потерпілого склалось враження, що  ця погроза буде реалізована у разі протидії або невиконанні її вимог, а у потерпілого дійсно таке враження склалось.

Тяжкими наслідками вчинення цього злочину можуть бути смерть потерпілого, його самогубство, тяжка хвороба, в тому числі психічна, залишення потерпілого після використання в небезпечному для житті стані тощо. До тяжких наслідків, які є обставиною, що обтяжує відповідальність, можно відносити лише ті, щодо яких винний, який скоює передбачені в ч. 1 ст. 149 КК України дії, має умисну або необережну форму вини.

 

 

5. Відмежування торгівлі людьми від суміжних злочинів.

 

Питання розмежування торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини від суміжних складів злочину є досить актуальними, тому автор вважає за доцільне розглянути цю проблему. 
Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини може супроводжуватися підробкою документів, застосуванням насильства, використанням або експлуатацією людини, тому у таких випадках виникають питання про кваліфікацію злочину, передбаченого ст. 149 КК України, за сукупністю з іншими злочинами або його відмежування від суміжних складів злочинів.  
Так, склад злочину передбаченого ст. 149 КК України слід відрізняти від складу, передбаченого ст. 447 КК України («Найманство»), як за об’єктом – при найманстві це відносини миру й мирного співіснування окремих країн, так і за об’єктивною стороною – найманство полягає лише у вербуванні, фінансовому чи матеріальному заохоченні й навчанні найманців.

Отже, можна зробити висновок, що об’єктивна сторона цих злочинів збігається у разі вчинення вербування. 
Зі складами злочинів, передбачених статтями 146 КК України («Незаконне позбавлення волі або викрадення людини»), ст. 147 КК України («Захоплення заручників»), ст. 148 КК України («Підміна дитини»), цей злочин об’єднує те, що всі вони посягають на суспільні відносини, пов’язаних із свободою особи. Але їх відрізняє те, що об’єктивна сторона злочину передбаченого ст. 149 КК України здійснюється у формі передачі людини іншій особі за певну винагороду чи без такої.  
Торгівля людьми або здійснення іншої незаконної угоди щодо людини можуть бути вчинені як із переміщенням потерпілого через державний кордон України, так і без такого переміщення. Якщо зазначені діяння супроводжуються незаконним переправленням осіб через державний кордон України, вони додатково кваліфікуються ще й за ст. 332 КК України. 
Що стосується випадків розмежування торгівлі людьми і злочинів передбачених ст. 143 («Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини»), ст. 150 («Експлуатація дітей»), ст. 303 («Сутенерство або втягнення особи в залучення проституцією»), ст.304 («Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність») КК України, проводиться за ознаками об’єкта, об’єктивної і суб’єктивної сторін. Поєднує їх те, що відповідно до ст. 149 КК України торгівля людьми може здійснюватися з метою вчинення щодо особи дій, які передбачені переліченими статтями як самостійний злочин [7, c.194].  
Також треба враховувати, що дії сутенера, який за певну грошову винагороду зводить жінку з клієнтом, не можна вважати торгівлею людьми, зазначені дії треба кваліфікувати за відповідними нормами – звідництво для розпусти (ст. 302 КК України) або при наявності примусу як сутенерство чи втягнення особи в заняття проституцією(ст. 303 КК України).  
Розглядаючи питання відмежування торгівлі людьми від грубого порушення угоди про працю українського громадянина за межами України (ч. 2 ст. 173 КК України) необхідно враховувати, що конкуренція між зазначеними нормами можлива в ситуаціях, коли мова йде про примусову працю. При цьому слід враховувати, що грубе порушення угоди при працю буде мати місце лише за наявності трудової угоди, яку було укладено без застосування способів передбачених ст. 149 КК України. Стаття 173 передбачає дії роботодавця, коли він виходить за межі домовленості, і шляхом обману, зловживання довірою примушує працівника виконувати роботу, не передбачену обумовленою угодою. Тобто торгівля людьми відрізняється від злочину передбаченого ст. 173 КК України тим, що торговець використовує обман, шантаж, уразливий стан, насильство або інші передбачені ст. 149 КК України способи вже під час вербування особи, усвідомлюючи при цьому подальшу мету її експлуатації.  
   На підставі вище викладеного автор робить висновок, що нова редакція статті 149 КК України, яка передбачає кримінально-правову відповідальність за торгівлю людьми, хоча на даний час і має певні недоліки, але може достатньо ефективно застосовуватися на практиці. Обов’язковою умовою подальшого використання норм цієї статті – формулювання єдиного підходу до тлумачення норм статті та відмежування торгівлі людьми або здійснення іншої незаконної угоди щодо людини від суміжних складів злочинів [ 7, с. 193-198].