Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини

МВС УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Сумська філія

Кафедра юридичних  дисциплін

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

з дисципліни «Кримінальне право України»

на тему: «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав:   студент 3 курсу

                   групи СФдср-08-1

                   Іншина Крістіна Миколаївна

Перевірив: Василенко Марина Євгенівна

 

 

 

 

м. Суми 2011 р.

 

План:

Вступ

1. Історичний та міжнародний аспект відповідальності за торгівлю людьми
2. Види діянь, що характеризують торгівлю людьми, та способи їх вчинення
3. Характеристика суб’єктивних ознак торгівлі людьми
1. Мета експлуатації як обов’язкова ознака суб’єктивної сторони
4. Кваліфікуючі ознаки злочину, передбаченого ст. 149 КК
5. Відмежування торгівлі людьми від суміжних злочинів

Висновки

Аналіз судової практики

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Торгівля людьми представляє  собою один з найбільш жорстоких  і цинічних видів організованої  злочинної діяльності,  що спрямований проти людини,  який інтенсивно розвивається й досягає загрозливих розмірів.

Зріст масштабів цього  явища є одним з найнебезпечніших тенденцій сьогоднішнього часу. Явище, яке англійською мовою називається  словом trafficking, одночасно означаюче  торгівлю наркотиками, рабами й незаконну торгівлю взагалі,  захопило десятки країн, у тому числі й Україну [10, с. 93].

Актуальність теми підтверджується тим, що свобода людини є однією з головних цінностей сучасного цивілізованого суспільства, а забезпечення недоторканності свободи особи – однією з головних функцій держави.

Відповідно до норм міжнародного законодавства, кожна країна, що поважає права людини, повинна гарантувати їх виконання, зокрема запобігання насильству, забезпечення компетентного розслідування актів насильства, покарання злочинців і надання компенсацій людині, що постраждала

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Історичний та міжнародний аспект відповідальності за торгівлю людьми.

 

Торгівля людьми чи інша незаконна угода про передачу людини – продаж, інша оплатна передача людини, а так само здійснення стосовно неї будь-якої іншої незаконної угоди, пов`язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для дальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам) з метою сексуальної експлуатації, використання у порнобізнесі, втягнення  у злочинну діяльність, залучення у борг. Кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах.

Суспільна небезпека  торгівлі людьми полягаю у тому, що завдається шкода суспільним відносинам, які забезпечують право людини на свободу. Сам продаж чи інша оплатна передача людини є необхідною передумовою для обернення її у стан неволі, де вона втрачає можливість виявляти свою волю, розпоряджатися собою.

Явище торгівля людьми, яке  існує  з давніх часів, пов`язане з товарно-грошовими відносинами. В римському праві цей вид злочину мав назву plagium ( з латинського – викрадення), тобто викрадення вільної людини та продаж її у рабство.

«Руська Правда» встановлювала  відповідальність за крадіжку і подальший продаж челядина (ст. 38). У Литовському статуті (редакція 1588) існувала норма, що забороняла представникам нехристиянських народів, які перебували на території Великого князівства Литовського, купувати, поневолювати і закладати християн (ст.9). За такі дії винний втрачав гроші, які заплатив, купуючи християнина, а останнього треба було звільнити. У російській державі Соборним уложенням 1649 року передбачалася кримінальна відповідальність за викрадення людей. Уложенням про покарання кримінальні і виправні 1885 року встановлювалася відповідальність за повне позбавлення волі: продаж у рабство, в тому числі будь-яку передачу російських підданих під різними приводами, зокрема продаж жінок за кордон для поміщення там у будинки розпусти, торгівля неграми, викрадення дітей, що могли виявлятися у таких трьох головних формах, як викрадення у вузькому розумінні, підміна, самовільне утримання у себе ( покарання посилювалося, якщо дитина була викраденя або прихована для жебрацтва чи іншого аморального заняття або з корисливою метою), викрадення жінок. Згідно з Уложенням 1903 року каралися викрадення дітей віком до 14 років, їх самовільне утримання, викрадення неповнолітніх віком від 14 до 16 років, продаж або передання людей у рабство чи неволю, торгівля неграми.

КК УСРР 1922 містив такі склади злочину: «незаконне позбавлення  будь-кого волі»; «поміщення в лікарні  для психічно хворих здорової людини з корисливих мотивів аюо інших  особистих мотивів»; «викрадення, затаїння або підміни чужої дитини з  корисливою метою, з помсти або інших особистих мотивів; «поневолювання до проституції , звідництво, держання притонів розпусти, а також затягання жінок до проституції» [12].

Свідченням стурбованості міжнародного співтовариства ситуацією,  що склалася, є ряд конвенцій, пактів та протоколів з врегулювання цього питання. Серед них такі, як:

- Конвенція про боротьбу  з торгівлею людьми та експлуатацією проституції третіми особами,  прийнята Генеральною Асамблеєю ООН від 2.12.1949  року.  Консолідує положення інших міжнародних договорів з цього питання, прийнятих починаючи з 1904 року. Її основне завдання – визначення ефективних мір боротьби проти усіх форм торгівлі жінками та експлуатації проституції. Вперше в історії укладення міжнародних договорів,  дана Конвенція проголосила проституцію і торгівлю людьми актами, несумісними з гідністю і цінністю людської особистості, що ставлять під загрозу добробут окремих осіб, сім’ї та суспільства.

- Міжнародний пакт  про громадянські та політичні права, Нью Йорк, 16.12.1966 року. Є доповненням до Загальної декларації прав людини; захищає право на життя і стверджує, що жодна людина не повинна піддаватися випробуванням,  примусовій праці і незаконному утриманню чи утиску таких свобод як свобода на пересування, вираження та асоціацію з іншими.

- Конвенція про ліквідацію  всіх форм дискримінації стосовно  жінок, CEDAW,  Нью Йорк, 18.12.1979  року.  Найбільш всеохоплюючий акт про  права жінок,  що визначає законодавчі  обов’язки,  спрямовані на ліквідацію дискримінації стосовно жінок.

- У 1997 р. було проведено Гаазьку міністерську конференцію,  на якій прийнято Декларацію європейських рекомендацій з ефективних заходів щодо запобігання боротьби з торгівлею жінками з метою їхньої сексуальної експлуатації. Її ціль – підтримка подальших дій з попередження торгівлі людьми,  а також надання необхідної допомоги жертвам торгівлі.  Ця Декларація закликає країни-члени ЄС забезпечити або розглянути можливість призначення національних доповідачів,  які надавали би відповідним національ-ним урядам інформацію про масштаби торгівлі жінками, заходи запобігання та боротьби з торгівлею жінками.

- Документ про Спільну  дію Ради Європи від 1997  р.  перелічує додаткові види покарання і заходи адміністративного характеру, такі як конфіскація і вилучення доходів і власності торговця людьми і закриття установ, які брали участь у торгівлі людьми. Зобов’язує країни-члени ЄС ввести адміністративну або кримінальну відповідальність за злочини,  вчинені від імені юридичної особи без урахування кримінальної відповідальності фізичних осіб,  що стали співучасниками або призвідниками злочину.

-  Нині на рівні  ЄС діє Рамкове рішення Ради  Європи про торгівлю людьми. Його метою є уніфікація національного кримінального законодавства для забезпечення ефективної боротьби з торгівлею людьми.  Воно доповнює вже прийняті Радою Європи інструменти, такі як Спільні дії від 1996, 1998  та 2000  рр.,  а також програми STOP (спрямована головним чином на розроблення міждисциплінарного підходу із залученням усіх зацікавлених сторін і приділяє велику увагу дуже важливій ролі неурядових організацій)  та DAPHNE (спеціально розроблена з метою підтримки діяльності неурядових організацій у сфері захисту жінок і дітей –жертв насильства.

-  Конвенція ООН  проти транснаціональної організованої  злочинності,  Нью Йорк, 15.11.2000  року,  має за мету сприяння міжнародному співробітництву для запобігання транснаціональній організованій злочинності і боротьбі проти неї. Надає правоохоронним органам і судовій владі унікальні засоби боротьби з цією проблемою.

- Протокол про попередження і запобігання торгівлі людьми,  особливо жінками і дітьми, і покарання за неї є доповненням до вищеназваної Конвенції. Вперше дає міжнародне визначення поняття “торгівля людьми”;  слугує для попередження,  боротьби і закріплення міжнародного співробітництва в боротьбі проти цього злочину;  визначає загальну термінологію,  гармонізує закони і практику,  що застосовуються в різних країнах [ 6, с. 48-49].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Види діянь, що характеризують торгівлю людьми, та способи їх вчинення.

 

     "Торгівля людьми" означає здійснювані з метою експлуатації вербування, перевезення, передачу, приховування або одержання людей шляхом загрози силою або її застосування або інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою або уразливістю положення, або шляхом підкупу, у вигляді платежів або вигод, для одержання згоди особи, яка контролює іншу особу. Експлуатація включає, як мінімум, експлуатацію проституції інших осіб або інші форми сексуальної експлуатації, примусову працю або послуги, рабство або звичаї, подібні з рабством, підневільний стан або вилучення органів [2].

Характерними ознаками торгівлі людьми є:

1. Обов’язкова наявність  посередника,  тобто торговця,  який надає необхідні послуги  для організації міграції.

2. Отримання посередниками платні за свої послуги на підставі довгострокових угод. Оскільки суми ці разом із високими відсотками є доволі значними, особливого поширення у середовищі цих людей набуває боргова кабала, яка породжує ще більшу залежність "живого товару" від торговця. 

3. Під час перевезення  людей до країни призначення  міжнародні кордони перетинаються  як правило або нелегально,  або напівлегально.  Це є гранню,  за котрою торгівля людьми  переплітається із проблемою  нелегальної міграції.  Однак  у деяких випадках (і на це необхідно звернути особливу увагу) перетин кордону відбувається офіційно і на цілком законних підставах.

Іншими словами,  деякі  легальні мігранти,  що вже проживають на території країни,  набувають  нелегального статусу. Тому за будь-яких обставин можна говорити або про нелегальну подорож, або про нелегальне перебування в країні на якомусь етапі.

4. У доповнення до  плати за доставку,  торговці  одержують прибутки від експлуатації  живого товару та втягнення  його до кримінальних структур.  Зауважимо,  що термін "експлуатація" необов’язково означає прямий примус, але неодмінно передбачає зневажання людської гідності та порушення прав людини [8, с.88].

Для того, щоб показати сутність цього злочину, необхідно  розглянути його об`єктивну сторону. Так, у частину першій розглядуваної статті визначено: «Продаж, інша оплатна передача людини, а так само здійснення стосовно неї будь-якої іншої незаконної угоди, пов`язаної із закнним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої оплатної передачі іншій особі (особам)...» [1]. Аналіз диспозиції свідчить, що діями, які входять до об`єктивної сторони цього злочину, є:

• продаж людини;
• інша оплатна передача людини;
• вчинення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов`язаної з законним чи незаконним переміщенням її через державний кордон України для подальшого продажу або іншої передачі.

Законодавчо цей перелік  є вичерпним, хоча з теоретичної  точки зору це не зовсім так.

Продаж людини – це незаконна угода, яка полягає в передачі людини однією особою в незаконну фактичну власність іншій особі.

Аналіз ст. 149 КК України  свідчить. Що в диспозиції ч. 1мова йде  лише про «продаж» як один із елементів  торгівлі людьми, а тому, відповідно до чинного Кодексу, караною визнається тільки ця незаконна діяльність. Що ж стосується купівлі людини, то з нею новий КК України не пов` язує кримінальної відповідальності.

Виходячи з вищесказаного, суб`єктом злочину може бути лише продавець. Виникає питання: як пояснити правомірність притягнення до кримінальної відповідальності покупця «людського товару» у кримінальних справах? За таких умов дії покупця можно розглядати лише через призму співучасті у злочині. Тобто, дії особи, котра придбала потерпілого, з точки зору сучасного кримінального закону можно кваліфікувати або як пособництво у згаданому злочину, підбурювання до нього або як його організація.