Сучасне тлумачення функцій кримінального права України

Виховний вплив кримінального  права дуже тісно пов'язаний із правовим вихованням. Інститут юридичної відповідальності, безперечно, бере участь в реалізації охоронної та виховної функцій права. Загалом якщо вести мову про правове виховання, то його елементом є, поряд із іншими, також застосування заходів юридичної відповідальності. Правове виховання – це цілеспрямований постійний вплив на людину з метою формування у неї правової культури і активної правомірної поведінки. Основна мета правового виховання – дати людині необхідні в житті юридичні знання і навчити її поважати закони і підзаконні акти та додержуватися їх, тобто сформувати достатньо високий рівень правової культури, здатний значно зменшити кількість правопорушень. Кожна людина, знаючи свої права і обов'язки, може грамотно захищати себе від незаконних дій з боку юридичних органів, що застосовують право. Правове виховання тісне пов'язане з усіма видами соціального виховання – моральним, політичним, естетичним та ін. їх можна назвати "субправовими", тобто такими, що "прилягають до правового", "пов'язані з правовим", оскільки всі вони втягуються в орбіту правового виховання. Ознаки (риси) правового виховання:

1. будується на засадах системи норм права;
2. припускає впровадження в правосвідомість виховуваних складових елементів упорядкованих суспільних відносин – дозволянь, зобов'язувань, заборон. Поєднуючись у процесі функціонування права із заходами державного забезпечення, дозволяння, зобов'язування, заборони перетворюються на первинні засоби правового регулювання, які створюють умови для здійснення правомірної поведінки;
3. спирається на можливість застосування примусової сили держави через покладання юридичної відповідальності на правопорушників;
4. охоплює суб'єктів права, які не тільки додержуються правових норм, а й є схильними до правопорушень та порушили ці норми;
5. здійснюється за допомогою спеціальних правовиховних способів і засобів;
6. здійснюється вихователями, що, як правило, мають юридичну освіту або спеціальну юридичну підготовку.

Сутністю правового виховання  є формування правової настанови  на узгодження прагнень і сподівань  особи з інтересами і сподіваннями суспільства, тобто процес вироблення непохитних правових ідей і принципів  у правосвідомості виховуваних, формування правової культури. Зміст правового виховання – це процес цілеспрямованого і систематичного впливу на правосвідомість особи (групи) за допомогою сукупності (комплексу) правовиховних заходів, певних способів і заходів, які має у своєму розпорядженні суспільство.

Виховна функція кримінального  права тісно зв'язана з охороною функцією права. Виховний ефект досягається  через весь інститут правової відповідальності. Сам факт існування правових норм про відповідальність позитивно впливає на свідомість громадян, утримуючи їх від правопорушень. Коли ж має місце вчинення правопорушення, наприклад, шляхом заподіяння шкоди майну громадянина або організації, то виховний ефект юридичної відповідальності реалізується через виконання обов'язку правопорушником по відшкодуванню заподіяних збитків. Відчувши майновий тягар, правопорушник повинен переглянути й змінити своє негативне ставлення до прав громадян і організацій. Під впливом понесених втрат у його свідомості мають вироблятися позитивні соціально-психологічні настанови, спрямовані на дотримання в майбутньому покладених на нього цивільних обов'язків. В цьому полягає виховний вплив заходів юридичної відповідальності. Таким уявляється механізм здійснення виховної функції кримінального права.

Виховна функція може здійснюватися  лише відносно правопорушників, чия  поведінка заслуговує на засудження. Неможливо виховувати громадян чи трудові  колективи, які з погляду суб'єктивного  ставлення до своєї діяльності є  сумлінними і бездоганними.

Виховна функція кримінального права має дві форми – загальнопревентивну, що націлена на виховання у громадян поваги до закону, та спеціальнопревентивну, що націлена на перевиховання самого правопорушника.

Висновки

Отже, витоки кримінального законодавства  України сягають сивої давнини – часів Київської Русі, приблизно 1016-1054 pp., коли князем Ярославом Мудрим була створена "Руська Правда".

Новому Кримінальному кодексові  притаманна гуманізація системи  покарань. Санкції Особливої частини  передбачають в альтернативі два-три, а то й більше видів покарання і побудовані за схемою від менш суворих покарань до більш суворих. Для господарських, військових, необережних злочинів знижено покарання у вигляді позбавлення волі, введено альтернативні види покарань. Покарання з позбавленням волі на термін до 15 років збережено, як правило, за злочини, пов'язані з посяганням на життя людини, а також за корисливо-насильницькі злочини.

Можна виділити два шляхи формування права:

• через норми, що виходять від держави;
• через норми, що виходять від суспільства (общин, інших соціальних груп, наприклад, купців, релігійних об'єднань, церкви тощо) і підтримувані державою.

Визначені законом завдання кримінального  права (законодавства) характеризують його функції (від лат. functio – виконання, призначення).

Основною є функція охоронювальна, тобто захист найбільш важливих цінностей  суспільства: життя, здоров'я, власності  тощо. Здійснення цієї функції досягається  шляхом: а) встановлення підстави і  принципів кримінальної відповідальності; б) визначення вичерпного переліку діянь, що тягнуть за собою кримінальну відповідальність (криміналізація); в) встановленням за них покарань відповідних видів і розмірів (пеналізація: від лат. poena – покарання), а також інших заходів кримінально-правового впливу.

Запобігальна (профілактична) функція кримінального права полягає у недопущенні вчинення злочину, що досягається:

а) самим фактом встановлення кримінальної відповідальності і покарання за те чи інше діяння, що повинно позитивно  впливати на нестійких громадян;

б) наявністю норм про добровільну  відмову від доведення злочину до кінця;

в) наявністю норм подвійного запобігального впливу (наприклад, ст. 304 КК – "Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність" – має впливати на дорослих самим фактом своєї наявності, а в разі її застосування – уберегти інших неповнолітніх, що потенційно також можуть бути втягнуті в цю діяльність);

г) застосуванням кримінального  закону у випадках призначення покарання  за конкретний злочин, що має запобігти  новим злочинам як з боку засудженого, так і з боку інших нестійких осіб.

Регулятивна функція (від лат. regula – норма, правило) також притаманна кримінальному праву. К здійснюють норми про обставини, що виключають злочинність діяння (Розділ VІІІ  Загальної частини КК), про звільнення від кримінальної відповідальності (Розділ IX Загальної частини КК), про призначення покарання (Розділ XI Загальної частини КК) тощо. Регулятивна функція кримінального права притаманна і нормам Особливої частини КК, в яких описуються ознаки того чи іншого злочину. Забороняючи вчинювати суспільно небезпечні діяння, вони вимагають від громадян певної правомірної поведінки – невчинення злочинів. В цьому проявляється єдність охороню-вальної, профілактичної та регулятивної функцій кримінального права.

Соціальне призначення кримінального права – охорона суспільних відносин – реалізується в його правоохоронній і виховній функціях. Юридична відповідальність спрямована на виховання як правопорушника, так і інших членів суспільства (виховна мета). Виховна функція спрямована на формування у суб'єктів потреби правомірної поведінки та усвідомленого ставлення до наданих прав і покладених обов'язків. Ця функція сприяє зміцненню у громадян віри у справедливість, у захист належних їм прав і свобод, підвищує рівень правової культури громадян, правову дисципліну та активність у сфері права. "Виховати" означає привити, впливаючи на волю і свідомість особи, повагу до загальнообов'язкових правил, що встановлені державою, показати, що порушення цих правил є негативним явищем, яке відображається на суспільному житті, успішній діяльності тої чи іншої організації і нарешті на благах самої винної особи. Такий вплив реалізується всім інститутом кримінального права. Виховна функція посилюється, якщо виноситься громадський осуд, бо він відбиває ставлення самого суспільства (колективу) до правопорушника. Істотний вплив виховної функції починає проявлятися вже на першій стадіях реалізації юридичної відповідальності, коли оформляються матеріали справи, застосовуються процесуально-забезпечувальні заходи, які обмежують права і свободи порушника. Такий вплив здійснюється і на другій стадії реалізації юридичної відповідальності, коли виноситься рішення по справі, в якій осуджуються дії правопорушника та назначається певна міра юридичної відповідальності. Але основний виховний вплив кримінального права проявляється на стадії виконання рішення про покарання чи інше стягнення, що застосовується до правопорушника.

Виховний вплив кримінального  права дуже тісно пов'язаний із правовим вихованням. Інститут юридичної відповідальності, безперечно, бере участь в реалізації охоронної та виховної функцій права. Загалом якщо вести мову про правове виховання, то його елементом є, поряд із іншими, також застосування заходів юридичної відповідальності.

Список використаної літератури

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996. – № 30. – ст. 141.
2. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2001. – № 25-26. – ст. 131.
3. Анисимов Д.И. Функции уголовного права / Д.И. Анисимов // Вестник юридического факультета. Сборник научных трудов. – Самара: Изд-во Самар. гуманит. акад., 2006. – Вып. 7 – С. 41-52
4. Базылев Б.Т. Цели и функции юридической ответственности // Вопросы теории права и государственного строительства. – Томск, 1978.
5. Вереша Р.В. Кримінальне право України. Загальна частина. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 960 с
6. Зайчук О.В. Оніщенко Н.М. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.
7. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: У 3 кн. – К.: Ін Юре, 2007. – Кн. 1: Теоретичні засади та історія української кримінологічної науки. – 424 с
8. Кондратов П.Е. О пределах уголовно-правового регулирования общественных отношений // Проблемы уголовной политики: Советский и зарубежный опыт: Сб. – Красноярск, 1989. – С. 25.
9. Конституція України. – К.: Українська Правнича Фундація, 1996. – 64 с.
10. Коржанський М.Й. Кримінальне право України: Загальна частина. – К., 2002.
11. Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина Загальна: Курс лекцій – К.: Наукова думка, 1996. – 336 с.
12. Костенко О. Концепція модернізації кримінології у світлі соціального натуралізму (про основи "натуралістичної" кримінології) // Право України. – 2009. – № 7. – С 31-38.
13. Кримінальне право України: Загальна частина: підручник / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін та ін.; за ред. В.В. Стащиса, В.Я. Тація. – 4-те вид., переробл. і допов. – X.: Право, 2010. – 456 с.
14. Кропачев Н.М. Уголовные правоотношения: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.08. – Л., 1984. – 218 с.
15. Кудрявцев В.Н. Причины правонарушений. – М.: Наука, 1976. – 286 с.
16. Литвак О.М. Державний контроль за злочинністю: Дис... канд. юрид. наук. – X., 2001. – 377 с.
17. Мальцев В.В. Введение в уголовное право / В. В. Мальцев. – Волгоград. – 2002. – С. 131.
18. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства / В. С. Нерсесянц. – М., 1999. – С. 497.
19. Радько Т.Н. Методологические вопросы познания функций права / Т.Н. Радько. – Волгоград. – 1974. С. 116
20. Радько Т.Н. Основные функции социалистического права / Т.Н. Радько. – Волгоград, 1970. – С. 23.
21. Сенякин И.Н. Понятие, признаки и виды юридической ответственности // Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. – М., 1998.
22. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник для вузов. – Харьков: Консум, 2008.
23. Сорочинський М.Г. Попередження злочинності засобами кримінального права: Дис... канд. юрид. наук. – Одеса, 2004. – 262 с
24. Струнков С. К. Цели и средства в праве: понятие и признаки / С.К. Струнков // Вестник ВУиТ. Сер. "Юриспруденция". – Тольятти: ВУиТ. – 2003. – Вып. 27. – С.17
25. Трофимова М.П. Функции юридической ответственности: Автореферат дис. канд. юрид. наук. – Саратов, 2000. – 22 с.
26. Фріс П.Л. Нарис історій кримінально-правової політики України: Монографія / За заг. ред. М.В. Костецького. – К.: Ітака, 2005. – 124 с