Сучасне тлумачення функцій кримінального права України

З визначення випливає, що право не тільки охороняє загальнопозитивні, фундаментальні суспільні відносини, воно також спрямоване на подолання сторонніх конкретному суспільству відносин. Домінантним спрямуванням охоронної функції слід вважати не стільки викорінення небажаних явищ, скільки саме охорону тих відносин, які такої охорони потребують. Саме охороняючи ці відносини, право природно запобігає, карає дії, що порушують умови нормального розвитку і суперечать інтересам суспільства, держави та громадян.

Не слід сприймати охоронну функцію  тільки у зв'язку із вчиненим правопорушенням. Основне призначення даної функції  полягає перш за все у запобіганні порушенню норм права. Ефективність охоронної функції тим вища, чим більше суб'єктів права підкорилося приписам норм права. Саме факт встановлення заборони чи санкції серйозно впливає на деяких осіб, спонукає їх утримуватися від скоєння протиправних вчинків. Це означає, що досягнута одна з цілей впливу права – охороняються певні суспільні відносини.

Специфіка охоронної функції права  полягає у наступному:

• По-перше, вона характеризує право як особливий спосіб впливу на поведінку людей, що виражається у впливі на їх свідомість погрозою санкцій, встановленням заборон і реалізацією юридичної відповідальності.
• По-друге, вона інформує суб'єктів суспільних відносин про те, які соціальні цінності знаходяться під охороною засобами правових приписів.
• По-третє, вона є показником політичного і культурного рівня суспільства, гуманних засад, що містяться у праві. Спосіб охорони дуже часто залежить від розвитку суспільства, його політичної сутності.

Основна функція кримінального  права як галузі права – це функція охоронна, оскільки воно охороняє властивими йому заходами ті суспільні відносини, що регулюються іншими галузями права. Ці галузі права, регулюючи певні суспільні відносини, сприяють їх розвиткові і реалізації. Кримінальне ж право охороняє ці відносини від злочинних посягань. Так, норми цивільного права регулюють відносини, що складаються у сфері власності. В кримінальному ж праві внаслідок його охоронної функції встановлюються каральні санкції за злочини протії власності. Наприклад, у розділі VI Особливої частини КК передбачено кримінальну відповідальність за крадіжку, грабіж, розбій, шахрайство, вимагання, знищення і пошкодження майна та інші злочини проти власності. Або ще. У Конституції України та у Законі про вибори в органи влади визначено порядок таких виборів, права виборців, регламент діяльності окружних і дільничих виборчих комісій та ін. У КК з метою охорони цих відносин встановлено покарання за такі злочини, як перешкоджання здійсненню виборчого права, порушення таємниці голосування та ін. (розділ V Особливої частини).

Загальним чином охоронна функція  кримінального права виражена в  ст. 1 КК, де сказано, що Кримінальний кодекс має своїм завданням охорону від злочинних посягань найбільш важливих соціальних цінностей: прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку і громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

Охоронна функція знаходить  своє втілення в кримінальній політиці, тобто діяльності органів держави в боротьбі зі злочинністю, реалізації завдань кримінального права. Тут слід виділити два основних напрямки: з одного боку, посилення боротьби, застосування суворих заходів відповідальності до організаторів і активних учасників організованих злочинних груп, осіб, що вчиняють тяжкі і особливо тяжкі злочини, рецидивістів, а з іншого – застосування покарань більш м'яких, не пов'язаних з позбавленням волі, або навіть звільнення від кримінальної відповідальності і покарання осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості.

Визначальне місце в системі  функцій права належить регулятивній функції. Чи знаходить свій вираз  право у формі нормативних  або правозастосовних актів, чи здійснюється у загальних або конкретних правовідносинах, встановлює правовий статус, правосуб'єктність громадян, чи визначає компетенцію державних органів і юридичних осіб – в усіх названих формах знаходить прояв його основне соціальне призначення – регулювання суспільних відносин. Особливості цієї функції полягають перш за все в установленні позитивних правил поведінки, в організації суспільних відносин, координації соціальних взаємозв'язків.

В рамках регулятивної функції виділяють  дві підфункції: регулятивну статичну і регулятивну динамічну.

Регулятивна статична функція виражається у впливі права на суспільні відносини шляхом їх закріплення у тих чи інших правових інститутах, у чому і полягає одне із завдань (призначень) правового регулювання. Право, перш за все, юридично закріплює, чітко урегульовує суспільні відносини, що є основою нормального і стабільного існування суспільства, відповідно інтересам його більшості чи силам, які стоять при владі.

Вирішальне значення у виконанні  статичної функції належить інститутам права власності, юридична суть яких у тому і полягає, щоб закріпити економічні основи суспільного строю. Статична функція чітко виражена також у інших інститутах (у тому числі у виборчому, авторському праві тощо).

Регулятивна динамічна функція  знаходить вираз у впливі права  на суспільні відносини шляхом оформлення їх руху (динаміки) і втілена, наприклад, в інститутах цивільного, адміністративного, трудового права, що опосередковують процеси в економіці й інших сферах суспільного життя.

Характеристика регулятивної функції  права передбачає виявлення найважливіших шляхів її здійснення.

Найбільш характерними шляхами (елементами) здійснення регулятивної функції права  є:

• Визначення засобами норм права праводієздатності громадян.
• Закріплення і зміна правового статусу громадян.
• Визначення компетенції державних органів, у тому числі й компетенції (повноважень) посадових осіб.
• Встановлення правового статусу юридичних осіб.
• Визначення юридичних факторів, спрямованих на виникнення, зміну і припинення правовідносин.
• Встановлення конкретного правового зв'язку між суб'єктами права (регулятивні правовідносини).
• Визначення оптимального типу правового регулювання стосовно до конкретних суспільних відносин.

Щодо кримінального права, то йому властива й функція регулятивна, яка проявляється, принаймні, в такому:

1. норми кримінального права, забороняючи вчинювати суспільно небезпечні дії (бездіяльність), у той же час вимагають певної правомірної поведінки. Кримінальний закон, який набрав чинності, вже самим фактом свого існування впливає на поведінку людей. Для більшості громадян вимоги кримінального закону цілком відповідають їх уявленням про належну, правомірну поведінку. Частина громадян виконує заборони кримінального закону, боячись відповідальності і покарання. Тим самим здійснюється регулятивна функція кримінально-правових норм, попередження злочинів;
2. виконуючи функцію охорони існуючих у державі суспільних відносин (основ національної безпеки, особи, власності, суспільства і держави) від злочинних посягань, норми кримінального права опосередковано регулюють ці відносини. Так, захищаючи відносини власності нормами, зосередженими в розділі VI Особливої частини КК, кримінальне право сприяє їх правомірному існуванню і розвиткові;
3. деякі норми кримінального права прямо належать до регулятивних. Це, наприклад, норма про необхідну оборону, що виключає відповідальність при правомірному захисті від злочинного посягання (ст. 36), або норми про звільнення від кримінальної відповідальності (розділ IX Загальної частини), норми про погашення і зняття судимості (статті 89-91).

Отже, регулятивну функцію можна визнати як обумовлений її соціальним призначенням напрям правового впливу, що виражається у встановленні позитивних правил поведінки, наданні прав і покладенні юридичних обов'язків на суб'єктів права.

2.3. Попереджувальна (превентивна)  функція кримінального права

Незаперечним є судження, що сучасна  злочинність в Україні породжується соціальною кризою й сама ж поглиблює  її. Злочинність кризового типу має  властивість зводити нанівець будь-які  реформи, які могли б забезпечити  соціальний прогрес в Україні. За таких умов влада лише тоді може бути ефективною та демократичною, якщо вона реально забезпечує права і свободи людини (62,9% опитаних). За те, що в більшості громадян нашої держави реально забезпечуються права і свободи людини, висловилися всього 13 % опитаних.

Саме соціальні умови дають  певний розвиток правових проблем профілактичного  захисту особистості від насильницьких  злочинних посягань, стимулюють їх соціальну постановку і вирішення. Посилюється немов соціальна  значимість правових проблем, а також норм, що регулюють діяльність по забезпеченню захисту особистості від насильства, які при цьому ніяк не втрачають своєї юридичної специфіки. У процесі профілактичного захисту особистості від насильницьких злочинних посягань правові проблеми стають соціально виправданими, соціально справедливими і соціально цінними.

Зазначимо, що дослідження проблем  запобігання злочинності здійснюються багатьма провідними науковцями у сфері  кримінального права та кримінології: С.М. Абельцев, А.Е. Жалинський, B.C. Зеленецький, А.Ф. Зелінський, М.Й. Коржанський, В.О. Навроцький, М.Г. Сорочинський, П.Л. Фріс та ін.

Як слушно зазначає П.Л. Фріс, політика у сфері боротьби зі злочинністю  реалізується в діяльності правоохоронних органів на основі деяких галузей  права. Кожна з них має свою специфіку, накладає певний відбиток на форми і методи реалізації. У теоретичному плані це дає підстави для виділення в політиці у сфері боротьби зі злочинністю, як цілісної соціально-регулятивної системи, окремих її підсистем (елементів) – кримінально-правової, кримінально-процесуальної, кримінальної та профілактичної (кримінологічної) політики.

Проведене С.М. Абельцевим опитування – 2500 осіб у семи великих містах, а також у ряді виправних установ  та у військових частинах – свідчить, що громадяни настійно вимагають захистити їх від різних кримінальних дій, порушень закону, свавілля. Неповнолітні потребують здебільшого захисту від побоїв та катувань, насильницьких дій сексуального характеру, жорстокості взагалі, а похилі люди – здебільшого від оточуючих їх наркоманів, п'яниць і повій, що пов'язано з хуліганством, оргіями, бійками і скандалами. Військовослужбовці найбільше побоюються неуставного поводження з ними, засуджені до позбавлення волі та заарештовані – від свавілля з боку адміністрації.

Профілактичний захист особистості від насильства орієнтований на інтереси суспільства і держави й інтегрується в систему соціології та права. Ця доктрина виходить з того, що зазначений захист ґрунтується на дотриманні вимог держави і суспільства, які гарантують захист особистості від насильства, що забезпечують її безпеку. При цьому суспільство і держава немов поступаються своїми правами і привілеями людині, яку захищають від свого імені, демонструючи не власний пріоритет, а пріоритет особистості, людини та громадянина. У такій ситуації держава й суспільство не втрачають, а придбавають, виявляють гуманізм, демократизм і своєрідне благородство.

Викликають тривогу дані опитування, згідно з яким люди, не вірячи в їх надійний захист державою, мають намір  самі захищати себе і своїх близьких (32 %). Багато хто з них (14 %) уже сьогодні мають зброю (рушниці, мисливські ножі), а решта – 18% – мають намір її придбати. Уже вдавалися до дій самозахисту від злочинців (здебільшого грабіжників, розбійників, здирників) 6 % з числа опитаних. Свої дії вони вважають незаконними, але вимушеними. Здебільшого це чоловіки середнього віку.

Профілактичний захист особистості  від насильства стосується всіх соціальних аспектів, які мають кримінологічне значення. Він інтегрується в систему кримінології, а отже, соціології та права. Ця доктрина виходить з того, що захист особистості від насильства ґрунтується на дотриманні вимог суспільства та на положеннях Конституції, які гарантують права і свободи громадян, що охороняють життя і здоров'я людини, власність тощо. Закон і суспільство захищають особистість від насильства. Орієнтуючись на недопущення насильницьких злочинів, профілактичний захист висуває на перший план саме людину, яка може вчинити кримінально каране діяння і стати його жертвою. При цьому такий захист встановлює зв'язок між загальними профілактичними заходами, адресованими населенню в цілому, і заходами індивідуального профілактичного впливу. Така ситуація несе в собі елементи послідовного розвитку соціальної профілактики, що включає в себе й правові засоби.

Система захисту особистості від  насильства, де центральне місце займає конституційний захист, включає в  себе наступні напрямки. Перший – соціальний захист особистості. Насамперед, тут  повинні бути задіяні всі соціальні  інститути, функціональні права та обов'язки яких пов'язані із гарантуванням безпеки людей від злочинних посягань. Другий – правовий захист особистості, до сфери якого належать прокурорський нагляд, судовий захист тощо. Йдеться про захист людини від злочинів юридичними засобами, створення відповідних умов безпеки людей. Сюди належать: нормотворча діяльність, інформаційно-правове забезпечення діяльності правоохоронних органів, побудова фундаменту правового захисту людини, її прав і свобод, правовий контроль, створення більш досконалих правових механізмів захисту громадян від злочинів, узагальнення та поширення наявного передового досвіду тощо. На рівень обізнаності працівників міліції щодо проблеми насильницької поведінки негативно впливає відсутність на місцях у достатній кількості правової літератури на цю тематику (понад 66% опитаних). При цьому особливо слід виділити напрямки діяльності прокуратури і судів, МВС, органів юстиції, податкової міліції, податкової інспекції і митної служби, нотаріальних служб тощо. Величезну роль у цьому відіграє й адвокатура. Третій – економічний захист особистості. У першу чергу, це пов'язано з фінансово-економічними питаннями, з порушенням відповідних прав громадян діями кримінального характеру. Особливістю тут є захист людей від впливу тіньової економіки.