Сучасне тлумачення функцій кримінального права України

Корені українського права просліджуються у романо-германському типі правової системи.

Розділ 2. Сучасне тлумачення функцій кримінального права України

2.1. Зв'язок між функціями  задачами і цілями кримінального  права

Розгляд тих або інших явищ об'єктивної реальності наповнюється належним змістом  і приводить до значущих результатів  лише тоді, коли те або інше явище досліджується не окремо, а у взаємодії з іншими.

Відправною точкою нашого дослідження  слід вважати аналіз проблем співвідношення правових категорій "функція", "завдання" та "ціль".

Одною із правових категорій, що представляє  інтерес з погляду її теоретичної і практичної співвідношення з феноменом функцій права, є завдання права.

На думку ряду учених, залежність функцій права від його завдань  виявляється, по-перше, в тому, що завдання нерідко безпосередньо обумовлюють  саме існування функцій; по-друге, визначають їх зміст і, по-третє, найістотнішим чином впливають на форми і методи їх реалізації, зумовлюють конкретні напрями правової дії. Такий підхід характеризує первинність завдань права по відношенню до його функцій. Існують, проте, і інші уявлення про співвідношення завдань і функцій права. На думку Б.Т. Разгільдієва, завдання не може бути визначальним чинником по відношенню до функції права, воно може бути тільки визначуваним. Учений пояснює це тим, що завдання по відношенню до функцій права виступає зовнішнім чинником. Визначуваним, із його точки зору, може стати лише внутрішня властивість права – функція.

Слід визнати, що основна відмінність  завдань і функцій права полягає  в тому, що завдання є якісь зовнішні по відношенню до права явища і  виступають орієнтирами правового регулювання, визначають напрями дії права на суспільні відносини. Функції – це те, що внутрішньо властиво праву, це внутрішня рушійна сила права. Вони як би "розчинені" в праві і при необхідності у будь-який момент готові до своєї реалізації, зокрема, до того, щоб вирішити завдання, що стоять перед правом. Словом, функції права – це внутрішній потенціал права, його енергія. Це те, що робить право "живим", приводить його в дію, примушує працювати. Але чи правильно на цій підставі стверджувати, що функції зумовлюють завдання права?

У науці позиція Б.Т. Разгільдієва була піддана критиці. Проаналізувавши  його вислови, М.П. Трофімова прийшла  до наступних висновків. Із її точки  зору, завдання – категорія по більшій  мірі суб'єктивна. Будь-яка діяльність перед початком здійснення вимагає постановки цілей і завдань. І виходить, що законодавець формулює ту або іншу галузь права, а потім виводить її завдання із сутнісної особливості. Такі міркування, на її думку, протирічать логіці речей. На перший погляд, аргументи М.П. Трофімової виглядають цілком переконливо. Очевидно, що явище не може функціонувати "просто так", "вхолосту", не виконуючи при цьому ніяких завдань. Як підкреслювалося вище, право існує і функціонує (діє) лише постільки, поскільки перед ним поставлені відповідні соціальні цілі і завдання, які безперервно вимагають свого вирішення. Якщо їх не буде, необхідність в існуванні права і, відповідно, в його функціонуванні відпаде.

Але не варто поспішати з висновками. І перш ніж зробити певний висновок про те, що є таким, що визначає по відношенню один до одного – функції явища (внутрішній чинник) або завдання, що стоять перед ним (зовнішній чинник), необхідно відповісти на питання: "чи можна поставити перед явищем які-небудь завдання, не знаючи його функцій"? Чи можна взагалі вести мову про які-небудь соціальні завдання, не орієнтуючись при цьому на реальні життєві процеси, що відбуваються в суспільстві, не враховуючи особливості функціонування тих або інших соціальних явищ, тобто повністю нехтуючи наявними матеріальними відносинами? Очевидно, що ні.

В зв'язку з цим Б.Т. Разгильдієв, указуючи, що саме функції зумовлюють завдання права, а не навпаки. Не можна  поставити перед яким-небудь явищем завдання масштабне, ніж те, яке воно здатне виконати відповідно до своїх внутрішніх можливостей. Сама по собі постановка подібного питання виглядає абсурдно. Забезпечення оборони і безпеки держави – це функції самої держави, але ніяк не права. Таким чином, завдання будь-якого явища (зокрема права) визначаються його внутрішніми здібностями до їх вирішення.

Якщо ж спробувати розвинути  далі логіку міркувань про співвідношення завдань і функцій права і  звернутися до причин виникнення права, можна прийти до прямо протилежних  висновків. Будь-яке соціальне явище (зокрема право) виникає за умови наявності відповідних передумов і існування об'єктивної необхідності в його появі. Право виникає в суспільстві у зв'язку з об'єктивною потребою, тобто для вирішення певних завдань, які для свого дозволу потребують такого соціального феномена, як право. Не буде цієї потреби, не буде завдань, що вимагають саме правової дії, право взагалі не виникло б, суспільство цілком обходилося б іншими соціальними регуляторами.

Тому, вважаємо, що спочатку функції  права, так само як і його суть і специфіка, зумовлюються тими завданнями, які викликали право до життя. Право здійснює свої функції виключно ради досягнення певної зовнішньої соціальної мети і завдань. В процесі його функціонування відбувається постійна взаємодія цілей, завдань і функцій права, коректування їх взаємного змісту. Подібна безперервна взаємодія обумовлена тісним взаємозв'язком вказаних явищ і, зрештою, їх єдністю, бо одне немислиме без іншого.

Узагальнені визначення цього поняття, які складають основу сучасного  розуміння даного явища, були запропоновані М.І. Байтіним, Т.Н. Радько, Ф.Н. Фаткулліним та іншими вченими.

Також, наприклад, із загальнонаукового  і загальномовного визначення функції  витікає тісний зв'язок функцій кримінального  права з його завданнями: вже по своїй етимології слово "функція" пов'язане з такими поняттями, як "робота", "виконання"; "завдання" ж означає "те, що вимагає виконання".

Наявність зв'язку між змістом завдань  і функцій кримінального права  давно визнана в юридичній  літературі. Так, В.Г. Смірнов, як вже вище зазначалося, ще в 60-х рр. писав, що поняття "функції права" синтезує завдання і способи регулювання суспільних відносин, фактично відображаючи в сукупності предмет, завдання і метод регулювання. На тісний зв'язок між функціями, завданнями, предметом і методом регулювання кримінального права указували пізніше М.І. Ковальов, В.В.Мальцев та інші.

Сказане не означає, що функції тотожні  завданням, хоча б вже тому, що зміст  завдань кримінального права  може визначатися законодавцем по-різному, залежно від кримінальної політики держави в той або інший період. Наприклад, в КК РСФСР 1960 р. не йшлося про попередження злочинів, і таким чином перед кримінальним правом ставилося лише охоронне завдання: згідно ч. 1 ст. 1 КК РСФСР 1960 р., Кримінальний кодекс РРФСР "має завданням охорону суспільного устрою СРСР, його політичної і економічної систем, особи, прав і свобод громадян, всіх форм власності і всього соціалістичного правопорядку від злочинних посягань". Основи кримінального законодавства Союзу РСР і республік 1991 р. називали три завдання: охоронну, попереджувальну і виховну. Крім того, зміна завдань може і не отримати прямого виразу у формулюваннях Кримінального кодексу, а виражатися в декриміналізації діянь, що раніше визнавалися злочинами, криміналізації діянь, що раніше не вважалися злочинами, депеналізації деяких видів злочинів і пеналізації (посилювання покарання) інших видів злочинів, а також зміні формулювань в Особливій частині Кримінального кодексу.

Що ж до функцій, то вони виражають  деякі стійкіші, більш загальні властивості кримінального права, не такі залежні від змін кримінальної політики. У цьому сенсі слід погодитися з думкою В.В.Мальцева про те, що "функція як щось внутрішньо властиве закону  має пріоритет над завданням, яке, хоч і "дане", "запропоноване" законодавцем, але все ж таки знаходиться далі, ніж функція, від чинників, що обумовлюють зміст кримінального законодавства. Завдання ставиться ззовні законодавцем, а функція складається зсередини при формуванні змісту кримінального закону чинниками соціальної дійсності".

С.Ю. Тимохін вважає, що функції  кримінального права є гносеологічно  вторинними по відношенню до його завдань  в тому сенсі, що для того, щоб  зрозуміти, які функції кримінального  права, необхідно виходити із змісту завдань, що формулюються законодавцем, доповнюючи його відомостями про зміст як інших статей Кримінального кодексу, що діє, так і кримінального законодавства інших періодів або країн, а також досягнень науки кримінального права. В той же час в онтологічному відношенні функції первинні по відношенню до завдань, оскільки практичне рішення поставлених законодавцем перед кримінальним правом завдань досягається за допомогою реалізації його функцій, які властиві йому об'єктивно, через його правову природу. Завдання можуть ставитися лише з врахуванням функцій кримінального права, тобто не можна чи недоцільно ставити перед кримінальним правом завдання, яке виходячи із його функцій не може бути ним досягнуто. Тому в такому аспекті завдання залежні від функцій, проте функції з'являються разом із появою явища, яке функціонує (кримінальне право в даному випадку), а таке явище не може з'явитися, якщо в суспільстві вже не існують конкретні завдання, які повинно вирішити це явище. В зв'язку з цим, завдання і функції, є взаємозалежними категоріями. Якщо ж кардинально змінювати завдання, то може виникнути ситуація, що кримінальне право не буде їх виконувати, тому існують певні межі в рамках яких можна змінювати такі завдання. Функції взагалі ж не можуть кардинально змінюватися, оскільки вони відображають сутність явища, кардинальна їх зміна змінить і природу самого явища і воно перетвориться на інше явище (інше право), тому функції завжди незмінні, проте можуть незначним чином модернізуватися.

В кримінальному законодавстві  більшості закордонних країн норми, що визначають його завдання, відсутні. Відповідна традиція в більшій мірі характерна для країн Прибалтики, Співдружності Незалежних Держав і деяких країн колишнього соціалістичного табору (Китай, Ємен). Однак і тут є часом істотні відмінності в термінології. Зокрема, КК Грузії (ч. 3 ст. 1) визначає не завдання, а цілі Кримінального кодексу, а КК Киргизстана (ч. 1 ст. 1) досить чітко проводить межу між його цілями й завданнями.

В теорії права цілі визначаються по-різному. Наприклад, "ціль права (і норми права) – це процес свободи, рівності і справедливості в житті людей, тобто твердження і прогресивний розвиток ціннісних властивостей і початок самого права, який виражається в принципі формальної рівності".

Ціль – це конкретний еталон, до досягнення якого повинен прагнути будь-який суб'єкт, який реалізує право на практиці, це "майбутнє в сьогоденні", передбачення відповідного результату.

Д.І. Анісімов вважає, що ціль в праві – це результати, які суспільство і держава сподіваються досягнути за допомогою використання такого інструменту охорони і регулювання суспільних відносин, як право. Ціль відображає потреби суспільства і держави відносно настання конкретних соціальних наслідків.

Ціль – це мислимий результат  конкретної діяльності, результат функціонування. Досягнення цілі припускає послідовне вирішення ряду взаємозалежних задач – проблем, що вимагають вирішення; задачі, таким чином, виступають як проміжні цілі діяльності.

Що ж стосується "задач і  функцій" права, то деякі юристи вважають, що вони – не співпадаючі поняття, розмежування яких має принципіальне значення як для законодавства, так і для правозастосовувача, оскільки функція права є ознакою самого права, властивістю його нормативних приписів, якими вона і визначається, а задачі є властивістю суспільства, визначаються ним і знаходяться поза кримінальним правом; інші стверджують, що "задачі і функції галузі права співвідносяться і нерозривно зв'язані між собою, що дає підставу розглядати їх як співпадаючі поняття".

Так, Ю.І. Ляпунов вважає, що функції Кримінального кодексу і його завдання – тотожні поняття, що між цими термінами немає принципової відмінності. Але, бажано було б не ставити знака рівності між задачею і функцією кримінального права, тому що ці поняття "різновекторні". Досить вдало визначив дане співвідношення М.І. Ковальов як функціональну залежність: "Безперечно, між задачами і функціями існує тісний зв'язок. Однак завдання є щось, ззовні дане виконавцеві, право ж саме формулює її. Вона ставиться матеріальними умовами життя як щось об'єктивно закономірне, підлягаючому рішенню в рамках даної суспільно-економічної формації. Функція – це роль, що виконує саме право. Зміст же ролі визначається задачами права". Дійсно, виконання поставлених суспільством перед галуззю права задач є одночасно реалізація її функцій, у той час як реалізація функції галузі права припускає рішення поставлених перед нею задач. Тому, коли ми міркуємо про призначення кримінального права в суспільному житті, краще використовувати термін "функція кримінального права".

Отже, задачі в праві – це те, що необхідно вирішити за допомогою  права. А вирішення поставлених  цілей відбувається за допомогою  задач. Задачі вказують на проблеми і  їх вирішення, а ціль на те, що повинно  відбутися в результаті вирішення  всіх задач. Ціль не потребує вирішенню це "результат до якого прагне суспільство, держава, установлюючи заборони і застосовуючи правові норми", це "верхів'я", яке можна досягнути шляхом вирішення задач, що стоять перед правом та напрямків його дії. Цілі і задачі права визначають існування його функцій. Функції виходять з цілей та задач. Функція права не є незмінною. Вірно вказує Б.Т. Разгільдієв, що функція формується усіма кримінально-правовими нормами, положеннями, які закріплені в кримінальному законодавств. А кримінальне право історично мінливе, і залежить від багатьох соціальних умов тої чи іншої історичної епохи. Зі зміною функцій змінюються самі задачі, так як враховуючи задачі суспільство і держава приймають законодавство адекватного змісту. З цього слідує, що кожна задача в праві обумовлює наявність тої чи іншої функції.

Ціль в праві не має такого прямого зв'язку з формуванням  функції, оскільки ціль є ідеальне уявлення про результат і є породженням  вирішення декількох задач. А  задачі права є критеріями відповідних  функцій права, а це означає, що функції права – це шляхи вирішення проблем, які стоять перед правом. Що ж стосується функціонування права, то – це процес реалізації функцій права.

Отже, існує логічна формула: функції-задачі-цілі. Якщо розглядати цей взаємозв'язок в такій послідовності, то одержується, що функції права – це засоби досягнення цілей права, саме завдяки функціям цілі, як і задачі перетворюються із категорії суб'єктивної в об'єктивну категорію. Функції, задачі і цілі кримінального права є самостійні і специфічні, але не існують самі по собі, а тільки в системі різних взаємозв'язаних правових категоріях.

В ст. 1 КК України закріплені лише функції і задачі кримінального права. Але, якщо звернутися до вищезгадуваного ланцюжка, то законодавець не визначив окремих норм про цілі Кримінального кодексу.

2.2. Визначення охоронної  та регулятивної функцій кримінального  права згідно КК України

Необхідність у охороні суспільних відносин була завжди й існуватиме доти, поки буде існувати суспільство. Право, як відомо, існувало не завжди, але з моменту появи воно стає одним з найважливіших засобів охорони суспільних відносин. Даний прояв правового впливу і становить охоронну функцію.

Охоронна функція права –  це обумовлений соціальним призначенням напрям правового впливу, спрямований на охорону загальнозначущих, найбільш важливих економічних, політичних відносин, подолання явищ, сторонніх даному суспільству.