Призначення покарання відповідно до Загальної частини ККУ

Більш небезпечним, а, отже, і  тяжчим слід вважати також викрадення (крадіжку, грабіж тощо) вчинене у  розмірі, який значно перевищує мінімальний  розмір, встановлений у п. 4 примітки до ст. 185 КК особливо великого розміру. На тяжкість вчиненого злочину може вплинути і наявність одночасно  декількох кваліфікуючих обставин за достатності для кваліфікації діяння за даною кримінально-правовою нормою однієї з них. Вона може визначатися  і ступенем здійснення злочинного умислу. Так, вчинення закінченого злочину  за однаковості інших умов є більш  небезпечним, ніж незакінчений злочин. Якщо один і той же злочин може бути вчинений як умисно, так і з необережності, то більш тяжким слід вважати фактично вчинений умисний злочин. Про більший  ступінь тяжкості вчиненого злочину  може свідчити активна роль особи, порівняно  з іншими співучасниками.

До другого виду мають  бути віднесені обставини, які характеризують вчинений злочин, але перебувають  поза межами складу злочину і не впливають на його кваліфікацію. Фактичне заволодіння чужим майном під  час розбою на кваліфікацію цього  злочину за ст. 187 КК не впливає. Але, звичайно, фактичне заволодіння чужим  майном і заподіяння майнової шкоди  свідчить про вищий ступінь тяжкості цього злочину. Заподіяння тяжких тілесних ушкоджень не одній особі, а, наприклад, двом, також є свідченням більшої  тяжкості такого злочину¹⁵.

Отже, на ступінь тяжкості вчиненого злочину можуть впливати певним чином різноманітні обставини, які характеризують різні ознаки складу злочину¹⁶.

Всебічне врахування даних  про особу винного гарантує призначення  справедливого покарання, є передумовою  досягнення цілей покарання - виправлення, попередження вчинення нових злочинів, а також відновлення соціальної справедливості. Ось чому закон зобов'язує суди ретельно досліджувати дані про  особу винного. До них входять  соціально-демографічні, кримінально-правові, психологічні, фізичні та інші дані. Необхідно враховувати соціально  важливу поведінку особи до і  після вчинення злочину: ставлення  до праці і навчання, спосіб життя, заслуги перед Вітчизною, поведінку  в сім'ї, побуті, громадських місцях та інші обставини, що позитивно або  негативно її характеризують.

При визначенні винному виду й міри покарання важливо з'ясувати, чи властива даній особі тенденція  до відхилення від нормальної соціальної поведінки. Для цього встановлюється, повторно чи вперше особа вчинила  злочин, чи має вона судимість, її вік  і, особливо, чи досягла вона повноліття на момент вчинення злочину і на момент призначення покарання.

При призначенні покарання  мають враховуватися: стан здоров’я, інвалідність, вагітність, сімейний стан, наявність утриманців, а також  аналогічні відомості щодо близьких і рідних винного. У зв'язку із сукупністю усіх даних про особу винного  суд розглядає останнього не лише як суб'єкта злочину, але й одночасно  як конкретну людину з її індивідуальними  особливостями.

На підставі встановленого  суд має вирішити питання про  вчинення злочину за збігом обставин чи, навпаки, про закономірність протиправної поведінки даної особи.

Дані про особу мають  оцінюватися в їх сукупності. Слід зазначити, що серед усіх даних, що характеризують особу винного, особлива увага повинна приділятися тим, які безпосередньо пов'язані із вчиненням злочину.

Окремі дані про особу  винного за певних умов можуть бути віднесені до обставин, що пом'якшують  покарання, незалежно від того, чи передбачені вони як пом'якшуючі  обставини ст. 66 КК. Дані про особу  винного можуть бути віднесені і  до обтяжуючих покарання обставин, якщо вони передбачені ст. 67 КК. При  призначенні покарання перевага надається обставинам, що пом'якшують  або обтяжують відповідальність, в числі даних про особу  винного вони не враховуються¹⁷.

2.3. Призначення покарання з урахуванням ступеня тяжкості конкретного вчиненого злочину та з урахуванням особи винного

Призначаючи покарання, суд  враховує ступінь тяжкості вчиненого  злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують або обтяжують  покарання.

Ступінь тяжкості вчиненого  злочину насамперед визначається статтею 12 КК України, яка поділяє всі  злочини на злочини невеликої  тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі  й особливо тяжкі. Тому, якщо йдеться  про злочин невеликої тяжкості, суд  може призначити більш м'яке покарання, зазначене в альтернативній санкції, або, відповідно до статті 74 КК України, взагалі звільнити особу від  покарання. Якщо ж вчинений злочин тяжкий або особливо тяжкий, суд призначає  покарання у виді позбавлення  волі і на тривалі строки. У деяких випадках за особливо тяжкі злочини  може бути призначене довічне позбавлення  волі.

Ступінь тяжкості злочину  визначається характером конкретного  злочину. У зв'язку з цим суд  повинен ураховувати цінність тих  суспільних відносин, на які посягає  винний, тобто цінність об'єкта злочину. Так, якщо винний заподіяв тяжкі тілесні  ушкодження не одному, а двом особам, то в межах санкції частини 1 статті 121 КК України (від п'яти до восьми років позбавлення волі) йому може бути призначене покарання, наближене  до максимуму або навіть рівне  максимуму санкції.

Ступінь тяжкості злочину  визначається і характером наслідків: що більш тяжкі наслідки, які заподіяні  злочином, що більший розмір шкоди, то більш суворе покарання буде призначене винному¹⁸.

При урахуванні ступеня тяжкості злочину великого значення набуває  спосіб вчинення злочину, мотиви вчиненого  та інші конкретні обставини справи. Суд враховує особу винного, бо обставини, що її характеризують, мають дуже важливе  значення при призначенні покарання. Соціальний статус особи, ступінь її небезпечності для суспільства, що знаходить свій вияв у вчиненні злочину (спосіб життя, родинний стан, стан здоров'я, наявність психічних  аномалій, які не утворюють неосудності, поведінка особи до і після  вчинення злочину, наявність попередніх судимостей, ставлення до праці, моральний  вигляд, здійснення поганих або, навпаки, шляхетних вчинків, ставлення до людей, авторитет у колективі, де винний працював, та інші обставини), завжди враховуються при призначенні покарання, впливають на вибір його міри¹⁹.

Під врахуванням особи  винного слід розуміти врахування позитивних і негативних соціальних, фізичних, психічних і правових елементів  характеристики особи, що вчинила злочин, які мають кримінально-правове  значення. Соціальну характеристику особи становлять професія, фах, займана  посада, ставлення до праці чи навчання, наявність державних та інших  нагород, відзнак, почесних звань, наявність  сім'ї, ставлення до інших членів суспільства, поведінка на роботі, в  побуті, додержання вимог суспільного  співжиття. До фізичних ознак належать зокрема: стать, вік, стан здоров'я, здатність  до праці. Психічними ознаками є: наявність  чи відсутність психічного розладу, темперамент, характер, соціальна спрямованість. Темперамент особи - це сукупність психічних  особливостей, пов'язаних з емоційним  станом, тобто зі швидкістю виникнення почуттів та їх силою, а характер особи - стійкий, цілісний склад душевного  стану, що виявляється у психічних  актах, манерах, звичках, емоційних  переживаннях. Соціальна спрямованість  особи виражає коло її інтересів, потреб, світогляд, загальний культурний розвиток, сукупність принципів і  мотивів поведінки. У правовому  аспекті особу винного характеризує наявність ознак загального, і  спеціального суб'єкта, судимості, множинності  вчинених нею злочинів, вчинення злочину  у співучасті.

Важливе значення при призначенні  покарання мають обставини, які  пом'якшують та обтяжують покарання.

Стаття 66 КК України дає  перелік обставин, що пом'якшують  покарання, а стаття 67 КК України - обставин, що обтяжують покарання.

Таким чином третя загальна засада зобов'язує суд при призначенні  покарання враховувати ступінь  тяжкості вчиненого злочину, особу  винного та обставини, що пом'якшують  і обтяжують покарання, а також  третя загальна засада призначення  покарання орієнтує суд на врахування всіх обставин, що стосуються вчиненого  злочину, злочинця й обставин, що пом'якшують  і обтяжують покарання, у їх сукупності. Закон не встановлює якихось формалізованих вказівок для оцінки всіх обставин, наявних у конкретній справі. Дати їм мотивовану оцінку і прийняти остаточне  рішення щодо покарання (з чим  також погоджується і автор курсової роботи) - прерогатива суду²⁰.

РОЗДІЛ 3. Спеціальні питання призначення покарання за Кримінальним кодексом України

3.1. Призначення покарання за  незакінчений злочин і злочин  вчинений у співучасті

Призначення покарання за незакінчений злочин передбачено ст. 68 ч. 1 КК, яка визначає, що «при призначенні  покарання за незакінчений злочин суд, керуючись положеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховує ступінь  тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця».

Виходячи з цього основними  питаннями, які враховуються судом  при призначенні покарання за готування та замах на злочин, є:

- ступінь тяжкості вчиненого діяння;

- ступінь здійснення злочинного наміру;

- причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця²¹.

Ступінь тяжкості вчиненого  діяння визначається шкідливими наслідками, які були, або могли бути спричинені. Вони повинні бути об'єктивно оцінені  судом на підставі критеріїв, які  розглядались раніше.

Ступінь здійснення злочинного наміру визначається стадією вчинення злочину, на якій його було припинено. При цьому існує відповідна ієрархія стадій, згідно з якою готування  менш суспільно небезпечне, ніж замах  на злочин, а незакінчений замах  менш суспільно небезпечний, ніж  закінчений. Існує диференціація  і всередині кожного з цих  видів. Наприклад, більш суворому покаранню  підлягає особа, дії якої утворюють  незакінчений замах (потерпілого було поранено через промах винного, при  наявності умислу на вбивство) від  особи, яка взагалі промахнулась при пострілі в потерпілого.

Причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця. Звичайно, і  тут існує своя внутрішня ієрархія, що впливає на вид та розмір покарання, яке призначається винному. На діаметральних  позиціях перебувають, наприклад, помилка  винного, яка не дозволила йому проникнути на об'єкт для вчинення крадіжки, і затримання винного працівниками правоохоронних органів, що також стало  перепоною для вчинення крадіжки.

Призначення покарання за злочин, вчинений у співучасті. Стаття 68 ч. 2 КК визначає, що «при призначенні  покарання співучасникам злочину  суд, керуючись положеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховує характер та ступінь участі кожного з них  у вчиненні злочину».

Характер участі кожного  із співучасників визначається його роллю у вчиненні злочину, тобто  видом співучасті. Звичайно, не можна  ставити на одну сходинку організатора і фізичного пособника, виконавця  і підбурювача. Як уже зазначалось  при розгляді питань співучасті у  злочині, фактично в реальній дійсності  «чисті» види співучасників зустрічаються  нечасто. З точки зору питання, що розглядається, покарання особі, яка  поєднала в собі два чи навіть більше видів співучасників, буде призначатись більш суворе покарання ніж тому, хто виконував одну роль.

Ступінь участі визначається активністю діяльності співучасника, її «натиском». Ступінь участі проявляється в тому, чи співучасник самостійно приймає рішення, чи лише виконує  вказівки іншого, чи проявляє винахідливість для досягнення злочинного наслідку, чи слідує в межах виробленої іншими співучасниками схеми, будучи готовим  при появі труднощів у її реалізації одразу припинити злочинну діяльність і т. ін²².

3.2. Призначення покарання за сукупністю злочинів і вироків

Призначення покарання за сукупністю злочинів проходить дві  стадії: 1) суд призначає покарання  окремо за кожен злочин; 2) суд призначає  остаточне покарання за їх сукупністю. Цей підхід має практичне значення у таких аспектах: а) він сприяє досягненню мети кримінального покарання. Призначаючи покарання за кожний із вчинених злочинів, суд не лише індивідуалізує покарання, а й стверджує принцип  невідворотності покарання; б) він  забезпечує апеляційній і касаційній інстанціям можливість перевірки винесеного вироку, полегшує розгляд справ у  разі, коли йдеться про зміну чи скасування вироку в частині засудження за один із злочинів; в) це дає змогу  правильно застосовувати положення  кримінального закону про його зворотну дію в часі; г) у разі прийняття  закону про амністію він-надає можливість чітко визначити злочин, що підпадає під амністію.

Призначаючи покарання за кожний із злочинів, суд повинен  керуватися загальними засадами призначення  покарання (ст. 65).

Остаточне покарання за сукупністю злочинів призначається судом на основі одного із трьох принципів: 1) поглинення менш суворого покарання  більш суворим; 2) повного складання  призначених покарань; 3) часткового складання призначених покарань.

За загальним правилом, встановленим ч. 2 ст. 70, остаточне покарання  визначається в межах, встановлених нормою Особливої частини КК, яка  передбачає більш суворе покарання. Виняток з цього правила становить  ситуація, коли хоча б один із злочинів є умисним тяжким чи особливо тяжким²³. У такому випадку суд вправі призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

За правилами, визначеними  в ч. ч. 1-3 ст. 70, призначення покарання  застосовується і в тих випадках, коли після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, який вчинено до постановлення попереднього вироку. За таких обставин до строку остаточно призначеного покарання  зараховується покарання, відбуте  повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими  ст. 72. У цьому випадку процес призначення  покарання проходить три стадії: 1) призначення покарання за розкритий  злочин; 2) визначення остаточного покарання  за сукупність злочинів; 3) зарахування  в строк остаточного-покарання  повністю чи частково відбутого покарання  за попереднім вироком. Усі названі  стадії відображаються в резолютивній частині вироку. При цьому остаточне  покарання не може бути нижчим від  покарання, призначеного за попереднім вироком, оскільки в таких випадках при поглиненні або складанні  покарань суд має виходити з розміру  всього покарання, призначеного за попереднім вироком, а не з його невідбутої частини.