Призначення покарання відповідно до Загальної частини ККУ

Національний університет  “одеська юридична академія”

 

Кафедра кримінального права

 

 

КУРСОВИЙ  ПРОЕКТ

(робота)

з кримінального права

 

на тему  «Призначення покарання відповідно до Загальної частини ККУ»

 

 

Виконав: студент 2 курса 1 потока 3 групи

                                                                        напрямок підготовки право

                                                                        спеціальності правознавство

Умєров Ібраім Рустемович                                                                        

                                                            

  Керівник_______________________________

                                                     _____________________________________  

                                                 Національна шкала______________________ 

                                                 Кількість балів_________Оцінка:ЕСТS_____

                                                 Члени комиссії_________________________

                                                                                                                                            ^{(підпис)    (прізвище та ініціали)}

                                                                                    ________________________

                                                                                                                                             ^{(підпис)    (прізвище та ініціали)}

                                                                               ________________________

                                                                                                                                              ^{(підпис)    (прізвище та ініціали)}

 

 

Одеса – 2013

 

зміст

стор.

ВСТУП………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика основних принципів призначення покарання………………………………...5

РОЗДІЛ 2. Загальні засади призначення покарання та їх види……………………………………………………………………………..12

2.1. Поняття загальних засад  призначення покарання………………….12

2.2. Призначення покарання відповідно до положень Загальної частини КК України……………………………………………………………………….16

2.3. Призначення покарання з урахуванням ступеня тяжкості конкретного вчиненого злочину та з урахуванням особи винного…………..21

РОЗДІЛ 3. Спеціальні питання призначення покарання за Кримінальним кодексом України………………………………24

3.1. Призначення покарання  за незакінчений злочин і злочин  вчинений у співучасті……………………………………………………………………….24

3.2. Призначення покарання за сукупністю злочинів і вироків………..26

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….30

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………….32

 

ВСТУП

Актуальність теми курсової роботи. Прийняття Верховною Радою України 5 квітня 2001 року нового Кримінального кодексу України поставило перед наукою кримінального права серйозне завдання глибокого наукового дослідження новел, зумовлених новим етапом соціального розвитку України як самостійної правової держави.

Одним з інститутів кримінального  права України, що зазнав істотних змін у зв’язку з прийняттям КК 2001 року, є інститут призначення покарання. Питання призначення покарання, і зокрема поняття та сутність загальних засад призначення  покарання, завжди вважалися актуальними.

Однак слід визнати, що, незважаючи на досить детальне розроблення даної  проблеми в науковій літературі, такі загальнотеоретичні питання, як визначення поняття загальних засад призначення  покарання, системи принципів призначення  покарання та їх співвідношення з  загальними засадами призначення покарання, залишаються спірними в науці  кримінального права, не знаходять  вони єдиного вирішення і в  судовій практиці.

Усе це викликає необхідність у більш глибокому та повному  науковому дослідженні проблеми загальних засад призначення  покарання. Самостійного дослідження  потребує співвідношення загальних  засад зі спеціальними засадами призначення  покарання. Теоретичне і практичне  значення має проблема визначення принципів  призначення покарання, які зумовлюють зміст основних, загальнообов’язкових положень цього інституту на сучасному  етапі розвитку кримінального законодавства  та науки кримінального права.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є теоретичне розроблення проблеми загальних засад призначення покарання, виявлення функціонального взаємозв’язку та взаємодії цих засад з принципами призначення покарання, обґрунтування необхідності виділення в законі спеціальних засад призначення покарання та їх співвідношення з загальними засадами призначення покарання.

У зв’язку з цим було поставлено такі завдання: визначити  поняття та сутність загальних засад, їх співвідношення з принципами призначення  покарання; визначити юридичну природу  загальних засад призначення  покарання та їх значення для реалізації передбаченої кримінальним законом  мети покарання; дослідити систему  та види загальних засад призначення  покарання, передбачених у ст. 65 КК України, обґрунтувати обов’язковість урахування сукупності цих засад у кожному  конкретному випадку призначення  покарання; сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавчого визначення системи та видів загальних засад  призначення покарання.

Об’єктом дослідження є загальні засади призначення покарання, їх співвідношення з принципами призначення покарання, а також зі спеціальними засадами призначення покарання.

Предметом дослідження є норми чинного українського та зарубіжного кримінального законодавства, а також чинного раніше, у сфері визначення поняття, мети, видів покарань, загальних і спеціальних засад призначення покарання.

Методологічну основу роботи становлять універсальні діалектичні методи наукового пізнання реально існуючих явищ і їх зв’язок із практикою формування і функціонування суду присяжних. У роботі використовувалися і спеціальні наукові методи, такі як системно-структурний, історичний, порівняльно-правовий, статистичний, логіко-юридичний, соціологічний та інші методи.

Структура курсової роботи складається зі вступу, трьох взаємопов’язаних розділів, кожен з яких поділяється на відповідні підрозділи, висновків, списку використаної літератури з загальним обсягом курсової роботи 34 сторінки.

 

РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика основних принципів призначення покарання

Призначена міра покарання  може досягнути мети покарання —  виправити і перевиховати засудженого, здійснити привентивний вплив як на засудженого, так і на інших  осіб лише у випадку співрозмірності  покарання вчиненому і його справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Кримінального  кодексу (далі — КК) України, покарання  є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком  суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому  законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суть покарання полягає  в тому, що засуджений зазнає кари за вчинений злочин, тобто певних фактичних  втрат і обмежень. Кара виступає як один із засобів досягнення виправної  та привентивної мети покарання. Як слушно зазначає О.О. Арямов, покарання це є  справедливий акт правосуддя.

Необхідною передумовою  призначення покарання є вчинення особою злочину, який прямо передбачений у кримінальному законі. Лише тоді, коли під час судового розгляду повністю доведено, що підсудний є винним в інкримінованому йому злочині, коли цьому злочину дана у вироку правильна кваліфікація, створюються  законні підстави для призначення  покарання.

Призначення покарання ґрунтується  на певних принципах, а саме: 1) законності покарання; 2) визначеності покарання  в судовому вироку; 3) обґрунтованості  та обов'язковості мотивування покарання  у вироку; 4) гуманності покарання; 5) індивідуалізації покарання; 6) справедливості покарання¹.

Розглянемо ці принципи більш  детально.

Законність покарання  вимагає насамперед, щоб покарання, яке застосовується від імені  держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, призначалося точно і у повній відповідності до чинного кримінального  законодавства. У римському праві  зміст цього принципу знайшов  своє вираження у відомій формулі: “nullum crimen gine lege” (немає злочину без  вказівки на те в законі).

У Конституції України  принцип законності щодо призначення  покарання знайшов втілення у  п. 22 ст. 92, де говориться, що засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними порушеннями, визначаються виключно законами України. Це положення Конституції набуло подальшого розвитку та уточнення в ч. 3 і 2 ст. 3 КК — злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки цілком визначаються тільки цим кодексом.

Підсумовуючи сказане, слід зазначити, що діяння, які є злочинами, та відповідальність за них визначаються: по-перше, лише чинними кримінальними  законами; і, по-друге, закон є кримінальним, якщо він включений до КК².

Реалізація принципу законності покарання у діяльності відповідних  державних органів та суду при  застосуванні кримінального законодавства  вимагає щоб:

— кваліфікація конкретних діянь, які згідно з чинним кримінальним законодавством визнані злочинними, має безумовно і повністю здійснюватись уповноваженими на те органами і посадовими особами в точній відповідності з кримінальним законом;

— покарання чи (та) інші заходи кримінально-правового характеру стосовно особи, яка скоїла злочин, призначаються тільки того виду і в тих межах, що передбачаються відповідними нормами чинного КК;

— покарання може бути призначено виключно за вироком суду;

— застосування до зазначених осіб інших кримінально-правових заходів, пов’язаних із вчиненим ними злочином відбувається лише на підставі та в порядку, що передбачені КК;

— система та види покарань, які можуть бути призначені судом, вичерпним чином визначені в кримінальному законодавстві³.

В ч. 2 ст. 65 КК  України вказується, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та запобігання новим злочинам. Аналізуючи це положення, слід зробити висновок про те, що дотримання всіх встановлених законом вимог при призначенні покарання гарантує, що його вид та розмір буде необхідним та достатнім для досягнення мети покарання. Необхідним і достатнім є таке покарання, яке відповідає тяжкості вчиненого злочину, даним про особу, що скоїла злочин, обставинам, що пом’якшують або обтяжують покарання.

Принцип визначеності та обґрунтованості  покарання випливає із принципу законності покарання і який припускає, що для  призначення покарання стосовно особи, що скоїла злочин, необхідно, щоб  суд об’єктивно вивчив усі матеріали  справи і після цього зробити  висновок стосовно характеру і ступеня  суспільної небезпеки скоєного злочину  особою, винною в цьому. Всі ці аспекти  мають знайти своє вираження у  вироку суду

Обов’язковість мотивації  покарання випливає також із самої  структури санкцій в українському кримінальному законодавстві. Будучи відносно-конкретними або альтернативними, ці санкції припускають, що при обранні  конкретного покарання останнє  обов’язково має бути мотивовано у вироку суду.

Принцип гуманності покарання  знаходить свій прояв у тому, що покарання ніколи не може мати за мету завдати фізичних страждань або  принизити людську гідність (ч. 3 ст. 50 КК України) .

Проблемі реалізації принципу гуманізації покарання у практиці діяльності судово-правової та каральної  політики держави приділялася посилена увага багатьма вченими-юристами, філософами та політиками. Поряд з цим ця проблема на сьогодні залишається до кінця не вирішеною та актуальною. У цьому аспекті слід звернути увагу, що ряд вчених — М.І. Бажанов, М.Д. Шаргородський, І.І. Карпець, А.Х. Степанюк, висвітлюючи принцип гуманізму покарань, звертають увагу на те, що покарання ніколи не може мати за мету завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Принцип гуманізму покарання  повинен проявлятися насамперед у мінімумі кримінально-правової репресії стосовно осіб, що скоїли злочини з  урахуванням суспільно небезпечного діяння та відповідними з тими правообмеженнями. Причому це стосується не тільки осіб, що позбавлені волі, а й тих осіб, що не пов’язані з позбавленням волі. Саме про це йдеться в Стандартних мінімальних правилах ООН стосовно заходів, що не пов’язані з тюремним ув’язненням (Токійські правила), де чітко викладена вимога щодо застосування інших заходів, не пов’язаних з тюремним ув’язненням, де права порушника не повинні обмежуватись більшою мірою, ніж це санкціоновано компетентним органом, який виніс початкове рішення. Гуманізм у кримінальному законодавстві слід розглядати як вихідну вимогу до діяльності судово-правових органів, метою якої є кара.

Поряд з цим звертає  на себе увагу і позиція вітчизняних  українських вчених на проблему принципу гуманності покарання. Так, зокрема  Ю.Л. Титаренко і В.О. Глушков, А.Х. Степанюк вважають, що зміст цього принципу слід розглядати значно ширше, оскільки він повинен охоплювати певне коло складових кримінального законодавства, де знаходять свій прояв принципи гуманізму покарання.