Автор: Пользователь скрыл имя, 13 Мая 2013 в 20:37, курсовая работа
Попри велику значущість цього права, зазначаємо, що воно є одним із найдавніших прав і зустрічається ще у «Руській правді», а отже цікаво прослідкувати в історичному аспекті, як це явище прогресувало і яка відмінність у трактуванні та юридичному закріпленні сьогодні та у минулому. «…Панівні верхи завжди намагались обмежити його здійснення нижчими верствами населення. Таке можна простежити від «Руської Правди» до радянського законодавства…»1. Сьогодні законодавець об’єктивно гарантує право на необхідну оборону кожному, проте встановлює обов’язкові умови за яких воно виникає. Саме з роз’ясненням кола питань навколо необхідної оборони і пов’язана мета роботи.
Поняття та значення необхідної оборони.
Підстава необхідної оборони.
Ознаки необхідної оборони
Перевищення меж крайньої необхідності
Спеціальні види необхідної оборони передбачені ч. 5 ст. 36 КК України.
Захист проти перевищення меж необхідної оборони допустимий на загальних підставах, як і проти будь-якого іншого злочину, здатного негайно та невідворотно нанести шкоду суспільним відносинам. Закон на рахунок цього не робить ніяких винятків. Висловлення деяких юристів про недопустимості захисту проти перевищення меж необхідної оборони не узгоджується з законом.16
Необхідна оборона допустима проти посягань на честь і гідність. При посяганнях такого роду, так як і при хуліганстві, що супроводжується нецензурним висловлюванням та приниженням, шкода суспільним відносинам спричиняється негайно і невідворотно.17
Другим елементом підстави необхідної оборони є необхідність негайного відвернення чи припинення суспільно небезпечного посягання. Він має місце тоді, коли посягання, якщо його не відвернути, загрожує заподіянням істотної, як правило, не відворотної шкоди охоронюваним суспільним відносинам. Зволікання з боку того, хто захищається у заподіянні шкоду тому, хто посягає загрожує негайною та явною шкодою право охоронюваним інтересам. Таким чином, надаючи громадянам право на необхідну оборону, закон має на увазі лише такі випадки захисту, за яких громадянин змушений невідкладно заподіяти шкоду тому, хто посягає, з тим, щоб відвернути чи припинити посягання та ефективно здійснити захист. Якщо ж така невідкладна необхідність ще не виникла чи, навпаки, вже минула, то й стан необхідної оборони або ще не виник, або виникнувши вже закінчився. І перший, і другий випадки свідчать про відсутність стану необхідної оборони.18 Під відверненням чи припиненням посягання розуміють переведення нападника, шляхом заподіяння йому шкоди, в такий стан, за якого він буде не в змозі продовжити чи завершити посягання. При цьому варто зважати на те, щоб заподіяна шкода відповідала небезпечності посягання та обстановці захисту. В іншому випадку буде мати місце перевищення меж необхідної оборони.
Якщо особа вирішила припинити посягання шляхом заподіяння нападнику шкоди, то це право має бути обмежене певними рамками, які не стримували б без достатніх причин ініціативу громадян в боротьбі з антисоціальними явищами і разом з тим вводили б такі дії у розумні межі, одночасно гарантуючи права і свободи інших членів суспільства, в тому числі і нападників. Вважається, що саме таким розумним обмеженням права на необхідну оборону і є другий елемент її підстави, а саме наявність у того, хто захищається на момент суспільно-небезпечного посягання необхідності у негайному заподіянні тому, хто посягає шкоди. Цей елемент витікає перш за все із самої назви оборони як необхідної, тобто такої, при якій нанесення шкоди правомірно тільки тоді, коли в цьому є особлива потреба.19
Необхідна оборона перш за все неможлива проти посягань, які скоюють шляхом пасивної поведінки. Необхідна оборона не може здійснюватись проти посягань на численні суспільні відносини, в тому числі на інтереси промисловості, торгівлі, на політичні і соціальні права громадян.20 Наприклад стан необхідної оборони не зможе настати, якщо особа стала свідком давання хабара або зловживання владою посадовою особою тощо. Така властивість хоча і обмежує підставу для необхідної оборони, проте одночасно і ставить її в рамки розумного та зваженого, так як деякі діяння, на перший погляд злочинні, можуть такими і не бути, а визначення змісту таких діянь є безпосереднім завданням суду і компетентних органів. Ще одним аргументом на користь цієї позиції є те, що не завжди можливо об’єктивно визначити межу шкоди, яку можна заподіяти в межах оборони від посягань такого виду, а тому робимо висновок, що такі обмеження створюються із метою спрощення роботи судів та уникнення не бажаних ситуацій.
Пленум верховного суду України зазначає, що стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з’ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. Перехід використовуваних при нападі знарядь або інших предметів від нападника до особи, яка захищається, не завжди свідчить про закінчення посягання.21 Дане положення надзвичайно розширює суспільно небезпечне посягання як елемент підстави необхідної оборони і гарантує правомірність дій особі, що обороняється навіть, якщо під час захисту вона здобула значну перевагу (перехід знаряддя), оскільки посягання може продовжуватись далі та існує реальна загроза заподіяння шкоди. Або ж якщо посягання ще не розпочалося, а тільки має початись, можливість необхідної оборони переноситься у часі на момент, коли виникає реальна загроза заподіянню шкоди.
Отже, суспільно небезпечне посягання не відбувається в один момент часу, а має свій початок і кінець, а тому і стан необхідної оборони має певні часові рамки, які визначаються саме періодом існування суспільно небезпечного посягання. З цього положення випливає те, що не є необхідною обороною заподіяння шкоди особі після того, як вона завершила своє посягання, або ще не розпочала його. Наприклад, не буде необхідною обороною, коли постраждавши від побоїв, особа здобула знаряддя, повернулася до нападників і з метою помсти побила їх (так звана спізніла оборона). Те ж саме стосується і випадку, коли, наприклад, особа вночі у вузькому переході бачить іншу особу, що йде їй на зустріч і нападає на неї, безпідставно думаючи, що та скоїть напад (уявна оборона).
Оборона проти явно закінченого посягання є неправомірною. Якщо ж той, хто захищається, за обставинами справи не міг усвідомити, що посягання закінчилось, його дії (хоча б і після об'єктивного закінчення посягання) вважаються вчиненими в стані необхідної оборони.22 Також законодавець вказує на те, що необхідна оборона може викликати стан душевного хвилювання, через який особа може не усвідомлювати і не усвідомлює те, що посягання вже закінчилось. Це питання розглянемо пізніше.
Із вищезазначеного випливає, що заподіяння шкоди тому, хто посягає за відсутності двох зазначених елементів або хоча б наявності одного з них свідчить про неправомірність дій громадянина, оскільки він не перебуває у стані необхідної оборони. Відповідальність за заподіяння такої шкоди має наставати на загальних підставах. І навпаки, наявність законної підстави означає виникнення у громадянина права на необхідну оборону(захист).23
Ознаки необхідної оборони
Ознака — особливість предмета або явища, яка визначає подібність свого носія до інших об'єктів пізнання або відмінність від них.24 Так ознаки необхідної оборони дозволяють нам вирізнити це явище з поміж інших інститутів кримінального права та надати йому відповідного значення.
До ознак необхідної оборони належать:
Ознаки суб’єкта необхідної оборони:
Суб’єкт необхідної оборони – це всього-на-всього приватна особа, для якої така оборона є не що інше, як реалізація свого суб’єктивного права. Суб’єктами необхідної оборони можуть виступати як самі потерпілі від посягання, так і будь-які інші особи (родичі, знайомі чи навіть сторонні), які стали очевидцями посягання. Захист від суспільно небезпечного посягання може здійснювати як один так і декілька суб’єктів. Не можна виключати, що в обороні правоохоронюваних інтересів можуть брати участь не тільки приватні, але й спеціально уповноважені особи. В таких випадках дії приватних осіб повинні оцінюватись за правилами необхідної оборони, а спеціальних суб’єктів – у відповідності із їхніми службовими обов’язками.25
Як ми бачимо, по відношенню до необхідної оборони можна виділити два види суб’єкта: загальний та спеціальний суб’єкт. Загальний суб’єкт – це кожна особа, що володіє правом на необхідну оборону, спеціальний суб’єкт – категорія осіб, для яких захист охоронюваних законом інтересів від посягань входить до сукупності юридичних обов’язків, не виконання яких тягне за собою настання негативних наслідків. До спеціальних суб’єктів можемо віднести працівників правоохоронних органів, прокуратури тощо. Так згідно із п. 2 ч. 10 закону України про міліцію, міліція відповідно до своїх завдань зобов'язана запобігати та припиняти злочини.26 Однак чи доцільно виділяти вищезазначену категорію осіб як суб’єкта необхідної оборони, оскільки спеціальні нормативні акти визначають для них обов’язком захист охоронюваних інтересів, цим самим скасовуючи норму загального акту? У цьому питанні я підтримую позицію про двоєдиність суб’єкта необхідної оборони, так як виникнення обов’язку лише скасує можливість вибору варіантів правомірної поведінки, що увійде до права, яке ширше за змістом.
Із викладеного доходимо висновку, що не існує конкретних вимог до суб’єкта необхідної оборони і право на необхідну оборону є невід’ємним елементом правового статусу кожної особи. Говорячи про спеціальних суб’єктів слід зазначити, що їх обов’язок захищати законні інтереси виникає саме із права на необхідну оборону, яке є ширшим за змістом.
Мета необхідної оборони
Аналізуючи мету необхідної оборони визначаємо, що вона є триступеневою:
Початкова - заподіяння шкоди тому, хто посягає.
Проміжна – припинення посягання.
Кінцева – захист право охоронюваного інтересу.
Така структура зумовлена самим поняттям необхідної оборони, що дає законодавець у ч. 1 ст. 36 КК.
Для визнання оборони правомірною досить, щоб особа, яка обороняється, переслідувала зазначену мету, і зовсім не обов’язково, щоб її було фактично досягнуто (наприклад, особа, що захищається, заподіяла тому, хто посягає, шкоду, однак не змогла припинити посягання, що почалося). Якщо той, хто захищався, керувався іншою метою (наприклад, метою розправи над тим, хто посягає), його дії набувають протиправного характеру, у зв’язку з чим відповідальність за заподіяння шкоди буде наставати на загальних підставах.27
Тобто це дає підстави говорити про обов’язковість врахування судом при кваліфікації дій вчинених під час захисту мети, яку переслідував потерпілий, оскільки від того, чи правильно буде встановлено цей факт, залежатиме справедливість рішення, яке винесе суд.
Об’єкт необхідної оборони
Об’єкт необхідної оборони – це ті охоронювані відносини нападника, яким заподіюється шкода під час необхідної оборони. Іноді цю ознаку називають ще спрямованістю необхідної оборони. Об’єктом необхідної оборони можуть бути як і матеріальні цінності, не залежно від їх вартості, так і здоров’я або життя того, хто посягає. При цьому слід звернути увагу на те, що шкода, заподіяна третім особам не буде вважатися заподіяною у стані необхідної оборони і підлягає кваліфікації на загальних засадах.
Якщо нападників декілька, то особа, шо захищається може заподіяти шкоду як одному, так і кожному з них.28 При цьому не важливо кому саме з нападників буде заподіяна шкода. Ця шкода може полягати у позбавленні життя того, хто посягає, у нанесенні йому тілесних ушкоджень, побоїв, у обмеженні чи позбавленні свободи (наприклад закриття у приміщенні, зв’язування) і у знищенні чи пошкодження майна.29
Потерпілим при необхідній обороні може бути тільки той, хто посягає. Це перш за все особа, що безпосередньо виконує злочин чи інше суспільно небезпечне діяння. В окремих випадках ним може бути організатор, підбурювач, пособник. Однак проти суспільно небезпечних дій цих осіб необхідна оборона допустима тільки у випадках, коли їх дії безпосередньо і близько по характеру наближаються до дій виконавця. Наприклад, в процесі бійки пособник намагається передати заряджену рушницю одному із тих, хто б’ється для стрільби по противнику. Проти таких осіб в процесі здійснення ними суспільно небезпечного діяння оборона цілком допустима.30
Інколи буває, що під час необхідної оборони шкода завдається не тільки нападнику. Наприклад під час бійки, що виникла внаслідок нападу, особа, втрутившись намагається її зупинити, однак той, хто обороняється, думаючи, що третя особа відноситься до нападників, заподіює їй шкоду. Слід звернути увагу на те, що при заподіянні шкоди у стані необхідної оборони третій особі, відповідальність настає на загальних підставах. Тобто, обороняючись особа повинна усвідомлювати, що вона заподіює шкоду конкретно тому, хто посягає.
Об’єктивна сторона дій того, хто захищається
Дії, вчинені у стані необхідної оборони повинні підпадати під ознаки якогось діяння, передбаченого КК, тобто збігатися із зовнішніми, фактичними ознаками якогось злочину.31 А тому, за своєю сутністю вони складають не що інше як злочин, а тому об’єктивна сторона дій того, що захищається частково збігається з об’єктивною стороною складу злочину і має подібну будову.
Об’єктивна сторона складу
злочину складається з обов’
При цьому для визначення об’єктивної сторони дій того, хто захищається суттєвими є тільки деякі ознаки, які також дещо змінились:
Поведінка при необхідній обороні того, хто захищається, може бути тільки активною, тобто виражатися лише в діях, на що прямо вказується в ч. 1 ст. 36 КК. Такими діями можуть бути як фізичні зусилля особи, що захищається (наприклад, завдання ударів кулаком), так і використання різноманітних знарядь, предметів, механізмів, пристроїв тощо, при чому не тільки тих, що підібрані, виявлені або захоплені на місці захисту, а й тих, що були при особі, яка захищається, або навіть спеціально підготовлені нею для захисту (наприклад, використання ножа або вогнепальної зброї, заздалегідь узятих для захисту, тощо)32. У стані необхідної оборони неможливо результативно оборонятись, не нападаючи. При цьому я маю на увазі оборонний напад, який здійснюється, щоб «погасити» агресивні дії нападника та захистити себе і оточуючих від наслідків протиправних дій.33 А тому очевидно, що посягання нападника повинне бути відвернуте саме до заподіяння шкоди охоронюваним відносинам або, якщо заподіяння шкоди продовжується, до закінчення такого посягання, що свідчить про таку ознаку необхідної оборони як своєчасність.