Необхідна оборона (крайня необхідність, фізичний, або психічний примус, виконання законного наказу або розпорядження, виправданий ризик, в

Автор: Пользователь скрыл имя, 25 Марта 2011 в 23:06, реферат

Описание работы

Питанням про правомірність чи злочинність кола діянь, які можуть бути вчинені особою у певних, екстремальних для неї, ситуаціях присвячується розділ VIII Загальної частини КК. Вирішення цих питань безпосередньо пов'язане із з'ясуванням наявності в діянні особи всіх ознак злочину, передбачених ч. 1 ст. 11 КК. Відсутність хоча б однієї з цих ознак у діянні означає, що воно не є злочином.

Содержание

Вступ………………………………………………………………………………………...……3
1. Необхідна оборона……………………………………………………………………….4
2. Крайня необхідність……………………………………………………………………13
3. Фізичний обо психічний примус………………………………………………………17
4. Виконання законного наказу або розпорядження………………………………..…..18
5. Виправданий ризик…………………………………………………………………….21
6. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації………………………...….24
Висновок…………………………………………………………………………………….…..25
Список використаної літератури………………………………………………………………26

Работа содержит 1 файл

МВС УКРАЇНИ.docx

— 78.66 Кб (Скачать)

МВС УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІСТИТУТ ХАРКІВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ВНУТРІШНІХ СПРАВ 
 
 

Кафедра кримінального  права та кримінології

Реферативна робота

Тема : «Необхідна оборона (крайня необхідність, фізичний, або психічний примус, виконання законного наказу або розпорядження, виправданий ризик, виконання     спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації), як обставина, що виключає злочинність діяння.» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконав : курсант 22-го взводу

рядовий міліції

Іващенко  В.В. 

Перевірив: викладач кафедри

Мкртчян Р.С.  
 
 
 
 

ХЕРСОН 2011

ПЛАН 

Вступ………………………………………………………………………………………...……3

  1. Необхідна оборона……………………………………………………………………….4
  2. Крайня необхідність……………………………………………………………………13
  3. Фізичний обо психічний примус………………………………………………………17
  4. Виконання законного наказу або розпорядження………………………………..…..18
  5. Виправданий ризик…………………………………………………………………….21
  6. Виконання     спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації………………………...….24

Висновок…………………………………………………………………………………….…..25

Список використаної літератури………………………………………………………………26 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

       Питанням про правомірність чи злочинність кола діянь, які можуть бути вчинені особою у певних, екстремальних для неї, ситуаціях присвячується розділ VIII Загальної частини КК. Вирішення цих питань безпосередньо пов'язане із з'ясуванням наявності в діянні особи всіх ознак злочину, передбачених ч. 1 ст. 11 КК. Відсутність хоча б однієї з цих ознак у діянні означає, що воно не є злочином. Саме така ситуація має місце у випадках, коли, незважаючи на шкоду, нанесену особі, власності, правам і законним інтересам фізичних та юридичних осіб, певні діяння розглядаються законом як    суспільно корисні, або як суспільно прийнятні, або як вибачальні з позицій кримінального права, але у всіх випадках - як такі, що виключають злочинність діяння, а отже, і не тягнуть за собою кримінальної відповідальності.

        Кримінальне право формулює поняття  й ознаки обставин, що виключають  злочинність діяння тому, що вони  за певними зовнішніми ознаками, схожі із злочинами. 

        Зовнішня схожість вказаних обставин  із злочинами перш за все  полягає в тому, що      наслідки у вигляді фізичної, майнової або моральної шкоди,  які настають від перших і    других проявів, співпадають (настання  смерті, нанесення тілесних ушкоджень,  знищення або пошкодження майна  тощо). А це вимагає у кожному  випадку ретельного дослідження  обставин вчиненого діяння для  його правильної правової оцінки  і відпові­дного, такого, що базується  на законі, рішення компетентного  органу відносно його правомірності  чи злочинності. Отже, мова йде про схожість обставин, що виключають злочинність діяння, саме із злочинами, а не якимись іншими правопорушеннями.  

      Значення наявності цих обставин  у КК полягає в тому, що вони:  

  1. чітко розрізняють  злочинний прояв від правомірного діяння, яке схоже на нього, а, отже, забезпечують законність і справедливість рішення відносно поведінки конкретної особи, що далеко не завжди є очевидним;
 
  1. сприяють  підвищенню правової активності та правової свідомості громадян і службових  осіб, які потребують законодавчих гарантій своєї захищеності в  разі нанесення ними шкоди при  здійсненні свого права або виконання службових чи громадських обов’язків;
 
  1. мають важливе  профілактичне значення.
 

    Указані обставини випливають  із конституційних положень, відповідно деяких людина, її життя, здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  1. Необхідна оборона
 

   Відповідно  до ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту  охоронюваних законом прав та інтересів  особи, яка захищається, або іншої  особи, а також суспільних інтересів  та інтересів держави від суспільно  небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому  не було допущено перевищення меж  необхідної оборони. Звідси випливає, що необхідна оборона - це правомірний  захист правоохоронюваних інтересів  особи, суспільства або держави  від суспільна небезпечного посягання, викликаний необхідністю його негайного  відвернення чи припинення шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, що відповідає небезпечності посягання і обстановці захисту.

   Право на необхідну оборону є природним  і невідчужуваним, абсолютним правом людини. Це означає, що всі інші особи не можуть перешкоджати громадянинові в законному здійсненні права на необхідну оборону. Право на необхідну оборону, далі, є самостійним, а не додатковим (субсидіарним) щодо діяльності органів держави і службових осіб, спеціально уповноважених охороняти правопорядок. Іншими словами, кожний громадянин має право на необхідну оборону незалежно від можливості звернутися за допомогою до органів влади або службових осіб для відвернення чи припинення посягання. Наявність права на необхідну оборону не пов'язана також з наявною для особи можливістю звернутися за допомогою до інших громадян. У частині 2 ст. 36 КК зазначено, що кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

   Закріплене  в ст. 36 КК право кожної особи на необхідну оборону є важливою гарантією реалізації конституційного  положення про те, що кожен має  право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей  від протиправних посягань (ч. 3 ст. 27 Конституції України).

   Оскільки  здійснення необхідної оборони є  суб'єктивним правом, а не обов'язком  громадянина, то відмова останнього від використання свого права  не тягне за собою будь-якої відповідальності. Крім того, громадянин не зобов'язаний повідомляти державним або іншим  органам чи службовим особам про  вчинений ним акт необхідної оборони, хоча він і має право зробити  таке повідомлення в інтересах правильного вирішення кримінальної справи, що порушується у зв'язку з суспільно небезпечним посяганням.

   Право на необхідну оборону можливе  лише за наявності відповідної підстави. Згідно з ч. 1 ст. 36 КК нею є вчинення суспільно небезпечного посягання, що викликає у того, хто захищається, необхідність у негайному його відверненні чи припиненні шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди. Інакше кажучи, підстава необхідної оборони складається з двох елементів, а саме: 1) суспільно небезпечного посягання і 2) необхідності в його негайному відверненні чи припиненні.

   Перший  елемент означає, що посягання повинно бути суспільно небезпечним. Діяння, що не є суспільно небезпечним, ні за яких умов не може породжувати права на необхідну оборону (наприклад, вона неможлива проти правомірних вчинків, що здійснюються в стані необхідної оборони, крайньої необхідності, при затриманні злочинця, виконанні військового або службового обов'язку, а також за інших обставин, що виключають злочинність діяння).

   Під суспільно небезпечним посяганням слід розуміти посягання з боку людини, на що прямо вказує ч. 1 ст. 36 КК. Посягнути означає спробу заподіяти шкоду. Така спроба є суспільно небезпечною, якщо її об'єктом виступають охоронювані законом права та інтереси особи, яка захищається, або іншої особи, суспільні інтереси або інтереси держави. До таких інтересів належать: життя, здоров'я, особиста і статева свобода, честь і гідність особи, власність, недоторканність житла, а також інші права і законні інтереси особи, яка захищається, або іншої особи; громадська безпека і громадський порядок, спокій громадян і недоторканність майна тощо; зовнішня безпека й обороноздатність країни, збереження державної і військової таємниці, недоторканність державних кордонів тощо. Таким чином, коло правоохоронюваних інтересів, що можуть бути об'єктом посягання, є практично необмеженим.

   При цьому суспільно небезпечним  визнається не тільки злочинне посягання (хоча саме злочин і є типовим  проявом суспільно небезпечного посягання), а й будь-яке інше суспільно небезпечне посягання, що не є злочином (наприклад, посягання особи, яка не досягла віку, з якого можливе настання кримінальної відповідальності, неосудної або особи, яка діє невинно, тощо).

   Іноді вважають, що суспільно небезпечне посягання може виражатися тільки в  нападі. Проте ст. 36 КК такого обмеження не містить. Тому посягання може полягати й у діях, що не мають характеру нападу (наприклад, замах на крадіжку). Посягання може бути здійснене особою як із застосуванням фізичної сили (наприклад, спроба задушити жертву), так і з використанням зброї, інших знарядь, предметів, механізмів, тварин тощо. Отже, під суспільна небезпечним посяганням, передбаченим ч.І ст. 36, слід розуміти будь-які дії людини, безпосередньо спрямовані на заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особи, яка захищається, або іншої особи, суспільним інтересам або інтересам держави.

   Істотною  характеристикою суспільно небезпечного посягання є його наявність, тобто  тривалість у часі, протягом якого тільки і можлива необхідна оборона. Суспільно небезпечне посягання має початковий і кінцевий моменти. Роз'яснюючи це положення, Пленум Верховного Суду України ще в постанові від 28 червня 1991 року № 4 "Про практику застосування судами законодавства, що забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань" зазначив, що стан необхідної оборони виникає не тільки в момент суспільно небезпечного посягання, але й за наявності реальної загрози заподіяння шкоди. У свою чергу, кінцевий момент посягання визначається різними чинниками: досягненням мети тим, хто посягає, припиненням дій тим, хто посягає, за власною волею або поза волею (наприклад, втеча, відмова від продовження посягання, неможливість доведення його до кінця тощо). При цьому перехід використаних при нападі знарядь або інших предметів від того, хто нападає, до того, хто захищається, не завжди свідчить про закінчення посягання.

   Другий  елемент, що характеризує підставу необхідної оборони, - це наявність у того, хто захищається, потреби в негайному відверненні чи припиненні наявного суспільна небезпечного посягання. Така потреба виникає тоді, коли зволікання з боку того, хто захищається, в заподіянні шкоди тому, хто посягає, загрожує негайною і явною шкодою правоохоронюваним інтересам. Таким чином, надаючи громадянам право на необхідну оборону, закон має на увазі лише такі випадки захисту, за яких громадянин змушений невідкладно заподіяти шкоду тому, хто посягає, з тим, щоб відвернути чи припинити посягання та ефективно здійснити захист. Якщо ж така невідкладна потреба ще не виникла або, навпаки, вже минула, то й стан необхідної оборони або ще не виник, або, виникнувши, вже закінчився. І перший, і другий випадки свідчать про відсутність стану необхідної оборони.

   Таким чином, слід мати на увазі, що заподіяння шкоди тому, хто посягає, за відсутності зазначених двох елементів або хоча б за наявності лише одного з них свідчить про неправомірність дій громадянина, тому що він не знаходиться в стані необхідної оборони. Відповідальність за заподіяння такої шкоди повинна наступати на загальних підставах. І, навпаки, наявність законної підстави означає виникнення в громадянина права на необхідну оборону, яка характеризується низкою ознак.

   Ознаки  необхідної оборони, визначені в ст. 36 КК, характеризують: 1) мету оборони; 2) спрямованість (об'єкт) заподіяння шкоди; 3) характер дій того, хто захищається; 4) своєчасність 5) спів-розмірність оборони.

   Мета  необхідної оборони. Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК метою необхідної оборони є захист охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання.

   Для визнання оборони правомірною достатньо, щоб особа, яка захищається, переслідувала  зазначену вище мету, і зовсім не обов'язково, щоб її було фактично досягнуто (наприклад, особа, яка захищається, заподіяла тому, хто посягає, шкоду, проте не змогла припинити посягання, що почалося). Якщо той, хто захищається, керувався іншою метою (наприклад, метою розправи над тим, хто посягає), то його дії набувають протиправного характеру, у зв'язку з чим відповідальність за заподіяну шкоду повинна наставати на загальних підставах. 8. Спрямованість (об'єкт) заподіяння шкоди. Шкода при необхідній обороні повинна заподіюватися лише тому, хто посягає, його правам та інтересам. Коли осіб, які посягають, декілька, то особа, яка захищається, може заподіяти шкоду як одному з тих, хто посягає, так і кожному з них. Заподіяння шкоди правам і інтересам інших осіб не підпадає під ознаки необхідної оборони і розглядається, наприклад, за правилами крайньої необхідності або тягне за собою відповідальність на загальних підставах.

Информация о работе Необхідна оборона (крайня необхідність, фізичний, або психічний примус, виконання законного наказу або розпорядження, виправданий ризик, в