Кримінально-правова характеристика злочинів у сфері віросповідання

З диспозиції ст. 181 КК України зрозуміло, що суспільно небезпечне діяння, передбачене цією кримінальною нормою, здійснюється шляхом організації або керівництва групою.

Організація й керівництво групою відрізняються між собою за змістом та сутністю. Організація групи – це дії, спрямовані на створення групи (підшукування й вербування членів групи, об'єднання їх зусиль, розподіл обов'язків між ними, планування діяльності тощо), метою діяльності є проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів, поєднаних із заподіянням шкоди здоров'ю людей чи статевою розпустою          [24, с 505]. Керівництво групою – це дії, що спрямовані на управління процесом підтримання функціонування групи і полягають, зокрема, у координації діяльності групи, виданні відповідних розпоряджень, керівництві обрядами, прийнятті рішень щодо покарання членів групи тощо [12, с. 159].

Досить цікавим  питанням є можливість учинення злочину, передбаченого ст. 181 КК України, не тільки шляхом дії, але й бездіяльності. Розглянемо таку ситуацію. Особа здійснює організаторські або керівні функції щодо релігійної групи, і на якомусь етапі діяльність релігійної групи набуває протиправного змісту, що полягає у завданні певної фізичної шкоди здоров'ю її адептам. Організатору або керівникові групи стає відомо про такі злочинні дії, але він не вживає жодних заходів з метою виправлення ситуації, а продовжує очолювати групу. У цьому випадку злочин учиняється шляхом злочинної бездіяльності, адже наявний об'єктивний чинник – особа обіймає керівну посаду в групі, тобто несе відповідальність за діяльність групи і зобов'язана відповідним чином прореагувати; та суб'єктивний чинник – особа має можливість зупинити вчинення протиправних дій, використовуючи впливове становище у групі.

Отже, можна  зробити висновок, що злочин, передбачений ст. 181 КК України, може вчинятися як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності. Фактичне заподіяння шкоди здоров'ю особи не охоплюється складом цього злочину й потребує додаткової кваліфікації за статтями КК України, що встановлюють відповідальність за злочини проти життя та здоров’я [16, с. 493].

Іншим проявом  учинення злочинних дій, передбачених ст. 181 КК України, є статева розпуста. Під нею слід розуміти вчинення розпусних дій, пов'язаних із неупорядкованим статевим спілкуванням, задоволенням статевої пристрасті неприродним способом стосовно членів такої групи або інших осіб [12, с. 159]. Як уже зазначалось, у таких випадках злочинне діяння слід кваліфікувати додатково.

Злочин, передбачений ст. 181 КК України, посягає на декілька безпосередніх об'єктів. Перший із них виражається у встановленому порядку проповідування релігійних віровчень чи відправлення релігійних обрядів, який забезпечує здоров'я громадян, статеву свободу, статеву недоторканість і моральність; другий (додатковий обов'язковий об'єкт) – здоров'я і життя особи, суспільна моральність, статева свобода чи недоторканість, а також нормальний розвиток неповнолітніх. Саме тому цей злочин є складним.

Також злочин, передбачений ст. 181 КК України, можна характеризувати як триваючий, адже організація групи є одноактним діянням з подальшим безперервним злочинним станом винної особи, який може зберігатися невизначено тривалий час.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення організаційних дій зі створення групи або дій з керівництва вже створеною групою [16, с. 493].

Суб’єкт злочину –  осудна особа, яка досягла 16-річного  віку й здійснювала організацію  або керівництво зазначеною групою. Особи, які брали участь у діяльності такої групи, не є суб’єктами цього  злочину та можуть нести відповідальність лише за злочини, безпосередньо пов’язані із заподіянням шкоди здоров’ю або посяганням на статеву свободу чи статеву недоторканність.

Суб’єктивна сторона  характеризується прямим умислом.

Кваліфікаційною ознакою  злочину є вчинення зазначених у ч. 1 ст. 181 КК України дій, поєднаних із втягуванням у зазначену діяльність групи неповнолітніх. Під неповнолітнім потрібно розуміти особу, яка не досягла 18 років.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

На основі проведеного  комплексного й системного дослідження сучасного кримінального законодавства стосовно охорони прав людини у сфері віросповідання в Україні, сформульовано висновки, зокрема:

1. З історико-правового  огляду норм про відповідальність  за порушення прав людини у  сфері віросповідання в кримінальному законодавстві України та з аналізу історії розвитку кримінально-правового регулювання релігійної сфери українського суспільства випливає, що можна виділити, щонайменше, чотири етапи, кожен з яких характеризується своїми особливостями формування кримінально-правових норм у сфері віросповідання: 1) церковно-державний дуалізм, що означає рівноправ’я церкви і держави; 2) етап державно-церковного монізму, що означає безумовне  верховенство держави над  церквою; 3) період войовничого державного атеїзму, що передбачає схиляння до не сповідування жодної релігії; 4) етап відносної релігійної свободи, який означає релігійну свободу для всіх релігійних культів, що не посягають на права, свободи, інтереси громадян, і заборону тих релігій, які проповідують шкоду життю, здоров’ю, честі і гідності громадян.

2. Злочинами у сфері віросповідання можна вважати суспільно небезпечні винні діяння, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, які вчинені суб’єктом злочину з прямим або непрямим умислом і прямо чи опосередковано посягають на свободу обирати, сповідувати будь-яку релігію, безперешкодно відправляти одноосібно чи колективно релігійні культи й ритуальні обряди та вести релігійну діяльність.

3. Зі всіх злочинів можна виділити всього п’ять, які можна віднести до таких, що посягають на відносини в сфері віросповідання (ст. 161 КК України «Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або релігійних переконань», ст. 178 КК України «Пошкодження релігійних споруд чи культових будинків», ст. 179 КК України «Незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь», ст. 180 КК України «Перешкоджання здійсненню релігійного обряду», ст. 181 КК України «Посягання на здоров’я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів»). Проте незважаючи на незначну кількість складів злочинів в яких передбачено кримінальну відповідальність у сфері віросповідання, в КК України міститься п. 3 ч. 1 ст. 67 в якому як обтяжуючу обставину зазначено – вчинення злочину на ґрунті  релігійної ворожнечі або розбрату. За наявності такої обставини будь-які злочини проти життя, здоров’я, власності, громадського порядку, громадської безпеки і т.п. можуть перетворюватися в розряд злочинів у сфері релігії.

4. Так як злочини  у сфері віросповідання знаходяться  у розділі V Особливої частини  КК України, то їх родовим  об’єктом потрібно визнати відносини  з приводу забезпечення конституційних  прав та свобод людини і  громадянина. Видовим об’єктом  даних злочинів потрібно визнати релігійну свободу або свободу релігійного віросповідання, які є ідентичними поняттями. Стосовно виокремлення основного безпосереднього об’єкта досліджуваної категорії злочинів, то потрібно сказати, що ним виступає закріплений у Конституції України принцип рівності прав та свобод перед законом і судом та в громадянському суспільстві людини, особи і громадянина незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, місця проживання, ставлення до релігії, політичних та інших переконань а також свобода віросповідання кожної окремо взятої людини. Додатковим об’єктом можуть бути відносини власності (ст. 178 КК України) або відносини, що забезпечують охорону здоров’я або інших законних інтересів громадян (ч. 1 ст. 181 КК України), нормальний етичний розвиток неповнолітніх, їх здоров’я і статева недоторканість (ч. 2 ст. 181 КК України).

5. Структуру суспільних відносин, які визнані об’єктом досліджуваних злочинів складають: суб’єкти суспільних відносин – з одного боку, фізична особа, яка сповідує певну релігію чи не сповідує жодної, фізична особа-священнослужитель (ч. 2 ст. 180 КК України), юридична особа, яка представляє інтереси групи віруючих, з другого боку – фізична особа, яка порушує відносини з приводу свободи віросповідання; предмет суспільних відносин – встановлений у Конституції України принцип рівності та право на свободу віросповідання; соціальний зв’язок полягає у праві одних фізичних осіб-учасників (суб’єктів) суспільних відносин на вільне сповідування релігії чи не сповідування такої і в обов’язку інших фізичних осіб цьому не перешкоджати.

В цілому зазначимо, що до злочинів у сфері віросповідання належать порушення законодавства  про релігію, загальнокримінальні  злочини, вчинені за релігійними  мотивами або під виглядом виконання релігійних обрядів. Кримінально-правова кваліфікація таких злочинів полягає в правильному оцінюванні уповноваженими державою органами фактичних обставин вчиненого діяння та в обґрунтуванні необхідності застосування до порушників відповідної статті Кримінального кодексу України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перелік використаних джерел

1. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.
2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
3. Кримінальний кодекс України від 28.12.1960 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1961. - № 2. – Ст. 14.
4. Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - № 25. – Ст. 283.
5. Постанова Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2002 року       № 137 «Про умови передачі культових будівель – визначних пам'яток архітектури релігійним організаціям» // [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.
6. Постанова Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2001 року          № 1005 «Про використання культових споруд – визначних пам'яток архітектури, які не підлягають передачі у постійне користування релігійним організаціям // [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.
7. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 травня 1998 року № 290-р «Щодо забезпечення поетапного повернення релігійним організаціям культових будівель, які не використовуються або використовуються не за призначенням» // [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.
8. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29 лютого 1996 року № 02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»                          // [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.
9. Алфьоров С.М. Встановлений порядок проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів як об’єкт злочину                            / С.М. Алфьоров / Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. – 2009. - № 4. – С. 242-248.
10. Зінченко І.О. Кримінально-правова охорона виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина. Аналіз законодавства і судової практики: [монографія] / І.О. Зінченко. – Харків: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2007. – 320 с.
11. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України / М.Й. Коржанський. – К.: Атіка, 2001. – 759 с.
12. Кримінальне право України. Особлива частина: підручник /             [Ю.В. Александров, О.О. Дудоров, В.А. Клименко та ін.]; за ред.                      М.І. Мельника, В.А. Клименка. – [2-е вид., перероб. та доп.]. – К.: Атіка, 2008. – 712 с.
13. Кримінальне право України: Загальна частина / Ю.В. Александров, B.I. Антипов, М.В. Володько та ін.; за ред. M.I. Мельника, В.А. Клименка. - [вид. 3-тє, переробл. та доповн.]. – К.: Юридична думка, 2004. – 352 с.
14. Кримінальне право України: Особлива частина: підручник /                [Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш таін.]; за ред.. В.В. Сташиса,             В.Я. Тація. – [3-є видання]. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 504 с.
15. Кримінальний кодекс України: наук.-практ. комент. / [відп. ред. Є.Л. Стрельцов]. – [5-е вид., перероб. та доп.]. – X.: Одісей, 2008. – 800 с.
16. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар                  / [Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.]; за заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - [3-є видання]. – X.: ТОВ «Одісей», 2007. – 1184 с.
17. Кудін С.В. Кримінальне право Київської Русі та українських земель, що входили до складу Литовсько-Руської держави і Речі Посполитої                      / С.В. Кудін // Вісник Академії адвокатури України. – 2009. - № 2. – С. 79-85.
18. Лихова С.Я. Злочини у сфері реалізації громадянських, політичних та соціальних прав і свобод людини і громадянина (розділ V особливої частини КК України): Монографія / С.Я. Лихова. – К.: Київський Університет, 2006. – 573 с.
19. Маркін В.І. Безпосередній об’єкт незаконного перешкоджання здійсненню релігійного обряду / В.І. Маркін // Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи: всеукр. наук.-практ. конф. (11 квітня 2008 р.): збірник тез доповідей. – Тернопіль, 2008. – С. 544–547.
20. Маркін В.І. Предмет складів злочинів проти свободи віросповідання / В.І. Маркін // Вісник Львівського університету. – Серія юридична. – 2008. – Вип. 47. – С. 192-201.
21. Маркін В.І. Ст. 180 «Перешкоджання здійсненню релігійного обряду» Кримінального кодексу України: недоліки та шляхи їх усунення        / В.І. Маркін // Форум права. – 2011. – № 2. – С. 585–589 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/ejournals/FP/2011-2/11mviciu.pdf.
22. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України           / [Бойко А.М., Брич Л.П., Грищук В. К. та ін.]; за ред. М.І. Мельника,               М.І. Хавронюка. – 8-ме вид., перероб. і доп. – Х.: Фактор, 2011. – 1280 с.
23. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України    / [відповід. ред. С.С. Яценко]. - 4-те вид., переробл. та доп. – К.: А.С.К., 2005. – 848 с.
24. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України   / [П.П. Андрушко, В. Г. Гончаренко, Є. В. Фесенко]. – [2-е вид., перероб. та доп.]. – К.: Дакор, 2008. – 1428 с.
25. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України : У 2 частинах. – ч. 2 / [Андрушко П.П., Арсенюк Т.М., Атаманюк О.Г. та ін.]; під заг. ред. М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка. – К.: «Форум», 2001. – 763 с.
26. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: У 2-х част. Ч. 2 / [під заг. ред. М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка]. – Київ: «Форум», 2001. – 942 с.
27. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України         / [А.М. Бойко, Л.П. Брич, В.К. Грищук та ін.]; за ред. М.І. Мельника,           М.І. Хавронюка. – [4-те вид.]. – К.: Юридична думка, 2007. – 1021 с.
28. Ожегов С.И. Толковый словарь русского языка / С.И. Ожегов,    Н.Ю. Шведова. – М., 1993. – 873 с.
29. Островський О.С. Історичні аспекти розвитку кримінального законодавства щодо відповідальності за злочини проти права людини на свободу віросповідання / О.С. Островський // Південноукраїнський правничий часопис. – 2009. - № 2. – С. 241-244.
30. Палій М.В. Злочинність у сфері віросповідання та боротьба з нею: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / М.В. Палій. – К., 2002. – 19 с.
31. Религиоведение: Энциклопедический словарь / Под ред.                   А.П. Забияко, А.Н. Красникова, Е.С. Элбакян. – М.: Академический Проект, 2006. – 1256 с.
32. Релігія і влада в Україні: проблеми взаємовідносин. – К.: Центр Розумкова, 2003. – 120 с.
33. Словник синонімів української мови: у 2-х томах. – Т. 2 /                  [А.А. Бурячок, Г.М. Гнатюк, С.І. Головащук та ін.]. – Київ.: Наукова думка, 2001. – 960 с.
34. Тітов М.М. Кримінальне право України: навчальний посібник [для дистанційного навчання] / М.М. Тітов, А.О. Леш. – К.: Університет «Україна», 2005. – 614 с.
35. Уголовный кодекс Украины: Научно-практический комментарий: [ответственный редактор Е.Л. Стрельцов]. – Харьков: ООО «Одиссей», 2005. – 864 с.
36. Фокин М.В. Уголовно-правовая характеристика организации религиозных объединений, посягающих на личность и права граждан: Дис. ... канд. горид. наук: 12.00.08 / М.С. Фокин. – Омск, 2000. – 205 с.
37. Швидченко И.Г. Специфика соотношения уголовно-правовых и нравственно-религиозных норм / И.Г. Швидченко // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ. – Дніпропетровськ, 2007. – № 3. – С. 24–27.
38. Швидченко І.Г. Дотримання свободи віросповідання як складова безпеки держави / І.Г. Швидченко // Безпекотворення в Україні та Росії: питання теорії і практики та правові аспекти. Рейдерство: Зб. матеріалів наук.-практ. конф. (Київ, 20 лютого 2008 р.) / Редколегія: І.І. Тимошенко (голова) та ін. – К. : Вид-во Європ. ун-ту, 2008. – С. 94–100.
39. Швидченко І.Г. Кримінально-правовий захист свободи віросповідання в Україні / І.Г. Швидченко // Адвокат. – К. : Прецедент, 2008. – № 6. – С. 21–24.
40. Швидченко І.Г. Порівняння вад кримінально-правових і релігійних норм як двох систем правового регулювання актів поведінки людини                    / І.Г. Швидченко // Кримінальний процес України в контексті європейських стандартів судочинства: Матеріали наук.-практ. конф. (м. Київ, 7 грудня 2007 р.) / Ред. кол.: О.М. Джужа, М.В. Бочкарьов, С.М. Стахівський та ін. – К.: Київський нац. ун-т внутр. Справ, 2008. – С. 167–169.
41. Швидченко І.Г. Розвиток кримінального законодавства України про відповідальність за посягання на свободу віросповідання / І.Г. Швидченко            // Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених: Науково-практичний збірник. – Додаток до журналу «Міліція України». – К., 2008. – № 7. – С. 7–10.
42. Шевченко В.М. Словник-довідник з релігієзнавства                                                 / В.М. Шевченко. – К.: Наукова думка, 2004. – 560 с.
43. Шурухнов В.А. Расследование вандализма. [учеб. пособ.]                        / В.А. Шурухнов / Под ред. Т.В. Аверьяновой. – Москва: Издательство «Юрлитинформ», 2005. – 112 с.