Охорона праці в будівництві

4 Впровадження технічних  пристроїв, що забезпечують захист  працюючих від ураження електричним  струмом.

5 Улаштування запобіжних  і захисних пристосувань для  безпечної експлуатації систем, що працюють під тиском.

6 Нанесення знаків  безпеки.

7 Створення нових і  реконструкція існуючих вентиляційних  систем.

8 Зниження рівнів шуму, вібрації, ультразвуку, іонізації  та інших шкідливих випромінювань.

9 Доведення природного  і штучного освітлення на робочих  місцях до нормованих значень.

10 Улаштування тротуарів,  переходів, тунелів, галерей, на  території підприємства.

11 Улаштування місць  організованого відпочинку і  обігріву працюючих, а також  укриттів від сонячного проміння  і атмосферних опадів.

12 Організація кабінетів, куточків, пересувних лабораторій з охорони праці, придбання необхідних приладів і апаратури.

13 Видання та придбання  необхідної нормативно-технічної  документації з охорони праці.

      3 Фінансування й облік витрат  на заходи з охорони праці

 

Перехід від адміністративно-командної економіки до ринкової супроводжується руйнуванням колишніх управлінських зв'язків, у тому числі і в питаннях охорони праці.

        Основним суб'єктом господарської діяльності, у тому числі і в питаннях профілактики травматизму, стало саме підприємство, яке позбавилося допомоги, яку надавали йому раніше державні органи управління.

Замість колишніх механізмів і структур, що  організовували цю роботу, не були визначені і сформовані їх наступники.

За діючим до недавнього часу  законодавством всі витрати, пов'язані з нещасними випадками, несло те підприємство, де цей випадок стався.

Через обмежені фінансові можливості малих і середніх підприємств, вони в ситуації майбутніх виплат могли  просто само ліквідовуватися, залишивши  напризволяще потерпілих та їх сім'ї.

Навіть великі підприємства, з підвищеним рівнем професійного ризику (вугільні, гірничодобувні, хімічні), часто були не в змозі нести весь тягар  виплат потерпілим на виробництві або  їх сім'ям.

Для забезпечення надійного захисту працівників, потерпілих на виробництві, в Україні 23 вересня 1999 року був прийнятий Закон України «Про обов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, що  призвели до втрати працездатності».

Цей закон створює систему державного страхування для надійного захисту працівників.

При цьому система індивідуального (безпосередньо підприємствами) відшкодування  збитків потерпілому замінюється  новою системою, аналогічною до систем  розвинених європейських країн.

Операції з соціального страхування  працівників здійснює Фонд соціального  страхування – некомерційна самокерована організація.

До складу правління фонду належать:

1 Представники держави.

2 Застраховані працівники.

3 Роботодавці

( по 15 представників від кожної сторони (всього 45 чоловік)).

У компетенції фонду зосереджені:

1 Питання профілактики травматизму.

2 Медична, соціальна і професійна  реабілітація потерпілих.

3 Відшкодування заподіяного збитку.

Процедура страхування працівників  здійснюється в без особистій формі. Сам факт прийому на роботу або до навчальної установи людини свідчить про те, що вона застрахована.

Для юридичних і фізичних осіб, що використовують найману працю, необхідно  в десятиденний термін після отримання  свідоцтва про державну реєстрацію про підприємницьку діяльність або після укладення трудового договору з першим з найманих працівників, пройти реєстрацію у відділенні фонду.

Добровільно, за письмовою заявою, від нещасного випадку можуть застрахуватися:

1 Священнослужителі.

2 Особи, що забезпечують себе роботою самостійно.

3 Громадяни – суб'єкти підприємницької  діяльності.

Згідно із законом нещасний випадок  на виробництві або професійне захворювання стає страховим випадком.

При настанні страхового випадку Фонд зобов'язаний:

1 Відшкодувати збиток, заподіяний працівнику, або у разі його смерті відшкодувати його сім'ї:

-  допомогу з тимчасової непрацездатності;

- одноразову допомогу при стійкій  втраті працездатності або смерті  потерпілого;

- щомісячну суму в разі часткової  або повної втрати працездатності, що компенсує втрачену частину заробітку;

- пенсію у зв'язку  з втратою годувальника.

 

2 Організувати похорони загиблого  і сплатити всі витрати.

 

3 Забезпечити потерпілому повний  обсяг необхідної медичної допомоги.

 

4 Провести навчання і перекваліфікацію потерпілого за неможливості виконувати колишню роботу.

Таких виплат тим менше, чим нижчий виробничий травматизм. Тому для профілактики травматизму Фонд, в особі страхових  експертів фонду:

- надає допомогу підприємствам  у створенні і реалізації системи управління охороною праці;

- перевіряє стан профілактичної  роботи;

- бере участь у розслідуванні  нещасних випадків і професійних  захворювань.

 

Фінансування фонду соціального  страхування здійснюється за рахунок:

- внесків роботодавців;

- прибутку, отриманого від тимчасово вільних коштів фонду на депозитних рахунках;

- коштів, отриманих від стягнення  штрафів з підприємств і працівників,  винних у порушенні нормативів  охорони праці;

- добровільних внесків.

Закон передбачає диференціацію тарифів  внесків роботодавців залежно від класу професійного ризику виробництва та рівня  травматизму.

На 2001 рік середній тариф внеску для господарських організацій  дорівнював 0,32% від річного фактичного об'єму реалізованої продукції.

Для бюджетних організацій –  0,2% від річної суми фонду оплати праці, що підлягає прибутковому оподаткуванню з громадян.

 

4 Основні законодавчі  акти і документи у галузі  охорони праці

 

Основні положення з  охорони праці закріплені в нині діючій Конституції, в Законі України "Про охорону праці", Кодексі законів про працю України.

 Стаття 43 Конституції  свідчить: „Кожен має право на  належні, безпечні і здорові  умови праці…”

У Законі України "Про  охорону праці" у статті 4 викладені  основні принципи державної політики у галузі охорони праці, а саме:

1 - пріоритет життя  і здоров'я працюючих;

2 - повна відповідальність  власника за створення безпечних  та здорових умов праці;

3 - комплексне вирішення  задач охорони праці на підставі  національних програм, із урахуванням  напрямів економічної і соціальної політики;

4 - соціального захисту  трудящих, повної компенсації збитку  особам, які потерпіли від нещасних  випадків на виробництві і  від профзахворювань;

5 - встановлення єдиних  нормативів з охорони праці  для всіх підприємств, незалежно  від форм власності і видів їх діяльності.

В Законі даються гарантії прав громадян на охорону праці, організацію  охорони праці на виробництві, стимулювання охорони праці.

Розкриваються положення  державного управління охороною праці, державний нагляд і громадський  контроль за охороною праці, відповідальність працюючих і власників за порушення законодавства про охорону праці.

Зокрема, Законом регламентована видача працівникам спецодягу, інших  засобів індивідуального захисту, змиваючих та знешкоджуючих засобів.

Відповідно до нього на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також на роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних в несприятливих температурних умовах, працівникам видаються безкоштовно, за встановленими нормами, спецодяг, спецвзуття й інші засоби індивідуального захисту, змиваючі і знешкоджуючі засоби.

Власник зобов'язаний організувати зберігання, сушіння, прання, чистку, знепилення, дезинфекцію, дегазацію, дезактивацію і ремонт виданого працівникам спецодягу, спецвзуття й інших засобів індивідуального захисту.

Видача замість спецодягу  і спецвзуття матеріалів для їх виготовлення або грошових сум для їх придбання  не дозволяється.

Питанням охорони праці  в Кодексі законів про працю (КЗпП) присвячена глава 11 Кодексу.

Стаття 153 "Забезпечення здорових і безпечних умов праці".

Зокрема:

- забезпечення здорових  і безпечних умов праці покладається  на власника або уповноважений  ним орган. Власник або уповноважений  ним орган не може вимагати  від працівника виконання робіт,  пов'язаних з явною небезпекою  для життя, а також в умовах, які не відповідних законодавству про охорону праці.

Стаття 154 "Дотримання вимог охорони праці при будівництві  і експлуатації виробничих будівель, споруд і устаткування".

Стаття 155 - заборона введення в експлуатацію підприємств, які не відповідають вимогам охорони праці.

Стаття 157 - правила з  охорони праці обов'язкові для  власника або уповноваженого ним  органу.

Стаття 159 - інструкції з охорони праці обов'язкові для працівників.

Стаття 162 - кошти на заходи по охороні праці.

Стаття 163 - видача спецодягу та інших засобів індивідуального захисту.

Стаття 165 - видача мила і знешкоджуючих засобів.

Стаття 166 - видача молока і лікувально-профілактичного харчування.

Стаття 167 - забезпечення працівників гарячих цехів газованою підсоленою водою.

Стаття 171 - обов'язки власника або уповноваженого ним органу з  розслідування і обліку нещасних випадків  на підприємствах.

Стаття 173 - матеріальна  відповідальність підприємств, організацій, установ за шкоду, заподіяну працівникам  ушкодженням їхнього здоров'я.

 

 Трудовий  договір (глава 3 КЗПУ)

Це угода між працівником  і власником, відповідно до якої працівник  зобов'язується виконувати роботу, визначену  цією угодою із підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник  зобов'язується виплачувати працівнику зарплату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право  укладати трудовий договір на одному або одночасно на декількох підприємствах, якщо інше не передбачене колективним договором або угодою сторін.

За термінами дії  трудовий договір може бути:

1 - безстроковим, тобто  укладається на невизначений  термін;

2 - на певний термін  за угодою сторін;

3 - укладеним на термін  виконання певної роботи.

Трудовий договір укладається, як правило, у письмовій формі.

Дотримання письмової  форми є обов'язковим:

а) при організованому наборі працівників;

      б) при укладенні  трудового договору про роботу  в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я;

в) при укладенні контракту;

г) у разі, коли працівник  наполягає на письмовій формі.

Укладення трудового  договору оформляється наказом по підприємству або розпорядженням власника.

Для перевірки відповідності працівника роботі, яка доручається, при укладенні трудового договору може бути обумовлений угодою сторін випробувальний термін.

Випробувальний термін не встановлюється для:

- осіб, молодше 18 років;

- молодих фахівців;

- звільнених у запас із армії.

Випробувальний термін не може перевищувати 3 місяців, а в  окремих випадках, за узгодженням  з комітетом профспілки, - шести  місяців.

Випробувальний термін під час приймання на роботу робітників не може перевищувати одного місяця.

Власник має право розірвати трудовий договір у випадках:

а) змін в організації  виробництва, скороченні чисельності  або штату працівників, досягненні працівником пенсійного віку за наявності  права на повну пенсію через старість;

б) при  виявленні невідповідності  працівника посаді, яку він займає;