Вплив ЗМК на формування суспільної думки на прикладі ПАТ "КП Медіа"

     Об'єктивності в журналістиці, як і в будь-якій іншій творчості, по суті,          не буває. Справжній публіцист – це, перш за все, особистість зі своїми поглядами, переконаннями і життєвою позицією. Тому ідеалізовані уявлення про вимоги, що пред'являються до журналістів і їх текстів, які записані                  в етичних кодексах, насправді практично нездійсненні. Об'єктивність                         в журналістиці може існувати як принцип творчості, коли даються відповіді        на головні питання репортера: «хто?» «що?» «де?» «коли?» «як?» і «чому?».

     Однак, роль коментатора і жанр коментаря  передбачає дещо більше ніж просто констатацію факту. Тому журналіст, який все ж таки прагне до якомога більшої об'єктивності, повинен хоча б розмежовувати в тексті власне факти          та їх аналіз. Так, читач зможе за фактами сформувати власну думку і порівняти її з думкою публіциста. Однак, і в цьому випадку не можна стверджувати,          що аудиторія складе для себе повну картину того, що відбувається, оскільки факти вже будуть надані журналістом, а не самою реальністю [75, c. 43].

     Навмисне  чи ні, але преса та інтернет залишаються  одним із засобів маніпулювання свідомістю суспільства. В наш час високих технологій                      та швидкісної передачі інформації масмедіа стали неймовірно дієвим засобом маніпуляції суспільною думкою. Влада чи провладні організації через підконтрольні їм ЗМІ озвучують або приховують ту інформацію, яка вигідна для них в певній ситуації. Так, в Україні майже всі ЗМІ належать певним олігархічно-політичним угрупуванням. Тому медіа в нашій країні – це передусім політика, а вже потім – бізнес. Саме через це існує таке неймовірне різноманіття трактувань подій.  «КП Медіа» не відноситься ні до провладних, ні до опозиційних ЗМІ, діяльність холдингу не контролюється політичними діячами і тому холдинг відносять до групи, так званих, незалежних ЗМІ.

     Вітчизняним ЗМІ повністю або переважно довіряють 50,8% українців, російським ЗМІ – 41,4%, а західним ЗМІ – 33,6%. Такі дані наводить Лабораторія законодавчих ініціатив за результатами соціологічного дослідження «Ріст довіри до парламенту: тенденція чи тимчасове явище?», виконаного TNS Ukraine у вересні 2010 року [92].

     Під час соціологічного дослідження компанією TNS Ukraine було опитано 1200 громадян України віком від 16 до 75 років в більш ніж 80 населених пунктах всіх типів та у всіх регіонах країни. При опитуванні респондентів витримані квоти за статтю і віком. Час проведення польового етапу дослідження – з 2 по 9 вересня 2010 року. Математична точність вибірки становить +/- 3%.

     Традиційно  для нашої країни, найбільше громадяни  довіряють церкві – 68,2% українців засвідчили повну або ж переважу довіру їй. Друге місце посіли вітчизняні ЗМІ – їм довіряють 50,8% громадян. Також значний рейтинг довіри мають збройні сили – 43,5%. Російським ЗМІ українці довіряють більше, ніж президенту України – 41,4% проти 41,3%.

     Далі  суспільні інститути за рівнем повної або переважної довіри громадян розподілились  наступним чином: місцеві ради (35,4%), СБУ (35%), західні ЗМІ (33,6%), місцеві  державні адміністрації (32,6%) та уряд (29,7%). Найменше українці довіряють профспілкам (25,1%), міліції (25%), прокуратурі (22,7%), судам (21,6%) та, нарешті, Верховній Раді (21,4%) [93].

     Отже, рівень довіри українців до ЗМІ є досить високим. Більше половини населення України довіряє інформації, отриманій зі ЗМІ, а отже і піддаються впливу останніх.

     Дослідження ж, проведене Центром соціальних та маркетингових досліджень SOCIS, виявляє найбільш впливові ЗМІ на території України, відношення до них та теми, що найбільше цікавлять пересічних українців (Додаток А).

     Результати  дослідження виявили, що більшість громадян, обираючи між інформацією як такою та коментарем й проаналізованою інформацією, обирають друге. Також більшість респондентів надали перевагу коментаторам, які обговорюють новини, ніж ведучим, які просто зачитують інформацію. І це знову виявляє схильність людей до впливу ЗМІ. Але в той же час люди чекають від ЗМІ об’єктивності та неопередженності у висвітленні новин.

     Що  ж стосується найвпливовіших ЗМІ, то три проекти «КП Медіа» потрапили  до цього рейтингу. Так журнал «Кореспондент»  зайняв друге місце серед найпопулярнішої преси серед українців. В десятку найвпливовіших інтернетресурсів потрапили також й електронна версія журналу – сайт www.korrespondent.net, та один з найпопулярніших ресурсів www.bigmir.net, які зайняли відповідно сьоме та дев’яте місця.

     ТОВ «КП Медіа» входить до 5-ки найбільших інтернетхолдингів України з добовою аудиторію 500–600 тис. користувачів. І хоча редактори всіх проектів намагаються зберігати баланс у висвітленні політичних новин та надавати слово і владі, і опозиції, друкувати критичні публікації, але все ж таки вплив проектів «КП Медіа» на формування суспільної думки як українців, так                  й іноземців залишається величезним. Дослідивши публікації в різних друкованих виданнях та інтернетпроектах, що належать холдингу, можна зробити висновок, що журналісти та редактори використовують майже повний спектр методів та засобів впливу на формування суспільної думки.

     Ефективний  вплив на читача передбачає обов’язкову  апеляцію до його емоцій, оскільки вони завжди ближче до сприйняття світу людиною. Тому інформація, яка подається у ЗМІ , йдучи до реципієнта, набуває яскравого емоційного забарвлення. Така експресія досягається завдяки використанню різноманітних мовних засобів. Серед них одиниці як лексичного, лексико-фразеологічного, так і синтаксичного рівня мови: оказіоналізми, сленгізми, інвективи, політичні метафори, крилаті слова, оцінні висловлення [49, c. 24].

     В мові політичного дискурсу метафора лежить на межі індивідуального та загального. Це пов'язано з тим, що тут своєрідно переплітаються, з одного боку, політологічна, юридична, економічна лексика і термінологія, та з іншого– експресивна та оцінна лексика текстів, розрахованих на широку аудиторію реципієнтів [49, c. 25].

     Частим  є також використання метафори із комічним звучанням:

     «Даже несмотря на то, что  там есть очень  не бедные члены, которые записались в «народники» после того, как затонул политический «Титаник» Леонида Кучмы» [97].

     Така  метафора додає словам маніпулятора образності та принижує в очах читачів  Л. Кучму. Зауважимо також, що використання гумористичних метафор досить часто допомагає зменшити дистанцію між автором і читачам, зробити, таким чином, реципієнта більш відкритим для впливу.

     Політична метафора є одним із найефективніших засобів в сучасному масмедійному дискурсі. За допомогою політичної метафори створюється картина сучасного політичного життя країни, яка закріплюється у свідомості читача. Зауважимо, що чим більша експресивність метафори, тим легше вона запам’ятовується і тим більші її шанси на подальшу популярність серед інших видань.

     Активне залучення у мову ЗМІ крилатих слів має на меті створити певні  асоціації у читачів. Створення  певних образів за допомогою крилатих слів         та висловів є дуже плідним засобом у сфері маніпуляції свідомістю споживачів інформації. Важливим є  також вживання такої лексики з метою економії часу та місця. Зауважимо й те, що будь-який відхід від норми, яскрава, експресивна лексика та вміле її використання підвищують рівень довіри читачів до автора, створюють ілюзію професіоналізму [49, c. 25]. Наприклад: заголовок «Пискун подкрался незаметно» [96] є оригінальною обробкою всім відомого вислову, який лежить поза межами літературної мови. Така фраза зацікавлює читача, допомагає маніпулятору висловити в статті потрібні думки, відкриває свідомість реципієнта до впливу. Подібну фунуцію виконують також такі підзаголовки: «Хрін від редьки не солодший, або Що станеться з «Криворіжсталлю» після приходу нового власника» [100],  «Сінний ринок наказав довго жити» [91], «Пиррова победа Миттала» [101].

     У вигляді заголовків-маніпуляцій  використовують також риторичні  запитання типу «Куди йтимеш, Україно?» [94], які змушують читача                       на підсвідомому рівні шукати відповідь на поставлене у заголовку запитання            у самій статті. Тому, така назва матеріалу є маніпулятивною, вона додає текстові ваги, а авторські припущення сприймаються як прогноз.

     Часто маніпулятори використовують екпресивну лексику для того, щоб у читача виникли потрібні образи. Такий прийом дозволяє нав’язувати потрібну думку вже на рівні заголовку. Наприклад: «ДАІ готується здирати з водіїв по три шкури...» [90], «А віз і нині там» [89] (назва статті про будівництво навколо НСК «Олімпійський»). У першому випадку реципієнт малює у своїй уяві інспекторів, які зупинятимуть їх на кожному кроці і вимагатимуть величезні хабарів. Наслідок – негативне ставлення до чиновника, який надав ДАІ можливість це зробити. Два інші приклади асоціюються з байкою Л. Глібова, малюється віз, який тягнуть у різні боки і не отримують жодного результату, тому прізвища усіх причетних до цього чиновників, названі                 у статті, реципієнт автоматично віднесе до «поганих героїв», нездатних вирішити жодної проблеми.

     Часто крилаті вислови виконують комічну  функцію, вони, як правило              за допомогою додаткових ілюстрацій, створюють образ неважливості, незначущості ситуації чи політика. Наприклад, заголовок «Партнерство ради премьера» [33, с. 7], вміщений поруч із фото В. Януковича робить факт переговорів між колишніми опозиціонерами не таким вже й скандальним чи неочікуваним, маніпулятор згладжує ситуацію, заспокоює суспільство.

     Індивідуально-авторські новоутворення також часто використовуються. Нестандартність оказіонального слова зумовлює наявність у його структурі експресивного компонента. Але деякі новоутворення є емоційно нейтральними, тому використовуються для економії часу та надання цікавішого (а, отже,                  і впливовішого) звучання інформації [49, c. 26]:

     Депутаты  «бютовцы» и «нашеукраинцы» договорились перечислить по тысяче, - сообщил Шкляр [102].

     Поширеним у публіцистиці є також прийом характеристики певних дій за допомогою неологізмів. Нариклад:

     По  большинству стройплощадок  жители подали в суд  на незаконные горсоветовские землеотводы, а киевский мер О.Попов, по крайней мере на словах, обещает отменить 10 стройвакханалий [98].

     Такі  емоційні слова створюють більш  яскравий та експресивний образ, що глибше проникає у свдомість реципієнтів  і викликає у них негативне  враження від київської влади. Як бачимо, експресивність оказіоналізмів,               яка має різні прояви, є дієвим засобом впливу на масову свідомість читачів.            Ця технологія здатна не лише зацікавити та зосередити увагу читача, а також створити у його свідомості певні постійні асоціації з тим чи іншим політиком або явищем.

     Не  можна недооцінювати й значення змістового аспекту у сфері маніпулятивних технологій. Так кожне повідомлення має свій зміст, але часто факти подають у перекрученому або вже оціненому вигляді. Тобто, читачеві навіюють або нав’язують необхідну думку [49, c. 26].

     Сугестія (лат. suggestio) – це процес впливу на психічну сферу людини, пов’язаний із пониженням усвідомленості і критичності при сприйнятті                      й реалізації впроваджуваного змісту, з відсутністю цілеспрямованого активного його розуміння, розгорнутого логічного аналізу і оцінки у співвідношенні               з минулим досвідом і даним станом суб’єкта [78, c. 37]. Змісту інформації, засвоєної за механізмом сугестії, надалі властивий нав’язливий характер, адже він важко піддається осмисленню і корекції, він являє собою сукупність навіяних установок. Є чимало маніпулятивних технологій, за допомогою яких створюється навіювання:

     Заміна  імен, або наклеювання ярликів. Як правило, такі терміни-ярлики використовуються щоб надати негативного забарвлення  об’єкту, який описують [55, c. 145]. Наприклад, назва статті «Левко Лук’яненко починає боротьбу із політичними проститутками» [93]. Цей ярлик приклеюється        до всіх названих у газеті осіб, у читача формується негативне ставлення до них.

     Досить  поширеним у сучасній публіцистиці є також використання засобів гумору при створенні ярликів:

       Але справа в тому, що не "любі друзі", як їх пізніше охрестила Тимошенко, а саме Віктор Андрійович обіцяв "бандитам - тюрми", розмахуючи руками і підкреслюючи, що "ці руки нічого не крали" [85].

     Констатація факту. Бажане становище подається  у ЗМІ як факт, що вже відбувся. Прийом розрахований на створення відповідних  настроїв                             у суспільстві. Дуже часто констатація «потрібного» факту є своєріднм текстовим варіантом результатів соціологічного дослідження [55, c. 146]. Так, в журналі «Кореспондент» знаходимо такі рядки: