Підкорення суддів тільки закону

Все це повинно забезпечувати  суддям можливість вирішувати доручені їм справи на підставі поданих фактів і у відповідності із законом, без будь-якого стороннього прямого чи непрямого впливу у вигляді службового тиску, погроз, свавільного ненадання належних пільг, кампанії в засобах масової інформації, пікетування, незаконних депутатських запитів і публічного обговорення судових процесів та вимагання прийняти те чи інше рішення тощо. Ніхто і ні за яких умов не може перешкоджати суду здійснювати своє конституційне право і обов'язок справедливо вести судовий розгляд, додержувати прав сторін і приймати законні і обґрунтовані рішення.

Незалежність і недоторканність  суддів посилюються відповідними положеннями Конституції України. Згідно зі ст. 126 Конституції України суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом Судді обіймають посади безстрокове, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше Пленум Верховного Суду України у постанові від 12 квітня 1996 року № 4 «Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів»,¹² звертає увагу судів на конкретні питання реалізації відповідних положень Конституції.

Але не завжди дії суддів є справедливими. Так наприклад, дипломований лікар міської поліклініки №4 Соколова не побажала брати участь у приписках. Спочатку її змусили піти по «власному бажанню», але суд відновив її на роботі. По випробуваному чиновниками методу її перетворили в злісного порушника трудової дисципліни і знову звільнили з роботи. Кіровський суд знову відновив її на роботі, указавши на незаконність оголошених їй стягнень і наступного звільнення. Здавалося б, Соколової повезло і її справу розглянув неупереджений суд. Однак обласний суд швидко виправив «помилку» районного суду і, порушивши ст. 294 ЦПК РФ, прийняв нове і прямо протилежне рішення про відмовлення Соколової в поновленні на роботі. Соколова довго не могла зрозуміти причини такого рішення обласного суду. Але, зустрівши головуючого по її справі суддю А.М. Удовенкова в кабінетах керівництва поліклініки №4 і довідавшись, що цей суддя живе в цьому ж районі, вона затвердилася в думці, що суддя мав у її справі особистий інтерес, був зацікавлений у негативному для неї результаті справи.

У ст. 11 Закону України  «Про судоустрій і статус суддів» визначається: Незалежність суддів забезпечується: установленим законом порядком їхнього призначення й обрання; призупинення їхніх повноважень і звільнення з посади; особливим порядком присвоєння військових звань суддям військових судів; передбаченої законом процедурою здійснення правосуддя; таємницею ухвалення судового рішення і забороною її розголошення; забороною під погрозою відповідальності втручання в здійснення правосуддя;   відповідальністю за неповагу до суду або до судді; правом судді на відставку; недоторканністю суддів; створенням необхідних  організаційно-технічних і інформаційних умов для діяльності судів, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їхнього статусу; особливим порядком фінансування судів; системою органів суддівського самоврядування.

Судді не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності й  узяті під варту без згоди  Верховної Ради України.¹³

Вони також не можуть бути піддані мірам адміністративного  стягнення, що накладається в судовому порядку, без згоди органа, що вибрали суддю на посаду. Вони не можуть бути затриманими по підозрі в здійсненні злочину, а також піддавати приводу примусово доставлений у який би то ні був державний орган у порядку виробництва в справі про адміністративні правопорушення. Суддя, затриманий по підозрі в здійсненні злочину чи адміністративного правопорушення, стягнення за який накладається в судовому порядку, повинний бути негайно звільнений після встановлення його особистості. Проникнення в житло чи службове приміщення судді,  в  його особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних  розмов,  особистий  обшук судді, а так само  огляд,  виїмка  його  кореспонденції,  речей  і документів  можуть  провадитись  тільки  з  санкції   Генерального прокурора  України  за  наявності порушеної кримінальної справи, а також  за  згодою  судді  разі прийняття головою відповідного суду рішення  про  вжиття  спеціальних  заходів  забезпечення  безпеки.¹⁴

Кримінальна справа у відношенні судді Конституційного Суду, будь-якого суду загальної юрисдикції розглядається по першій інстанції обласним, Верховним Судом Автономної Республіки Крим, Київським і Севастопольської міськими судами. Кримінальна справа у відношенні судді будь-якого військового суду розглядається по першій інстанції військовим судом чи регіону Військово-Морських Сил України.

Підсудність такої справи визначається Головою Верховного чи Суду його заступником. При цьому  справа не може розглядатися тим судом, у якому обвинувачуваний працював суддею.

Прояв неповаги до суду чи суддів з боку осіб, що беруть участь у  справі чи є присутнім у судовому засіданні, а дорівнює здійснення поза судовим засіданням будь-яких дій, що свідчать про явну зневагу до чи суду судде в зв'язку з їхньою службовою діяльністю волочуть відповідальність відповідно до закону.

Закон передбачає кримінальну  відповідальність за вчинення тиску на суд у будь-якій формі з метою перешкодити всебічному, повному і об'єктивному розгляду конкретної справи (статті 176¹, 176² КК). Передбачено також адміністративну відповідальність за прояв неповаги до суду (ст. 185³ КпАП), перешкоду явці до суду народному засідателю (ст. 185⁵ КпАП), незастосування заходів по окремій ухвалі (ст. 185⁶ КпАП). Законом України від 23 грудня 1993 року «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів»¹⁵ передбачено додаткові права цим категоріям працівників, у тому числі право «застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і зброю з метою забезпечення виконання правомірних наказів і усних вимог, що добровільно не виконуються, для захисту особистої безпеки, безпеки близьких родичів, а також свого житла і майна» (ст. 3 Закону).

Таким чином, незалежність і недоторканність є не особистими привілеями судді, а способом захисту публічних інтересів, у першу чергу прав і свобод людини та громадянина. Незалежність судової влади, її підкорення тільки закону, закріплені статтями 126 і 129 Конституції України, і її рівноправність з іншими галузями державної влади є ознаками правової держави, у якій кожен громадянин має право на захист своїх прав і свобод (компетентним), незалежним, неупередженим і об'єктивним судом.

Судді - недоторканні. Недоторканність  судді поширюється на його житло, службове приміщення, транспорт і засоби зв'язку, кореспонденцію, що належить йому, майно і документи.  Життя і здоров'я суддів підлягають обов'язковому державному страхуванню за рахунок державного бюджету.

У випадку загибелі (смерті) судді, якщо це трапилося в зв'язку з виконанням відповідно до закону службових обов'язків, родині загиблого виплачується одноразова допомога в розмірі десятилітнього грошового змісту по останній посаді. За родиною загиблого зберігається право на одержання і придбання житлового приміщення на умовах і підставах, що мали місце до загибелі судді, незалежно від стажу його роботи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Отже, можна зробити  висновки, що правосуддя - це один із напрямків  правоохоронної діяльності, одне з найважливіших повноважень, здійснення яких зв'язане з функціонуванням судової влади. Основний принцип побудови правової держави - поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову - обумовлює загальне прагнення наповнити останню конкретним змістом, який полягає, зокрема, в забезпеченні незалежності суддів при відправленні правосуддя. Правосуддю належить вирішальне слово при визнанні конкретної особи винним у здійсненні злочину і призначенні йому міри покарання або іншим, визначеним законом, впливу.

Суд - орган  відправлення правосуддя. Згідно  Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Тому суд є єдиним органом держави, уповноваженим здійснювати правосуддя, в тому числі і у цивільних справах.

Конституція України гарантує незалежність і недоторканність суддів та принципово стверджує, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Таким чином, набирає життєвої сили конституційний принцип розподілу функцій влади на законодавчу, виконавчу і судову. У той же час це положення знайшло своє спеціальне закріплення в ст.1 Закону України " Про судоустрій і статус суддів ", де сказано: "Професійні судді та залучені у визначених законом випадках для здійснення правосуддя представники народу є носіями судової влади в Україні, які здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади". Крім того, Закон України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" встановлює систему особливих заходів державного захисту працівників суду від перешкоджання виконанню покладених на них законом обов'язків і здійсненню наданих прав.

Все це повинно забезпечувати  суддям можливість вирішувати доручені їм справи на підставі поданих фактів і у відповідності із законом, без будь-якого стороннього прямого  чи непрямого впливу у вигляді службового тиску, погроз, свавільного ненадання належних пільг, кампанії в засобах масової інформації, пікетування, незаконних депутатських запитів і публічного обговорення судових процесів та вимагання прийняти те чи інше рішення тощо. Ніхто і ні за яких умов не може перешкоджати суду здійснювати своє конституційне право і обов'язок справедливо вести судовий розгляд, додержувати прав сторін і приймати законні і обґрунтовані рішення.

Незалежність суддів у  найбільш загальному і принциповому розумінні означає, що всі судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма організаціями Державної влади, громадянами і юридичними особами - вони є законами у кожній окремій справі, які ніхто не має права скасувати або змінити, крім випадків спеціально встановленого судового порядку. Правосуддя у кримінальних справах являє собою втілену в особливу процесуальну форму діяльність суду, яка здійснюється ним на демократичних засадах і полягає у розгляді і вирішенні кримінальних справ і у застосуванні на підставі закону і згідно з правосвідомістю покарання осіб, винних у вчиненні злочину.

Принцип незалежності судових  органів дає судовим органам  право і жадає від них забезпечення справедливого ведення судового розгляду і дотримання прав сторін. Незалежність і недоторканність суддів посилюються відповідними положеннями Конституції України

Вирок суду - найважливіше процесуальне рішення суду першої інстанції, результат усієї попередній його винесенню процесуальної діяльності. Він є актом правосуддя і лише тоді може мати його силу, коли цілком відповідає властивостям, пред'явленим до нього законом. Процесуальне значення вироку полягає в тому, що він є основним актом правосуддя по кримінальних справах. По-перше, він підбиває підсумок діяльності органів розслідування і судна першої інстанції, забезпечуючи захист прав і законних інтересів всіх учасників процесу. По-друге, вирок як перша ступінь у судовому дозволі всіх питань кримінальної справи є основою для подальшого розгортання наступних інститутів судового захисту, а саме усіх форм судового нагляду, без яких неможливе функціонування системи правосуддя.

Вирок ухвалюється судом  у дорадчій кімнаті, в умовах, що забезпечують таємницю наради суддів. Це служить однією з гарантій незалежності суду, волі внутрішнього суддівського переконання і підпорядкування суддів тільки закону. Таємниця наради суддів виключає який-небудь вплив на них у ході ухвалення рішення в справі. У дорадчій кімнаті, під час наради і написання вироку можуть знаходитися тільки судді, що брали участь у розгляді даної справи. Ніякі інші особи не вправі входити в дорадчу   кімнату, а судді можуть залишати її лише у встановлених законом випадках.

Хотілося б відмітити, що суди все частіше перебувають під шаленим тиском замовленої преси, оплачених вуличних пікетувань, в лещатах конкуруючих політичних блоків та угруповань. В цих умовах, хоч за законом суддя незалежний і підкоряється лише закону, життєві обставини зв'язують його по руках і ногах, і він знає, що в багатьох випадках, навіть якщо вчинить відповідно до закону, буде страждати, оскільки його принциповість позначиться якщо не на ньому, то на його близьких.

Авторитет судової влади  в суспільстві насамперед залежить від ефективності правосуддя, спроможності суддів захистити права та свободи  громадян, від професіоналізму та моральності представників судової влади. Аналіз судової статистики та узагальнення судової практики дають підстави з повною відповідальністю заявити, що судова система України стає все більш авторитетною, оскільки кількість звернень людей до суду за захистом своїх прав та свобод постійно збільшується, тобто люди все більше довіряють саме судові.

Кожен обвинувачений, підсудний, потерпілий, кожна людина, що звертається  до суду чи судді за захистом своїх  прав, законно розраховує на компетентність, незалежність і неупередженість суду. Ніхто не має права підривати впевненість у такій компетентності, незалежності і неупередженості суду.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список літератури

 

1. Конституція України-К. 1996.;
2. Цивільний процесуальний кодекс України вiд 18_03_2004 № 1618-IV
3. Закон України “Про судоустрій і статус суддів ” від 7 лютого 2010 року. № 3018-111.
4. Вісник Верховного Суду України. - 2003. - № 3 (37) за травень-червень. - С. 40-55.
5. Гражданский процесс: Под ред. В.В. Комарова. – Х.: Одиссей, 2001. – С. 217
6. Гурвич М.А. Лекции по советскому гражданскому процессу. – М.: ВЮЗИ, 1950. – С. 99
7. Городовенко В. Роль органів суддівського самоврядування в забезпеченні незалежності судової влади. // Підприємництво, господарство та право. №1. 2004. – С. 118-120.
8. Грицаєнко Л. Деякі аспекти судово-правової реформи в Україні: реальність та перспективи // Право України, 2004, №5. – С. 34-37.
9. Законодавство України про судову і правоохоронну діяльність. - К.: Юрінком Інтер", 2001. - 350с.
10. Зайцев И. М. Гражданский процесс: Курс лекций. — Саратов, 1998. — С. 26
11. Комаров В.В., Мамницкий В.Ю. Состязательность в гражданском судопроизводстве // Проблемы науки гражданского процессуального права / В.В. Комаров, В.А. Бигун, В.В. Баранкова; Под ред. проф. В.В. Комарова. – Х.: Право, 2002. – С. 160
12. Кудрявцев В. Покарання за посягання на життя носіїв судової влади має бути адекватне вчиненому злочину. // Прокуратура. Людина. Держава. №7(37). – липень. 2004. – С. 8-15.
13. Луспеник Д.  Роль суду в цивільному змагальному процесі // Юридичний журнал № 5, 2004
14. Маляренко В. Про рівень правосуддя в державі та повагу до суду // Право України. - 2004, № 1. – С. 3-10.
15. Строгович М. С. Проверка законности и обоснованности приговоров. М., 1956. - С. 65.
16. Суддю оголошено в розшук. // Юридичний Вісник України. - №29. – 17-23 липня. – 2004 р. – С. 3.
17. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебник / Под ред. проф. А.М. Бандурки. - Харьков: Ун-т внутр. дел, 1999. - 350 с. – С. 40.
18. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебное пособие.- X.: «Одиссей», 2002.- 320 с. - С. 42-44.
19. Судові та правоохоронні органи України: збірник нормативно-правових актів/ Упоряд. Терещук О.В., Штанько О.Ф. та ін.- К.: КІВС, 2003.- 429 с.
20. Немировська О.В.  Змагальність: старе поняття, новий зміст // Право України. – 1999. - № 9. – С. 53-56.
21. Немировська О.В. Деякі питання систематизації законодавства в галузі цивільного процесу // Конституція України та проблеми систематизації законодавства. Збірник наукових праць Інституту законодавства Верховної Ради України. – К., 1999. – Вип. 5. -  С. 276-281.
22. Шишкін В. Змагальність – принцип судочинства в демократичному суспільстві // Право України. – 1999. – № 12.
23. Чепурний О. Кримінально-процесуальні функції: проблеми, визначення та законодавче врегулювання // Право України. - 2001. - № 8. - С. 82
24. Шевчук П.І. Апеляційне та касаційне оскарження судових рішень: Наук.-практ.коментар. – К.: МАУП, 2002. – С. 53-55
25. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України. Академічний курс. — К., 2005.
26. Штефан. М. Й. Демократичні принципи радянського цивільного судочинства//Рад. право. — 1977.—№ 7. — С. 18-22.
27. Чиналиева И. У. Принципы гражданского процессуального права Кыргызстана. — Бишкек, 1998. — С. 57-58