Підкорення суддів тільки закону

Важливу роль в реформуванні судової системи відіграє висновок Конституційного Суду України від 11 грудня 2003 р. щодо неконституційності положень Закону України “ Про судоустрій і статус суддів ”, які передбачали створення Касаційного суду України. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної людини.

Конституційний Суд  України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, основними завданнями якого є гарантування верховенства Конституції як Основного закону держави на всій території України.

Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів, об'єднаних між собою єдністю  цілей, завдань, принципів організації  і діяльності та очолюваних одним  загальним для усіх Верховним  Судом України. Систему судів  загальної юрисдикції становлять: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди, Апеляційний суд України; 3) вищі спеціалізовані суди; 4) Верховний Суд України. В основу системи судів загальної юрисдикції покладений розподіл судів на ланки. Ланка судової системи - це сукупність судів, які мають однакову структуру, організаційну побудову, повноваження й у більшості випадків діють у межах територіальних одиниць, прирівняних за адміністративним статусом. Так, судами першої (низової) ланки є місцеві суди, другої ланки - апеляційні суди, третьої - вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України, який є одночасно  й найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції.

За чинним законодавством в Україні визначені наступні судові інстанції: а) перша інстанція, де справа розглядається вперше по суті в судовому засіданні і суд приймає рішення; б) апеляційна інстанція, де переглядаються рішення, ухвали судів першої інстанції, що не набрали законної сили; в) касаційна інстанція, де переглядаються рішення, ухвали судів першої та апеляційної інстанції, а також перегляд судових рішень, ухвал у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами, чи при неправильному застосуванні норм процесуального права, що істотно вплинули на правильність судового рішення.

Основне призначення інстанцій - забезпечення законності й обґрунтованості прийнятих рішень, неухильне дотримання і створення можливостей захисту прав людини; усунення порушень закону, що допускаються, відновлення справедливості.

Інстанційний взаємозв'язок судів виключає всякого роду підпорядкованість нижчих судів вищим. У судовій системі діє принцип незалежності суддів і їх підпорядкування тільки закону. Закон чітко встановлює межі повноважень судів апеляційної і касаційної інстанцій, не допускаючи їхнього впливу на внутрішнє переконання суддів першої інстанції про кваліфікацію злочину, значення тих чи інших доказів, визначену ними міру покарання.

Єдність системи судів загальної  юрисдикції забезпечується: єдиними  засадами організації та діяльності судів;  єдиним статусом суддів; обов'язковістю для всіх судів правил судочинства,  визначених законом;  забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції;  обов'язковістю виконання на території України судових рішень; єдиним порядком   організаційного   забезпечення   діяльності судів; фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України;  вирішенням питань  внутрішньої  діяльності   судів   органами суддівського  самоврядування. Суди  загальної  юрисдикції  утворюються  і   ліквідуються Президентом   України  відповідно  до  цього  Закону  за  поданням Міністра юстиції України,  погодженим з  Головою  Верховного  Суду України або головою відповідного вищого спеціалізованого суду. Підставами  для  утворення  чи  ліквідації  суду  є  зміна адміністративно-територіального устрою,  передислокація військ або реорганізація  Збройних Сил України,  зміна визначеної цим Законом системи судів, а також інші підстави, передбачені законом.

Кількість суддів у судах визначається Президентом  України за   поданням  Голови  Державної  судової  адміністрації  України, погодженим  із  Головою  Верховного  Суду   України   чи   головою відповідного  вищого  спеціалізованого суду,  з урахуванням обсягу роботи суду,  та  в  межах  видатків,  затверджених  у Державному бюджеті України на утримання судів. Одночасно майже всі суди, які входять до судової системи України, організовуються та діють на основі єдиних принципів. Гілки судової системи (крім Конституційного Суду) складаються з окремих судових установ, кожна з яких, залежно від місця в цій системі, наділена певними повноваженнями.

Одним із найважливіших  прав громадян і юридичних осіб є  право на оскарження судового рішення. Реалізація цього права здебільшого  гарантується принципами ступінчастості та ієрархічності. Єдність системи загальних судів походить, по-перше, з єдності їх завдань, принципів організації та діяльності, закріплених в Конституції України і Законі «Про судоустрій і статус суддів». По-друге, всі загальні суди України у своїй діяльності керуються одними й тими ж нормами матеріального і процесуального права, зокрема, кримінального, кримінально-процесуального, цивільного, цивільного процесуального, трудового, сімейного. По-третє, існуюча правова система, що ґрунтується на письмовому, кодифікованому законодавстві, вимагає однакового розуміння і застосування законів.

Суди, які є самостійними і незалежними органами судової  влади у діяльності щодо здійснення правосуддя, реалізуючи принцип рівності громадян перед законом і судом, повинні бути одноманітними в судовій практиці. Тому необхідне єдине керівництво у межах системи загальних судів. Для досягнення цієї мети вищий судовий нагляд і контроль за всіма загальними судами України здійснює Верховний Суд України. Забезпечення однакового розуміння і застосування законів, орієнтування судової практики здійснюється цими судами як через розгляд і вирішення конкретних справ, так і наданням керівних роз'яснень з питань застосування чинного законодавства.⁸

Таким чином, під правосуддям  розуміється діяльність судів по розгляду і вирішенню судових справ. Правосуддю приділяється провідне місце в здійсненні правоохоронної діяльності, що в першу чергу пов'язано з покладеними на правосуддя як основну форму реалізації судової влади держави завданнями. Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України, при цьому, створення надзвичайних і особливих судів не допускається.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Статус недоторканності  та інші юридичні гарантії  незалежності суду.

3.1. Самостійність судів  і незалежність суддів.

 

Незалежність суддів є  необхідною передумовою існування  судової влади у державі. На досягнення цього були спрямовані значні зусилля, однак реалії сьогодення дають підстави для висновку, що заходи судової  реформи поки що не призвели до помітних змін у ситуації з незалежністю суддів в Україні.

До вирішення проблеми незалежності суддів слід підходити комплексно починаючи  з етапу їх відбору та призначення (обрання). Це потребує як удосконалення  вимог до кандидатів на посаду судді, так і посилення демократичності й прозорості самої процедури.

Суди здійснюють правосуддя самостійно. При здійсненні правосуддя судді незалежні, підкоряються тільки закону і нікому не підзвітні (ст. 129 Конституції України, ст. З Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Вони вирішують цивільні справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на них (ст. 14 Закону України «Про судоустрій України»). Отже, зміст цього принципу розкривається в поєднанні двох правил — незалежності суддів, підкоренні їх тільки законові. Незалежність суддів полягає в тому, що ніякі державні органи, політичні партії, громадські організації і посадові особи не мають права впливати на них, вказувати суддям, як необхідно вирішити конкретну справу, розв'язати апеляційну,

касаційну скаргу або заяву  про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами. Вони незалежні від осіб, які беруть участь у справі. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і прийнятті рішення суд є незалежним від висновків органів влади, експертів або окремих осіб. Судді, які розглядали справу у першій інстанції, скаргу в апеляційному порядку, також незалежні від вищестоящого суду, який не вправі вказати їм, як треба вирішити справу, скаргу, яка має бути застосована норма матеріального права і яке рішення має бути постановлене при новому розгляді справи.

Підкорення суддів закону означає, що вони повинні вирішувати справи відповідно до Конституції України на підставі законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, відповідно до закону застосовувати норми іноземного права, а за відсутності закону, який врегульовує спірні відносини, застосовувати закон, який регулює подібні відносини. Коли немає такого закону, суд виходить із загальних засад і змісту законодавства України (ст. 8 ЦПК України). Рішення суду має бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує рішення лише на тих доказах, які були досліджені в судовому засіданні (ст. 213 ЦПК України).

Незалежність суддів забезпечується встановленим порядком їх обрання і звільнення, недоторканністю суддів, визначеною юридичною процедурою здійснення правосуддя, таємницею наради суддів при винесенні рішень, відповідальністю за неповагу до суду або втручання в розв'язання конкретних справ, створенням необхідних організаційно-технічних умов для діяльності суду, а також матеріальним і соціальним забезпеченням суддів (ст. 11 Закону України «Про статус суддів», ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Кримінальний кодекс (далі — КК) України передбачає кримінальну  відповідальність за втручання в діяльність судових органів (ст. 376), за погрозу або насильство щодо судді (ст. 377), за умисне знищення або пошкодження майна судді (ст. 378), посягання на життя судді в зв'язку з його діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя (ст. 379), тощо (пункти 13-17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів» від 12 квітня 1996 p. № 4).

Незалежність судової  влади в цивілізованому світі  є найважливішою цінністю та гарантією  здійснення об’єктивного й неупередженого судочинства, справедливого захисту прав та свобод громадян, прав юридичних осіб. Гарантії незалежності судів та суддів закріплено в Конституції та законах України, міжнародно-правових актах, ратифікованих Україною.

Незалежність судів та суддів — це комплексне поняття і складається з ряду компонентів, які гарантують можливість суддям здійснювати правосуддя, спрямоване на захист прав та свобод людини, проте на побутовому рівні чомусь ці гарантії розцінюються як особисті привілеї суддів. Такої точки зору дотримується і автор статті (надалі будемо називати просто автор) «Навіщо суддям імунітет?» в газеті «Голос України» № 133 за 31.07.2007 року. Тому хочу надати читачам свою точку зору як професіональний суддя та громадянин цієї країни, якому не байдуже, в якій країні, з яким правовим режимом житимуть його діти та онуки, чи буде в цій країні врешті-решт верховенство права.

Автор статті не згоден з  тим, що в проекті закону № 2835 від 27.12.2006 року пропонується розширити  недоторканність та імунітет судді, зокрема передбачається, що порушити кримінальну справу у відношенні судді зможе тільки Генеральний прокурор України та його заступник. Він (автор) занепокоєний тим, що в одному з виступів у засобах масової інформації суддя апеляційного суду сказав про те, що за чинним законодавством «простий слідчий прокуратури» може порушити кримінальну справу стосовно судді, а я додам, що навіть «простий» дільничний інспектор міліції.

Автор занепокоєний і тим, що судді обираються безстроково, що, на його думку, треба повернутися до практики тих часів, коли судді обиралися населенням.

Погляньмо на чинне законодавство. Гарантії незалежності судів та суддів передбачено статтею 126 Конституції  України та статтею 14 Закону «Про судоустрій і статус суддів». Зокрема, в них зазначено, що гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечуються особливим порядком призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення суддів, їх недоторканністю, що суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом, та інше.

З огляду на ті події, які  відбуваються в Україні, ці положення  незалежності є надзвичайно важливими.

Тому шаленому тискові  на суди та суддів, що відбувається останнім часом в Україні у зв’язку з дестабілізацією політичного життя, боротьбою за владу, перерозподілом власності, дано відповідну оцінку в рішеннях Ради суддів України, Президії Верховного Суду та VІІІ позачергового з’їзду суддів України (що широко висвітлювалось у засобах масової інформації, в тому числі і в газеті «Голос України»).

Україна проголосила курс на європейські та світові цінності, і це означає, що ми приєднуємося до всього того, що запроваджено в цивілізованому світі в плані захисту свобод людини, а розв’язувати ці питання без створення незалежного суду неможливо. Ще багато чого слід зробити в реформуванні правової системи, так само і в реформуванні всієї системи державної влади, в тім числі і прокуратури, міліції та інших правоохоронних органів.

Самостійність судової влади означає:

- суди нікому не підзвітні  і мають для здійснення судових  функцій усі необхідні повноваження, якими наділені законом;

- судові рішення не  потребують попередньої згоди  чи затвердження будь-якої посадової  особи чи державного органу;

- вирок, рішення, постанова  чи ухвала суду, які набрали  законної сили є обов’язковими  для адресатів, мають для них  силу закону і є обов’язкові  для виконання на території  України;