Конституційно правове закріплення громадянства України

      Перша підстава втрати громадянства притаманна багатьом законодавствам багатьох країн  світу, хоча деякі держави застерігають, що позбавлення громадянства неможливе, якщо особа стає апатридом, що закріплено в Конвенції 1961р. про скорочення кількості осіб без громадянства. Друга підстава також дуже поширена. Третя ж підстава втрати громадянства - перебування особи, яка знаходиться за межами України на консульському бліці, трапляється досить рідко. Конвенція ООН про скорочення кількості осіб без громадянства 1961 року встановлює наступну норму: «Громадянин не втрачає громадянства ні в випадках залишення ким його країни, ні в результаті проживання на території іноземної держави, ні через порушення обов'язку заявити про своє місцезнаходження, ні з іншої подібної підстави, якщо він стає апатридом». 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки 
 

      Історично склалося, так що Україна є державою з поліетнічним складом населення. Громадянами її є представники багатьох націй і народностей — носії самобутніх культур. Між ними і українською державою завжди існує стійкий правовий зв'язок, але, на жаль, не завжди такий стійкий як духовний. У той же час між значною частиною українців, що проживають за межами держави, але не є громадянами України та українською державою існує більш стійкий духовний зв'язок, чи є менш стійким правовий зв'язок слід визначити.          Основоположна роль принципів громадянства України полягає в тому, що всі норми даного інституту повинні відповідати зазначеним принципам. Характер зв'язків держави і особи певною мірою залежить від тих керівних ідей, які покладені в основу інституту громадянства. І відповідно — дотримання чи не дотримання принципів громадянства є одним з показників демократичності держави, її ставлення до прав людини. Принципи громадянства важливі не тільки для вираження наукової концепції, але й для практичної діяльності при вирішенні питань громадянства України, оскільки, на мій погляд, тенденція практики має бути у нерозривному зв'язку з науковими ідеями. Тобто принципи певною мірою повинні бути керівними ідеями і для практики.            На жаль, на сучасному етапі розвитку нашої держави практична реалізація принципів громадянства не забезпечується на відповідному рівні. Можливо, цей факт можна пов'язати із загальною політичною та економічною ситуацією в Україні. Законодавча практика засвідчує, що національний режим до окремих прав іноземців та осіб без громадянства може запроваджуватися навіть після введення законодавством цього режиму щодо загального обсягу прав, свобод та обов'язків цієї категорії осіб.

      Важливу роль у регулюванні державою імміграційних  процесів покликані відігравати  Міністерство закордонних справ  України, Міністерства охорони здоров'я, освіти, економіки, фінансів, Держкомстат України та інші – кожне міністерство і відомство відповідно до своїх основних функцій. Важливе місце для визначення, становлення і реалізації державної політики у сфері регулювання імміграційних процесів посідають такі структурні підрозділи системи державного управління, як Адміністрація Президента України та Рада безпеки і оборони України. У складі апарату Адміністрації Президента є відділ громадянства, функції якого полягають, окрім усього іншого, в підготовці пропозицій щодо формування та коригування державної політики в сфері імміграції. Що стосується Ради націоанльної безпеки і оборони України, то вона має розглядати і розв'язувати концептуальні довгострокові проблеми державного регулювання імміграційних процесів під кутом зору забезпечення національної безпеки держави з огляду на перебування на її території значної і всезростаючої кількості іноземних громадян.

      Отже, система регулювання імміграційних  процесів в Україні, в цілому сформувалась. Від найвищих представницьких та виконавчих органів влади - Верховної Ради та Кабінету Міністрів України - до місцевих органів діють відповідні структури, створюється та розширюється правове поле в цій сфері державної діяльності, вдосконалюються організаційні форми і методи виконавської роботи, розвивається міжнародне співробітництво України як на двосторонній, так і на багатосторонній основі. 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Список  використаної літератури 

1. Конституція України, прийнята на 5 сесії Верховної ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141; – 2005. – № 2. – Ст. 44.                                                                                                                     
2. Закон України  «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235 ІІІ // Відомості Верховної Ради. – 2001. -  № 13. - Ст. 66.  
3. Закон України «Про правовий статус іноземців» // Відомості Вверховної Ради України. – 1994. - № 23. - Ст. 161; - 2001. - №13. – Ст. 65.
4. Указ Президента України  «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України» від 27 березня 2001 року № 215/2001 // Офіційний вісник України. - 2001. - № 13. - Ст. 19.
5. Постанова Кабінету міністрів України «Про утворення Державного департаменту у справах національностей та міграції» від 4 квітня 2000 року № 603 // Офіційний вісник України. – 2000. - № 14. – Ст. 39.
6. Указ Президента України « Про заходи  щодо поліпшення організації розгляду питань громадянства» від від 27 березня 2001 №215/ 2001// Офіційний вісник України.. – 2001.- №17.- Ст. 17.
7. Андрієнко В., Бритченко С., Суботенко В. Громадянство України у питаннях і відповідях. – К.: Юрінком, 2002. – 227с.
8. Годованець В.Ф. Конституційне право України : Конспект лекцій.- К.: МАУП, 2007. – 197 с.
9. Ісламов Р. Понятие гражданства // Юридичний вісник України – 1999 – № 14 – С. 81-85.
10. Ісламов Р. Международно-правовое понятие гражданства и Всеобщая Декларация прав человека // Юридичний вісник України – 1998 – №4 – С. 80-85.
11. Конституційне право України: Навч. посіб. – 1-е вид. / Погорілко В.Ф. – К.: Наукова думка. – 2002. – 734 с.
12. Комогоров Ю. Громадянство в Україні: Правові та соціологічні питання // Право Укр. – 2000. – № 8. – 278 с.
13. Кравченко В.В. Конституційне право України. Навчальний посібник.- К.: Атіка, 2007.- 356 с.
14. Міжнародне приватне право: Навч. посіб. / Фединяк Г.С., Фединяк Л.С. – 2-е вид., допов. – К.: Юрінком Інтер. – 2000. – 416 с.
15. Міжнародне публічне право: Навч. посібник / Відп. редактори Ю.С. Шемшученко, Л.В. Губерський – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 640 с.
16. Науково-практичний коментар Закону України « Про громадянство України». – К., 2002.
17. Новий етап розвитку інституту громадянства України // Урядовий кур’єр. – 2001. – №45, 14 березня. – С. 12-13.
18. Основи конституційного права України : підручник / Авт. кол.: М.И. Козюбра, А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков (кер.) та інші; За ред. В.В. Копєйчиковаю-К.: Юрінком Інтер, 2001.- 301с.
19. Тодыка Ю.Н. Гражданство Украины: конституционно-правовой аспект. – Харьков: «Факт», 2002. – 453c.