Конституційно правове закріплення громадянства України

     Питанню натуралізації присвячена ст. 9 Закону "Прийняття до громадянства". Згідно з цією статтею іноземець або  особа без громадянства можуть бути за їх клопотанням прийняті до громадянства України.

     Умовами прийняття до громадянства України  є:

     - визнання і додержання Конституції  України та законів України;

     - зобов'язання припинити іноземне  громадянство або не перебування  в іноземному громадянстві (для  осіб, які були громадянами держав, міжнародні договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони);

     - зобов'язання припинити іноземне  громадянство, підставою якого є  письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство іншої держави і протягом одного року з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства іншої держави до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України [5]

     Особи, які є іноземцями, мають взяти  зобов'язання припинити іноземне громадянство і подати про це документ, виданий  уповноваженими органами відповідної  держави, до органу, що прийняв документи  про прийняття їх до громадянства України, протягом року з моменту прийняття їх до громадянства України.

     Якщо  особа, маючи всі передбачені  законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від неї причин не може його отримати або їй надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, вона подає декларацію про відмову від іноземного громадянства. Це правило не поширюється на осіб, які є громадянами держав, міжнародні договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони.

     Декларація  про відмову від іноземного громадянства — документ, в якому особа засвідчує  свою відмову від громадянства іншої  держави і зобов'язується не користуватися  правами цієї держави і не виконувати обов'язків, пов'язаних з належністю до її громадянства.

     Зобов'язання припинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які  є громадянами держав, законодавство  яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави або міжнародні договори України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України, а також осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, та осіб без громадянства [20, с. 181].

     Наступна  вимога до осіб, які бажають натуралізуватися, — постійне проживання у країні протягом певного строку (наприклад, в Швейцарії — 12 років, Австрії  і Іспанії — 10, в Італії, Фінляндії, Швеції та США — 5 років) [16, c. 640] .

     При цьому можуть бути і додаткові  вимоги. Так, відповідно до американського законодавства необхідно фізично  перебувати у країні не менш як 2,5 року і проживати у штаті, в якому  подано заяву, не менш як 6 місяців; у  Швейцарії із загального строку в 12 років необхідно постійно проживати у країні 3 роки протягом 5 років, які передували поданню заяви.[

     В Україні згідно з Законом для  набуття громадянства в порядку  натуралізації необхідно безперервно  проживати на законних підставах на території України протягом останніх 5 років. Безперервне проживання на території України — це проживання особи в Україні, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік — 180 днів. Не є порушенням вимоги про безперервне проживання виїзд особи за кордон у службове відрядження, на навчання, у відпустку, на лікування за рекомендацією відповідного медичного закладу або зміна особою місця проживання на території України [9, c. 78-79].

     Ця  умова не поширюється на особу, яка перебуває у шлюбі з громадянином України понад 2 роки та постійно проживає в Україні на законних підставах, і на особу, яка постійно проживає в Україні на законних підставах та перебувала з громадянином України понад 2 роки у шлюбі, який припинився внаслідок його смерті.

     Для осіб, яким надано статус біженця в  Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживання на законних підставах на території України  встановлюється на 3 роки з моменту  надання їм статусу біженця в  Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в'їхали в Україну особами без громадянства, — на 3 роки з моменту одержання дозволу на проживання в Україні [3].

     Отримання дозволу на постійне проживання в  Україні не поширюється на осіб, які мають у паспорті зразка 1974 р. громадянина колишнього СРСР, відмітку про постійну або тимчасову прописку на території України, а також на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні.

     У громадянстві України не поновлюються особи, які втратили громадянство внаслідок  подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів.

     Датою набуття громадянства України є  дата реєстрації набуття особою громадянства України.

     Особа, яка набула громадянство України  і подала декларацію про відмову  від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави [9, c. 80-83] .

     Закон України "Про громадянство України" також докладно регламентує порядок  набуття дітьми громадянства України  внаслідок усиновлення (ст. 11); набуття  громадянства внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування (ст. 12); особою, визнаною судом недієздатною, внаслідок встановлення над нею опіки громадянина України (ст. 13); набуття громадянства України дитиною у зв'язку з перебуванням у громадянстві України її батьків чи одного з них (ст. 14); набуття громадянства дитиною внаслідок встановлення батьківства (ст. 15).

     Передбачається  також, що набуття громадянства України  дітьми віком від 15 до 18 років може відбуватися лише за їхньою згодою (ст. 16 Закону) [2] . 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     4. Порядок припинення  громадянства 

      Показником  демократичності і справедливості Закону "Про громадянство України" є вільний вихід особи з українського громадянства як одна з підстав припинення громадянства. Також існують ще дві підстави, внаслідок яких громадянство України припиняється. Це, по-перше, втрата громадянства, і, по-друге, громадянство може бути припинене за підставами, передбаченими міжнародними договорами, які ратифіковані Верховною Радою України. Закон України не передбачає ще одну підставу, яка поширена в деяких країнах, зокрема позбавлення особи громадянства як санкція держави.

      Отже, громадянство України припиняється:

1) внаслідок  виходу з громадянства України;

2) внаслідок  втрати громадянства Украйни;

3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами, які ратифіковані Верховною Радою України, — так проголошує ст. 19 Закону.

      Вихід з громадянства (експатріація –  від лат. ех колишній, patria – батьківщина) відбувається тільки з ініціативою  самої особи (по відношенню до дітей можуть діяти їхні законні представники). Вихід з громадянства України здійснюється за клопотанням особи (ст. 19) [ 17, с. 98-99].

      Вихід з громадянства передбачається законами більшості країн світу. Право  громадянина на вихід з громадянства випливає зі ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р., де говориться, щ кожна особа має право залишити будь-яку державу, враховуючи свою власну. Ст. 25 Конституції України передбачає, що громадянин України не може бути позбавлю ний громадянства і права змінити громадянство України.

Експатріація  може бути вільною або мати дозвільний характер. Вільна експатріація характерна для англо американської системи  права. Вихід же особи з громадянства у дозвільному порядку відбувається шляхом по дачі зацікавленою особою клопотання. На вихід особи :

громадянства  в такому випадку необхідний дозвіл компетентного органу.

Існування такого порядку пов’язане з тим, що держава передбачає певні умови, за яких особа не мох вийти з  громадянства.

     Оскільки  громадянство — це правовий зв’язок, який виявляється у правах і обов’язках, то можна припустити що при невиконанні  певних обов’язків вихід з громадянства може бути обмежений на деякий час, тобто д. виконання цих обов’язків [13, с.116]. Вихід з громадянства повинен чітко регулювати, законодавством країни. В принципі, вихід особи з громадянства повинен розглядатись як право особи, з одного боку, і обов'язок держави дозволити вихід з громадянства, — з іншого боку. Відмова у виході з громадянства повинна розглядатись як неправомірна, якщо особа не має перед державою невиконаних обов’язків, і свою чергу, обсяг прав і обов'язків встановлюється самостійно, згідно з принципом державного суверенітету. І відмова особі у виході з громадянства у зв'язку з невиконанням певних обов’язків, зміст яких не суперечить загальноприйнятим нормам міжнародного права, повинна розглядатись як правомірна.

      Закон України передбачає відмову в  клопотанні, «якщо особа, яка порушила клопотання" про вихід, має невиконані зобов'язання перед державою або майнові зобов’язання, з якими пов’язані істотні інтереси юридичних, чи фізичних осіб на території України, або якщо вихід з громадянства призведе до статусу особи без громадянства».

      У Законі України «Про громадянство України» не вказується прямо на відому у виході з громадянства України у зв’язку з не проходженням громадянином дійсної військової служби, але це розуміється, очевидно, законодавцем як «невиконані перед державою обов'язки»,більшість країн поступово відмовляються від заборони виходу з громадянства у зв’язку з не проходженням особою військової служби.

      Законодавство більшості країн також передбачає для біпатридів вихід з громадянства у формі відмови від громадянства. Таке положення закріплене в Гаазькій конвенції 1930 р. і Європейській конвенції про скорочення випадків множинності громадянства 1963р. Закріплення в законодавстві такої форми виходу з громадянства характерно для країн з дозвільною системою виходу з громадянства.

      Поширеним є таке положення, що особа, яка бажає  вийти з громадянства, повинна мати громадянство іншої держави або отримати його протягом певного строку після виходу з громадянства (Німеччина, Японія, Австралія).

      Таким чином, бажання мати громадянство іншої  країни є не тільки, умовою, а й, практично, підставою для виходи з громадянства [10, с. 83-85] .

      Закон України про громадянство не пов’язує вихід, з громадянства з набуттям особою нового громадянства. Однак  ст. 19 Закону „Про громадянство  України” передбачає, що  «у виході з громадянства України може бути відмовлено, якщо вихід з громадянства призведе до статусу особи без громадянства». Тобто, практично, підтверджується те, що бахання набути громадянство другої держави є підставою виходу з громадянства, і в Україні.

За законодавством деяких країн натуралізація особи в іншій державі є підставою для автоматичної втрати громадянства. В цьому разі держава в своєму законодавстві тільки констатує, що особа не може більше бути громадянином держави. При автоматичній втраті громадянства громадянство може втрачатись як з моменту здійснення факту, передбаченого законодавством, так і з моменту видання компетентним органом юридичного акту. Громадянство України втрачається від дня виданий Указу Президента України. Тобто втрата громадянств відбувається не автоматично, а в порядку, передбаченому законом [16, с.640] .

     Згідно  з чинним Законом про громадянство України (ст. 20), громадянство України  втрачається:

1) внаслідок  вступу особи на військову  служба, службу безпеки, в поліцію,  органи юстиції або в інші  органи державної клади га управління в іноземній державі без згоди на державних органів України;

2) якщо  громадянство України набуто  внаслідок подання за відомо  неправдивих відомостей або фальшив,  документів;

3) якщо  особа, яка перебуває за межами  України, не стала на консульський облік протягом семи, років.