Законодавче визначення договору страхування

3) В положеннях  ст. 1 Закону і ст. 352 ГК зазначено,  що страхування здійснюється  на випадок настання певної  події (страхового випадку). Необхідно  зауважити, що не настання певної  події (страхового випадку) не  означає відсутність страхового  захисту протягом дії договору  страхування [7,30]. Таким чином,  у контексті законодавчого визначення  поняття страхування обумовлення захисту майнових інтересів настанням певної події видається не зовсім коректним.

4) Виходячи із  змісту положень ст. 1 Закону і  ст.352 ГК необхідно зробити висновок  про те, що страхування як захист  майнових інтересів обумовлене  грошовими фондами. Положення  присвячені грошовим фондам фактично  складають половину обсягу законодавчого  визначення страхування. На думку Юлдашева Р.Т. [1] витоки розуміння спеціального грошового (страхового) фонду як головної умови здійснення страхування містяться у працях К. Маркса “Капітал” і “Критика Готської програми”. Необхідно зауважити, що К. Маркс, аналізуючи процес розширенного відтворення, зокрема вказує, що постійний капітал підпадає під час процесу відтворення, у речовому відношенні, випадковостям і небезпекам, які можуть його зменшити. Відповідно до цього частина прибутку служить страховим фондом [2]. На мій погляд, у даному випадку, К. Маркс просто показав, що перетворення прибутку у капітал означає ніщо інше, як використання частини надлишкової праці на утворення нових засобів виробництва. Робітник, крім праці, спрямованої на придбання безпосередніх життєвих засобів, затрачує працю на виробництво засобів виробництва, і ця надлишкова праця (у даному випадку так званий страховий фонд) привласнюється тим, хто не працює. Привласнення надлишкової праці (страхового фонду) як економічний чинник, на наш погляд, не може слугувати вагомим аргументом на користь обумовленості страхування страховим фондом саме у контексті правового визначення страхування.

    В “Критиці  Готської програми”, наводячи  перелік необхідних відрахувань  із сукупного суспільного продукту, К. Маркс, зокрема, вказує на  резервний або страховий фонд  для страхування від нещасних випадків і стихійних лих [3]. У зазначеній праці К. Маркс розглядає резервний або страховий фонд як відрахування із сукупного суспільного продукту у суспільстві, заснованому на спільному (колективному) володінні засобами виробництва - перша фаза комуністичного суспільства. У контексті правового визначення страхування поширення положень про страховий фонд у комуністичному суспільстві на сучасні, по суті, капіталістичні відносини в Україні, які характеризуються зокрема, монополією підприємницьких страхових товариств на страхування, видається не зовсім правильним.

    Крім того, саме з правової точки зору страховий фонд не належить до сутності страхування, а слугує засобом досягнення мети страхування. Страхування може здійснюватись і без створення страхового фонду (наприклад, корпорація “Ллойд”) [4]. Можливість здійснення страхування без створення страхового фонду якраз і свідчить про неналежність страхового фонду до сутності страхування. Адже до сутності речі чи явища не належить те, без чого вони можуть існувати [5]. З правової точки зору страховий фонд взагалі не має ніякого значення, оскільки страховик відповідає за своїми зобов’язаннями, що випливають із договору страхування усім своїм майном [4]. Таким чином, законодавче визначення страхування у частині обумовлення страхування грошовими фондами видається не зовсім коректним.

Отже, аналіз змісту положень ст. 1 Закону дозволяє дійти  висновку про те, що законодавче  визначення поняття страхування  містить складові, які не відображають правову природу страхування, що призводить до право описовості, внутрішньої  суперечності, втрати загальності, а  від так і певної теоретичної  дефектності.

З метою удосконалення  законодавчого визначення поняття  страхування видається доцільним  запропонувати:

1) визначити страхування  не видом цивільно-правових відносин, а більш широким поняттям “відносини”;

2) ввести у  науковий обіг поняття “страхові  інтереси” як правову категорію;

3) вважати страхування  організаційно-правовою формою захисту  страхових інтересів; 

4) ст. 1 Закону  викласти у такій редакції: “Поняття  страхування.

Страхування –  це відносини щодо захисту страхових  інтересів фізичних та юридичних  осіб ”

 

2. Поняття  та ознаки страхового договору.

 

    Економічно розвинуте суспільство не може снувати без страхування, яке є невід'ємною частиною суспільних відносин, гарантом благополуччя і стабільного розвитку. Можна із впевненістю припустити, що однією із умов формування людського суспільства була потреба в забезпеченні безпеки, заснованої на інстинкті самозбереження. Відносини, що виникають між особами, зацікавленими у страхуванні свого життя, майна, відповідальності та інших майнових інтересів, що не суперечать чинному законодавству України (страхувальниками), з однієї сторони, та особами, які здійснюють страхування (страховиками), з іншої, опосередковуються договором страхування. Таким чином, цей договір є правовим засобом, який опосередковує процес надання страхової послуги страховиком страхувальникові.

      Розвиток суспільства та конкуренція на ринку страхування призвели до створення якісно нових страхових продуктів, що, в свою чергу, спричинило на практиці розробку нових договорів страхування та необхідність їх врегулювання на законодавчому рівні.

     У юридичній літературі зазначається, що страховий договір виконує дві функції. По-перше, цей договір — юридичний факт, з яким норми права пов'язують виникнення, зміну чи припинення зобов'язань. Відповідне зобов'язання, оскільки воно виникає на основі договору, називається договірним, а даний договір є юридичним фактом, на підставі якого виникло договірне зобов'язальне право відношення. По-друге, оскільки сторони договору не лише встановлюють між собою правовий зв'язок, а й тією чи іншою мірою визначають його зміст, то договір є ще й засобом регулювання відносин, формування умов, на яких будується правовий зв'язок між його учасниками [6]. У такій якості він покликаний виконувати конкретні функції, властиві йому як самостійному договору. Самостійність договору страхування є тим показником, який дозволяє відмежовувати його від інших, зовнішньо схожих з ним договорів (договору поруки, доручення, зберігання, позики, перевезення). Таке відмежування особливо важливе для правильного розуміння суті страхування взагалі, і, крім того, воно дає можливість усувати виникнення практичних казусів [7].

Поняття договору страхування міститься в ст. 16 Закону України від 4 жовтня 2001 р. «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» № 2745-ІП (далі — Закон  «Про страхування»)[8], згідно з яким договір страхування — це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Тотожне визначення договору страхування дає і ст. 979 нового Цивільного кодексу України.

 

 

3. Істотні умови договору страхування.

 

 Істотними умовами договору страхування є :

- предмет договору страхування,

- страховий випадок,

- розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума),

- розмір страхового платежу і строки його сплати,

- строк договору,

- та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

 

      Стаття 638 ЦК України визначає перелік істотних умов договору страхування, досягнення згоди по яких є обов'язковою умовою укладення цього договору відповідно до положень статті 638 ЦК.

   Предмет договору є істотною умовою будь-яких цивільно-правових договорів (ст. 638 ЦК). Для договору страхування предметом договору є майнові інтереси, з приводу задоволення яких укладається договір страхування. Напрямки таких майнових інтересів визначені у ст. 980 ЦК.

   Страховий випадок визначається у ст. 8 Закону "Про страхування" як подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. В статті зазначена умова договору визначена не зовсім коректно, оскільки згідно з положеннями Закону "Про страхування" подія, на випадок якої здійснюється страхування, яка має ознаки ймовірності та випадковості настання має назву страховий ризик.

    Страховою сумою відповідно до ст. 9 Закону "Про страхування" визнається грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Тобто страхова сума - це максимально можливий розмір виплат страховика в разі настання страхового випадку. Фактична страхова виплата не може бути більше розміру страхової суми. Страхова сума не встановлюється для страхового випадку, у разі настання якого здійснюються регулярні, послідовні страхові виплати у вигляді ануїтету.

Страховим платежем, який ще має назву "страховий внесок" або "страхова премія", визнається плата за страхування, яку страхувальник  зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування. Строк  сплати страхового платежу як істотна  умова договору страхування визначається, як правило, у тих випадках, коли сплата страхового платежу носить періодичний  характер.

    Строк договору страхування визначається за згодою сторін.

 

4.Обовязкові  умови договору страхування.

 

    Зазначений  у статті перелік істотних умов договору страхування не є вичерпним. Актами цивільного законодавства можуть бути передбачені і інші обов'язкові для даного договору умови. Так ст. 16 Закону України "Про страхування" передбачає, що договір страхування також повинен містити умови:

• про страховий тариф,
• умови здійснення страхової виплати,
• причини відмови у страховій виплаті,
• права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору.

     Наведений  у статті перелік істотних умов договору страхування є однаковим для всіх видів страхування: особистого, майнового, страхування відповідальності. Разом з тим, зміст умов для різних видів страхування є різним. Це стосується перш за все предмету страхування, страхових ризиків тощо.

  Розглянемо  більш детально умови наведені  у статті 16 ЗУ « Про страхування»  та разом і процедуру оформлення  страхового договору для більш  поглибленого розуміння істотних  умов договору.

    Для укладення договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. Закон не встановлює для акцепту страховика обов'язкової письмової форми.

        Факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування. Договір страхування може бути укладений як шляхом складання одного документа (договору страхування), підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, документами, підписаними стороною, яка їх надсилає [9].

У Декреті "Про  страхування" договір страхування  визначається як письмова угода між  страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми страхувальнику чи іншій особі, визначеній страхувальником, або на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послуги, тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору.

    Страхова сума — грошова сума, в межах якої страховик, відповідно до умов страхування, зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку, а також сума, що виплачується за особистим страхуванням.

    Виплати страхових сум за договорами особистого страхування здійснюються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків [10].

Для укладання  договору страхування страхувальник  подає страховикові письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування.

Факт укладання  договору страхування посвідчується  страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом). Страхове свідоцтво повинно містити: