Захист в господарському процесі

На відміну від суб’єктів  охоронних правовідносин суб’єктом захисту є безпосередньо суб’єкт господарювання, що ініціює захист своїх прав і обирає спосіб захисту.

Об’єктом охоронних  правовідносин, як правило, є суб’єктивне  право, що порушено. При захисті прав суб’єктів господарювання – це право суб’єкта господарювання, яке закріплене в законодавстві.

У змісті охоронних правовідносин  виділяють права й обов’язки  відповідних осіб (юридичний зміст) і фактичну поведінку, які уповноважена особа може, а зобов’язана –  повинна здійснити (матеріальний або фактичний зміст, що складається з дозволеної поведінки уповноваженої й належної поведінки зобов’язаної особи). При цьому до юридичного змісту охоронних правовідносин, що виникають при порушенні права, входить, насамперед, суб’єктивне право суб’єкта господарювання – право на захист.

Фактичний зміст охоронних  правовідносин становить, крім iнших елементів, поведінка уповноваженої  особи – суб’єкта господарської  діяльності, що виражається в реалізації свого суб’єктивного права на захист, тобто, якщо своєрідним поштовхом для виникнення правоохоронного відношення є факт правопорушення, то передумовою захисту виступає прояв суб’єктом господарювання ініціативи в реалізації свого права на захист, без якої не буде зазначеної діяльності уповноважених органів із захисту прав суб’єктів господарювання і відповідно, – захисту [12, с.258].

Таким чином, оскільки прояв  суб’єктом господарювання ініціативи в реалізації свого суб’єктивного  права на захист є «забезпеченням»  початку зазначеної діяльності, що здійснюється за допомогою застосування відповідних способів захисту з метою відновлення порушеного права, захист є частиною охоронних правовідносин, що виникли з приводу порушення права суб’єкта господарювання органом державної влади, й займає у них ту нішу, що відведена поведінці уповноваженого – суб’єкта господарювання.

Цей висновок вказує на доцільність  використання в понятті захисту  прав суб’єктів господарювання ключового  слова «реалізація» відносно права  такого суб’єкта на захист, оскільки саме в процесі реалізації цього права, що бере свій початок у момент звернення суб’єкта господарювання за захистом (шляхом подачі відповідної заяви або скарги), відбувається безпосереднє застосування способів захисту й досягається його мета – відновлення порушеного права.

Додатковим аргументом на користь зазначеного поняття може стати поняття захисту честі, гідності та ділової репутації особи, що застосовується як загальне для відносин захисту прав суб’єктів господарювання й інших суб’єктів. Під таким захистом у літературі розуміється право особи вимагати через суд спростування відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які принижують її честь, гідність або ділову репутацію чи заподіюють шкоду її інтересам, якщо розповсюджувач відомостей не доведе, що вони відповідають дійсності. Як видно з наведеного поняття, захист прав особи трактується через одну зі структурних ланок суб’єктивного права – право домагання. З цим варто погодитися, хоча наведене трактування також має уразливі місця. Зокрема, поза зазначеним поняттям залишаються інші значимі елементи суб’єктивного права, тоді як право на захист являє собою самостійне суб’єктивне право, що неодноразово переконливо обґрунтовувалося в науці.

З урахуванням викладеного  під захистом прав суб’єктів господарювання пропонується розуміти реалізацію суб’єктами господарювання права на захист за допомогою застосування спеціально уповноваженими особами або суб’єктом господарювання самостійно передбачених законом способів захисту з метою відновлення порушеного права. Використання зазначеного поняття сприятиме з’ясуванню сутності категорії захисту прав суб’єктів господарювання, а також може бути використане при дослідженні питань захисту прав зазначених суб’єктів в окремих аспектах, що в цілому сприятиме удосконаленню відносин, що складаються з приводу порушення прав суб’єктів господарювання.

 

Розділ 2. Захист господарських прав та законних інтересів  суб’єктів господарювання.

 

2.1 Правовий захист  прав і законних інтересів  суб’єктів господарювання

 

 

Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання. Кожний суб'єкт господарювання відповідно до Господарського кодексу та Господарського процесуального кодексу України має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: [12, с.259].

• визнання наявності або відсутності прав;
• визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, зачіпають права та законні інтереси суб'єкта господарювання;
• визнання недійсними господарських угод;
• відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;
• припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;
• присудження до виконання обов'язку в натурі;
• відшкодування збитків;
• застосування штрафних санкцій;
• застосування оперативно-господарських санкцій;
• застосування адміністративно-господарських санкцій;
• установлення, зміни і припинення  господарських правовідносин;
• іншими способами, передбаченими законом.

Чинне законодавство  виділяє такі форми захисту прав та інтересів господарюючих суб’єктів :

Нотаріальний захист прав суб’єктів  господарювання.

Цей вид захисту полягає у  тому, що окремі угоди потребують додаткових гарантій щодо захисту прав власника, що досягається нотаріальним посвідченням набуття та передачі прав власності. Воно є юридичною фіксацією набуття прав власника, яке знаходиться в основі вирішення судами спорів про порушення такого права.

Адміністративний захист – це засіб адміністративного примусу, який застосовується як при наявності, так і при відсутності правопорушення, спрямований на запобігання правопорушенням та усуненню їх шкідливих наслідків.

Претензійний порядок врегулювання спорів.

Однією із умов захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання є дотримання досудового претензійного порядку врегулювання спорів. Як правило, спор може бути переданий на розгляд господарському суду лише після прийняття сторонами заходів безпосереднього врегулювання конфлікту.

Судовий захист прав суб’єктів господарювання.

Звернення суб’єктів господарювання до суду з позовом про захист власних  прав і законних інтересів є на сьогодні найбільш ефективною формою встановлення порушених прав. Переваги судового захисту очевидні, оскільки суд є незалежним і підпорядковується лише закону.

 

2.2 Поняття та  способи захисту прав та законних  інтересів суб’єктів господарювання. Форми і методи захисту прав  та законних інтересів суб’єктів  господарювання.

 

 

 

Відповідно до Конституції України  держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Усім суб'єктам правовідносин  гарантується захист їх прав, свобод і  законних інтересів незалежним і  неупередженим судом, утвореним відповідно до закону [10, с. 48].

Суб'єкти господарювання вправі звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Організація і діяльність господарського суду визначаються Конституцією України, Законом України «Про судоустрій  та статус суддів», Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України, а також міжнародними договорами.

Право на захист - один з  основних елементів будь-якого суб'єктивного цивільного права.

Це нормативне врегульована можливість управомоченого суб'єкта застосувати  засоби правоохоронного характеру  для відновлення порушеного права  та застосування передбачених законом  методів для припинення дій, завдяки  яким право було порушене.

ЦК України розширено  інструментарій засобів захисту  цивільних прав.

Так, особа може звернутися до суду з позовами про:

• визнання права;
• визнання правочину недійсним;
• припинення дій, які порушують право;
• відновлення становища, яке існувало до порушення;
• примусове виконання обов'язку в натурі;
• зміни правовідношення;
• припинення правовідношення;
• відшкодування збитків, у тому числі завданих у стані крайньої необхідності;
• відшкодування моральної шкоди;
• визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Реалізація права на захист. Захист суб'єктивних цивільних  прав та охоронюваних законом інтересів  здійснюється у передбаченому законом порядку із застосуванням певних форм, засобів та способів захисту. Розрізняють дві основні форми захисту - юрисдикційну та неюрисдикційну. До юрисдикційної форми захисту відносять діяльність уповноважених державою органів щодо захисту порушених або оспорюваних прав.

 До таких органів  ЦК України відносить суд, органи  державної влади України, Автономної  Республіки Крим, органи місцевого самоврядування та нотаріусів [10, с. 49].

 Неюрисдикцгйна форма  захисту охоплює дії громадян  та організацій у захисті прав, які здійснюються ними самостійно без звернення до компетентних державних органів. У ЦК України вказані дії, об'єднані в поняття самозахисту цивільних прав, який розглядається як один із способів захисту цивільних прав. До них слід віднести:

Визнання права. Необхідність цього способу захисту виникає  у тих випадках, коли існування  у певної особи права викликає сумнів, не підтверджується даними (документами) встановленої форми, а  також суб'єктивне право оспорюється.

Цей спосіб захисту може бути реалізований лише в юрисдикційному порядку, причому вимога позивача звернена не до відповідача, а до суду, який на підставі наданих позивачем доказів офіційно встановлює наявність або відсутність у нього спірного права.

Визнання правочину  недійсним. Цей спосіб можна визнати одним з різновидів такого способу, як відновлення положення, що існувало до порушення права. В обох випадках сторони, що виконали недійсну угоду, мають повернутися до первинного стану за правовими наслідками.

Припинення дій, що порушують право. Цей спосіб захисту прав може застосовуватися разом з іншими способами - такими як стягнення збитків, або існувати як самостійний.

Так, наприклад, особа  може вимагати припинення поширення  про неї певної інформації без  компенсації збитків, нанесених таким поширенням.

Відновлення становища, яке існувало до порушення права. Цей спосіб має місце тоді, коли порушене право не припинило своєї  дії і може бути відновлене шляхом як припинення самого правопорушення, так і усунення його наслідків.

Примусове виконання обов'язку особи в натурі. Такий спосіб захисту прав інколи називають реальним виконанням. Він полягає в тому, що кредитор зобов'язує боржника реально виконати обов'язки, взяті ним на себе у силу договору.

Зміна або припинення правовідношення - реалізується, як правило, в юрисдикційному порядку, хоча можливий і неюрисдикційний спосіб.

 Так, особа може  припинити дію договору (розірвати  його достроково) у випадку, коли  зрозуміло, що договір не буде  виконаний належним чином і  в передбачені терміни. .

Визнання незаконним акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим чи органу місцевого самоврядування. Кожна особа, як фізична, так і юридична, може звернутися до суду з позовом про визнання недійсним акта органу державної влади (або органу влади Автономної Республіки Крим, або органу місцевого самоврядування), яким порушено його права або законні інтереси.

Це може бути акт, що суперечить чинному законодавству, прийнятий  неправомочним органом тощо, і  при цьому він має порушувати права і законні інтереси громадян чи юридичних осіб.

Самозахист цивільних  прав. Неюрисдикційна форма захисту  цивільних прав полягає в особливих  діях громадян і організацій, що здійснюються ними самостійно, без звернення до державних та інших компетентних органів. У новому ЦК України введено поняття самозахисту цивільних прав.

Під самозахистом розуміють  застосування особою, право якої порушено, засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним  засадам громадянського суспільства.

 До них, наприклад, належать дії власника або іншого законного володільця, що спрямовані на захист майна, а також дії, здійснені у стані крайньої необхідності або необхідної оборони.

Захист цивільних прав та інтересів Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування. Президент України здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах повноважень, визначених Конституцією України.