Захист в господарському процесі

ЗМІСТ

Вступ

Актуальність  теми. Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання та споживачів. При цьому згідно з ч. 4 ст. 13 Конституції України такий захист поширюється на всіх суб’єктів господарювання. Слід зазначити, що в підґрунтя цього питання покладено приватні (автономні) інтереси суб’єктів, а посягання на такі інтереси можуть бути з боку як контрагентів за договору, так і вповноважених державних органів та їх посадових осіб.

Захист суб’єктів  господарювання є особливим видом  господарсько-правового регулювання, заснованого на принципах конституційності.

 Розвиток та вдосконалення  його передбачає спрощення процедур  легітимації підприємницької діяльності, чіткої регламентації порядку здійснення державного контролю у сфері господарської діяльності, узгоджених дій органів влади щодо виявлення та переслідування проявів тінізації підприємницької діяльності.

У зв’язку з цим  розробка та внесення пропозицій щодо реформування регуляторних відносин у сфері господарської діяльності, недопущення практики незаконного втручання у підприємницьку діяльність посадових осіб державних органів влади та попередження правопорушень є актуальною вимогою сьогодення, що потребує фундаментального наукового дослідження.

Мета та завданнями даної  роботи. Мета роботи полягає в тому, що б на підставі аналізу чинного  законодавства, та юридичної літератури розглянути окремі важливі аспекти  змісту і процесуальної сторони інституту захисту на базі аналізу українського законодавства.

Згідно з метою роботи визначені наступні основні завдання дослідження:

• дослідження поняття інституту захисту прав суб’єктів господарювання;
• аналіз сутності та зміст  інституту захисту прав суб’єктів господарювання як правової категорії;
• дослідження правового захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання;
• аналіз поняття та способів захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарювання. Форми і методи захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарювання.
• дослідження самозахисту  у системі захисту суб’єктів господарської діяльності;
• аналіз проблем захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є правові засади змісту і процесуальної сторони інституту захисту

Предметом  дослідження  є норми чинного законодавства  в яких знаходять своє відображення  зміст і процесуальна сторона  інституту захисту.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить система загальнонаукових і спеціальних методів, принципів та підходів, які є засобами наукового пошуку в арсеналі будь-яких гуманітарних, зокрема юридичних наук.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, які поєднуються в семи  підрозділах, висновків та списку використаної літератури.

Розділ 1.  Сутність інституту захисту прав суб’єктів  господарювання як правової категорії

1.1 Поняття інституту  захисту прав суб’єктів господарювання

У різноманітних сферах суспільного життя, засобах масової інформації, на сторінках періодичних видань категорія «захист» залишається однією з найбільш затребуваних. Вона знаходить своє відбиття в різних аспектах у роботах учених, юристів-практиків, довідковій літературі, що підтверджує багатогранність і складність зазначеного поняття. Разом з тим, наукова доктрина характеризується різними підходами до цього питання. З урахуванням цього виділення ознак захисту прав суб’єктів господарювання й розробка на їх основі поняття такого захисту є необхідною умовою аналізу й оцінки правовідносин, що виникають при порушенні прав суб’єктів господарювання, а також – з’ясування місця й ролі зазначеного захисту в правоохоронних відносинах. Це свідчить про актуальність обраної теми і доцільність її розробки [4, с. 172].

Щодо поняття захисту прав у  юридичній науці розповсюдженим є підхід, що взяв свій початок у  роботах радянських учених-юристів, і згодом був конкретизований  у ряді сучасних досліджень. Зокрема, питання про поняття захисту  прав було предметом розгляду Г.Є. Абової, С.С. Алексеева, Ю.Д. Притики, З.В. Ромовської, В.Т. Тертишнікова й Р.В. Тертишнікова, О.С. Шевченка й ін. Питання захисту прав суб’єктів господарювання в різних аспектах розглядали також О.І. Антонюк, І.В. Головань, О.С. Каштанов, І.Ф. Коваль, О.П. Подцерковний, В.М. Стойка, О.В. Титова, Р.Б. Шишка, Г.О. Шуміло, інші автори. Так, під захистом прав суб’єктів господарювання І.В. Головань розуміє введення в дію системи правових і організаційно-творчих заходів, що спрямовані на забезпечення реалізації прав цих суб’єктів і недопущення їхніх порушень. Разом з тим, можна погодитись з О.П. Подцерковним у тім, що наведене вище визначення представляється спірним, оскільки за межами захисту в цьому випадку залишається сукупність взаємозалежних правових засобів, способів і форм, за допомогою яких при необхідності забезпечується захист. Коли ж зазначені способи й засоби вводяться в дію, мова йде про механізм захисту. З урахуванням цього автором запропоновано більш вдале за змістом поняття: захист прав суб’єктів господарювання - це сукупність взаємозалежних правових засобів, способів і форм, за допомогою яких при необхідності забезпечується захист законних прав суб’єктів господарювання при їх порушення. Близьке за змістом поняття правового захисту було дано також російськими авторами В.І. Варюшенком і П.П. Глущенком, які визначили захист як сукупність заходів економічного, політичного, соціального й адміністративного характеру, що здійснюються компетентними органами, організаціями і їхніми посадовими особами в повній відповідності з національними законами й загальновизнаними принципами й нормами міжнародного права з метою забезпечення реалізації прав, свобод і інтересів громадян або відновлення й захисту у випадку їх порушення. Разом з тим, захист прав суб’єктів господарювання в конкретних відносинах – це не стільки наявність сукупності правових засобів, способів і форм, передбачених законодавством, скільки результат їх застосування.

Деякі вчені-юристи, зокрема О.Ф. Скакун, розглядають захист як відновлення порушеного правового статусу й залучення порушників до юридичної відповідальності. Таку точку зору щодо конкретних відносин уточнює у своєму дослідженні Н.О. Саніахметова, яка відзначає, що під захистом інвестицій варто розуміти відновлення порушених прав суб’єктів інвестиційних правовідносин. Разом з тим, визначення поняття захисту через відновлення може бути повною мірою застосоване для характеристики захисту в процесуальних відносинах, наприклад, при здійсненні правосуддя, що трохи звужує його реальний зміст [4, с. 174].

Досить розповсюдженою є в науці  позиція, представники якої пропонують розглядати правовий захист як систему  юридичних норм, що спрямовані на попередження й ліквідацію правопорушень. Разом  з тим, як справедливо відзначає  І.О. Дзера, правовий захист фактично ототожнюється в цьому випадку із правовим інститутом, норми якого забезпечують реалізацію захисних функцій щодо існування й здійснення відповідних прав.

На думку Р.Б. Шишки, захист є  наслідком скоєного правопорушення й містить матеріально-правові й процесуальні норми, що забезпечують інвесторові можливість оперативно й повністю відновити своє положення шляхом застосування спонуки до порушника. Водночас важко погодитися з автором у тім, що захист завжди є слідством правопорушення, оскільки в ряді випадків він може бути опосередкований не тільки правопорушенням, а також зазіханням на право. Крім того, представляється спірною й та частина наведеного поняття, у якій захист визначається через матеріально-правові й процесуальні норми, оскільки такі норми, як справедливо відзначає автор, служать забезпеченню можливості особи відновити своє право, однак усі правозахисні способи, за допомогою яких безпосередньо реалізується таке відновлення, залишаються за межами авторського поняття захисту.

У науковій літературі поняття захисту прав конкретизується в залежності від суб’єктів. Зокрема, за суб’єктами, що опосередковують застосування способів захисту, виділяють поняття судового захисту, що здійснюється судовими органами, під яким деякі автори розуміють спосіб забезпечення суб’єктивних прав і свобод, а також сукупність процесуальних дій, що спрямовані на захист честі й гідності, життя й здоров’я, особистої свободи й майна осіб від протиправних зазіхань. Разом з тим, важко погодитися з визначенням зазначеного поняття через «спосіб» забезпечення суб’єктивних прав і свобод, оскільки ця категорія застосовується в законодавстві та, як правило, у науковій доктрині в сполученні «спосіб захисту», що, у свою чергу, може призвести до помилкового висновку про те, що судовий захист є одним зі способів захисту.

З урахуванням різних підходів до поняття захисту прав для уточнення  визначення захисту прав суб’єктів  господарювання доцільно провести аналіз ознак, які найчастіше зустрічаються  в літературі щодо такого поняття. У більшості визначень щодо зазначеного поняття називаються такі ознаки, як ціль, забезпеченість захисту уповноваженими державними органами, наявність певних способів захисту. Аналіз, насамперед, цих ознак становить інтерес для з’ясування сутності категорії захисту прав суб’єктів господарювання.

1.2 Сутність та зміст   інституту захисту прав суб’єктів  господарювання як правової категорії

Однією з ознак захисту, що зустрічаються в науковій літературі, є мета, а саме – відновлення  порушених прав, яка одночасно є й призначенням захисту, оскільки захист має значення тільки за умови можливості й бажання особи, чиї права порушені, відновити свої права, що обов’язково повинно бути здійснене при їхньому захисті. У той же час необхідно враховувати той факт, що в деяких випадках відновлення порушених прав може призвести до небажаних для суспільства наслідків (зокрема, коли рішення про відновлення майнового права суб’єкта господарської діяльності приймається юрисдикційним органом відносно установи пенітенціарної системи), тому при досягненні мети захисту значимим є максимальне дотримання при цьому інтересів суспільства [4, с. 175].

Друга ознака захисту прав – забезпеченість захисту вповноваженими державними органами також зустрічається в  багатьох визначеннях захисту, у тому числі й вищевказаних, При захисті прав суб’єктів господарювання ця ознака проявляється в тому, що органами, які уповноважені державою на забезпечення такого захисту, відповідно до законодавства України є: господарські й адміністративні суди України; органи прокуратури, Міністерства юстиції України, Державного комітету України з питань регуляторної політики й підприємництва, а також державні органи зі спеціальним статусом (податкові, органи захисту прав споживачів, охорони праці, Антимонопольного комітету та інші).

З цього випливає, що захист в обраному аспекті забезпечується безліччю уповноважених  осіб, які мають різну компетенцію, функції й завдання. При цьому  заслуговує на увагу те, що для органів  державної влади забезпеченість захисту прав суб’єктів господарювання є не стільки правом, скільки обов’язком, на що неодноразово зверталася увага в науковій літературі. Крім цього, особливість зазначеної ознаки полягає і в тому, що залежно від органа, що забезпечує захист, у науці конкретизуються форми такого захисту. Зокрема, виділяють судовий захист (здійснюється судовими органами), захист адміністративний (здійснюється відповідними органами державної влади), самозахист (здійснюється особою самостійно) та ін. Наприклад, адміністративний захист традиційно співвідноситься з прийняттям уповноваженим органом державної влади (посадовою особою) рішення за результатами розгляду заяви, скарги, клопотання зацікавленої в справі особи.

Ще однією з особливостей захисту  прав суб’єктів господарювання є  те, що такий захист може забезпечуватися, крім зазначених органів, також іншими особами, права яких також випливають із законодавства (наприклад,  Господарського і Цивільного кодексів, Закону України «Про об’єднання громадян») [17, с.71].

Викладене дозволяє підтвердити, що другою ознакою захисту прав суб’єктів господарювання від порушень органами державної влади є забезпеченість захисту вповноваженими органами й іншими особами.

Наступна ознака захисту прав полягає  в наявності ряду способів, за допомогою  яких уповноважені органи держави забезпечують захист. Серед таких способів законодавством передбачено: визнання права, визнання недійсними актів органів державної влади, стягнення заподіяних збитків, скасування актів, що суперечать закону, інші способи, які передбачені законом. Остання умова (вказівка на той або інший спосіб у законі) є обов’язковою при виборі способів захисту прав суб’єктів господарювання, що прямо випливає з п. 2 ст. 20 ГК України й нормативно-правових актів про статус органів, що уповноважені їх застосовувати.

З урахуванням викладеного  закріплення в законодавстві  способів захисту прав суб’єктів  господарювання від порушень органами державної влади, застосування яких дозволяє досягти мети захисту, виступає третьою ознакою захисту в обраному аспекті [17, с.70].

Таким чином, ознаками захисту  прав суб’єктів господарювання є: ціль захисту – відновлення порушеного права, забезпеченість захисту вповноваженими державними органами, а також закріплення  в законодавстві способів захисту, що дозволяють досягти зазначену мету. Наведені ознаки повинні бути покладені в основу визначення захисту в обраному аспекті.

Для обґрунтування сутності захисту прав суб’єктів господарювання, окрім ознак зазначеного захисту, доцільно уточнити місце такого захисту  в охоронних правовідносинах з урахуванням складу таких відносин, що, виходячи із загального вчення про правовідносини, включає суб’єкт, об’єкт і зміст.

Суб’єктом охоронних  правовідносин, з одного боку, завжди є порушник суб’єктивного права. Наприклад, в охоронних правовідносинах, що виникли з приводу порушення права суб’єкта господарювання органом державної влади, таким порушником є зазначений орган (його посадова або службова особа). З іншого боку, суб’єктом будь-яких охоронних правовідносин виступає держава, яка делегує свої повноваження, що забезпечують захист порушених прав, уповноваженим державним органам (суду, прокуратурі та ін.), про що говорилося вище. Це ілюструється, зокрема, тим, що рішення юрисдикційних органів виносяться «Іменем України».