Шпаргалка по "Гражданско право"

     У "Правах" значне місце посідають  норми цивільного права, які становлять найбільшу за обсягом частину  кодексу. Зокрема розділ X присвячений  шлюбному праву, розділ XI — інституту  опіки, розділ XII — спадкуванню за заповітом, розділ XIII — спадкуванню  на підставі кровної спорідненості, розділ XIV — речовому праву тощо, розділ XV — договору найму і оренди нерухомості, розділ XVI - зобов'язальному  праву (в тому числі забезпеченню зобов'язань), розділи ХУІІ-ХІХ —  земельним відносинам. Таким чином, із ЗО розділів "Прав, за якими судиться малоросійський народ", 10 присвячені регулюванню цивільних відносин.

     Проект  не влаштовував царський уряд через  помітну відмінність від російського  законодавства, І тому кодекс так  і не був прийнятий, хоча фактично застосовувався аж до формування єдиної Імперської системи законодавства  у середині XIX ст.

     У тому ж XIX ст. зроблено спробу створення  ще одного українського кодексу, який називався "Зібрання прав малоросійських".

     Якщо "Права, за якими судиться малоросійський народ" були першим загальним кодексом в Україні, то "Зібрання прав малоросійських" можна вважати першим українським  цивільним кодексом.

     "Зібрання  прав малоросійських", що складається  з трьох частин, було побудоване  за інституційною системою (з  деякими відступами стосовно  регулювання спадкування). Перша  частина була присвячена визначенню  правосуб'єктності учасників цивільних  відносин, шлюбно-сімейним відносинам  і опіці. Друга містила норми  зобов'язального права, третя  — речові права, у тому числі  спадкування.

     Значну  увагу було приділено договірним зобов'язанням, зокрема декларувалася  свобода договорів. Укладення угоди  за наявності вад волі спричиняло її недійсність.

     Договір міг бути укладений особисто або  через прокуратора (повіреного). Форма  угоди могла бути як письмовою, так  і усною. Однак для відчуження або застави маєтків була потрібна складніша процедура.

     Невиконання зобов'язань призводило до обов'язку боржника компенсувати збитки кредитора. За загальним правилом, відшкодуванню  підлягали як прямі збитки, так  і неотримані прибутки.

     З окремих видів договорів найдетальніше  регламентувалися купівля-продаж, позика, перепродаж, зберігання, доручення, найм.

     Поряд із договірними зобов'язаннями передбачалися  зобов'язання з деліктів, а також  зобов'язання начебто з деліктів (відповідальність за нездійснення нагляду  за неповнолітніми і психічно хворими  тощо).

     Нарівні з охарактеризованими вище законопроектними роботами на формування цивільного права  України ХУІІ-ХІХ ст. вплинуло також  російське законодавство. Зокрема  питанням цивільного права присвячений  том X Зводу законів Російської Імперії. Водночас слід мати на увазі, що Звід передбачав у деяких випадках спе­ціальне регулювання  майнових та інших відносин для Чернігівської  і Полтавської губерній.

     Протягом  останніх 50 років існування Російської імперії велася активна робота зі створення Цивільного уложення, в  якому передбачалося встановлення уніфікованих норм для всієї території  імперії Однак до жовтня 1917 р. законопроектні роботи не були завершені. Надалі цивільне право в Україні продовжувало розвиватися в межах радянського  цивільного права. 

14. Перший  радянський цивільний  кодекс в Україні

     Перший  Цивільний кодекс радянської України  набув чинності 1 лютого 1923 р. Він  був побудований у повній відповідності  з Цивільним кодексом РРФСР. Загальна частина розглядала основні положення, в ній були визначені суб’єкти і об’єкти права; угоди; позовну  давність. У розділі „Речове право” викладалися норми, які регулювали право власності, забудови і застави  майна. Розрізнялися державна, кооперативна та приватна власність. Розділ „Зобов’язальне право” містив норми про зобов’язання, що виникали внаслідок угод купівлі-продажу, найму, підряду, позики, обміну, товариств, страхування, поручництва, доручення  і довіреності, через незаконне  збагачення і завдану шкоду. Останній розділ регулював спадкове право. 

15. Цивільний кодекс УРСР 1963

     — кодифікований законод. акт, в якому  систематизовано норми цив. права, що діяли на тер. України і регулювали майнові і пов'язані з ними особисті (немайнові) відносини. Прийнятий 18.VII 1963, набув чинності 1.1 1964.

     Складався з преамбули та 8 розділів. У розд. І «Загальні положення» окреслено  відносини, регульовані кодексом, підстави виникнення цив. прав і обов'язків, їх здійснення і захист, визначення суб'єктів  цив. права та ін. Він містив норми, що визначали осн. положення, завдання кодексу, поняття «громадянин» і  «юридична особа», їхні правоздатність і дієздатність, захист цив. прав, угоди, позовну давність тощо.

     У розд. II «Право власності» йшлося про  поняття права власності, форм власності  в Україні, їх рівноправність, підстави виникнення і припинення права власності, засоби захисту права власності. Розділ III «Зобов'язальне право» складався  з двох частин: у першій містилися  заг. положення, що визначали поняття  «зобов'язання», відзначались підстави його виникнення, вимоги до його виконання, способи забезпечення виконання  зобов'язань, відповідальність за порушення  зобов'язань, порядок припинення та ін.; у другій — окр. види зобов'язань: договірні (купівля-продаж, міна, поставка, майновий найм, найм жилого приміщення, безоплатне користування майном, підряд, підряд на капітальне буд-во, перевезення, позика, доручення, комісія, схов та ін.), зобов'язання, що випливали із заподіяння шкоди (делікти), внаслідок рятування соц. майна та придбання чи збереження майна без достатніх підстав.

     Норми розділів IV «Авторське право», V «Право на відкриття» та VI «Право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію» містили лише деякі  заг. положення щодо прав, регулювання  авторського і суміжних прав, відносин, пов'язаних із наук, відкриттями, винаходами, корисними моделями, пром. зразками, знаками для товарів і послуг, рац. пропозиціями, та значною мірою  мали бланкетний характер. Розділ VII «Спадкове  право» визначав підстави спадкоємства, осіб, що могли бути спадкоємцями, черговість спадкування, порядок спадкування  утриманцями, усиновленими і усиновителями, порядок спадкоємства за заповітом (форму заповіту, порядок підписання і скасування заповіту, наслідки недійсності  заповіту), порядок прийняття спадщини та відмови від неї та ш. Розділ VIII «Правоздатність іноземних громадян та осіб без громадянства. Застосування цивільних законів іноземних  держав і міжнародних договорів» визначав правоздатність та дієздатність в Україні іноз. гр-н, осіб без  громадянства, іноз. підприємств та організацій, порядок застосування цив. законів іноз. держав і міжнар. договорів, у т. ч. визначення закону, що застосовувався до форми угоди, до зобов'язань по зовнішньоторг. угодах, довіреності, позов, давності, права  власності, до зобов'язань, що виникають  внаслідок заподіяння шкоди, до спадкоємства за участю вказаних осіб. З набуттям Україною держ. незалежності Верх. Рада України прийняла 15 законів, якими  до кодексу було внесено істотні  зміни та доповнення з приводу  регулювання права власності, застави, відшкодування моральної (немайн. шкоди), строків позов, давності, авторського  права і суміж. прав тощо. Втратив  силу у зв'язку з прийняттям Цивільного Кодексу України 2003. 

16. Цивільний кодекс України 2003

     Основним  джерелом цивільного права є Цивільний  кодекс України (далі - ЦК України), прийнятий 16.01.2003 р., що набрав чинності з 01.01.2004 р. Кодекс складається з шести книг, які поділяються на розділи, підрозділи та глави:

      1. Книга перша. Загальні положення. 

      2. Книга друга. Особисті немайнові  права фізичної особи. 

      3. Книга третя. Право власності  та інші речові права. 

      4. Книга четверта. Право інтелектуальної  власності. 

      5. Книга п'ята. Зобов'язальне право. 

      6. Книга шоста. Спадкове право. 

       У Книзі першій (гл. 1-19) викладено  основні положення щодо цивільного  законодавства України, підстав  виникнення прав, обов'язків та  умов їх здійснення і захисту.  Нормами цієї Книги висвітлено  також загальні положення про  фізичну та юридичну особу,  об'єкти цивільних прав (речі, майно,  цінні папери, нематеріальні блага).

       Книга друга (гл. 20-22) характеризує  особисті немайнові права фізичної  особи (такі, що забезпечують природне  існування та соціальне буття  фізичної особи).

       Нормами Книги третьої ЦК України  (гл. 23-34) врегульовано право власності  та інші речові права, такі  як право володіння та користування  чужим майном (сервітут), право користування  чужою земельною ділянкою для  сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною  ділянкою для забудови (суперфіцій) тощо.

       Загальні положення про право  інтелектуальної власності та  відносини, пов'язані із правом  інтелектуальної власності на  конкретні об'єкти: раціоналізаторську  пропозицію, комплектування інтегральних  мікросхем, географічне зазначення, комерційну таємницю, торговельну  марку тощо, закріплені нормами  Книги четвертої (гл. 35—46).

       Зобов'язальне право визначає  Книга п'ята (гл. 47-83): дано поняття  зобов'язання, його сторін, основних  принципів виконання, припинення  та забезпечення виконання зобов'язань,  висвітлено загальні положення  про договір. Найбільша частина  розділу присвячена окремим видам  зобов'язань — договірним (купівля-продаж, рента, найм, підряд, комісія тощо) та недоговірним (публічна обіцянка  винагороди, вчинення дій у майнових  інтересах особи без її доручення,  відшкодування шкоди тощо).

       Книга шоста (гл. 84—90) охоплює  законодавче врегулювання відносин, пов'язаних зі спадковим правом (спадкування за законом та  за заповітом, виконання заповіту, спадковий договір тощо). 

17.   Систем норм приватного (цивільного) права

18.   Поняття цивільного  законодавства

    Циві́льне законода́вство — це система нормативних  актів, які містять в собі цивільно-правові  норми.

    Загальні  засади цивільного законодавства визначені  в ст. 3 Цивільного кодексу:

• Пункт 1 означає вимогу забезпечення свободи особистості, яку називають «суверенітетом особистості», тобто тип і характер поведінки, своє місце в суспільстві, в системі цивільних правовідносин за власним розсудом.
• Пункт 2 полягає у забезпеченні правової охорони права власності. Власник може бути позбавлений свого права, наприклад, внаслідок реквізиції (ст.353 ЦК) чи конфіскації (ст.354 ЦК).
• Пункт 3 полягає у визнанні за суб'єктом ЦП можливості укладати договори і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.
• Пункт 4 означає закріплення права на зайняття ПД, також встановлення юридичних гарантій реалізації цього права. ПД може бути заборонена законом, тоді це правопорушення, і не заборонена законом.
• Пункт 5 розвиває положення ст.124 КУ про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі.
• Пункт 6 виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу, поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шанування прав і інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо.

19. Акти  цивільного законодавства  України

    1. Основу   цивільного законодавства України становить Конституція України).

    2. Основним   актом   цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони  України,які приймаються відповідно  до Конституції України та цього Кодексу .Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради  України проект  закону,  який  регулює цивільні  відносини інакше,  ніж Цивільний Кодекс,  він зобов'язаний одночасно подати проект закону  про внесення змін до Цивільного кодексу України.  Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом  закону  про внесення  змін  до  Цивільного кодексу України.