Шпаргалка по "Гражданско право"

    Англосаксонська система приватного права поширена у Великій Британії (крім Шотландії, де використовується романська система), більшості штатів США, в Австралії, Новій Зеландії і деяких інших країнах.

    В) Центральноєвропейська система  приватного (цивільного) права

    Як  і для романської системи, для  неї характерне розмежування публічно-правових і приватно-правових інтересів, дуалізм приватного права, а також Існування кодифікованих актів, найважливішими з яких є Німецький цивільний кодекс 1896 р. і Німецький торговельний кодекс 1900 р., Австрійський цивільний кодекс 1811 р., Швейцарський цивільний кодекс 1907 р. Водночас між ними існують досить істотні відмінності серед яких: значна питома вага публічно-правових елементів у регулюванні відносин між приватними особами; принципово інший підхід у визначенні структури цивільного права. На відміну від інституційної системи побудови цивільного права (передусім цивільних кодексів), центральноєвропейське цивільне право має за основу так звану "пандектну систему", що є продуктом творчості середньовічних німецьких глосаторів (коментаторів римського права). Наприклад, Німецький цивільний кодекс складається з таких п'яти частин (книг): "Загальна частина"; "Зобов'язальне право"; "Речове право"; "Сімейне право"; "Спадкове право".

    На  центральноєвропейську систему  приватного права істотно вплинула рецепція римського приватного права, що особливо поширилась у середні віки у формі вивчення і коментування римських першоджерел, а також у формі прямого застосування норм римського права судовими органами.

    Цій системі права притаманна міцна  юридична традиція: право розглядається  як один з наріжних каменів суспільства. В управлінні суспільством, його розвитку істотну роль відіграє традиційно шанований корпус юристів.

    Центральноєвропейська система цивільного права поширена в Німеччині, Австрії, Швейцарії, Угорщині, Словаччині, Словенії, Польщі, Чехії, Хорватії тощо, її ідеї помітно вплинули також  на радянське цивільне право, про що йтиметься далі.

    Г) Східноєвропейська система приватного (цивільного) права

    Для цієї системи характерна відсутність  чіткого розподілу права на приватне і публічне. Причому зазначене  стосується не лише періоду існування в більшості країн, що належать до цієї родини, так званого соціалістичного права, а й практично всієї історії розвитку права у країнах цієї групи.

    У зв'язку з цим у цивільному праві  дуже сильним є вплив публічно-правових елементів, традиційно державним установам надаються пільги і переваги, обмежується (аж до повної ліквідації) право приватної власності.

    Джерелами цивільного права, як правило, є кодекси. Однак останні супроводжуються величезною кількістю підзаконних актів, які нерідко фактично змінюють і доповнюють цивільний кодекс та інші кодифіковані акти.

    Для юриспруденції характерні слабкість  юридичних традицій і відчуття права (правосвідомості), що часом призводить до переважання в регулюванні цивільного (торговельного) обігу так званих організаційно-правових засобів.

    Система побудови цивільних кодексів близька  до пандектної, але з деякими варіаціями (наприклад, за межі цивільно-правового

    регулювання виводяться сімейні відносини, відносини  у галузі господарювання, але вводяться відносини щодо інтелектуальної власності тощо).

    Помітно вплинуло на структуру і зміст  цієї системи права візантійське (греко-римське) право, пряма або завуальована рецепція якого мала місце у країнах цієї групи.

    Східноєвропейська система цивільного права існувала (і сьогодні зберігає значення) в Албанії, Болгарії, Румунії, Сербії, Білорусі, Росії тощо. 

5. Приватне  право і цивільне право

     Соотношение понятий «частное право» и «гражданское право» определяется тем, что гражданское  право является наиболее полным отражением идей и положений частного права  на национальном уровне. В Украине  оценка гражданского права, как частного права, целесообразность выделения  наряду с гражданским правом, так  называемого «хозяйственного права», отнесение семейных отношений к  сфере гражданско-правового регулирования  и т.п. продолжает оставаться предметом  дискуссий. В значительной степени  такая ситуация связана с тем, что дифференциация указанных отраслей производится в зависимости от наличия публичных или частных элементов в регулировании той или иной группы отношений. 

     Примером  представлений о такой «комплексности»  правового регулирования может  быть оценка отношений, складывающихся в области предпринимательской  деятельности, где при определении  характера взаимоотношений предпринимателей предлагается учитывать необходимость  применения публично-правовых принципов, а для регулирования отношений, возникающих из договоров между  частными лицами, использовать нормы  частного права. У країнах, де прийнято поділяти право на приватне і публічне, цивільне і торговельне право  є складовими приватного (наприклад, Франція, Німеччина). В інших країнах  цивільне право тлумачать як категорію  практично тотожну приватному праву (наприклад, Нідерланди, Італія, Греція). У країнах, що належать або належали до так званої соціалістичної системи права, сімейні правовідносини зазвичай виокремлюють у самостійну галузь - сімейне право. В Україні поділ права на приватне і публічне, а також віднесення сімейних відносин до сфери цивільно-правового регулювання досі є предметом дискусій. Більш прийнятним було б позитивне вирішення цих питань, хоча не виключене формування нового цивільного права України як галузі, що охоплює всю сферу відносин між приватними особами. 

6. Предмет цивільного права

    Кожна галузь права регулює певні суспільні  відносини. Коло визначених відносин і  становить предмет регулювання  тієї чи іншої галузі права. Відповідно до ч.1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством України регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини).

    Не  всі особисті немайнові та майнові  відносини є цивільними, а лише ті, що базуються на трьох засадах:

1. юридичній рівності 2) вільному волевиявленні учасників цих відносин 3) майновій самостійності

    Майновими є відносини , які виникають щодо майнових благ товарного. Майнові відносини, в свою чергу, поділяються на дві  групи:

    речові  відносини - вказують на належність особам певних майнових благ, на те, що ці особи  можуть володіти, користуватися і  розпоряджатися ними;

    відносини товарного обороту - в межах яких відбувається рух (перехід від однієї особи до іншої майнових благ (купівлі-продаж та ін.).

    Особистими  немайновими є відносини об’єктом яких виступають немайнові блага, які  не мають майнового еквіваленту.

    Поділ особистих немайнових відносин на пов’язані  з майновими (відносини авторства, винахідництво і т.д);

    не  пов’язані з майновими (відносини  щодо честі , гідності та ділової репутації, життя, здоров’я, ім’я та ін.). 

7. Учасники  цивільних відносин

     Учасниками  цивільних відносин є фізичні  особи та юридичні особи (далі —  осоои).

     Учасниками  цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні  громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. 

8. Метод цивільного права

    Метод цп - 1. юридична рівність учасників правовідносин . 2. Диспозитивність (можуть встановлювати свої правила поведінки (в межах загальних принципів і положень законодавства)) 3. Майновий характер санкцій (на користь тієї особи ,  якій були завдані збитки). 4. судовий порядок розгляду спорів.

      Ознаки методу цивільно-правового  регулювання суспільних відносин  відображені в загальному юридичному  становищі суб'єктів сучасного  цивільного права, у специфіці  юридичних фактів, у диспозитивних  началах цивільного законодавства,  в особливостях цивільно-правових  санкцій.

    Види: диспозитивний (юридична рівність сторін, ініціатива сторін при встановленні правовідносин, можливість вибору варіанта поведінки, що не суперечить цивільному законодавству і моралі суспільства) та імперативний (виникає у зобов’язаннях внаслідок заподіяння шкоди). 

    Диспозитивність у цивільному праві  надає можливість вибору між кількома варіантами поведінки в межах, встановлених законом, а також у відповідних випадках визначити зміст цивільних прав та обов'язків, розпоряджатися суб'єктивними правами на свій розсуд. Диспозитивні засади втілюються у диспозитивних нормах. 

9. Зсади цивільного права

     Характерні  риси цивільно-правового методу правового  регулювання знайшли відображення в засадах цивільного права (у  ст.3 ЦК вони іменуються засадами цивільного законодавства), під якими маються  на увазі фундаментальні ідеї, згідно з якими здійснюється регулювання  відносин, що становлять предмет цивільного права.

     Слід  зазначити, що незалежно від того, йдеться про осіб при­ватного  чи публічного права, їх участь у цивільних  відносинах ре­гулюється цивільним  законодавством на однакових засадах, передбачених ст.3 ЦК. У кожній із зазначених тут засад виявляються ті чи інші вимоги до практичного забезпечення правового становища приватної  особи.

     Як  випливає зі ст.3 ЦК, засадами цивільного права (законодавства) України визнаються:

     1) неприпустимість свавільного втручання  у сферу особистого життя людини. Це означає вимогу забезпечення  свободи особистості, яку іноді  іменують "суверенітетом особистості", вкладаючи в це поняття можливість  індивіда визначати тип і характер  поведінки, своє місце в суспільстві  у системі цивільних відносин  на власний розсуд;

     2) неприпустимість позбавлення права  власності, крім випадків, встановлених  законом. Цей принцип означає,  що правова охорона власності  забезпечується усім власникам,  незалежно від її форм та  видів. Водночас власник може  бути позбавлений свого права  (наприклад, у випадку реквізиції, конфіскації майна за ви­роком  суду, вилученні майна, в інших  випадках, передбачених ст. ст.350-354 ЦК);

     3) свобода договорів полягає у  визнанні за суб'єктом цивільного  права можливості укладати договори (або утримуватись від їх укладення)  і визначати зміст останніх  на свій розсуд відповідно  до досягнутої з контрагентом  домовленості;

     4) свобода підприємницької діяльності, не забороненої законом, означає  закріплення в законодавчому  порядку загального правила про  право зайняття підприємницькою  діяльністю, а також установлення  юридичних гарантій реалізації  цього права. Стаття З ЦК  розмежовує підприємницьку діяльність, заборонену і не заборонену  законом. Перша є правопорушенням  і тому не належить до сфери  цивільно-правового регулювання.  Що ж стосується підприємницької  діяльності, не забороненої законом,  то право займатися нею є  однією з важливих засад цивільного  законодавства України; 

     5) принцип судового захисту цивільного  права та інтересу. Цей принцип  цивільного права грунтується  передусім на положенні Конституції  України, згідно з яким правосуддя  в Україні здійснюється виключно  судами, юрисдикція яких поширюється  на всі правовідносини, що виникають  у державі (ст. 124). При цьому  судовий захист можливий як  щодо тих цивільних прав, що  прямо вказані у ЦК, так і  стосовно тих, що випливають  із норм Конституції чи іншого  закону (див. постанову Пленуму  Верховного Суду України від  1 листопада 1996 р. №9 "Про застосування  Конституції України при здійсненні  правосуддя").

     Судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод фізичних осіб. Суд  не має права відмовити особі  у прийнятті позовної заяви або  скарги, наприклад, на тій підставі, що її вимоги можуть бути захищені в  іншому порядку.

     Проте слід мати на увазі, що реалізація принципу судового захисту цивільного права  та інтересу не означає встановлення вимоги звернення за захистом виключно до суду. Наприклад, згідно зі ст.ст.17-19 ЦК захист цивільних прав та інтересів  може здійснюватися органами державної  влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, нотаріусом, а також власними силами особи в порядку самозахисту. Спір про порушене цивільне право може бути вирішений також третейськими судами, які створюються за домовленістю суб'єктів відповідних цивільних відносин;

     6) вимога справедливості, добросовісності  та доцільності цивільного права  (законодавства) практично виявляється  в установленні його нормами  рівних умов для участі всіх  осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного  захисту порушеного цивільного  права або Інтересу; поєднанні  створення норм, спрямованих на  забезпечення реалізації цивільного  права, з повагою до прав  та інтересів інших осіб, моралі  суспільства тощо.