Шпаргалка по "Гражданско право"

10. Функції цивільного права

   Функції цивільного права — це певні напрями впливу цивільно-правових норм, зумовлені змістом суспільних відносин (власності, товарно-грошових, особистих немайнових), які включено до предмета цивільно-правового регулювання.

    Цивільне  законодавство розрізняє такі функції: регулятивну, охоронну, попереджувально-виховну, попереджувально-стимулюючу, інформаційно-орієнтуючу.

    Регулятивна функція забезпечує врегулювання нормами цивільного права відносин власності, товарно-грошових та особистих немайнових відносин.

    Охоронна  функція забезпечує захист порушених суб'єктивних майнових і особистих прав.

    Попереджувально-виховна  функція тісно пов'язана з охоронною. Попереджувально-виховний ефект досягається через, інститут цивільно-правової відповідальності. Ця функція може здійснюватися лише щодо правопорушників.

    Інформаційно-орієнтуюча – ознайомлення суб’єктів цивільних відносин з концепцією прав людини, принципами визначення становища приватної особи, загальними тенденціями правового регулювання в цій галузі тощо. 

11. Структура цивільного права

    У літературі з цивільного права при  характеристиці внутрішньої побудови (розміщення норм) цієї галузі найчастіше йдеться про систему або структуру  цивільного права.

    Відомо, що може бути використаний як той, так  і інший термін. Однак при цьому  необхідно мати на увазі, що "система" тлумачиться також як цілісна сукупність норм, що має характерні властивості (наприклад, "система приватного права", "правові системи сучасності" тощо). З цих міркувань для характеристики взаємоузгодженого розташування цивільно-правових норм точнішим видається вживати термін "структура цивільного права".

    У найпростішому вигляді структуру (систему) цивільного права можна  визначити як сукупність норм, що об'єднані у правові інститути або існують самостійно і знаходяться у певному ієрархічному взаємозв'язку.

    Однак на сучасному етапі розвитку цивільного права його структура ускладнюється. У зв'язку з цим деякі вчені, наприклад, О.А. Пушкін, звертали увагу  на необхідність враховувати існування  не тільки інститутів, а й підгалузей цивільного права.

    Такий підхід вважається виправданим. При  цьому, однак, слід враховувати, що замість  терміна "підгалузь" можна використовувати таке поняття, як "розділ цивільного права" тощо.

    З урахуванням зазначеного структура  цивільного права --це систематизована  сукупність його елементів (цивільно-правових норм, інститутів, підгалузей або розділів), розташованих у послідовності та ієрархії, що визначаються внутрішньою логікою цієї галузі.

    Норма цивільного права -- це правило поведінки  приватних осіб у сфері цивільного обігу, встановлене їх угодою, корпоративним рішенням, актом законодавства або таке, що випливає з приписів природного права.

    Інститут  цивільного права може бути визначений як сукупність норм, що регулюють певні  групи суспільних відносин у сфері  цивільного обігу (наприклад, інститут купівлі-продажу, інститут опіки та піклування тощо).

    Підгалузь (розділ) цивільного права — це сукупність інститутів і окремих норм, що охоплюють  своїм регулюванням цілісну групу  відносин у сфері цивільного обігу (наприклад, право власності, зобов'язальне право, спадкове право тощо).

    Перевага  цієї позиції полягає в тому, що вона дозволяє уникнути непорозумінь, які можуть виникнути внаслідок  вживання однакових термінів (наприклад, "інститут зобов'язань" та "інститут договору", "інститут спадкування" та "інститут заповідального відказу" тощо).

    Відповідно, це впливає на визначення структури  цивільного права.

    Традиційним для приватного (цивільного) права  Європи було існування двох основних систем його побудови (структури) —  інституційної та пандектної.

    Інституційна  система побудови (структура цивільного права) включає такі інститути: особи, речі, способи придбання речей.

    її  перевагами є простота й логічність. Але, з іншого боку, надмірна спрощеність структури не дає можливості точно встановити взаємозв'язок і взаємодію норм, у неї не вписуються багато норм та інститутів сучасного цивільного права.

    Пандектна система складається з таких  частин: загальні положення, речове право, зобов'язальне право, сімейне право, спадкове право.

    її  перевагами є виокремлення загальної  частини, що дозволяє уникнути повторювань  при характеристиці окремих інститутів, чіткий поділ на розділи (підгалузі) тощо. Водночас, на відміну від інституційної системи, цивільно-правове становище особи тут ніби відступає на другий план, що не відповідає сучасним тенденціям розвитку цивільного права.

    Однак слід мати на увазі, що тепер ні тієї, ні іншої системи в чистому  вигляді не існує.

    Хоч деякі цивільні кодекси й побудовані за інституційною (Цивільний кодекс Франції) або пандектною (Німецький цивільний кодекс) системами, але структура цивільного права як галузі нині складніша.

    Зокрема вона охоплює:

    1.  Загальні положення.

    2.  Правове становище особи.

    3.  Речові права (права на речі).

    4.  Права інтелектуальної власності.

    5.  Договори (договірні зобов'язання).

    6.  Недоговірні зобов'язання.

    7.  Спадкове право.

    8.  Сімейне право. В Україні останнє  поки що традиційно тлумачиться багатьма юристами як самостійна галузь, але по суті належить до предмета і сфери дії цивільного права.

    Щодо  структури цивільного права слід зазначити, що викликає заперечення  поділ цієї галузі на загальну і  спеціальну частини1.

    Такий поділ недоцільний, оскільки у цивільному праві універсальної "загальної частини" не існує. Натомість "загальна частина" складається начебто з двох рівнів: є положення, загальні для всього цивільного права, і є загальна частина зобов'язального права. Понад те, можливий і третій рівень — загальна частина договірного права, загальна частина недоговірних зобов'язань, загальні питання спадкового права тощо. Тому виокремити "загальну частину" як таку практично неможливо.

    У зв'язку з цим виправданим видається  вести мову не про загальну і спеціальну частини, а про окремі розділи цивільного права. При цьому перший розділ цивільного права охоплює його загальні положення. Наступні розділи, як правило, адекватні відповідним підгалузям цивільного права і до того ж у кожному з них є своя загальна і спеціальна частини. 

12. Типологія цивільного права  України

     Відповідь на запитання, до якого типу належить цивільне право України, має важливе  практичне значення, оскільки від  цього залежить визначення тенденцій  його розвитку, можливість перед­бачення  зусиль законодавців і визначення їх перспектив, напрями формування судової  практики у країні, нарешті, обсяг  матеріалу, який повинен засвоїти і  яким має володіти юрист. До чого може призвести ігнорування такого чинника, свідчить сумнозвісний досвід створення  трастових компаній, багато в чому зумовлений спробою некритичного, без  достатньої теоретичної основи перенесення  інституту англосаксонського права  у принципово іншу правову систему. Не забезпечена можливістю захисту  за допомогою "права справедливості" і прецедентного права, як це має  місце в англосаксонській системі  цивільного права, діяльність товариств  із "довірчого управління" майном значно зашкодила не тільки матеріально, а й морально, похитнула віру в  перспективу розвитку цих відносин в Україні взагалі.

     Тому  при визначенні типології українського цивільного права необхідно враховувати  особливості традиції приватного права  в Україні, про що йшлося в попередніх розділах підручника. Нагадаймо коротко, що ці особливості полягають у  співіснуванні і одночасному  впливі в Україні західної і східної  традицій приватного права. Це зумовило ту особливість українського цивільного права, що інститути речового та зобов'язального  права мають за основу принци­пові  положення римського права (як правило, в німецькій інтерпретації), в  той час як сімейне і частково спадкове право тяжіють ДО східної  традиції.

     Ця  особливість має бути врахована  і в процесі правотворчості, і  при тлумаченні та застосуванні норм цивільного права.

     Поки  що зазначений чинник враховується недостатньо. Внаслідок, наприклад, дискусій стосовно місця сімейного права в системі  українського права, співвідношення Цивільного та Сімейного кодексів створюються  додаткові перешкоди комплексному оновленню цивільного законодавства.

     Крім  того, особливістю цивільного права  України на сучасному етапі його розвитку є реформування цивілістичної  доктрини (концепції). Результатом такого реформування має бути (за сприятливих  умов) перехід від "соціалістичної", "радянської" доктрини цивільного права до нового розуміння його як категорії, тотожної приватному праву. 

13. Початок формування традицій приватного (цивільного) права в Україні

     Початком  становлення традиції цивільного права  в Україні можна вважати створення  у XVI ст. Статутів Великого Князівства Литовського, в яких намітився, хоча і вельми приблизно, але все ж  досить виразний поділ права на галузі, в межах яких почали конституюватися  відповідні цивільно-правові та публічно-правові  інститути.

     Перший  зі Статутів — Старий, прийнятий  у 1529 р., — був першим загальним  кодексом Литовської держави, до складу якої входила тоді Україна. За своїм  змістом і структурою він був  близький до "Руської правди".

     Оскільки  його норми були досить архаїчними, в 1566 р. прийнято другий — Волинський — статут. Дія Волинського статуту  поширювалася на Волинь, Поділля і  колишнє Київське князівство. Спеціальні його розділи регулювали правове  становище шляхти, шлюбно-сімейні  відносини, опіку, продаж, спадкування, земельні спори тощо

     Третій  Статут, названий Новим, був прийнятий  у 1588 р. Він досить широко регулював  відносини власності на землю. Значна увага приділялася договірному  праву. На відміну від давньоруського права, де була поширена усна форма  договорів, Третій Статут встановлював як загальне правило вимогу письмової  форми цивільно-правових угод. У  деяких випадках була потрібна реєстрація договору в суді у присутності  свідків. Досить детально врегульовані окремі види договорів: купівля-продаж, позика, майновий найм, застава тощо, а також відносини спадкування.

     За  своєю суттю Статути Великого Князівства Литовського були результатом  використання і творчої переробки  місцевого звичаєвого права, литовського, німецького, польського цивільного законодавства. При цьому були враховані і  відіграли роль методологічного  підґрунтя принципи та ідеї римського  права.

     Значення  Статутів визначається не тільки їх змістом, а й тим, що вони вплинули на подальший  розвиток законодавства в Україні, Московській державі і Російській імперії. Так, Старий Статут використаний при створенні Соборного уложення 1649 р. в Московському царстві, Третій Статут (Новий) діяв у Київській, Подільській  та Волинській губерніях аж до 1840 р.

     Крім  того, Статути були використані при  складанні "Прав, за якими судиться малоросійський народ".

     "Права,  за якими судиться малоросійський  народ" — це збірник норм  права XVIII ст., складений з метою  регулювання відносин у Лівобережній  Україні. Після приєднання її  до Московської держави відповідно  до Березневих статей на територію  Гетьманщини дія московського  законодавства не поширювалася. Тут продовжували діяти "колишні" права, тобто звичаєве право, польсько-литовське законодавство і Магдебурзьке право.

     Оскільки  Росія з міркувань використання додаткового чинника забезпечення централізації влади була зацікавлена  в уніфікації законодавства Імперії, то в 1728 р. була створена комісія для  розроблення законопроекту, який мав  би регулювати відносини у Малоросії  на єдиних із загальноімперськими принципах.

     У 1743 р. комісія подала законопроект, що називався "Права, за якими судиться малоросійський народ". Фактично це був перший кодекс українського права. При його складанні використані  римські І німецькі правові джерела, Статути Великого Князівства Литовського, польське законодавство, Магдебурзьке і Хелменське право, саксонське право, звичаєве право України і судова практика.