Римське сімейне право

                                                                    Зміст

 

1. Сім’я в Римі

1.1 Поняття сім’ї                                                              

1.2 Види  сімей у Римі

2. Шлюб у римському праві

2.1 Поняття шлюбу

2. 2 Види шлюбів

2.3 Умови вступу у шлюб

2.4 Порядок укладення та розірвання шлюбу

2.5 Форми проведення шлюбів

3. Відносини у римській сім’ї

3.1 Особисті  та майнові відносини між подружжям

3.2 Правові  відносини між батьками і дітьми

4. Опіка і  піклування за римським правом

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.  Сім’я у Римі

1.1Поняття сім’ї

 

Появі сім'ї в її більш пізньому значенні передував тривалий період інших форм відносин між чоловіком  і жінкою. Є припущення, що зародком сім'ї було викрадення жінки у чужого племені. Подібний звичай спостерігається у багатьох народів, що підтверджують легенди, перекази. Зокрема, в історії римського права відома легенда про викрадення сабінянок..

З найдавніших часів  римська сім'я була моногамною й  патріархальною. Як усталене об'єднання  вона виникає з розкладанням родового ладу. Перша історична форма моногамії  вже заснована на владі батька сімейства.

Сім 'я — це засноване  на шлюбі чи кровному спорідненні  об'єднання осіб, пов'язаних спільністю побуту, взаємною допомогою й моральною  відповідальністю.Давньоримська сім'я несла на собі відбиток родового ладу, вона будувалася за принципом підпорядкування владі глави сімейства. До складу сім'ї, крім глави сімейства, належали його дружина, діти та їхнє потомство, інші родичі, кабальні, а також раби. Терміном Гатіїіа позначалась сукупність всього майна, дітей, рабів та іншої робочої сили.

Пам'ять  римського народу не зберегла жодних слідів періоду, який би передував встановленню сім'ї. У відомостях про римлян, що дійшли до наших часів, йдеться вже  про патріархальний лад, який міцно  склався і в основі якого була моногамна сім'я. Вона являла собою  тип проміжної патріархальної сім'ї, що об'єднувала під владою глави  сім'ї - paterfamilias -жінку, дітей, інших родичів, кабальних осіб, а також рабів. Така сім'я нагадувала окремий автономний світ, який повністю підпорядковувався  главі сім'ї. В одній своїй особі  він представляв усю сім'ю назовні, а його влада була безмежною щодо всіх домочадців. Домовладика міг  піддавати їх будь-якому покаранню, продати в рабство і навіть позбавити життя. Це торкалося й  дружини, становище якої прирівнювалося до становища дітей.

Така  структура римської сім'ї зумовила поділ громадян за їх сімейним станом на самостійних і підвладних, або, як про це зазначалось у римських джерелах, на осіб власного права - persona sui juris і на осіб чужого права -persona alieni juris. Самостійним був лише домовладика, який володів власними правами. Усі  інші члени сім'ї були особами  чужих прав.

Як особи чужих прав діти домовладики, незалежно від віку, сімейного  чи суспільного становища, за життя  батька або діда завжди були підвладними -вони не могли бути самостійними власниками майна. Набуте ними майно автоматично ставало власністю домовладики. Підвладні могли укладати цивільно-правові угоди тільки від імені й на користь домовладики. Навіть тоді, коли сам домовладика наділяв своїх підданих певним майном, то за його правовим становищем таке майно прирівнювалося до пекулія і залишалося власністю домовладики.

Однак розвиток товарного виробництва  потребував певного обмеження абсолютної влади домовладики. Водночас й особа  підвладних починає набувати визнання в цивільному праві. Усе привело  до того, що єдиновладдя глави сім'ї  над усіма підвладним членами  поступається місцем її диференціації. Отож уже розрізняється влада чоловіка над жінкою - manus, над дітьми - patria potestas, над рабами - dominica potestas. Наведена термінологія заслуговує на увагу тому, що вона відображає соціальні процеси, які відбувалися в римській сім'ї в міру розвитку товарного виробництва. Ці зміни зумовили певні зміни у правовому становищі окремих членів сім'ї. Влада домовладики втрачає свій деспотичний характер, хоч різниця між ним і окремими членами сім'ї не зникала ніколи.

Як уже зазначалося домовладика  мав однакову владу над усіма  членами сім'ї, і всі його підвладні  вважалися членами сім'ї та родичами.

 

       1.2. Види сімей в Римі

 

Римське право розрізняло два види сім'ї: агнатичну і когнатичну.

Первісно існувала агнатична сім'я. Агнатами називалися особи, які були підвладними одному домовладиці, а  саме: дружина, і діти (законні, узаконені, усиновлені), онуки, онучки і правнуки домовладики, але тільки по чоловічій  лінії. Такі ж особи по жіночій  лінії не вважалися агнатами і  перебували лише в кровному споріднені. Агнатами були взяті в кабалу вільні люди (неоплатні боржники), куплені  у бідняків діти, а також раби. Агнати могли бути пов'язані між  собою і кровними зв'язками, але  юридичне значення мало лише підпорядкування  владі домовладики.

Отже, єдність давньої сім'ї в  Римі визначалася не спорідненістю  по крові, а єдністю влади домовладики - хто підпадав під цю владу, той  був членом сім'ї. Разом з тим  з числа агнатів вилучалися навіть власні діти, які одружувались і  підпадали під владу іншого домовладики.

Розвиток товарно-грошових відносин, який визначав соціальні процеси  в римському суспільстві, поступово  розхитував патріархальні основи римської агнатичної сім'ї. Виробництво надлишку матеріальних благ породжувало прагнення батьків закріпити нагромаджене протягом усього життя майно за кровними потомками, найперше за дітьми, які стали агнатами іншого домовладики. Поступово римляни віддають перевагу кровному спорідненню, яке стало основою когнатичної сім'ї. Деякий час ці два види сім'ї існували паралельно, але когнатична сім'я, заснована на природному, кровному спорідненні (cognatio), витісняє агнатичну.Якщо агнатичне споріднення могло змінюватися, то когнатичне - це споріднення природне і тому не може зазнавати змін. Очевидно, саме тому споріднення по крові перемогло агнатичне споріднення.

У сімейних відносинах важливе значення мають лінії і ступені споріднення. Стосовно когнатичного споріднення  слід розрізняти такі лінії і ступені  споріднення:             а) пряма лінія, що пов'язує осіб, які походять одна від одної, наприклад, батько, син, онук і правнук;

б) побічна лінія, що поєднує осіб,-які  мають спільного предка, наприклад, брат - сестра, дядько - племінник. Пряма лінія називається ще висхідною і низхідною залежно від того, чи ведеться вона від потомка до предка, чи від предка до потомка.

Для визначення родинної близькості недостатньо було встановити лише лінію, яка пов'язує цих осіб. Необхідно  ще вказати ступінь родинності, яка  визначається кількістю народжень між тими особами, між якими бажано з'ясувати ступінь споріднення. Наприклад, батько і син перебувають у першому ступені споріднення, брати і сестри - в другому. У той же час серед братів і сестер розрізняють повнорідні (які походять від спільних батьків) і непов-норідні (тобто такі, які мають лише спільну матір (єдиноутробні) або тільки спільного батька (єдинокровні).

Від родинної спорідненості слід відрізняти свояцтво. Свояцтво - це відносини між  чоловіком і родичами жінки, і, навпаки, між жінкою та родичами чоловіка, а  також між родинами і жінки, і  чоловіка. Ступені родинності й свояцтва мали значення у випадках спадкування  і вступу в шлюб. Римське право  не допускало шлюбу між близькими  родичами. Така заборона поширювалася і на близькі ступені свояцтва.

 

        2. Шлюб у римському праві   

2.1Поняття шлюбу

 

Сім'я починається з шлюбу. Римські  Юристи приділяли багато уваги правовим питанням шлюбних відносин, вивчивши та проаналізувавши, дали відповідні оцінки їх різновидам. Давньоримське суспільство намагається ідеалізувати сім'ю. Римські юристи досить ідеалістично визначали шлюб. Наприклад, Модестін писав: «Шлюб є союз чоловіка і жінки, спільність всього життя, єднання божественного і людського права». Між тим в усі часи рабовласницької держави дружина, жінка ніколи не займала рівного з чоловіком, мужем становища. Вона завжди знаходилася в залежності від батька, чоловіка, брата, опікуна тощо. Йдеться не про традиційну моральну чи фактичну залежність, а про правову нерівність. Римляни цього не приховували. Римському праву відомі два види шлюбу: законний римський шлюб і шлюб, що укладався між перегрінами та іншими вільними, які не мали права вступати до римського законного шлюбу. римський законний шлюб, в свою чергу, історично поділявся на два види: шлюб з чоловічою владою  і шлюб без чоловічої влади. Законний римський шлюб укладався відповідно до норм цивільного права, допускався тільки між римськими громадянами. Шлюби між римськими громадянами, з одного боку, і перегрінами, з другого, категорично заборонялися. Деякі станові обмеження щодо вступу до шлюбу зберігалися навіть після того, як усі вільні Римської імперії були проголошені римськими громадянами. Так, особи сенаторського звання не могли брати шлюб з вільновідпущеницями, провінціальний магістр не міг брати за дружину громадянку цієї провінції, мали місце й деякі інші обмеження. Перегріни брали шлюб між собою відповідно до норм права народів, тобто до свого національного права. Фактичні шлюбні відносини людей, які не могли вступити в законний римський шлюб (різне громадянство чи стан), дістали назву конкубінат.

 

2.2Види шлюбів

 

Римське право розрізняло (аж до часів  Юстиніана):

1) законний римський шлюб, тобто  шлюб між особами, які володіли  правом jus connubii - між громадянами;

2) шлюб між особами, які цим  правом не володіли - між перегринами.  Своєю чергою римський законний  шлюб історично поділявся на  два види: cummanu - з повною владою чоловіка над жінкою і sine manu - без такої влади. Відомий ще один різновид римського шлюбу, але вже незаконного - це так званий конкубінат.

Законний римський шлюб укладався  у невідворотній відповідності  з нормами jus civile. Він допускався лише між римськими громадянами, які володіли jus connubii. Шлюб між римським громадянином, з одного боку, а з іншого -негромадянином (перегрином, вільновідпущеником, деякими латинами) категорично заборонявся. Деякі обмеження у вступі в шлюб збереглися навіть після того, як усі піддані Римської імперії були оголошені громадянами. Зокрема, особи сенаторського звання не могли одружуватися з вільновідпущеницями.

Перегрини вступали в шлюб між собою  відповідно до норм jus gentium -права народів. Латини, вільновідпущеники, колони вступали в шлюб між собою згідно зі своїм  правовим статусом. Діти від таких  шлюбів не ставали римськими громадянами.

Шлюб cum manu. Як уже відомо, жінка  в римській сім'ї тривалий час  була позбавлена всяких прав і цілком підпадала під владу чоловіка. Влада чоловіка над жінкою називалася manus; такий шлюб, коли жінка підкорялася владі чоловіка, відомий під назвою cum manu. Перебуваючи у цьому шлюбі, жінка підпадала в повну особисту і майнову залежність від чоловіка, а якщо він сам був під владою свого батька, то й від домовладики. Жінка була на становищі дочки у батьків свого чоловіка. Вона втрачала агна-тичні родинні зв'язки зі своїми батьками, братами і сестрами й іншими родичами та близькими їй людьми. Отож влада чоловіка в цьому шлюбі була безмежна. Проте шлюб cum manu характерний лише для раннього періоду римської історії, і з часом влада чоловіка поступово слабшає. Це зумовлюється розвитком соціально-економічних відносин, зокрема індивідуалізацією приватної власності. Жінка набуває певних майнових прав на сімейне майно, а разом з тим і деяку особисту незалежність від чоловіка. Так поступово на зміну шлюбу cum manu приходить новий шлюб без влади чоловіка - sine manu, і вже в період класичного римського права він витісняє повністю шлюб cum manu.

Шлюб sine manu . За своїми принципами цей  шлюб був повною протилежністю шлюбу cum manu. Вступ у такий шлюб не тягнув за собою зміни правоздатності жінки. Вона або зберігала за собою статус рersona sui juris (якщо мала його), або продовжувала підпадати під владу батька. Отже, кровні зв'язки з попередньою сім'єю не переривалися, не виникало й агнатське споріднення між жінкою та сім'єю чоловіка. Чоловік за умов шлюбу si ne manu не мав жодної влади над жінкою. Подружжя в особистому відношенні вважалися рівноправними суб'єктами і хоч здебільшого питання сімейного життя остаточно вирішував чоловік, його влада зовсім не була подібною до manus .

Із запровадженням шлюбу sine manu стався великий переворот в історії  римського сімейного права. Жінка  виходить з-під влади чоловіка і  формально стає незалежною особою. Разом з тим важливо зазначити, що запровадження цього шлюбу  призвело й до негативних наслідків. Незалежність жінки, свобода розлучень  негативно вплинули на сімейно-моральні устої римського суспільства. Римським імператорам довелося вжити рішучих  заходів, скерованих на зміцнення шлюбних  відносин .

Конкубінат. Для того, щоб створити римську сім'ю, громадяни повинні  були володіти jus connubii. Відсутність  – у однієї із сторін jus cоnnubіі не давала права на укладення шлюбу. Проте, якщо сторони все ж таки вступали у фактичні відносини з наміром створити сім'ю, то виникає так званий конкубінат - проміжне становище між шлюбом і позашлюбним станом. Конкубіна - це не дружина, вона не могла поділяти становище свого чоловіка. Діти, народжені в конкубінаті, набували статусу матері, а не батька, хоч не були для нього юридично сторонніми як позашлюбні діти. За певних умов вони мали право на утримання батька і могли успадковувати частину його майна. Отже, діти, які народилися в конкубінаті, хоч і не набували статусу батька, не вважалися законними; проте відрізнялися від незаконних і називалися liberi naturales- природні діти.

 

2. 3Умови вступу у шлюб

Римській правосвідомості було зовсім чуже уявлення про шлюб, яке прийшло з християнством, як про таїнство, що відбувається на небесах, хоч Модестін, як уже було зазначено вище, говорив про шлюб, як про союз чоловіка і жінки, союз на все життя, оснований на праві божому і людському. Оскільки шлюб - це союз чоловіка й жінки, то для вступу в цей союз передбачається виконання таких умов:

•   згода на шлюб нареченого і нареченої, а коли вони перебували під владою домовладики, то і його згода. Якщо з якихось причин домовладика не давав такої згоди, то його можна було примусити до цього через магістрат;
•   важливою умовою вступу в шлюб була наявність права вступагав шлюб jus connubii. Цим правом тривалий час наділялися тільки римські громадяни і деякі латини. Лише з 212 р. це обмеження було анульовано. Едиктом імператора Каракали всім підданим Римської імперії було надане римське громадянство;
•   додержання шлюбного віку для жінок 12 , а для чоловіків 14 років. Римляни вважали, що саме в цьому віці досягається зрілість, з чим пов'язувалася здатність народжувати дітей, і глибоке усвідомлення того, що шлюб є постійним спільним союзом і пожружня вірність жінки - це сувора умова, яка забезпечує перехід спадкового майна до безсумнівних дітей батька;
•   не можна було вступати в другий шлюб, не розірвавши першого. Вступ у повторний шлюб після розірвання першого упродовж усього республіканського і класичного періоду не натрапляв на перешкоди з боку закону, який не встановлював для особи, що вступила в новий шлюб, ніяких обмежень. У післякласичний період відомі вже деякі обмеження, метою яких було забезпечити інтереси дітей від першого шлюбу;
•   недопущення близького споріднення між нареченими. Споріднення по прямій лінії завжди було перешкодою для вступу в шлюб. По бічній лінії в стародавній час шлюби між родичами заборонялися до шостого коліна, в період пізньої республіки і на початку імперії - до другого - третього коліна. Перешкодою до вступу в шлюб було також близьке свояцтво. Зокрема, молодший брат не міг брати за дружину вдову старшого брата, і навпаки;
•   дотримання року жалоби. Вдова, яка вступала в новий шлюб, повинна була дотриматися так званого жалобного року, який визначався десятьма місяцями з часу припинення першого шлюбу. Вважалося, що це є проявом поваги з її боку щодо померлого, разом з тим усувалися будь-які сумніви у визначенні батьківства дитини, яка за цей час народилася. Якщо вдова порушувала цю умову й одружувалася у рік жалоби, то її шлюб визнавався дійсним, однак сама вона піддавалася безчестю у формі іnfamіа, і деяким обмеженням у сфері спадкування.