Правочини,їх значення і види

     Крім двосторонньої реституції, ЦК України передбачає як наслідок недійсності правочину відшкодування збитків та моральної шкоди. Згідно з п. 2 ст. 216 ЦК України у разі, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною, при цьому закон у деяких випадках покладає на винну сторону обов'язок відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі Прикладами таких випадків є вчинення правочину під впливом обману (ст. 230 ЦК України), вчинення правочину під впливом насильства (ст. 231 ЦК України).

     Застосування моральної шкоди, як правової гарантії порушених прав та законних інтересів юридичних осіб передбачено у ч. 2 ст. 227 ЦК  України. Ця стаття передбачає наступне:  якщо юридична особа вчинила такий правочин навмисно, ввівши в оману другу сторону, вона має відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином. Вказані правочини можуть бути визнані недійсними лише у судовому порядку як за позовом прокурора чи його заступника, так і заінтересованої особи, права та інтереси якої порушені.

     Виходячи з цього, можливо прийти до висновку, що для того щоб отримати від винної сторони відшкодування збитків та моральної шкоди необхідно в позовних вимогах вказати необхідність відшкодування збитків і моральної шкоди і вказати яку саме суму необхідно стягнути. Але для того, щоб суд прийняв таке рішення в судовому засіданні необхідно буде надати докази або довести, що сторона застосувала обман при вчиненні правочину. Після цього правочин буде визнано недійсним і суд винесе рішення про стягнення з винної особи відшкодування збитків та моральної шкоди на користь позивача.

     Правові наслідки недійсності правочинів, встановлених законом, можуть бути змінені за домовленістю сторін правочину, за винятком нікчемних правочинів, правові наслідки яких не можуть бути змінені сторонами (ст. 216 ЦК України).

     Таким чином, при визнанні правочину недійсним сторони будуть зобов’язані повернути одна одній у натурі все, що вони одержали на виконання цього правочину або в разі неможливості такого повернення відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Але слід зауважити, що визнати договір недійсним, визначити розмір коштів, які будуть стягнуті та стягнути кошти можливо лише в судовому порядку.[10,с.178;11,с.2914,с.258] 
Висновок 

     Отже, в даній роботі я намагалася якомога  ширше розкрити питання, що таке правочин, умови його дійсності, класифікацію. Дану тему курсової роботи я вибрала  не випадково, адже правочини – це такі юридичні факти, які ми вчиняємо щодня. Тому їх роль у нашому житті  не можна применшувати. Адже ми користуємось комунальним транспортом, купуємо  різноманітні товари, відвідуємо видовищні  установи тощо. Саме у цих і подібних випадках укладаються відповідні правочини. А щодо діяльності юридичних осіб, то вона взагалі неможлива без  правочинів.

     Правочином  визнається та дія, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Причому  ця дія не лише була спрямована на результат, а й призвела до встановлення, зміни  або припинення цивільних правовідносин. Особи – учасники правочину –  мають бути юридично незалежними  та рівноправними. Правочин може призвести  до встановлення цивільно-правових наслідків  як безпосередньо, так і в поєднанні  з іншими юридичними фактами. Прикладом  безпосереднього породження правочином цивільних прав і обов'язків може бути договір купівлі-продажу.

     Для дійсності правочину важливо  дотримуватися умов його чинності (вони викладені у ст.203 ЦК України), зокрема:

     - зміст правочину не може суперечити  Кодексу, актам цивільного законодавства,  моральним засадам суспільства;

     - особа, що вчиняє правочин, повинна  мати відповідний обсяг цивільної  дієздатності. Нагадаю, що за статтею  30 Цивільного Кодексу цивільною  дієздатністю фізичної особи  є її здатність своїми діями  набувати для себе цивільних  прав і самостійно їх здійснювати,  а також здатність своїми діями  створювати для себе цивільні  обов’язки, самостійно їх виконувати  та нести відповідальність у  разі їх невиконання;

     - волевиявлення учасника правочину  має бути вільним і відповідати  його внутрішній волі. Воля є  важливим елементом правочину,  так само як і її зовнішній вираз - волевиявлення. Наявність правочину свідчить про те, що обидва учасники бажали його укласти і що їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідає внутрішній волі. Єдність внутрішньої волі і волевиявлення є характерною для правочину, оскільки невідповідність внутрішньої волі і волевиявлення означає, що справжня воля, тобто справжнє бажання укласти угоду, відсутні. Така угода вже не може охоронятися законом;

     - правочин має вчинятися у формі,  встановленій законом, а саме  – усно, в письмовій формі або  ж мовчанням. Але переважна  більшість правочинів вчиняється  все ж таки у письмовій формі,  а за бажанням сторін правочин  може бути посвідчений нотаріально.  Є випадки, коли нотаріальне  посвідчення обов'язкове. Проте існують  випадки, коли одного лише посвідчення  буває недостатньо для дійсності  правочину. Наприклад, договір  купівлі-продажу земельної ділянки,  житлового будинку (квартири) або  іншого нерухомого майна укладається  у письмовій формі і підлягає  не тільки нотаріальному посвідченню,  але й державній реєстрації;

     - правочин має бути спрямований  на реальне настання правових  наслідків;

     - правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

     Розкривши суть цих питань і давши визначення окремим поняттям, можна зробити  висновки про підстави виникнення, зміни і припинення правочинів, а  також про значення законності укладання  угод для економіки України і  суспільства в цілому.

      Список використаних джерел 

    1.Войтюк І.А., Карабань В.Я., Ротань В.Г., Шевчук П.І. Програма спеціального курсу «Нові Цивільний та Господарський кодекси України» для суддів судів загальної юрисдикції України. Методичні рекомендації щодо вивчення Цивільного та Господарського кодексів України: - К.: Концерн «Видавничий дім „Ін Юре”, 2003. – 229 с.

      2.Гражданское право Украины: Учебник для вузов системи МВД: В 2-х ч. - Ч. 1./ Под ред. проф. А. А. Пушкина, доц. В. М. Самойленко. - X., 1996. - 440 с.

    3. Господарський кодекс України. Від 16 січня 2003р. №436-IV. // Відомості Верховної Ради (ВВР).-2003.-№18, №19-20, №21-22.- ст.144.

4.Договорное право. М.И. Брагинский, В.В. Витрянский – М., 2001

    5.Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. З подальшими змінами (в реадкції 2010р.). // Відомості Верховної Ради (ВВР).-2011.- ст.141

    6.Кучер В. Поняття протиправності нікчемних правочинів за проектом Цивільного Кодексу України. // Підприємництво, господарство і право. – 2002. - №10. – С.45 – 48.

    7. Кучер В. Співвідношення понять „недійсний” та „неукладений” правочин у контексті нового цивільного законодавства. // Підприємництво, господарство і право. – 2002. - №9. – С.51 - 54.

    8.Постанови  Верховного Суду України із  загальних потань судово діяльності та у цивільних справах//Уклад.В.Козадаєв.- Х.:Фактор, 2011.-320с.

    9.Сахарук Д. Поняття та види форми правочину. // Підприємництво, господарство і право. – 2003. - №12. – С.43 – 47.

    10. Спасибо – Фатєєва І.В. Нікчемні правочини та їх наслідки. // Вісник господарського судочинства. – 2004. - №2. – С.178 – 184.

    11.Спасибо – Фатєєва І.В.Проблемні аспкти недійсних правочинів. // Підприємництво, господарство і право. – 2002. - №7. – С.29 – 33.

    12. Цивільний кодекс України. Від 16 січня 2003р. №435-IV. З подальшими змінами. // Відомості Верховної Ради (ВВР).-2003.-№40-44.- ст.356.

    13. Цивільний кодекс України. Науково – практичний коментар. У 2 ч. / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004. – Ч.1. – 692 с.

    14. Цивільне право України: Підручник. У 2 кн. / О.В. Дзера, Д.В.Боброва, А.С. Довгерт та ін. - К.: Юрінком Інтер, 2002. – 683 с.

    15. Цивільне право України. Академічний курс: Підручник: у 2-х т. / За загальною ред. Я.М. Шевченко. - Т.1. Загальна частина. - К.: Концерн Видавничий дім „Ін Юре”, 2003. – 639 с.

    16.Юровська Г.В. Правочини як підстава виникнення цивільних прав і обов’язків. // Адвокат. – 2004. - №4. – С.15 – 18.