Правочини,їх значення і види

  МІНІСТЕРСТВО  КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

  КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВА

  ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ 
 
 
 
 
 
 

  Курсова робота 

  НА  ТЕМУ: «Правочини,їх значення і види» 
 
 
 
 
 

  Виконала

  студентка ІІІ курсу

  групи Юр-19

  Мищенко Н.В. 

     Навчальний керівник

     к. ю.н.Дзюбенко О.Л. 
 
 
 
 
 

     Київ-2011 

     Зміст

     стор.

Вступ……………………………………………………………………………………………………….3

Розділ І. Правочини – найпоширеніший вид юридичних фактів…………….....5

1.1.Юридичні  факти,як умова виникнення правочинів………………………….5

1.2.Поняття  правочину,його особливості………………………………………..6

1.3. Умови дійсності правочину…………………………………………………...8

1.4. Загальні вимоги щодо форми правочину………………………………….11

Розділ ІІ. Класифікація правочинів………………………………………………16

Розділ ІІІ. Недійсність правочинів……………………………………………….21

3.1. Воля – важливий елемент угоди. …………………………………………...21

     3.2. Недійсні правочини та їх класифікація за ступенем недійсності……….25

3.3. Наслідки визнання правочинів недійсними………………………………...28

Висновок…………………………………………………………………………...32

Список використаних джерел……………………………………………..……..35

 

      Вступ 

     Актуальність  даної теми полягає  розвитку різних форм спілкування між людьми висунув потребу в наданні їм можливості за погодженням сторін використовувати запропоновані законодавцем правові моделі, або ж самим їх створити. Такими моделями стали правочини (угоди, договори).

     Застосування  договорів (угод, правочинів) протягом уже декількох тисяч років  пояснюється тим, що мова йде про  гнучку правову форму, якою можуть наділятися різні за характером суспільні відносини. Основне призначення договору зводиться  до регулювання в рамках закону поведінки, а, разом з тим, і наслідків  порушення відповідних вимог.

     Мета  даної курсової роботи полягає в тому,щоб  якомога ширше розкрити значення та завдання правочинів,їх роль у суспільстві.

     Досягнення  даної мети обумовлює  розв’язання низки  завдань:

     1.визначити поняття правочину, його правові характеристики; дослідити види правочинів;

         2.розглянути поняття форми правочину, навести її класифікацію та визначити актуальні проблеми в сучасній цивілістиці щодо класифікації форми правочину;

          3. проаналізувати практику нотаріального посвідчення та державної реєстрації укладених правочинів;

     4.визначити правові наслідки недодержання вимог законодавства при вчиненні правочинів.

     Об'єктом  дослідження курсової роботи є правове регулювання та застосування правочинів.

  Предмет дослідження – є чинне законодавство, монографічні та публіцистичні дослідження з питань центрального інституту цивільного права – інституту правочину.

  Методи  дослідження. Методологічною основою проведеного дослідження стали загальні методи наукового пізнання, а також такі, що застосовуються в юридичній науці: методи аналізу і синтезу, формально-логічний, системний, порівняльно-правовий, статистичний тощо.

    Структура роботи. Дана курсова робота складається з вступу, трьох розділів (перший розділ має 4 підрозділи;третій розділ має 3 підрозділи), висновків та списку використаних джерел, який нараховує 16 позицій та займає 2 сторінки. Загальний обсяг роботи 35 сторінок.

 

      Розділ І.Правочини  – найпоширеніший вид юридичних  фактів 

     1.1Юридичні факти,як умова виникнення правочинів 

    Підставою виникнення, зміни та припинення цивільних  правовідносин є юридичні факти – факти реальної дійсності, з якими законодавство пов'язує виникнення, зміну та припинення цивільних правовідносин.

    Юридичні  факти поділяються на юридичні факти  дії та події.

    Юридичні  факти-дії – такі юридичні факти, які породжують, змінюють чи припиняють цивільні правовідносини внаслідок вольових діянь фізичних та юридичних осіб. За легітимністю юридичні факти-дії поділяють на правомірні та неправомірні.

    Правомірні  юридичні акти-дії – це діяння, що відповідають вимогам законодавства. До них, зокрема, відносяться:

    а) юридичні акти – правомірні діяння суб'єктів, що мають метою виникнення, зміну та припинення цивільних правовідносин, наприклад, правочин, адміністративний акт органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності, рішення суду.

    б) юридичні вчинки – правомірні дії суб'єктів, з якими закон пов'язує певні юридичні наслідки незалежно від того, чи була у суб'єктів мета виникнення того чи іншого правового результату, чи ні, наприклад, скарб, знахідка тощо.

    Неправомірні  юридичні акти-дії – це діяння, що порушують приписи законодавства, наприклад, завдання майнової та моральної шкоди іншій особі, порушення договірних зобов'язань, безпідставне збагачення, зловживання правом тощо.

    Юридичні  факти-події – такі юридичні факти, які породжують, змінюють чи припиняють цивільні правовідносини, незалежно від волі фізичних чи юридичних осіб.

    Окремо  виділяють також і юридичний  склад як сукупність (систему) юридичних  фактів, з яким законодавство пов'язує виникнення, зміну та припинення цивільних  правовідносин. [1; с.69;14;с.136;15;с.109] 
 
 

     1.2. Поняття правочину,  його особливості 

     А тепер безпосередньо щодо поняття  правочину. Воно є більш конкретизованим, ніж поняття юридичного факту. Дії  як юридичні факти завжди мають вольовий характер і поділяються на правомірні і неправомірні. Правочини – це вольові і правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме: на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ст. 202 ЦКУ)[12;с.57]

    Правочином  визнається лише та дія, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Якщо буде встановлено, що дія була спрямована на якийсь інший результат, то така дія не буде визнаватися правочином. Так, якщо громадянин порушує права  інших суб'єктів, то така його дія, хоча вона й створює зміну прав та обов'язків, не може вважатися правочином, оскільки фактично вона спрямована на зовсім інший  результат - порушити чиєсь право. Або  наприклад: особа гасить пожежу, рятує  потопаючого, віддає знахідку її власникові - це правомірні дії, але й вони не є правочинами, бо виникли не з  метою встановлення, зміни, припинення прав або обов'язків. Такі дії називаються  юридичними вчинками.

     Правочином  визнається така дія, яка не лише була спрямована на результат, а й призвела до встановлення, зміни або припинення цивільних правовідносин. Укладаючи  заповіт, спадкодавець вчиняє дію, спрямовану на встановлення для спадкоємців  прав та обов'язків. Домовленість між  наймодавцем і наймачем про підвищення плати за користування переданим у найом майном встановлює зміну прав та обов'язків сторін у договорі найму. Розірвання договору найму, укладеного на невизначений строк з ініціативи наймача чи наймодавця, призводить до припинення існуючих цивільних прав та обов'язків між цими суб'єктами.[16;с.15]

     Правочином  визнається дія юридично незалежних, рівноправних осіб. Якщо працівник  міліції вилучає у громадянина  автомобіль з метою переслідування правопорушника, то така дія не буде вважатися угодою, тому що працівник  міліції реалізував свої владні повноваження. Не будуть угодами також адміністративні  акти органів державного управління, які хоча і породжують цивільні правовідносини (зобов'язання про передачу будівель і споруд між державними юридичними особами), але вчиняються як власні акти .суб'єктів адміністративного права. Ті особи, яким ці акти адресовані, повинні їх виконати незалежно від свого бажання.

     Правочин  може призвести до встановлення цивільно-правових наслідків як безпосередньо, так  і в поєднанні з іншими юридичними фактами. Прикладом безпосереднього  породження правочином цивільних прав і обов'язків може бути договір  купівлі-продажу. Сам момент укладання  названого договору породжує обов'язок продавця передати майно у власність  покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього  певну грошову суму. В деяких випадках укладання угоди є недостатнім  для. породження прав і обов'язків. Наприклад, для виникнення права на перехід  спадщини недостатньо одного заповіту, потрібно ще й відкриття спадщини, що виникає в день смерті спадкодавця. В даному випадку встановлення прав і обов'язків відбувається на підставі поєднання угоди (заповіту) і події - факту смерті.[9;с43]

     Роль  правочинів у нашому житті не можна  применшувати. Щодня ми користуємось комунальним транспортом, купуємо  різноманітні товари, відвідуємо видовищні  установи тощо. У цих і подібних випадках укладаються відповідні правочини. А от діяльність юридичних осіб взагалі неможлива без правочинів.

    Отже, правочин характеризується такими основними ознаками:

    1) це вольовий акт, тобто в  ньому наявна єдність волі (внутрішнє  бажання особи досягти поставленої  мети) та волевиявлення (зовнішній  вияв волі, який може бути юридично  оцінений);

    2) це правомірна дія, що вчинена відповідно до вимог закону;

    3) він направлений на виникнення, припинення чи зміну цивільних правовідносин, внаслідок вказівки на це в законі.[12;с.57] 
 

     1.2 Умови дійсності  правочину 

     Щодо загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Вони перелічені у статті 203 Цивільного Кодексу. [12;с.57]

     По-перше, сам зміст правочину не може суперечити кодексу, інших актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Жоден правочин не повинен порушувати встановлених у законі приписів. Незаконною, наприклад, буде угода, спрямована на обмеження правоздатності або дієздатності громадян та юридичних осіб, якщо таке обмеження не передбачене законом.

     Другою  умовою дійсності  правочину є те, що особа, яка вчиняє його, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Згідно статті 30 Цивільного Кодексу, цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Дієздатність буває мінімальна, неповною та частковою. За ст. 34 ЦКУ повну цивільну дієздатність має фізична особа, як досягла 18 років. У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка ще не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Проте у разі припинення шлюбу до досягнення повноліття, або ж у разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов’язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. Але суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.