Правочини,їх значення і види

     Для виникнення багатосторонньої угоди  потрібне волевиявлення трьох і  більше сторін. Вони можуть бути або  зустрічними (трьох- або чотирьохсторонній обмін житлом), або ж спрямованими до однієї мети (наприклад, у договорі про сумісну діяльність три сторони або більше спільно діють для досягнення спільної господарської мети). Багатосторонні угоди теж являють собою договори. В багатосторонній угоді кожний з її учасників є самостійною стороною і виражає індивідуальну волю.

2) Залежно від того, чи має правочин на меті від платність.

     За  особливостями мети правочини поділяються  на платні і безоплатні. У платному правочині дії однієї сторони відповідає обов'язок іншої сторони вчинити зустрічну дію, пов'язану з наданням будь-якого майна. Так, у договорі купівлі-продажу продавець передає майно (річ) у власність покупця, а останній зобов'язаний прийняти це майно і сплатити за нього певну грошову суму. В деяких угодах гроші можуть слугувати не лише оплатою вартості речей, а й виконання робіт, надання послуг тощо. З іншого боку, і речі можуть передаватися другій стороні не за гроші, а в обмін на іншу річ, або надання послуг.

     А от у безоплатному правочині обов'язок здійснити те чи інше майнове надання  покладається на одну сторону. Зустрічного  майнового задоволення ця сторона  не отримує. Наприклад, передача майна  за договором дарування. Безоплатними, крім цього, будуть договори: позики грошей без стягнення процентів, безоплатного користування майном, доручення без  зобов'язання виплати повіреному винагороду. Безоплатними є односторонні правочини. Платний чи безоплатний характер правочину обумовлюється законом, погодженням сторін, або витікає  із змісту правовідносин, породжених угодою. Так, договір купівлі-продажу завжди платний. А от договір дарування  просто не сумісний з оплатою. Договори схову, доручення можуть бути як платними, так і безоплатними - це залежить від домовленості сторін.

3)В залежності від моменту виникнення – консенсуальні і реальні

     Якщо  розглядати правочини з точки  зору моменту виникнення, то вони поділяються  на консенсуальні й реальні.

     Консенсуальний правочин - правочин, який вважається укладеним з моменту досягнення домовленості між сторонами за всіма істотними умовами, наприклад, купівля-продаж, підряд.

    Реальний правочин – правочин, для якого досягнення домовленості є недостатнім, і моментом його укладення вважають момент фактичного виконання дій, наприклад, позика, перевезення, дарування.

     Для укладання консенсуального правочину достатньо погодження волі його учасників відносно всіх суттєвих умов (а в передбачених законом випадках ще й належним чином оформлене). Тоді правочин вважається укладеним. З цього моменту у його сторін виникають відповідні права і обов'язки. Так, за договором купівлі-продажу покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього повну грошову суму. Права і обов'язки сторін цього договору виникають з моменту його укладання. Більшість правочинів є саме консенсуальними. Проте односторонній правочин консенсуальним бути не може. Тобто консенсуальні правочини – прерогатива двосторонніх правочинів, тобто угод.

     А от для укладання реального правочину  одного волевиявлення (узгодження воль) сторін недостатньо. Потрібно також  вчинити фактичні дії (наприклад, передачу майна). Лише після вчинення фактичних  дій угода вважається укладеною. Якщо консенсуальні угоди виконуються, то реальні - здійснюються. Наприклад, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Права і обов'язки сторін договору позики виникають не з моменту його укладання, а з моменту передачі речі. 

4) За підставами, необхідними для дійсності правочину

    За  такою ознакою, як підстави для дійсності  правочину останні поділяються  на каузальні і абстрактні.

    Казуальний  правочин – це правочин, із якого чітко видно, яку правову мету він переслідує, і не дотримання цієї умови тягне за собою недійсність правочину.

    Абстрактний правочин – це правочин, в якому його мета (підстава) є юридично неважливою.

     Наприклад, договір майнового найму дає  можливість наймачеві одержати чужу річ у тимчасове користування за плату, а за договором дарування  дарівник передає безоплатно другій стороні майно у власність. Загалом більшість правочинів є каузальними, оскільки мають на меті досягнення певного правового результату. В абстрактній угоді допускається замовчування мети угоди. У деяких випадках законодавець допускає угоди, на дійсність яких не впливає мета, а тому навіть при її відсутності такі угоди мають належну юридичну силу. Вони називаються абстрактними. До абстрактних угод, наприклад, належать розрахунки по визнаному сальдо зустрічних вимог.[15;c.201] 

5)Правочини, що укладаються за умовою

     Чинному законодавству відомі угоди, що укладаються  за умовою (ст. 212 ЦК України), тобто з  урахуванням різних обставин, які  ще не відомо, стануться чи не стануться. Такі умови поділяються на відкладальні і скасувальні.

     Якщо  особи, які вчиняють правочин, обумовлюють  настання або зміну прав та обов’язків обставиною, щодо якої невідомо, настане  вони чи ні, то ця обставина є відкладальною. Наприклад, угоду піднайму жилого приміщення укладено за такої умови: наймач надасть жиле приміщення піднаймачеві, як тільки його син переїде на постійне місце проживання до іншого міста.

     Особи, що вчиняють правочин, обумовлюють  припинення прав та обов’язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні. В цьому випадку дана обставина  є скасувальною. Наприклад, вищезазначена угода піднайму жилого приміщення може бути укладена за умови: піднаймач може поселитися і проживати у жилому приміщенні доти, поки син наймача не повернеться із відрядження.

     Угоди, що укладаються за відкладальною або скасувальною умовами, називаються умовними угодами. При цьому їхні учасники не повинні недобросовісно сприяти чи перешкоджати настанню умов.

     За  частиною третьою статті 212 – якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала. Якщо ж настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина  вважається такою, що не настала.

     Умови, за яких укладаються угоди, слід відрізняти від строків. Виконання обов’язків, встановлених угодою, здійснюється, як правило, у певний строк. Ще не відомо, станеться умова чи ні, а строк  неминуче настане. У цьому полягає  різниця між умовами і строками в угодах. Строки можуть визначатися  зазначенням конкретної календарної  дати, певного проміжку часу, події, щодо якої відомо, що вона обов’язково  станеться.[12;с.189]

Розділ ІІІ. Недійсність правочинів 

     3.1 Воля – важливий  елемент угоди.  

     Важливим  елементом угоди є воля та її зовнішній вираз - волевиявлення. Наявність угоди свідчить про те, що обидва учасники бажали укласти угоду і що їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідає внутрішній волі. Єдність внутрішньої волі і волевиявлення є характерною для угоди, оскільки невідповідність внутрішньої волі і волевиявлення означає, що справжня воля, справжнє бажання укласти угоду відсутні. Така угода не може охоронятися законом. При цьому розходження між внутрішньою волею і волевиявленням може виникнути передусім у випадках, коли угода укладається під впливом насильства.

     Насильство - фізичний або психічний вплив  на особу учасника угоди або його близьких з метою спонукання до укладання  угоди. Злочинці застосовують насильство для того, щоб отримати чиєсь майно  за договором дарування, спонукаючи потерпілого укласти таку угоду. Особа, яка укладає угоду під  впливом насильства, фактично позбавляється  можливості виявити власну волю. Її воля замінюється волею насильника. Вона стає засобом виразу його волевиявлення.[14;с.126]

     За  частиною другою статті 231 винна сторона, яка застосувала фізичний або  психічний тиск до другої сторони, зобов’язана  відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані  у зв’язку з вчиненням цього  правочину.

     Застосування  погрози - це вплив на чужу волю під  загрозою заподіяння майнової або немайнової шкоди. На відміну від випадків укладання  угоди під впливом насильства тут потерпілий виражає свою волю, але оскільки це відбувається під  впливом погрози, то вона не збігається зі справжнім його бажанням. Таким  чином, і у цій угоді є розходження  між справжньою, внутрішньою волею  особи та її волевиявленням. Погроза  може бути підставою для визнання угоди недійсною, коли обставини, які мали місце на момент укладання угоди, свідчать, що відмова учасника угоди від її укладання могла спричинити шкоду його законним інтересам.

     Угода з недоліками волі має місце і  тоді, коли вона укладається у зв’язку  з тим, що одна сторона умисно вводить  в оману іншу, повідомляючи її про  факти, які не відповідають дійсності. Обман має місце і тоді, коли одна із сторін замовчує обставини, які  мають істотне значення для угоди, або ж якщо сторона заперечує  наявність обставин, які можуть перешкодити  вчиненню правочину.

     Згідно  частини другої статті 230 сторона, яка  застосувала обман, зобов’язана  відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв’язку з  вчиненням цього правочину.[12;с.64]

     Можливі випадки, коли громадянин повинен укласти  угоду на вкрай невигідних для  себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин. Для характеристики таких  угод важливі дві ознаки. По-перше, це економічна невигідність для однієї із сторін, тобто угода укладається  не на еквівалентних підставах. Ну а  по-друге – збіг тяжких обставин для однієї із сторін в угоді або для її родичів та інших близьких осіб (крайня нужденність, хвороба тощо).

     Правочин, який вчинено особою від впливом  тяжкої для неї обставини і  на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно  від того, хто був ініціатором  такого правочину. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв’язку  з вчиненням цього правочину.

     При недійсності угод потерпіла сторона  вправі вимагати поновлення у попередньому стані. Друга сторона такого права  не має, оскільки вчинила протиправні, винні дії. Застосовуючи насильство, погрозу тощо, вона тим самим порушила інтереси і права свого контрагента  за угодою і притягується до цивільної  відповідальності. До неї застосовуються майнові санкції і все передане нею контрагенту за угодою або  належне їй від контрагента звертається  у доход держави.

     Крім  того, друга сторона відшкодовує  потерпілому понесені ним витрати, втрату або пошкодження його майна, тобто збитки, зв’язані з укладенням недійсної угоди.

     Іноді особи, укладаючи угоду, не мають  справжнього уявлення щодо всіх її умов, а тому їхня воля формується під  впливом неправильних уявлень, тобто, якби сторонам було відомо про справжній  стан речей, вони не уклали б таку угоду. Вона є дефектною.

     Відсутність справжнього про те чи інше явище  життя або природи прийнято назвати  помилкою. У даному випадку під  помилкою слід розуміти неправильне  сприйняття стороною суб’єкта угоди, предмета або інших істотних умов угоди, що вплинуло на їхнє волевиявлення, і є підстава вважати, що в іншому разі угоду не було б укладено. Враховуючи це, законодавець передбачив, що угода, укладена внаслідок помилки, яка  має істотне значення, може бути визнана недійсною (ст. 56 ЦК України). Тут мається на увазі не будь-яка  помилка, а лише та, яка має істотне  значення. Встановлювати істотність помилки має право суд.

     Під помилкою, що має істотне значення, як зазначалося вище, слід розуміти помилку щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням (ст. 229 ЦК України). А от помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.[12;с.64]

     Право вимагати визнання угоди недійсною  належить стороні, яка діяла під  впливом помилки. Проте під впливом  помилки можуть перебувати обидва учасники угоди.