Поняття договору купівлі-продажу і його правове регулювання

ПЛАН

 

 

ВСТУП

1. Поняття договору купівлі-продажу і його правове регулювання
2. Істотні умови договору
3. Права та обов’язки сторін
4. Окремі види договору купівлі-продажу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП...........................................................................................................	4
Поняття договору купівлі-продажу і його правове регулювання.......	6
Істотні умови договору...........................................................................	10
Права та обов’язки сторін.......................................................................	16
Окремі види договору купівлі-продажу................................................	23
ВИСНОВКИ..................................................................................................	32
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ..............................................	34

 

 

ВСТУП

 

 

Функціонування економічного механізму  будь-якого суспільства, в якому  продукти виробництва виступають товаром, а взаємний обмін ними здійснюється за законом вартості, потребує використання відповідних правових форм організації обігу товарів, переходу їх від виробників до споживачів.

Актуальність теми роботи полягає в тому, що одним з найпоширеніших та найефективніших засобів взаємозв'язку між виробництвом продукції та її споживанням є договір купівлі-продажу, відносини за яким регулюються положеннями Цивільного та Господарського кодексів України, законами «Про захист прав споживачів», «Про цінні папери і фондовий ринок», «Про товарну біржу» тощо, а також численними підзаконними нормативними актами. Договір купівлі-продажу – це угода, за якою продавець зобов’язується передати майно (товар) у власність покупцеві, а покупець зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Якщо покупець є державне підприємство чи інша державна організація, то у неї виникає або право повного господарського відання, або оперативного управління майном. Наявні норми про купівлю-продаж розраховані на звичайні, побутові правочини купівлі-продажу майна і не охоплюють великого розмаїття умов, які включаються у договори між господарчими суб’єктами, особливо в договори міжнародної купівлі-продажу товарів за участю зарубіжних учасників. Тому в ЦК України, крім традиційних у цьому договорі обов’язків продавця (попереджати покупця про права третіх осіб на товар, що продається, зберігати його до передачі покупцеві тощо), сформульовано чимало нових правил, які стосуються визначення кількості, асортименту, якості, комплектності товару, тари й упакування, строків передачі товарів покупцеві та наслідків недодержання їх продавцем. Договір може бути укладений на купівлю-продаж як товару, який буде виготовлений або придбаний продавцем у майбутньому, якщо інше не встановлено законом, іншим правовим актом або не випливає з характеру товару.  За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Основною і визначальною ознакою всіх видів договорів купівлі-продажу є оплатне та безповоротне відчуження продавцем майна (товару) і перехід його у власність покупця – за інших обставин відносини за договором вже неможливо буде кваліфікувати як купівлю-продаж. В процесі роботи вивчено і проаналізовано роботи вітчизняних та зарубіжних авторів з питань договірного регулювання відносин купівлі-продажу, зокрема: М.І. Брагінського, Ю.Є. Булатецького, В.В. Вітрянського, Є.А.Васильєва, О.С. Йоффе, О.О. Красавчикова, Д.І. Мейєра, Ю.В. Романець, Є.А. Суханова, А.П. Сергєєва, Ю.К. Толстого, Л.І. Шевченко та ін.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері купівлі-продажу.

Предметом дослідження є цивільно-правові аспекти системи нормативного регулювання договірних відносин купівлі-продажу.

Метою роботи є комплексний аналіз правовідносин, що випливають із договору купівлі-продажу в цивільному обігу України. Відповідно до мети в роботі поставлено наступні завдання:

• визначення поняття договору купівлі-продажу;
• аналіз істотних умов договору;
• вивчення прав та обов’язків сторін;
• дослідження окремих видів договору купівлі-продажу.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають загальнонаукові і діалектичні методи пізнання (формально-логічний, системно-функціональний, системно-порівняльний) та спеціальні методи, які використовуються у правових дослідженнях: формально-юридичний, системний та інші.

 

1. ПОНЯТТЯ ДОГОВОРУ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ І ЙОГО ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

 

 

Договір купівлі-продажу — це угода, за якою одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України)¹. Однак не всі учасники цивільних правовідносин можуть набувати майно у власність. Так, майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України, а майно, що є державною власністю і закріплене за державною установою, яка перебуває на державному бюджеті, та казенними підприємствами — на праві оперативного управління.

Таким чином, за договором купівлі-продажу  продавець зобов'язується передати покупцеві майно у власність або повне господарське відання чи оперативне управління, а останній зобов'язується прийняти це майно і сплатити за нього обумовлену угодою грошову суму. Це сплатний, двосторонній і консенсуальний договір. Він спрямований на безповоротне відчуження продавцем майна і перехід його у власність (повне господарське відання чи оперативне управління) покупця і, отже, є юридичною підставою виникнення таких зобов'язальних правовідносин, які зумовлюють появу у покупця абсолютного речового права.

Договір купівлі-продажу, як правило, має одноразовий характер і укладається переважно на те майно, що є в наявності і підготовлене для відчуження. ЦК України прямо передбачена можливість укладення договору купівлі-продажу щодо майна, створеного (придбаного, набутого) продавцем у майбутньому (ст. 656). При цьому продавцеві сплачується вартість відчужуваного майна лише у грошовому вираженні. У деяких випадках для покупця становить інтерес не саме придбане майно як матеріальний об'єкт, а зафіксоване в ньому те чи інше право вимоги, наприклад у разі купівлі цінних паперів. Оплата придбаного майна має здійснюватися у національній валюті України, за винятком випадків, передбачених законом.

Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної із сторін прав та обов'язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі і водночас набуває права вимагати від покупця її передачі. Іншими словами, у договорі купівлі-продажу відповідним правам та обов'язкам продавця кореспондуються відповідні обов'язки та права покупця і навпаки².

Договір купівлі-продажу є консенсуальним, оскільки права та обов'язки сторін виникають у момент досягнення ними згоди щодо всіх істотних умов. Настання цього моменту може мати ряд особливостей, зумовлених тим, що для окремих видів договорів купівлі-продажу законодавець передбачає спеціальні вимоги до їх оформлення, без додержання яких укладена угода не може вважатися дійсною.

Договір купівлі-продажу є одним  з найефективніших засобів взаємозв'язку виробництва і споживання, регулятором  нормального функціонування господарського комплексу країни. Він може укладатися між громадянами, між організаціями (підприємствами, установами), а також між організаціями та громадянами, що свідчить про його універсальність.

Правове регулювання відносин купівлі-продажу  здійснюється ЦК України, законами України «Про захист прав споживачів», «Про цінні папери і фондовий ринок», «Про товарну біржу», «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», іншими законами та численними нормативно-правовими актами.

Відповідно до цивільного законодавства  сторонами в договорі купівлі-продажу виступають продавець і покупець. Ними можуть бути будь-які суб'єкти цивільних правовідносин — громадяни, юридичні особи або держава. Однак умови участі кожного з цих суб'єктів у договорі купівлі-продажу не завжди однакові, що залежить від обсягу правоздатності і дієздатності конкретного суб'єкта цивільних правовідносин, форми власності відчужуваного майна, його правового режиму та інших обставин.

Закон може визначати певні спеціальні умови щодо участі відповідних юридичних осіб у товарообігу з урахуванням статутних цілей їхньої діяльності (наприклад, щодо комерційної діяльності політичних партій, громадських та релігійних об'єднань). В умовах переходу до ринкових реформ держава відмовилася від монополії на зовнішньоекономічну діяльність. Нині суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі торговельної, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи на засадах, визначених спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

За ст. 658 ЦК України право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Іншими словами, це положення закону означає, що приймати рішення про відчуження майна (визначати його правову долю) має право лише його власник, оскільки за договором купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати покупцеві не лише саме майно, а й право власності на нього (право повного господарського відання чи оперативного управління). Тільки за такої умови у покупця може виникнути відповідне право. Продавець не може передати покупцеві те, на що він сам не має права. У законодавстві не розкривається зміст поняття «примусовий продаж», визначаються лише підстави для здійснення примусового продажу майна. До таких підстав належать: продаж описаного у боржника майна з метою задовольнити вимоги кредиторів згідно зі ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження, продаж заставленого майна у порядку, встановленому Законом України «Про заставу», продаж майна відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», реалізація конфіскованих предметів, які стали знаряддям або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, тощо. Отже, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Власникові не обов'язково особисто брати участь в укладенні договору купівлі-продажу. Він може здійснити  ці повноваження через свого представника або комісіонера. У такому разі покупець досягає тієї самої мети, що й при купівлі майна безпосередньо у власника, хоч і з певними особливостями. Так, при продажу майна, зданого на комісію, продавцем виступає комісіонер, а не власник такого майна. Тому у разі виявлення відхилень від умов договору купівлі-продажу покупець звертається з претензіями до комісіонера (продавця), а не до комітента (власника). При укладенні договору купівлі-продажу продавцем через свого повіреного (на підставі договору доручення) стороною в ньому є власник, а не повірений. Держава і територіальні громади діють через утворювані ними спеціальні органи³.

За чинним законодавством в окремих  випадках може встановлюватися особливий правовий статус продавців і покупців. Так, відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва, органи приватизації, створені місцевими радами. Покупцями об'єктів малої приватизації можуть бути фізичні та юридичні особи, які визнаються покупцями відповідно до Закону України «Про приватизацію державного майна» (ст. 8). Разом з тим не можуть бути покупцями: юридичні особи, серед засновників та учасників яких є органи державної влади та управління; працівники органів приватизації та особи, яким заборонено займатися підприємницькою діяльністю, крім випадків використання ними приватизаційних паперів.

 

2. ІСТОТНІ УМОВИ ДОГОВОРУ

 

 

Істотними умовами договору купівлі-продажу  є умови про предмет та ціну. Доки сторони не дійдуть згоди  щодо цих двох умов, договір не може вважатися укладеним, незважаючи на погодження усіх можливих інших умов (строк, місце, спосіб виконання тощо). Інші умови також можуть набути значення істотних, якщо щодо них за заявою однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Так, у разі продажу товарів у кредит з наступним погашенням платежів встановлення у договорі строку повернення кредиту набуває значення істотної умови. У чинному законодавстві немає переліку того майна, що може становити предмет договору купівлі-продажу. У ЦК України застосовується термін «товар». Проте, як відомо, термін «майно» у законодавстві та цивільно-правовій науці має різні значення. В одних випадках під майном розуміють індивідуально-визначені або визначені родовими ознаками речі, а також певні зобов'язальні права, в інших — сукупність прав та обов'язків⁴.

Відповідно до п. 2 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права, до договору купівлі-продажу яких застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути окремі речі або їх сукупність (об'єкти природи або створені людиною матеріальні блага), а також певні зобов'язальні права, пов'язані з можливістю реалізації зафіксованих у них повноважень на отримання майнових вигод (зафіксованих, зокрема, у цінних паперах). У сучасних умовах значно поширився обіг цінних паперів, значення яких за соціалістичної економіки було мінімальним. За Законом України «Про цінні папери і фондовий ринок», цінними паперами є грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Не кожний цінний папір може бути предметом купівлі-продажу чи іншої угоди. Так, ощадні іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним. За чинним цивільним законодавством предметом договору купівлі-продажу не можуть бути боргові зобов'язання, зобов'язання, що виникають із заподіяння шкоди, та авторські права.

Відносини переуступки чи переходу їх до інших осіб регулюються нормами  інших правових інститутів. Однак  нині спостерігається тенденція до включення в коло предметів договору купівлі-продажу об'єктів цивільних прав інших цивільно-правових інститутів. Так, Положенням про патент на право оренди будинків (споруд, приміщень), затвердженим наказом Фонду державного майна України від 31 січня 1995 р. передбачено, що володілець патенту на право оренди має право його продати, подарувати, передати у спадок, заставити, укладати інші угоди, не заборонені законодавством. Такий підхід закладено і в ЦК України, у статті 658 якого, зокрема, записано, що предметом купівлі-продажу може бути також право вимоги, якщо воно не має особистого характеру і до його продажу застосовуються правила про відступлення від вимоги. Вважається, що такий підхід до визначення предмета договору купівлі-продажу є юридичне некоректним, адже, якщо суворо додержуватися правової логіки, то необхідно визнати, що предметом договору купівлі-продажу можуть бути лише ті об'єкти, які відповідно до законодавства про власність є об'єктами права власності, чого про оренду не скажеш. А втім і самі складачі ЦК України змушені були записати, що продаж права вимоги має здійснюватися за правилами про відступлення права вимоги, тобто за правилами іншого правового інституту⁵.