Поняття авторського права та сфери його дії

14) похідні твори; 

15) збірники творів, збірники  обробок фольклору, енциклопедії  та антології, збірники звичайних  даних, інші складені твори  за умови, що вони є результатом  творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини;

16) тексти перекладів  для дублювання, озвучення, субтитрування  українською та іншими мовами  іноземних аудіовізуальних творів;

17) інші твори. 

Охороні підлягають як оприлюднені, так і не оприлюднені твори. Це законодавче визначення є дуже важливим, оскільки згідно з ним навіть твір, який, окрім автора, ніхто не чув і не бачив, незалежно від цього факту існує та автоматично охороняється авторським правом Виникає питання: як же тоді визначити початок існування твору ? Відповідь криється власне у понятті твору. Закон не дає визначення цього терміну. Та серед численних його тлумачень, найбільш універсальним і найширшим є визначення, сфорлульоване В.Серебровським: “твір – це сукупність ідей, думок і образів, які набули вираження в результаті творчої діяльності автора у доступній для сприйняття людськими почуттями конкретній формі, що передбачає можливість відтворення” [28 , 32]. Тож твором потрібно вважати результат творчої діяльності автора, що набув об’єктивної форми вираження.

Твір починає існувати й охоронятися з моменту його вираження в об’єктивній формі 

Об’єктивна форма  вираження твору – це своєрідний початок його існування. Доки думки  й образи автора не проявилися зовні, а тільки існують як творчий задум, вони не можуть бути сприйняті іншими людьми, тож не підлягають правовій охороні. Для того, щоб результат творчої праці почав охоронятися авторським правом, він має бути втілений у якій-небудь об’єктивній формі.

Форма, в якій виражений  твір, може бути:

- письмовою (рукопис,  машинопис, нотний запис);

- усною (публічне виконання,  публічне виголошення);

- звуко- чи відеозапис (механічний, магнітний, цифровий, оптичний);

- зображення (малюнок,  ескіз, картина, кіно-, теле-, відео- або фотокадр);

- об’ємно-просторовою  (скульптура, модель,макет, споруда).

Авторське право охороняє лише форму вираження твору. Важливими  категоріями в наданні правової охорони авторським творам є форма  і зміст. У будь-якому творі розрізняють елементи форми та змісту, що є категоріями, які не можуть існувати один без одного. До елементів змісту належать: ідея, тема, сюжет, художні образи тощо. Натомість до елементів форми – мова, стилістичні звороти тощо.Зміст будь-якого твору завжди відображений у певній формі, через яку він подається. І якщо змістові елементи (ідея, сюжет, художні образи) в творах різних авторів можуть повторюватися, то форми, в яких вони подаються, завжди будуть оригінальними. Саме тому використання ідеї, сюжету та художнього образу в новій формі не є порушенням авторського права.

Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається  реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.

Проте, на сьогоднішній день актуальною проблемою залишається  доведення авторства на власний  твір, одним із шляхів вирішення  якої є зазначення знака охорони  авторського права на творі. Метою  його використання є сповіщення третіх осіб про свої авторські права. Довести факт неправомірного використання авторського твору, що був позначений знаком охорони авторського права, значно легше, а покарання для порушників буде суворішим.

Після приєднання України в складі Радянського Союзу в 1973 р. до Всесвітньої конвенції про авторське право на всіх виданнях, а згодом і на аудіовізуальних творах почали зазначати знак охорони авторського права, що складається з трьох елементів:

- латинської літери  “с”, обведеної колом – Ó;

- імені особи (найменування  власника), що володіє авторським  правом;

- року першої публікації  твору. 

До об’єктів авторського  права не належать твори, що не є  результатом творчої діяльності (технічний переклад, набір, копіювання тощо) та не можуть бути віднесені до сфери науки, літератури й мистецтва. Українське законодавство подає чіткий перелік категорій і об’єктів, які не підлягають авторській охороні. До них належать:

- твори, які стали  суспільним надбанням і термін  авторсько-правової охорони яких закінчився (крім немайнових прав);

- ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи,  способи, концепції, відкриття; 

- інші об’єкти, що  зазначені в законі як такі, що не охороняються авторським  правом:

а) повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації;

б) твори народної творчості (фольклор);

в) видані органами державної  влади у межах їх повноважень  офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;

г) державні символи України, державні нагороди; символи і знаки  органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій;

д) грошові знаки;

е) розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні  довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям  оригінальності і на які поширюється  право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Суб’єкти авторського права.

 

Суб’єкти авторського  права – особи, котрим належить суб’єктивне  авторське право на твір. Ними можуть бути як громадяни України, так й  іноземні громадяни чи особи без громадянства. Вік фізичної особи, що є суб’єктом авторського права, не випливає на охороноспроможність твору. Суб’єктивне авторське право на твір виникає внаслідок створення твору, успадкування чи передання авторських прав за договором. До основних суб’єктів авторського права належать:

- автори;

- співавтори;

- спадкоємці;

- правонаступники; 

- видавці. 

Представляти інтереси власників авторських прав можуть організації  колективного управління правами.

Автор — фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір

Співавторами є особи, спільною творчою працею яких створено твір.

Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить всім співавторам незалежно від  того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле або складається із частин, кожна з яких має самостійне значення.

Відносини між співавторами визначаються угодою, укладеною між ними.

Право опублікування  та іншого використання твору в цілому належить всім співавторам.

Майнові права авторів та інших  осіб, які мають виключне авторське  право, переходять у спадщину. Не переходять у спадщину особисті немайнові права  автора.

Одним з найбільш ефективних способів реалізації та захисту майнових прав авторів є колективне управління правами. Масове використання права не дає можливості їхнім власникам самостійно здійснювати контроль за їх розповсюдженням. Отож безперечною альтернативою є звернення до послуг спеціалізованих організацій колективного управління – установ, які управляють майновими правами суб’єктів авторського права та не мають на меті отримання прибутку. Метою діяльності цих організацій є захист майнових прав авторів, одержання винагороди за використання об’єктів інтелектуальної власності та розподіл її між авторами.

Брак досвіду в організації  ефективної системи управління авторськими  правами стримує розвиток цього  напряму: досі не розроблені чіткі механізми  отримання та розподілу авторської винагороди, не врегульовано методи проведення експертної оцінки. На актуальну проблему для працівників сфери масової інформації перетворюється вузька спеціалізація подібних організацій колективного управління правами. Пріоритетним є управління правами авторів аудіовізуальних творів, пісенних текстів і композиторів. Одночасно права журналістів і фотографів організації колективного управління, зазвичай, не захищають, аргументуючи це нібито відсутністю попиту на повторне використання матеріалів ЗМІ. Тож для створення не лише функціональної, але й ефективної системи колективного управління правами необхідно вивчати та використовувати досвід зарубіжних країн, в яких організації колективного управління успішно працюють вже не один десяток років.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Суб’єктивне авторське право, його зміст і межі.

 

Відповідно до закону авторові належать особисті немайнові і майнові права, що виникають у зв'язку зі створенням і використанням будь-якого твору науки, літератури чи мистецтва. Для виникнення і здійснення авторських прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використати знак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі — ©, імені особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору.

    Особа, яка має авторське право або будь-яку виключну правомочність на твір, може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах протягом строку охорони авторського права. Державній реєстрації можуть бути піддані свідчення про авторство на обнародуваний чи необнародуваний твір, факт і дата опублікування твору та договори, які зачіпають права автора на твір.

    Державну реєстрацію здійснює Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності у встановленому порядку1. Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво. При виникненні спору державна реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.

    Особисті (немайнові) права автора — це право авторства, право на авторське ім'я, право на недоторканність твору і право на обнародування твору.

    Право авторства полягає в тому, що тільки справжній творець має право називати себе автором твору, а всі інші особи, що використовують твір, зобов'язані зазначати ім'я його автора. Право авторства закріплює факт створення даного твору конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як твору, так і особи автора.

    Зазначення імені автора при використанні твору обов'язкове в усіх випадках, за одним винятком: якщо твір образотворчого мистецтва або фотографічний твір використовується у промисловості. У цьому разі ім'я автора не згадується з чисто технічних причин.

    Право на авторське ім'я дає авторові змогу випустити свій твір за власнім ім'ям, умовним (псевдонімом) або взагалі без зазначення імені (анонімно).

    Здебільшого автор публікує свої твори під власним ім'ям, тобто зазначає своє прізвище та ініціали. Поряд з цим ст. 13 Закону про авторське право надає авторові право випускати у світ твір під псевдонімом або анонімно.

   Право на вибір  способу зазначення імені, а  також на розкриття псевдоніма  або аноніма є особистим правом  автора. Лише у разі коли автор  у своєму творі порушив чиїсь  права (наприклад, образив когось), на вимогу слідчих органів або суду видавництво, редакція газети чи театр, яким відоме справжнє ім'я автора, можуть розкрити його псевдонім чи анонім.

    Право на недоторканність твору визначається як право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора. Це означає, що при виданні, публічному виконанні або будь-якому іншому використанні твору забороняється без дозволу автора та його правонаступників вносити будь-які зміни як до самого твору, так і до його назви та позначення імені автора. Не допускається також без дозволу автора супроводжувати видаваний твір ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями, будь-якими іншими поясненнями, доповнювати або скорочувати твір. За чинними раніше в Україні типовими видавничими договорами малюнок і навіть колір обкладинки можна було зробити лише за згодою автора.

    Крім того, закон (п. 4 ст. 13) надає авторові право протидіяти будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора. Зазначимо, що право на недоторканність твору є особистим немайновим правом, але відповідно до ст. 25 Закону про авторське право спадкоємці також наділяються цим правом. Відповідно до ст. 26 згадуваного закону особи, які використовують твори, що стали суспільним надбанням, зобов'язані також додержуватися вимог недоторканності твору, викладених у п. 4 ст. 13.

    Контроль за додержанням вимог щодо недоторканності твору здійснює Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності.

    Право автора на недоторканність полягає і в тому, що переклад твору іншою мовою з метою випуску у світ допускається лише за згодою автора або його правонаступників і на підставі договору. Переклад може здійснюватися лише за умови збереження цілісності та змісту твору.

    Право на обнародування твору. За Законом про авторське право обнародування твору — це дія, що робить твір доступним для публіки, якими б засобами це не досягалося.

    Зазначене право є істотним особистим немайновим правом. Його ще називають правом випуску твору у світ. Відповідно до закону твір вважається випущеним у світ (опублікованим, обнародуваним), якщо він виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню або будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб.