Поняття авторського права та сфери його дії

Оскільки авторське право є складовою частиною цивільного права, найвищу юридичну чинність серед нормативно-правових актів якого має Цивільний кодекс України, останній широко застосовується в регулюванні авторських відносин.

Від здобуття незалежності Україна тривалий час послуговувалася нормами радянського Цивільного кодексу, що був прийнятий ще в 1963 р. Однак унаслідок невідповідності цього документа новим суспільним умовам, у 1994 р. спеціальним законом були вилучені статті 473-513, тобто фактично всі статті, що регулювали авторські правовідносини [12 , 687] . Необхідність цих дій очевидна – такі статті, як 498 та 499 ЦК УРСР, відповідно до яких держава мала право на примусовий викуп авторського права чи проголошення твору надбанням держави; ст. 496 , у якій зазначено, що юридичні особи наділені безстроковим авторським правом, є для сучасного авторського права абсолютно неприйнятними.

Водночас, повна відсутність  інституту авторського права  мала й свої негативні наслідки. Вітчизняний ринок інтелектуальної  власності розвивався надзвичайно повільно, а забезпечення належного рівня охорони авторських прав на практиці виявилося неможливим за відсутності основного нормативного документа - Цивільного кодексу. Адже в єдиній ст.472, що залишилася від старого Цивільного кодексу УРСР, ішлося тільки про можливість регулювання авторсько-правових відносин, які виникають під час створення та використання об’єкта авторського права Законом України “Про авторське право і суміжні права” й іншими законодавчими актами України.

Прийняття нової редакції книги ІV Цивільного кодексу, щодо регулювання інтелектуальної власності, розтягнулося на сім років. Відповідний законопроект, поданий на розгляд Верховної Ради України ще в грудні 1996 р., змінювався та доповнювався десятки разів і лише в січні 2004 р. набув чинності оновлений текст Цивільного кодексу України. Певною мірою це пояснюється тяжкою економічною ситуацією в країні, законодавчою нестабільністю, ненормальною ситуацією, що склалася за останні роки навколо законодавства про інтелектуальну власність. Як відомо, чим частіше змінюються закони, тим рідше вони виконуються, та тим “комфортніше” почувають себе пірати в хаосі чергової перебудови.

Нова книга Цивільного кодексу України, що має назву  “Право інтелектуальної власності”, складається з 12 розділів, з-поміж яких лише 2 присвячені проблемам авторського права.

Істотним недоліком  нового Цивільного кодексу України  є, фактично, дублювання в ньому норм, закріплених у Законі України  “Про авторське право і суміжні  права”, нерідко з використанням  зовсім інших формулювань. Так, у ст.433 подано детальний перелік об’єктів авторського права, до яких згідно зі згаданим Законом належить дизайн. Це ставить під загрозу авторську охорону дизайну друкованого видання.

Варто брати до уваги, що правові норми, безперечно, будуть змінюватись як за обсягом, так і за складом, відповідно до нових угод Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) та Європейських директив. Кожні нові зміни вимагатимуть внесення нових доповнень і до тексту Цивільного кодексу України. Та попри це, Кодекс і закони неодмінно будуть відрізнятися один від одного. Тож логічнішим було б закріплення в Цивільному кодексі України лише основних положень, перевірених часом, вітчизняною та зарубіжною практикою, зокрема й на міжнародному рівні.

Принципово новим є  положення, за яким майнові права  інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, що створив цей об’єкт, і юридичній  або фізичній особі , де чи в якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором (п.2 ст.429 ЦК України). Ця новела суперечить визначенню прав на службовий твір у Законі України “Про авторське право і суміжні права”, в якому виключні майнові права належать роботодавцеві, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) і (або) цивільно-правовим договором між автором та роботодавцем.

Цивільний кодекс України  намагається відродити “право на недоторканність”, що існувало за часі Радянського Союзу. Для прикладу, “автор має право протидіяти супроводженню твору без його згоди ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями, тощо” (п.1 ст.439 ЦК України). Очевидно, що цей пункт не може реально діяти на практиці і буде масово ігноруватись особливо при використанні в цифрових мережах, продуктах мультимедіа та ін. Адже сам “цифровий формат” передбачає, що твір на екрані монітору буде виглядати інакше, ніж на сторінках книги чи журналу. До того ж подання твору кожного разу буде додатково модифікуватися програмним забезпеченням, яке використовується, шрифтами, що підтримують програму, тощо.

Пункт 2 ст. 439 ЦК України  передбачає, що в разі смерті автора та відсутності спадкоємців недоторканність  твору охороняється заінтересованими особами. Однак, хто ці особи –  не пояснено, що створює розбіжності  в трактуванні.

Незаконним стає і  перегляд будь-якого твору на екрані комп’ютера, оскільки при цьому  неминуче відбувається “доповнення” твору іншими елементами на моніторі (приміром, курсором “мишки”).

Аналіз тексту нового Цивільного кодексу України дає  підстави говорити про те, що основні юридичні невідповідності є, переважно, понятійними чи термінологічними. Законодавство у сфері авторського права, як неодноразово оголошували спеціалісти, визначено положеннями міжнародних угод. Цим зумовлюється необхідність використання лише загальновизнаної термінології. Натомість, неузгодженість з положеннями міжнародних договорів неминуче призведе до послаблення охорони творів українських правовласників за кордоном.

Однією з основних умов успішного функціонування системи інтелектуальної власності є забезпечення захисту прав авторів. Отож важливу роль у цьому відіграють поява в 2001 р. нового Кримінального кодексу України та подальші його редакції та зміни, зокрема від 22 травня 2003 р. та 9 лютого 2006 р.

На відміну від попереднього Кримінального кодексу, який практично не торкався захисту прав авторів , у новому охорона інтелектуальної власності здобула істотну підтримку. Так, у старій редакції існувала тільки одна ст.136 КК України 1960 р. щодо порушень прав на всі об’єкти інтелектуальної власності. Вона поєднувала винахідницькі та авторські права, а до об’єктів охорони за нею належали, поряд з літературними та художніми творами, промислові зразки і сорти рослин. Такий підхід фактично унеможливлював захист авторських прав у порядку кримінального судочинства. Натомість, новий Кримінальний кодекс України виправив цю прикру помилку, виділивши порушення у сфері саме авторського права та суміжних прав у окрему ст.176 КК України. В ній чітко визначене коло об’єктів авторського права і суміжних прав, у разі незаконного відтворення, тиражування та розповсюдження котрих настає кримінальна відповідальність. Подано найширше визначення “порушення авторського права і суміжних прав”, яке охоплює якщо й не всі, то, принаймні, більшість з можливих випадків порушення авторського права та суміжних прав [27 , 3 ]. Зміни, внесені до Кримінального кодексу України у травні 2003 р. та лютому 2006 р., встановлюють суворіші санкції, що можуть бути застосовані до порушників чинного законодавства у сфері авторського права та суміжних прав.

Загалом прийняття нового Кримінального кодексу України  можна розглядати як політично важливий крок у напрямі європейської інтеграції та створення в Україні якісного законодавства, що регулює значну частину  правовідносин у сфері захисту об’єктів інтелектуальної власності.

Проголошений Україною курс на інтеграцію з ЄС ставить  цілу низку проблем у сфері  авторського права та суміжних прав. Для їх вирішення Україна повинна  виконати дуже суворі вимоги, закріплені в офіційних документах ЄС: мати дієздатну національну систему охорони авторського права та суміжних прав у межах спільного ринку ЄС , дотримуватися правил і принципів регулювання, встановлених ЄС, тощо.

Аналіз сучасної ситуації в цій галузі дає підстави для  висновку про те, що основний напрям взаємодії України з ЄС протягом останніх років був зосереджений на виконанні Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами, що містить зобов’язання України щодо забезпечення рівня охорони прав на всі об’єкти інтелектуальної власності, аналогічного тому, що існує в ЄС.

У межах виконання  цих зобов’язань першим етапом стало  приєднання України до шести багатосторонніх  конвенцій про право на інтелектуальну власність, які сьогодні є складовою частиною національного законодавства, що регулює порядок захисту й реалізації авторського та суміжних прав.

Як правонаступник Радянського  Союзу, наша держава підтвердила  участь у Всесвітній конвенції про  авторське право, взявши на себе зобов’язання охороняти в Україні твори зарубіжних авторів, починаючи з травня 1973 р., – від часу приєднання СРСР до цієї Конвенції. У травні 1995 р. Україна приєдналася до Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів, яка є найавторитетнішим міжнародним документом у сфері охорони авторського права. У червні 1999 р. Україна стала учасницею Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм. Найпродуктивнішим у контексті гармонізації українського законодавства у сфері інтелектуальної власності з нормами ЄС став 2001 р., коли Верховна Рада України прийняла закони: “Про приєднання України до Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення”, “Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право”, “Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми” (див.табл.1.1)

 

Табл.1.1. Міжнародні конвенції та договори, участь у них України

Міжнародні  конвенції та договори з питань охорони  авторського права й суміжних прав

 

Назва	Прийнято, переглянуто, внесено зміни	Участь України
Бернська конвенція  про охорону літературних та художніх творів         Всесвітня конвенція  про авторське право   Римська конвенція про  охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення   Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної  власності (ВОІВ)     Женевська конвенція  про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм     Договір ВОІВ про авторське  право    Договір ВОІВ про фонограми	1886 р.; доповнення: 1896 р., 1914 р.; перегляд: 1908 р., 1928 р., 1948 р., 1967 р., 1971 р.; “паризький акт” – 1979 р.   1952 р.; редакція – 1971р. (Париж)    1961 р.        1967 р.; зміни – 1979 р.        1971 р.          1996 р.    1996 р.	з 25 жовтня 1995 р.           з 27 травня 1973 р.; підтверджена в грудні 1993 р. з 12 червня 2002 р.       з 26 квітня 1970 р.       з 18 лютого 2000 р.         з 6 березня 2002 р.   з 20 травня 2002 р.

 

Значення міжнародних  документів для розвитку ефективної системи авторського права в  Україні важко переоцінити, а  участь у них нашої держави  сприятиме підвищенню авторитету в  світовому співтоваристві. Водночас, необхідно наголосити, що в умовах стрімкого розвитку інформаційного суспільства, появи нових засобів передання інформації та форм засобів масової інформації, деякі положення цих міжнародних “постулатів” виявилися частково застарілими.

 

 

 

 

 

 

2. Об’єкти авторського права та його ознаки. Обсяг правової охорони об’єкта авторського права.

 

Авторське право поширюється  на твори науки, літератури та мистецтва, що є результатом творчої діяльності, завершені й незавершені, оприлюднені  та не оприлюднені, незалежно від їхнього призначення, жанру, обсягу і мети. Також авторським правом охороняються передачі організацій мовлення, що розміщені на території України та здійснюють мовлення за допомогою передавачів, розташованих на цій території.

Тож до об’єктів авторського права належать усі твори, що мають названі ознаки. Законодавство подає приблизний перелік цих творів, та оскільки життя не стоїть на місці, з’являються нові види творів також, цей перелік не є вичерпним. До основних об’єктів авторського права належать:

1) літературні письмові  твори белетристичного, публіцистичного,  наукового, технічного або іншого  характеру (книги, брошури, статті  тощо);

2) виступи, лекції, промови,  проповіді та інші усні твори; 

3) комп’ютерні програми;

4) бази даних; 

5) музичні твори з текстом і без тексту;

6) драматичні, музично-драматичні  твори, пантоміми, хореографічні  та інші твори, створені для  сценічного показу, та їх постановки;

7) аудіовізуальні твори; 

8) твори образотворчого  мистецтва; 

9) твори архітектури,  містобудування і садово-паркового мистецтва;

10) фотографічні твори,  у тому числі твори, виконані  способами, подібними до фотографії;

11) твори ужиткового  мистецтва, у тому числі твори  декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього  скла, ювелірні вироби тощо;

12) ілюстрації, карти,  плани, креслення, ескізи, пластичні  твори, що стосуються географії,  геології, топографії, техніки, архітектури  та інших сфер діяльності;

13) сценічні обробки  творів, зазначених у пункті 1 цієї  частини, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;