Поняття авторського права та сфери його дії

План.

Вступ.

1. Поняття авторського права та сфери його дії.
2. Об’єкти авторського права та його ознаки. Обсяг правової охорони об’єкта авторського права.
3. Суб’єкти авторського права.
4. Суб’єктивне авторське право, його зміст і межі.
5. Договори на створення і використання об’єктів інтелектуальної власності.

Висновки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Зміна функцій знання та культури в цивілізації кінця  ХХ століття призвела до різкого збільшення обсягів використання результатів  інтелектуальної діяльності. Набутки  людського розуму стали об’єктами економічного обігу. Економічної цінності набула й інформація, що є основним виробничим продуктом засобів масової інформації. Нині тиражування матеріальних носіїв – об’єктів авторського права – сформувалося в потужну індустріальну галузь, яка містить підгалузеві структури: книговидання, друк періодичної продукції, тиражування кінофільмів, аудіо- та відео матеріалів.

На цьому тлі особливо актуально постало питання правомірності  використання цих творів - об’єктів авторського права та визначення обсягу прав на них. Вирішення таких завдань здатна забезпечити лише держава. Поза як авторське право у своїй основі є юридичним проявом усвідомлення державою важливості охорони культури як гаранту розвитку суспільства. Підтримка і захист творчості, охорона результатів інтелектуальної діяльності безпосередньо пов’язані із захистом свободи слова та прав людини.

Сучасна Україна будує  незалежну правову державу, засновану  на системі ринкових економічних  відносин. Незалежність, як складне  суспільне явище, серед інших необхідних умов, передбачає постійний розвиток інтелектуального потенціалу держави. Без переходу до загальноприйнятих правових засобів забезпечення прав створювачів об'єктів права інтелектуальної власності неможливі вихід на ринки сучасних технологій та участь у міжнародних інтелектуальних проектах. Гарантування прав кожної окремої особи щодо створених нею результатів є необхідною умовою інтеграції України до системи світових досягнень, участі у міжнародному розподілі праці, торгівлі тощо.

Невід'ємною частиною становлення в Україні цивілізованих відносин у всіх сферах суспільного життя є становлення і всебічний розвиток нормативно-правової бази, зокрема інститутів права інтелектуальної власності.

Нормативна база правового  регулювання у сфері права інтелектуальної власності потребує значного розвитку і вдосконалення, бо містить прогалини з питань визначення правового статусу авторів об'єктів права інтелектуальної власності. Правові рішення у вказаній сфері регулювання часто характеризуються застосуванням неапробованих правових моделей. У той же час має місце недостатнє сприймання досвіду інших країн: юридичні конструкції і методи правового регулювання, ефективність застосування яких доказано практикою, часто не знаходять відбиття в українському законодавстві. Перелічені недоліки істотно знижують ефективність правової регламентації відносин, пов'язаних зі створенням та використанням творів, що в кінцевому підсумку негативно впливає на правовий статус авторів і в цілому на ситуацію у сфері інтелектуальної діяльності.

Переліченими вище обставинами  зумовлюється вибір теми курсової роботи для дослідження, її актуальність і  практичне значення.

Об'єктом дослідження  виступають суспільні відносини, що складаються при створенні і  використанні творів як об'єктів права інтелектуальної власності. Предметом дослідження є законодавство України, включаючи її міжнародні договори, яке регулює правовідносини в сфері права інтелектуальної власності, а також зарубіжні джерела права у даній галузі правового регулювання.

Метою дослідження є  висвітлення особливостей правової регламентації відносин, що виникають  у процесі створення і використання об'єктів права інтелектуальної  власності.

Основні положення і  висновки, подані в роботі, грунтуються  на аналізі чинного законодавства у сфері права інтелектуальної власності, особливостях його застосування, досягненнях цивільно-правової науки.

 

 

 

1. Поняття авторського права та сфери його дії.

 

Історію законодавства  про авторське право в світовій практиці протягом трьох останніх століть можна розглядати як пошук розумного балансу інтересів, своєрідного “соціального контракту” між автором і суспільством; як безперервну низку спроб “збалансувати” потреби суспільства у вільному потоці ідей і знань із зацікавленістю автора у справедливій винагороді за творчу працю. Принаймні, саме на такій основі відбувався переклад на юридичну мову соціально-політичних і економічних вимог.

Законодавство України  про інтелектуальну власність надзвичайно  молоде, його становлення відбувається паралельно зі встановленням державності та формуванням правової держави. Перехід України до приватної власності й ринкової економіки зумовив необхідність реформування в цьому ж напрямі правової бази тих суспільних відносин, які пов’язані з охороною та використанням результатів інтелектуальної діяльності. Радянське законодавство характеризувалося багатьма негативними моментами.

Насамперед, в Україні (як і всьому колишньому Радянському  Союзі) законодавством не забезпечувався належний рівень правової охорони як авторів, так і тих осіб, які здобували права на використання творчих досягнень.Термін охорони авторських прав на твори науки, літератури та мистецтва становив лише 25 років після смерті автора; права виконавців та інших власників суміжних прав законом взагалі не охоронялися.

Інша характерна риса радянського законодавства у  сфері охорони інтелектуальної  власності – широке втручання  держави у взаємини авторів і  користувачів творів. Державою були розроблені типові авторські договори, що чітко  регламентували ставки авторської винагороди та мали для сторін таких договорів нормативний характер.

На розвиткові авторського  права України радянського періоду  позначилися принципи соціалістичної ідеології, що найбільше проявлялися  в закріпленій законом можливості широкого використання творчих досягнень в інтересах держави та суспільства. Авторське законодавство дозволяло викуп суб’єктивних прав на твори у власників таких прав і передбачало можливість видання примусових дозволів на їх використання. Вже опубліковані твори могли надалі вільно використовуватися у кіно, на радіо й телебаченні, у газетах та ін. Діяв украй неефективний механізм захисту порушених прав. Передбачені законодавством санкції, що й так були дуже незначними, на практиці реалізовувалися з великими труднощами через складність і тривалість судової процедури, відсутність зацікавленості адвокатів у у веденні таких справ тощо. Як наслідок, попри масовий характер порушень авторських прав, кількість судових справ цієї категорії залишалася незначною.

Реформа законодавства у сфері охорони інтелектуальної власності почалася ще в період існування Радянського Союзу. Однак, з його розпадом ця справа в межах єдиної союзної держави виявилася незавершеною. Більшість створених союзних законів навіть не встигли набрати чинності, що, безумовно, на якийсь час загальмувало процес реформування системи авторського права. Стрімкий розвиток інформаційних технологій, що припав на період становлення незалежності нашої держави, змусив переглянути усталені авторсько-правові категорії та оновити чинне законодавство.

Нині законодавча база, що стосується авторського права  в Україні практично сформована. Це не розрізнена сукупність чинних нормативних  актів, а достатньо цілісна система. Ієрархія законодавчої бази формується на основі правової сили певних нормативних актів. Нормативні акти нижчого рангу співголосні та не суперечать актам вищого рангу, що мають більшу юридичну силу.

Розглянемо систему  нормативних актів з авторського  права в Україні, до яких належать:

- Конституція України; 

- міжнародні угоди;

- закони України : а)  спеціальні, б) інші закони;

- Цивільний та Кримінальний  кодекси України; 

- підзаконні акти (Президента, Кабінету Міністрів України, міністерств  і відомств).

Основний Закон є  найважливішим джерелом українського авторського права та має найвищу юридичну цінність. Усі закони й інші нормативно-правові акти ґрунтуються на положеннях Конституції України та повинні відповідати їй. Конституція України гарантує однакові права всім громадянам. Стосовно сфери інтелектуальної творчої діяльності в Основному Законі йдеться : про свободу літературної, художньої та наукової творчості, право володіти, користуватися й розпоряджатися результатами своє творчої діяльності; право на захист інтелектуальної власності, авторських прав громадян, моральних і матеріальних інтересів, які виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин “має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності” та ніхто не може використовувати чи розповсюджувати ці твори без згоди автора, якщо інше не встановлене законом (статті 41 і 54 Конституції України).

Конституція України  є не тільки базою для авторського  права, але й чинним законом, стрижневою частиною системи нормативних актів. Норми Конституції України є  нормами прямої дії, безпосередньо ними потрібно керуватися в тих випадках, коли норми галузевого законодавства суперечать Основному Закону (п.1 ст.8 розд.15 Конституції України). Значення Конституції як основного джерела авторського права, полягає також у тому, що вона є основою для появи інших законодавчих і нормативних актів. У ній сформовані загальні принципи, що набувають розвитку та деталізації в галузевих законах.

Незважаючи на важливість конституційних норм, більшість з  них діють повною мірою лише через  інші правові норми та в поєднанні з ними визначають поведінку учасників інформаційних відносин. Отож з’являється така ієрархічна сходинка, котру посідають інші, найвищі за юридичною силою після Конституції України, нормативні документи – закони України.

До нормативно-правових актів українського законодавства, що регулюють авторські правовідносини, належать закони України: “Про авторське право і суміжні права”, “Основи законодавства про культуру”, “Про інформацію”, “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, “Про інформаційні агентства”, “Про кінематографію”, “Про телебачення і радіомовлення”, “Про власність”, “Про видавничу справу”, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за порушення прав на об’єкти права інтелектуальної власності” та ін.

Першу редакцію Закону України“Про  авторське право і суміжні  права” було прийнято в грудні 1993 р. Та проголошений Україною курс на інтеграцію в ЄС вимагав внесення певних змін до законодавства та його гармонізації з нормами ЄС. Це зумовило появу нової редакції Закону в травні 2003 р.

Сьогодні – це один з основних законів, які регулюють  діяльність в контексті дотримання авторських прав. У разі виникнення темпоральних та ієрархічних колізій  між нормами різних законів, пріоритет належатиме цьому Закону, оскільки при цьому треба діяти за принципом specialia genegalibus derogant (спеціальний закон має перевагу перед загальним).

За змістом і трактуванням юридичних норм Закон максимально  наближений до найавторитетнішої міжнародної угоди – Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів. Однак, характерною рисою українського Закону є його ринкова спрямованість. Він значно розширює права учасників авторсько-правових відносин і дає можливість вільно розпоряджатися правами, що їм належать. І якщо в цьому аспекті порівнювати Бернську конвенцію та Закон України “Про авторське право і суміжні права”, необхідно визнати, що останній значно випередив Конвенцію, акцентуючи увагу на так званих “вторинних” , тобто майнових, правах. Справді, в межах національних систем і в міжнародних конвенціях, відповідно до традицій континентального (європейського) права, особливе значення надається володінню автором первинними правами. Та не менш важливим є регулювання відносин, які виникають у зв’язку зі створенням і подальшим використанням твору, тобто на етапі, пов’язаному з економічною реалізацією автором отриманих у межах Закону широкомасштабних прав. Бернська конвенція більшу увагу приділяє моральним правам автора, й тільки у ст.6 наявне побіжне згадування майнових прав. Реальність сьогодення поставила матеріальні права, що є джерелом прибутку для автора, на перше місце. Тож неабиякою заслугою українського законодавства є орієнтація на економічний характер відносин.

Позитивним фактом є доповнення названого Закону новими термінами та їх визначеннями. Зокрема, з’явилися визначення таких термінів, як : фонограма, відеограма, контрафактний примірник твору, організація ефірного та кабельного мовлення. Ці уточнення сприятимуть однозначному тлумаченню понять, які використовуються в авторському праві.

Загалом, проведений аналіз дає підстави говорити про перевагу позитивних нововведень та їхній  вагомий внесок у національну  систему авторських та суміжних прав, який був зроблений прийняттям цього Закону. Безумовно, він потребує подальшого вдосконалення. Та його наближення до норм європейського права, що є важливим інструментом забезпечення інтеграційних процесів у Європі, відкриває Україні шлях до Європейського Співтовариства.