Поняття і зміст договору страхування

З метою розвитку та захисту національного страхового ринку чинне законодавство визначає, що страховою діяльністю в Україні можуть займатися виключно страховики-резиденти. Водночас згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» від 7 липня 2005 р. до страхового ринку України допущені зареєстровані уповноваженим органом (нині Державною комісією регулювання ринків фінансових послуг України) постійні представництва у формі філій іноземних страхових компаній, які також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Однак цей закон набирає чинності лише через 5 років після вступу України до Світової організації торгівлі.

Законодавством встановлені  також спеціальні вимоги щодо розміру  статутного капіталу страховиків. Зокрема, ст. 30 Закону України «Про страхування» передбачено, що мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя (майнове страхування і страхування відповідальності), встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, — 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України. Статутний фонд має бути сплачений виключно в грошовій формі. Дозволяється формування статутного фонду страховика цінними паперами, які випускаються державою, за їх номінальною вартістю, але не більше ніж 25 % загального розміру статутного фонду. Заборонено використовувати для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи⁸.

Згідно зі ст. 91 ЦК України  за всіма юридичними особами визнається загальна правоздатність, яка може обмежуватися тільки в судовому порядку. Наразі за ст. 2 Закону України «Про страхування» предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Страхові компанії, які отримали ліцензію на страхування життя, мають також право надавати кредити тим страхувальникам, з якими вони уклали договори страхування. Нарешті страховики, як і будь-яка інша юридична особа, вправі здійснювати правочини, спрямовані на господарське забезпечення їх діяльності⁹.

Для більш повної реалізації своїх можливостей страховики за договором між собою можуть створювати об'єднання у формі спілок, асоціацій. Метою створення таких об'єднань є координація діяльності, представництво та захист спільних майнових інтересів, здійснення спільних програм. Однак займатися страховою діяльністю об'єднанням заборонено. Асоціації та спілки діють на підставі установчого договору та статуту і набувають прав юридичної особи після їх державної реєстрації. При цьому члени асоціацій (спілок) зберігають свою самостійність і права юридичних осіб. До таких об'єднань належать Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ), Авіаційне страхове бюро (Повітряний кодекс України, частини 2, 3 ст. 103) та Морське страхове бюро (Кодекс торговельного мореплавства, частини 3, 4^:т. 242).

Закон дозволяє також  громадянам та юридичним особам створювати товариства взаємного страхування захисту своїх майнових інтересів. Членство в таких товариствах набувається через страхове правовідношення, тому початок членства збігається з початком дії договору страхування.

Відповідно до чинного  законодавства страховики можуть реалізовувати свої послуги через посередників: страхових агентів і брокерів. Діяльності страхових посередників на страховому ринку України регламентується Законом України «Про страхування» (ст. 15) та Положенням про порядок провадження діяльності страховими посередниками, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 р.

Відповідно до цього  Закону страховими агентами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, що діють на ринку страхових послуг від імені та за дорученням страховика. Через них страховик може укладати договори страхування, отримувати страхові платежі. На агентів покладаються функції рекламування страхових послуг і консультування страхувальників з різних питань. За свою діяльність вони отримують комісійну винагороду у розмірах, передбачених умовами агентської угоди (договору доручення) зі страховиком.

Страховий брокер — це фізична чи юридична особа, зареєстрована у встановленому порядку як суб'єкт підприємницької діяльності та здійснює посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі брокерської угоди (договору комісії) з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник. Страхові брокери — громадяни, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, не мають права отримувати та перераховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування.

Страхувальниками можуть бути фізичні та юридичні особи, що уклали договір страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України і вносять страхові платежі. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи на території України користуються правом на страховий захист нарівні з громадянами і юридичними особами України.

Результатом укладення  між страхувальником та страховиком  договору страхування є виникнення правовідношення, зміст якого включає  права та обов'язки обох сторін. Конкретний перелік прав та обов'язків визначається договором страхування, однак Законом України «Про страхування» в імперативному порядку передбачені ті обов'язки сторін, виконання яких є обов'язковим.

Згідно зі ст. 21 названого  Закону на страхувальника покладаються такі обов'язки:

1) своєчасно вносити  страхові платежі;

2) при укладанні договору  страхування надати інформацію  страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику;

3) повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, передбачений умовами страхування;

4) вживати заходів  щодо запобігання та зменшення  збитків, завданих унаслідок настання страхового випадку;

5) повідомити страховика  про інші діючі договори страхування  щодо об'єкта, який страхується.

Якщо страхувальник  не повідомив страховика про те, що об'єкт вже застрахований, новий  договір страхування є нікчемним (ст. 989 ЦК України). Наведений перелік  не є вичерпним, тому в договорі страхування можуть передбачатися й інші обов'язки страхувальника.

Права страхувальника поєднуються з відповідними обов'язками страховика, основними серед яких є:

1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

2) протягом двох робочих  днів, як тільки стане відомо  про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхового відшкодування;

3) у разі настання страхового випадку виплатити страхове відшкодування у передбачений договором строк. За несвоєчасну виплату страхової суми страховик несе майнову відповідальність шляхом сплати страхувальникові неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається угодою сторін;

4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору;

5) за заявою страхувальника в разі здійснення ним заходів, що зменшили страховий ризик, переукласти з ним договір страхування;

6) тримати в таємниці  відомості про страхувальника  та його майновий стан, за винятком випадків, передбачених законодавством України (ст. 988 ЦК України, ст. 20 Закону України «Про страхування»).

Певні обов'язки страховика випливають і з інших норм закону. Так, страховик зобов'язаний видати документ на підтвердження укладення договору страхування (страхове свідоцтво чи поліс), скласти страховий акт (аварійний сертифікат). За взаємною домовленістю сторін на страховика можуть бути покладені додаткові обов'язки.

Крім сторін, до учасників  договору страхування належать застраховані особи та вигодонабувачі.

Застрахована особа  — це фізична особа, про страхування  якої страхувальник укладає зі страховиком  договір особистого страхування, тобто особа, в житті якої може відбутися страховий випадок, безпосередньо пов'язаний з особистістю чи обставинами її життя. Це може бути неповнолітня особа — дитина (у разі страхування її батьками), недієздатний інвалід (у разі страхування його опікуном), чи працівник (у разі страхування працівника юридичною особою) тощо. За загальним правилом на укладення таких договорів особистого страхування потрібна згода самих застрахованих осіб, оскільки у визначених законодавством випадках вони можуть набувати прав і обов'язків страхувальника за договором.

Крім цього, страхувальники мають право укладати договори страхування на користь третіх осіб — вигодонабувачів (ст. З Закону України «Про страхування»). Якщо при особистому та майновому страхуванні ці особи конкретно зазначаються в договорі й страхувальник може замінювати їх до настання страхового випадку, то у разі страхування цивільної відповідальності такої можливості немає. У цьому випадку статусу вигодонабувача набувають ті особи, яким страхувальник завдасть майнової шкоди, а тому вказати їх попередньо в договорі неможливо. Як самі потерпілі особи, так і розмір завданої їм шкоди визначаються лише після настання страхового випадку.

 

ІІІ. Підстави звільнення страховика від страхових виплат

 

 

Обставинами, що звільняють страховика від відповідальності є (ст.26 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про страхування”):

1. Навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку (крім дій, пов'язаних з виконання цими особами громадянського обов'язку щодо захисту майна, здоров'я, життя, честі та гідності). Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України.
2. Вчинення страхувальником – громадянином або іншою особою, на користь якої укладено договір, умисного злочину, що призвів до страхового випадку.
3. Подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування.
4. Отримання страхувальником відповідного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні. За договором особистого страхування виплати страхових сум здійснюються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страхуванням, забезпеченням і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків.
5. Несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховиком перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.

Законодавчими актами або  умовами договору страхування можуть бути передбачені й інші підстави для відмови у виплаті страхових сум. Рішення про відмову у виплаті цих сум приймається страховиком та повідомляється страхувальнику у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Це рішення може бути оскаржене страхувальником у судовому порядку у терміни, встановлені законодавством України.

 

IV. Види договору страхування

 

Об’єктами страхування, відповідно до статті 4 закону України  “Про страхування”, можуть бути майнові  інтереси, що не суперечать законодавству  України¹⁰.

Залежно від об’єктів, страхування поділяється на :

Особисте – страхування майнових інтересів, пов’язаних із життям, здоров’ям  працездатністю та пенсійним забезпеченням  страхувальника або застрахованої  особи.

Майнове – страхування майнових інтересів, пов’язаних з володінням, користуванням і розпорядженням майном.

Відповідальності – пов’язане  з відшкодуванням заподіяної ним  шкоди особі або майну громадянина, а також шкоди, заподіяної юридичній  особі.

Також страхування може бути добровільним та обов’язковим.

Добровільне страхування – це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком (ст. 6 Закону України “Про страхування”)

Загальні умови і порядок  проведення добровільного страхування  визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно. Конкретні умови страхування визначаються при укладені договору страхування. Добровільне страхування не може бути обов’язковою передумовою при реалізації інших правовідносин, не пов’язаних зі страхуванням.

Види добровільного страхування, на які видається ліцензія, визначаються згідно з прийнятими страховиком правилами (умовами) страхування, зареєстрованими Уповноваженим органом.

Видами обов’язкового страхування  можуть бути:

1. Страхування життя
2. Страхування від нещасних випадків
3. Медичне страхування (безперервне страхування здоров’я)
4. Страхування здоров’я на випадок хвороби
5. Страхування залізничного транспорту
6. Страхування повітряного транспорту
7. Страхування водного транспорту
8. Страхування наземного транспорту
9. Страхування вантажів та багажу
10. Страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ
11. Страхування майна
12. Страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника)
13. Страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника)
14. Страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника)
15. Страхування відповідальності перед третіми особами (іншої ніж передбачена пунктами 12-14)
16. Страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за погашення кредиту)
17. Страхування інвестицій
18. Страхування фінансових ризиків
19. Страхування судових витрат
20. Страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій
21. Страхування медичних витрат
22. Інші види добровільного страхування