Поняття і зміст договору страхування

План

 

Вступ

 

І. Поняття і зміст договору страхування

 

ІІ. Права та обов’язки сторін за договором страхування

 

ІІІ. Підстави звільнення страховика від страхових виплат

 

IV. Види договору страхування

 

Висновки

 

Література

 

Вступ

 

Страхування – це одна з давніших категорій суспільних відносин. З’явившись в період розшарування первісно общинного ладу, воно поступово стало невід’ємним супутником суспільного виробництва.

Початковий зміст поняття  “страхування” пов’язаний зі словом “страх”¹. Власники майна, беручи участь у виробничих відносинах, відчували страх за своє майно, можливість знищення його в зв’язку з пожежами, стихійними лихами та іншими обставинами.

Ризиковий характер суспільного  виробництва – це головна причина  турботи кожного власника майна  та товаровиробника за своє матеріальне становище. Тому виникла ідея повернення матеріального збитку шляхом ділення його на частини між зацікавленими власниками майна. В іншому випаду це би було збитково.

У даній курсовій роботі розкривається питання страхування , його суті, дається широке визначення договору страхування тощо.

Текст роботи містить  в собі детальний опис видів та форм страхування з наведенням прикладів. Окремим пунктом виділене питання  поняття договору страхування, де дається  чітке визначення як самого договору, так и належних до нього термінів. Тут же наведений опис процедури укладання договору, правильності додержання його форми, а також наслідки порушення зобов’язань сторін по договору страхування та багато іншого.

Знайшло своє місце у  роботі й такі вагомі питання, як “Права та обов’язки сторін за договором страхування” і “Звільнення страховика від відповідальності”, де чітко розмежується поняття обов’язків страховика і страхувальника їх значущості та інших життєвих обставин, що впливають на виконання зобов’язань.

 

І. Поняття і зміст  договору страхування

 

Страхові правовідносини як різновид цивільно-правових відносин можуть виникати з різних юридичних

фактів. Одним із таких  фактів може бути договір страхування  — цивільно-правовий правочин, який укладається за взаємною згодою сторін. При цьому характерною рисою договірних стосунків є рівність сторін, їх юридична незалежність одна від одної. Крім цього, страхові правовідносини можуть виникати і внаслідок імперативної вказівки, передбаченої в законі чи підзаконному нормативному акті.

У такому разі йдеться  про обов'язкове страхування, основні  види якого визначаються у ст. 7 Закону України «Про страхування»².

Держава встановлює обов'язкове страхування тоді, коли потреба відшкодування  матеріального збитку чи надання іншої грошової допомоги торкається інтересів не лише конкретної потерпілої особи, а й суспільних інтересів загалом³. При цьому державне обов'язкове особисте страхування певних категорій осіб, умови праці яких пов'язані з підвищеним ризиком для їх життя чи здоров'я, замінено Законом України «Про страхування» (п. 10, розділ V) на безпосередню виплату компенсацій потерпілим з Державного бюджету України.

Як обов'язкове, так  і добровільне страхування оформляються договором (страховим полісом). Договір страхування, таким чином, виступає як документ, що підтверджує виникнення та існування страхових правовідносин. Згідно зі ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування — це письмова угода між страхувальником та страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми страхувальнику чи іншій особі, визначеній страхувальником, або на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору.

У договорі страхування  отримують належний вираз характеристики цивільно-правового договору як правового інституту і у зв'язку з цим договір страхування належить до категорії двосторонніх, оплатних та реальних договорів.

Правочин про страхування  укладається між страхувальником  та страховиком, у кожного з яких є взаємні права та обов'язки. Оплатність договору страхування означає, що страхувальник сплачує страховий платіж з розрахунку отримати в майбутньому страхову суму (страхове відшкодування). При цьому, якщо обов'язок страхувальника є безумовним, то обов'язок страховика здійснити страхову виплату виникає лише в разі настання страхового випадку. Виняток становлять лише накопичувальні види страхування життя особи, під час здійснення яких страховик зобов'язаний виплатити страхову суму за будь-яких умов — або в разі настання страхового випадку, або у разі закінчення дії договору страхування.

Відповідно до ст. 983 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про страхування» договір страхування є реальним, тобто набирає чинності не від моменту досягнення між сторонами згоди за всіма істотними умовами, а від моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором. Річ у тім, що визнання договору страхування консенсуальним припускає можливість виплати страховиком страхового відшкодування ще до сплати страхувальником першого страхового платежу, що, зрозуміло, є вкрай невигідним для страховика.

Відповідно до цивільного законодавства договір страхування  визнається укладеним лише в тому разі, коли між сторонами в належній формі було досягнуто згоди за всіма його істотними умовами, тобто такими, без яких він не може набрати чинності. Передусім істотною умовою договору страхування є визначення предмета договору.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником третім особам (страхування відповідальності). Крім цього, у договорі страхування мають бути визначені: страховий ризик (перелік страхових випадків), розмір страхової суми, розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору (статті 980, 982 ЦК України).

Під страховим ризиком  прийнято розуміти обумовлені в договорі події, шкідливий наслідок яких може потягти за собою зменшення чи втрату майнових інтересів страхувальника. Ці події характеризуються насамперед тим, що сторони договору можуть передбачити лише ймовірність, але ніяк не неминучість їх настання⁴, тому, приміром, у Франції договір страхування належить до категорії ризикових (алеаторних) договорів.

У свою чергу, страховий  випадок — це подія, передбачена  договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (вигодонабувачу).

Страхова сума в договорі страхування визначає граничний  розмір зобов'язань страховика щодо відшкодування збитків, зумовлених настанням страхового випадку. В особистому страхуванні страхова сума встановлюється за згодою сторін і обмежується лише фінансовими можливостями страхувальника щодо сплати страхових внесків. Договором страхування життя обов'язково передбачається також збільшення розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми (бонуси), "які визначаються страховиком один раз на рік за результатами отриманого інвестиційного доходу від розміщення коштів резервів зі страхування життя за вирахуванням витрат страховика на ведення справи у розмірі до 15 % отриманого інвестиційного доходу та обов'язкового відрахування в математичні резерви частки інвестиційного доходу, що відповідає розміру інвестиційного доходу, який застосовується для розрахунку страхового тарифу за цим договором страхування та у разі індексації розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат за офіційним індексом інфляції, відрахування в математичні резерви частки інвестиційного доходу, що відповідає такій індексації⁵. Під час здійснення майнового страхування страхова сума визначається страховою (дійсною) вартістю майна або її частиною.

Страхування відповідальності передбачає встановлення ліміту відповідальності страховика, в межах якого страховик  зобов'язаний провести виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування⁶. Визначити наперед розмір шкоди, яка може бути заподіяна страхувальником третім особам неможливо. Тому при укладенні договору страхування відповідальності еквівалентом страхової суми беруть середню ймовірну величину збитків, завданих, скажімо, джерелом підвищеної небезпеки за певний період на певній території.

Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) — це плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховикові згідно з договором страхування. Відповідно до ст. 982 ЦК України та ст. 16 Закону України «Про страхування» істотною умовою є також строки сплати страхового внеску. Розмір страхових внесків визначається відповідно до страхових тарифів.

Страховий тариф — це ставка страхового внеску з одиниці страхової суми чи об'єкта страхування. Розраховуються страхові тарифи актуарно (математично) на підставі відповідних статистичних даних про настання страхових випадків. Розмір страхових внесків може бути суттєво зменшений шляхом надання пільг. Так, наприклад, згідно зі ст. 8 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для заохочення безаварійної експлуатації транспортних засобів, при укладенні договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності більше ніж на півроку, страховики мають право застосовувати коефіцієнт страхових тарифів залежно від наявності чи відсутності страхових випадків з вини осіб, відповідальність яких застрахована, в період дії попередніх договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Отже, страховик вправі як зменшити розмір внесків, так і навпаки — збільшити його за наявності передбачених договором умов.

За бажанням сторін істотними можуть бути визнані й інші умови. До їх числа можна зарахувати: момент набрання договором страхування чинності, франшизу, пільги та знижки. Специфічною умовою, яка часто фігурує в договорах страхування, є франшиза. Франшиза — це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування (ст. 9 Закону України «Про страхування»). Ці збитки покриваються страхувальником самостійно за рахунок власних коштів. У договорі страхування франшиза встановлюється у твердому грошовому еквіваленті або в процентному відношенні до страхової суми.

Розрізняють умовну та безумовну  франшизу. Умовна франшиза передбачає звільнення страховика від обов'язку відшкодувати збитки, які не перевищують встановленої суми, і, навпаки, передбачає повне відшкодування збитків, розмір яких є більшим від суми франшизи. Встановлення в договорі безумовної франшизи означає, що зі страхового відшкодування завжди вираховується сума франшизи.

Страховики нерідко  заохочують страхувальників у встановленні франшизи шляхом надання пільг у сплаті страхових внесків.

 

ІІ. Права та обов’язки  сторін за договором страхування

 

Договір страхування  укладається між страховиком  та страхувальником. До кола учасників договору страхування належать і застраховані особи, вигодонабувачі та страхові посередники (страхові агенти і страхові брокери).

Страховик займає особливе місце у страховому правовідношенні, оскільки саме з його діями пов'язане  досягнення основної мети, заради якої виникає страхове правовідношення, — виплата страхової суми в розмірі та у випадках, передбачених договором.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про страхування» страховиками визнаються лише ті фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або  товариств з додатковою відповідальністю (з мінімальною кількістю учасників не менше ніж три особи). При цьому товариство має бути створене спеціально для здійснення страхової діяльності. Саме тому підприємства, установи та організації не можуть стати страховиками шляхом внесення змін до статутних документів за умови, що вони попередньо займалися іншим видом діяльності.

Нещодавно в Україні  почали створюватися кептивні страхові компанії. Кептив (англ. captive) — це акціонерна страхова компанія, яка обслуговує корпоративні страхові інтереси засновників, а також самостійно господарюючих суб'єктів, котрі входять до структури багатопрофільних концернів або великих фінансово-промислових груп. Діяльність кептиву безпосередньо пов'язана з комерційними банками, пенсійними та інвестиційними фондами, іншими фінансово-кредитними інститутами. Саме ці фінансові та банківські структури, як правило, є засновниками кептивних страхових компаній⁷.

Необхідною умовою виходу страхової компанії на страховий  ринок України є наявність ліцензії для проведення страхових операцій на території України. Порядок ліцензування страхової діяльності в Україні регулюється Ліцензійними умовами провадження страхової діяльності, затвердженими розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 р. № 40 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України від 15 вересня 2003 р. за № 805/8126. Від 17 вересня 1993 р. і до 15 грудня 1999 р. правом видачі ліцензій був наділений Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю. До 2003 р. повноваження Комітету виконувало Міністерство фінансів, у складі якого створений Департамент нагляду за страховою діяльністю. Нині нагляд за страховою діяльністю здійснює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України.