Особливості захисту авторських та суміжних прав

Якщо буде достатньо даних  про порушення авторського права  та суміжних прав, суд, господарський суд мають право ухвалити рішення про заборону випуску твору, фонограми, виконання постановки, передачі в ефір і по проводах, про припинення їх розповсюдження, про вилучення, конфіскацію всіх примірників твору або фонограми.

Господарські суди можуть ухвалити рішення про знищення або відчуження всіх примірників твору або фонограми, щодо яких встановлено, що вони були виготовлені або розповсюджені з порушенням виключних прав суб'єктів авторського права та суміжних прав. За рішенням суду знищеними можуть бути усі кліше, матриці, форми, оригінали, магнітні стрічки, фотонегативи та інші предмети, за допомогою яких відтворюються примірники твору, фонограми, програми мовлення, а також матеріали і обладнання, що використовуються для їх відтворення.

 

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 

Отже, в результаті вищепроведеного  дослідження, ми прийшли до наступних  висновків. По перше, порушення авторських та суміжних прав – це протиправні  дії, які посягають на виключні права  інтелектуальної власності суб’єктів  права ІВ. Види порушень можна класифікувати  за різними критеріями. Так, одним  із найпоширеніших є порушення взалежності  на вид правопосягання. У сфері  авторського права, якщо відбувається порушення особистих немайнових прав – це називають плагіатом. А  порушення майнових прав – контрафакцією. В даному контексті найпоширенішими  та найнебезпечнішими порушеннями  авторського та суміжних прав є піратство.

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДЛІ 3

СУЧАСНІ АСПЕКТИ  ЗАХИСТУ АВТОРСЬКИХ ТА СУМІЖНИХ ПРАВ В МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ:  МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД

 

Нормами права Конвенції пропонується включити в законодавство країн-учасниць єдині норми про кримінальну відповідальність за «кіберзлочинність», перелік яких включає:

- діяння, спрямовані проти комп'ютерної інформації (як предмета злочинного зазіхання) і які використовують її в якості унікального знаряддя здійснення злочину;

- діяння, предметом зазіхання яких є інші охоронювані законом блага, а інформація, комп'ютери тощо є лише одним із елементів об'єктивної сторони злочину, наприклад, знаряддям його здійснення, складовою способу здійснення чи приховання злочину [25,c.37].

Об'єктом кіберзлочинів, відповідно до Конвенції, є широкий спектр охоронюваних нормами права суспільних відносин, що виникають при здійсненні інформаційних процесів з приводу виробництва, збору, обробки, накопичування, збереження, пошуку, передачі, поширення і споживання комп'ютерної інформації без порушення права на інтелектуальну власність, а також в інших галузях, де використовуються комп'ютери, комп'ютерні системи і мережі.

Серед них, з огляду на підвищену суспільну  значимість, нормами права Конвенції  вирізняються правовідносини,  що виникають у сфері забезпечення конфіденційності, цілісності і доступності комп'ютерних даних та систем, законного використання комп'ютерів і комп'ютерної інформації (даних), авторського та суміжного прав на інтелектуальну власність.

Об'єктивна сторона кіберзлочинів характеризується виокремленням чотирьох груп суспільно небезпечних діянь, успішна протидія яким можлива тільки за широкого міжнародного співробітництва країн-членів, що підписали Конвенцію Ради Європи. Для вироблення відповідної політики безпеки та її гармонізації з досягнутим міжнародним досвідом (рис.1) пропонується для порівняльного аналізу і використання модель потенційних загроз комп'ютерним даним і системам, регламентованих за нормами права Конвенції Ради Європи про кіберзлочинність. Розглянемо запропоновану в моделі класифікацію і зміст чотирьох груп суспільно небезпечних злочинів.

1. Злочини проти конфіденційності, цілісності і доступності комп'ютерних даних та систем.

Протизаконний доступ - одержання доступу до комп'ютерної системи загалом або до будь-якої її частини без права на те, що може розглядатися як злочин, якщо це вчинено в обхід заходів безпеки і з наміром заволодіти комп'ютерними даними чи з іншим безчесним наміром (особливо плагіат), або щодо комп'ютерної системи, з'єднаної з іншою комп'ютерною системою.

Протизаконне перехоплення комп’ютерних даних, якщо його здійснено з використанням технічних засобів перехоплення без права на це і для непублічних передач комп'ютерних даних у комп'ютерну систему, з неї чи всередині такої системи, в т.ч. електромагнітні випромінювання комп'ютерної системи, що несуть такі комп'ютерні дані, а також якщо це вчинено в обхід заходів безпеки і з наміром заволодіти комп'ютерними даними чи іншим безчесним наміром (досить поширене на цей час через Internet порушення права інтелектуальної власності) щодо комп'ютерної системи, з'єднаної з іншою комп'ютерною системою [21,c.316].

Порушення цілісності даних - ушкодження, стирання, псування, зміна або блокування комп'ютерних даних без права на це, у тому числі винятково у випадках, які призвели до серйозних наслідків.

Втручання в роботу (функціонування) системи - створення без права на   це серйозних перешкод роботі комп'ютерної системи шляхом уведення, передачі, ушкодження, стирання, псування, зміни чи блокування комп'ютерних даних. Протиправне використання пристроїв: виробництво, продаж, придбання для використання, імпорт, оптовий продаж чи інші форми надання в користування: (1) пристроїв, у т.ч комп'ютерні програми, розроблені чи адаптовані, насамперед для цілей здійснення злочинів; (2) комп'ютерних паролів, кодів доступу  або  інших  подібних  даних,  за  допомогою  яких  може  бути  отриманий несанкціонований доступ до комп'ютерної системи загалом чи до будь-якої її частини, з наміром використовувати їх з метою здійснення злочинів;

володіння одним із предметів, що згадуються вище, з наміром використовувати його з метою здійснення злочинів .

2. Злочини, пов'язані з використанням комп'ютерів (рис. 1, друга колонка). Підробка з використанням комп’ютерів - уведення, зміна, стирання чи блокування комп'ютерних даних, що призводять до порушення автентичності даних з наміром, щоб вони розглядалися або використовувалися в юридичних цілях та начебто вони залишаються справжніми, незалежно від того, чи ці дані читаються безпосередньо, чи зрозумілі.

Шахрайство з використанням  комп'ютерів - позбавлення іншої особи його власності (у тому числі інтелектуальної власності) шляхом уведення, зміни, стирання чи приховання комп'ютерних даних або втручання у функціонування комп'ютера або системи з метою неправомірного одержання   економічної вигоди для себе чи для іншої особи [21,c.317].

3. Злочини, пов'язані з порушенням  авторських і суміжних прав (рис.1, третя колонка).

Порушення авторського права, передбаченого нормами внутрішнього державного законодавства, з урахуванням вимог Паризького акту від 24 липня 1971 р. до Бернської Конвенції про захист творів літератури і мистецтва, Угоди про пов'язані з торгівлею аспекти прав на інтелектуальну власність і Договори про авторське право Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), за винятком будь-яких моральних прав, наданих цими Конвенціями, коли такі дії навмисне відбуваються в комерційному масштабі і за допомогою комп'ютерної системи [20].

 

Порушення суміжних прав, пов’язаних з авторським правом:

• порушення, передбачені нормами внутрішньо державного законодавства, з урахуванням вимог Міжнародної конвенції про захист прав виконавців, виробників звукозаписів і радіомовних організацій (Римська конвенція);
• порушення угод щодо пов'язаних з торгівлею аспектів прав інтелектуальної власності і Договори ВОІВ про виконавців і звукозаписи, за винятком будь-яких наданих цими Конвенціями моральних прав, коли такі дії відбуваються навмисне в комерційному масштабі і за допомогою комп'ютерної системи.

Установлення  як обов'язкової ознаки більш важких наслідків (матеріального збитку, протиправного  використання отриманої комп'ютерної  інформації тощо) Конвенцією залишено на розсуд держав-учасниць. Загалом  норми Конвенції не передбачають обов'язковість настання шкідливих  наслідків.

4. Злочин, пов'язані зі  змістом даних (рис.1, четверта колонка). Правопорушення, пов'язані з дитячою порнографією (порнографічними матеріалами, що візуально відображають участь неповнолітньої чи удаваної повнолітньою особи в сексуально   відвертих   діях,   а   також   реалістичні   зображення,   що   представляють неповнолітніх, які беруть участь у сексуально відвертих діях), а саме:

- виробництво з метою поширення через комп'ютерні системи;

- пропозиція чи надання через комп'ютерні системи;

- розповсюдження чи передача через комп'ютерні системи;

- придбання через комп'ютерну систему для себе чи для іншої особи;

- володіння дитячою порнографією, що знаходиться в комп'ютерній системі або в середовищі для збереження комп'ютерних даних [17,c.36].

Суб'єктом кіберзлочинів може бути фізична особа, яка скоїла зазначені вище дії.

Виходячи  з практики, що складається в різних країнах, норми Конвенції вимагають  установлення відповідальності юридичних  осіб за правопорушення, передбачені  нею. Умовами настання відповідальності юридичної особи є: (1) здійснення дії (2) з метою одержання вигоди на користь юридичної особи (3) його посадовою особою, що займає керівну  посаду, (4) з використанням його повноважень  по представленню юридичної особи, прийняттю рішень або здійсненню контролю за його діяльністю [18].

Крім  того, Конвенція наказує установлювати  відповідальність юридичних осіб також  у випадках здійснення протиправних дій іншим працівником під  керівництвом особи, що займає керівну  посаду, з метою одержання вигоди на користь юридичної особи.

Усі злочини, згадані в нормах Конвенції, передбачають відповідальність тільки у випадку  їх здійснення навмисне. У деяких статтях  Конвенції, що встановлюють злочинність "традиційних" злочинів, вчинених з використанням комп'ютера чи комп'ютерної інформації, передбачено, що навмисна форма провини має  характеризувати не лише саме діяння, а й протиправне їх використання, хоч це і є кваліфікуючою ознакою  таких злочинів (приміром, ст. 8 - шахрайство з використанням комп'ютера). Поряд  зі вчиненими злочинами в Конвенції  передбачається необхідність установлення відповідальності за замах, співучасть чи підбурювання до його здійснення [21,c.274].

Відповідно  до норм Конвенції встановлення конкретних санкцій за здійснення зазначених діянь  віднесено до ведення держав країн-членів, що підписали Конвенцію. На їх розсуд може встановлюватися кримінальна відповідальність для фізичних осіб, а також цивільно-правова або адміністративна відповідальність юридичних осіб. Передбачені внутрішньодержавним законодавством санкції мають бути ефективними, пропорційними і переконливими.

У коло процесуальних норм, запропонованих у Конвенції для включення  в національне законодавство, входять, насамперед, відомі слідчі дії, доповнені певними особливостями, пов'язаними зі специфікою, властивостями доказової інформації у формі комп'ютерних даних:

• якщо під час обшуку є підстави думати, що шукані дані зберігаються в іншій комп'ютерній системі чи її частині і коли такі дані доступні з першої системи або можуть бути отримані з її допомогою, компетентні органи вправі негайно "поширити" вироблений обшук на цю іншу систему;
• при виявленні шуканих комп'ютерних даних компетентні органи вправі: (а) зробити виїмку обчислювальної системи, її частини чи середовища для збереження комп'ютерних даних або іншим подібним чином накласти арешт на них;
• (Ь) виготовити і зберегти копії відповідних комп'ютерних даних;
• (с) забезпечити збереження цілісності стосовних до справи збережених комп'ютерних даних;
• (сі) зробити ці комп'ютерні дані в комп'ютерній системі, доступ до якої був отриманий, недоступними або видалити їх з неї.

Для забезпечення виїмки необхідних комп'ютерних даних  компетентні органи вправі зобов'язати  будь-яку особу, яка володіє знаннями про функціонування відповідної  комп'ютерної системи чи застосовувані  заходи захисту, надати відповідну допомогу.

Поряд з цим у Конвенції передбачається необхідність формування на внутрішньодержавному рівні правових основ нових процесуальних дій. До них також належать:

По-перше, негайне  забезпечення схоронності збережених комп'ютерних даних, зокрема дані про потоки інформації, що були генеровані і збережені за допомогою комп'ютерної системи, коли маються підстави вважати, що ці дані особливо піддано ризику втрати чи модифікації. Воно має здійснюватися на підставі розпорядження компетентних органів, відданого будь-якій особі, у володінні чи під контролем якої знаходяться комп'ютерні дані. Конкретний термін збереження Конвенцією не встановлений, але позначений як «адекватний період часу, що дозволить компетентним органам домогтися розкриття цих комп'ютерних даних». Це означає, що запропонований процесуальний інститут не дає правових підстав для прямого доступу органів влади до комп'ютерної інформації, а лише створює передумови для нього, будучи мірою попереднього характеру.

По-четверте, збір і запис із застосуванням технічних засобів у режимі реального часу даних про потоки інформації, передані через комп’ютерні системи.

Нормами Конвенції передбачено наділення  повноваженнями здійснювати цю діяльність як компетентними органами держави, так і за їх указівкою постачальників послуг. Даний вид діяльності розрахований на застосування тощо зведень про  повідомлення, переданих мережами електрозв'язку, що формуються (створюються) безпосередньо  в момент реалізації таких повноважень. При цьому здійснюється передача нематеріальних об'єктів (наприклад, у  формі електромагнітних імпульсів), а їх збір і запис не заважають  проходженню самого повідомлення мережами електрозв'язку до адресата [24,c.39].

По-п'яте, перехоплення (збирання і запис) даних про зміст повідомлень, переданих за допомогою комп'ютерних  систем, здійснюване як компетентними органами держави, так і постачальниками послуг за їх указівкою. Даний інститут аналогічний попередньому, але стосується безпосередньо змістовної частини повідомлень, переданих мережами електрозв’язку.

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Отже, в результаті вище проведеного  дослідження, ми прийшли до наступних  висновків:

1. Інститути авторських та суміжних прав є складовими права інтелектуальної власності. Під інтелектуальною власністю (скорочено «ІВ», англ. intellectual property) — результат інтелектуальної, творчої діяльності однієї людини (автора, виконавця, винахідника та інш.) або кількох осіб;
2. Авторське прав та суміжні права є складовими права ІВ. В свою чергу, як і право ІВ, авторські та суміжні права можна розглядати з позиції суб’єктивних та об’єктивних прав;
3. Під суб’єктивним авторським правом розуміють сукупність особистих майнових та немайнових прав автора та об’єкт права ІВ;
4. В об'єктивному розумінні авторське право — це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів науки, літератури та мистецтва;
5. Суміжні права (англ. related rights, фр. droits voisins, рос. смежные права) — тип прав на інтелектуальну власність, спрямованих забезпечити охорону інтересів фізичних та юридичних осіб, що сприяють створенню творів, які після створення стають доступними для широкого загалу;
6. Порушення особистих майнових прав автора  (контрафакція; піратство, якщо мова йде про порушення майнових авторських прав) — це дії, спрямовані на протиправне використання об'єктів права інтелектуальної власності, що належать іншим особам, умисно вчинені особою, яка розуміє протизаконний характер цих дій, з метою отримання матеріальної вигоди;
7. Порушення особистих немайнових прав автора – це протиправні дії, направлені на завдання шкоди особистим правам автора, які належать йому довічно;
8. Порушення особистих майнових прав автора  (контрафакція; піратство, якщо мова йде про порушення майнових авторських прав) — це дії, спрямовані на протиправне використання об'єктів права інтелектуальної власності, що належать іншим особам, умисно вчинені особою, яка розуміє протизаконний характер цих дій, з метою отримання матеріальної вигоди;
9. Термін піратство був вперше використаний у 1603 році [1], пізніше у 1879 році англійським поетом Лордом Альфредом Теннісоном у передмові до його поеми «Історія кохання» (англ. «The Lover's Tale»), де Лорд Теннісон скаржився на розповсюджені випадки незаконного використання окремих фрагментів його твору;
10. Суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть вимагати від порушника відшкодування моральної шкоди в розмірі, який визначається судом.