Особливості захисту авторських та суміжних прав

 

ВСТУП

Загальновизнаним є той  факт, що культура, науково-технічний  рівень виробництва, ефективність економіки, добробут суспільства, соціально-економічний  прогрес в цілому залежать від  рівня й ефективності творчої діяльності людини, яка є однією з основних рушійних сил розвитку цивілізації.

Творча діяльність або  просто творчість - це цілеспрямована діяльність людського мозку внаслідок  якої створюється щось якісно нове, що вирізняється оригінальністю, неповторністю  та суспільно-історичною унікальністю. А уся її система та різноманітність, що регулюється нормами права визначається як право інтелектуальної власності

Не дивлячись на те, що згадування про інтелектуальну власність у різноманітних її проявах відносяться ще до XVIII та XIX століть, вперше офіційно всі вищезазначені права об'єднано єдиним поняттям інтелектуальна власність у статті 2 Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), підписаній 14 липня 1967 року.

Особливим елементом в  системі права ІВ є авторське  право та суміжні права. Авторське право надає авторам та іншим творцям інтелектуальних творів (література, музика, мистецтво) певні права, згідно з якими вони мають можливість дозволяти або забороняти протягом певного обмеженого періоду часу ті або інші види використання їх творів. У широкому розумінні авторське право включає в себе як охорону власне авторського права, так і охорону суміжних з авторським прав, а саме: права виконавців на їх виконання; права виробників фонограм на їх фонограми і права організацій ефірного мовлення на їх радіо - і телевізійні програми.

Проте на сьогоднішній день, з урахуванням сучасного розвитку суспільних відносин, усе складнішим стає процес захисту об’єктів авторського  та суміжного права від протиправних посягань

А тому дослідження даної  тематики на науково-практичному рівні  є актуальним і необхідним. 

Окремі проблеми авторського та суміжного права висвітлювались у роботах таких вітчизняних та зарубіжних фахівців, як: Б. С. Антімонов, Ю. Г. Басін, Ю. Л. Бошицький, Ю. Брумштейн, Е. П. Гаврилов, Я. Г. Гевірц, О. М. Гейне, М. В. Гордон, М. Г. Діканський, Р. Дюма, В. О. Калятін, О.В.Макаров, О. М. Мельник, Н. М. Мироненко, О. А. Підопригора, О. О. Підопригора, М. А. Райгородський, О. Д. Святоцький, О. П. Сергеєв, В. І. Серебровський, К. А. Флейшиц, В. І. Харуто, С. А. Чернишова, Р. Б. Шишка, О. О. Штефан, М. А. Шугурова та ін.

Виходячи із вищевикладеного, метою нашого дослідження є комплексний  аналіз процесу захисту авторського  та суміжних прав як інститутів права  інтелектуальної власності.

А для реалізації мети, були поставлені наступні завдання:

• проаналізувати інститут авторських та суміжних прав;
• визначити особливості захисту авторських та суміжних прав;
• охарактеризувати сучасні аспекти захисту авторських та суміжних прав у сфері комп’ютерної злочинності (кібернетичне піратство).

Об’єктом нашого дослідження  є суспільні відносини, що виникають  у сфері реалізації інститутів авторського  та суміжних прав. А предметом є  порядок захисту авторських та суміжних прав.

Наукова новизна полягає  у дослідженні сучасних особливостей захисту авторських та суміжних прав інтелектуальної власності у  сфері протидії піратству.

Методологічною основою  дослідження є комплекс методів  наукової новизни, хронологічності, логічності.

Обсяг роботи становить 40 сторінок. Робота складається із вступу, 3-х розділів, висновків. Кількість використаних джерел становить найменувань.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНСТИТУТІВ АВТОРСЬКИХ ТА СУМІЖНИХ ПРАВ

 

1. Поняття авторських та суміжних прав.

На сьогоднішній день інститути  авторських та суміжних прав є складовими права інтелектуальної власності. Під інтелектуальною власністю (скорочено «ІВ», англ. intellectual property) — результат інтелектуальної, творчої діяльності однієї людини (автора, виконавця, винахідника та інш.) або кількох осіб [26,c.31].

Відповідно, визначимо, що право інтелектуальної власності — у найширшому розумінні означає закріплені законом права на результат інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, художній, виробничій та інших галузях.

Але доцільнішим визначення інтелектуальної власності через зазначення об'єктів ІВ:

— авторські права (літературні  твори, комп'ютерні програми, бази даних, карти, фотографічні твори);

— суміжне право;

— право промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, товарні знаки);

— фірмові та комерційні найменування;

— географічні зазначення;

— сорти рослин та породи тварин;

— топографії інтегральних мікросхем;

— комерційна таємниця [23,c.164].

Законодавство, яке визначає права на ІВ, базується на праві  кожного володіти, користуватися  і розпоряджатися результатами своєї  інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом не матеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, визначених законодавством.

Поняття «ІВ» виникло в  процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними особами  їхніх прав на результати інтелектуальної  діяльності у галузі науки, виробництва, мистецтва і літератури.

Отже, як було зазначено вище, авторське прав та суміжні права  є складовими права ІВ. В свою чергу, як і право ІВ, авторські  та суміжні права можна розглядати з позиції суб’єктивних та об’єктивних  прав.

В загальному розумінні авторське  право визначають як набір виключних прав, які дозволяють авторам літературних, мистецьких та наукових творів отримати соціальні блага від результатів своєї творчої діяльності. АП історично виникло внаслідок потреби захистити права авторів літературних творів та творів мистецтва. Нині АП поширюється фактично на будь-які результати творчої діяльності, включаючи комп'ютерні програми, бази даних, фільми, фотографії і скульптури, архітектурні проекти, рекламні проспекти, карти і технічні креслення [15,c.422].

Авторське право є ключовою галуззю права інтелектуальної  власності; воно призначене захищати лише зовнішню форму вираження об'єкта (твір, малюнок, збірник, фотографія та інше), тобто їхнє «матеріальне втілення».

Авторське право не може використовуватись для захисту  абстрактних ідей, концепцій, фактів, стилів та технік, що можуть бути використані  у творі. Іншими словами, якщо ви придумали  новий та зручний спосіб зав'язування шнурків на взутті, новий спосіб приготування яєчні або новий  склад розчину для надування  мильних пузирів і видали брошуру, у якій було описано ці способи  — то авторське право захищатиме лише текст брошур, а не винайдені  вами способи та речовину.

Під суб’єктивним авторським правом розуміють сукупність особистих  майнових та немайнових прав автора та об’єкт права ІВ. Ці два види прав відрізняються один від одного тим, що майнові права автор може передати третій особі, а немайнові права автора є його невід'ємними правами — і тому не можуть бути передані будь-кому іншому. Строк тривалості немайнових прав не обмежується, строк тривалості майнових прав встановлюється міжнародними договорами та національним законодавством

В Україні немайнові АП можуть належати виключно фізичній особі. В англійському праві цей вид прав має назву non-proprietary rights або moral rights. У французькому праві цьому виду прав відповідає droit moral. До немайнових прав належать права:

• бути визнаним автором твору (право авторства);
• дозволяти або забороняти використання твору під справжнім ім'ям автора, псевдонімом або без зазначення імені, тобто анонімно (право на ім'я);
• дозволяти або забороняти оприлюднення твору у будь-якій формі включно із правом відкликати твір у будь-який момент до оприлюднення (право на оприлюднення);
• захищати твір, включно із його назвою від будь-якого викривлення, що може нанести шкоду честі та гідності автора (право на захист репутації);

До майнових прав автора належать права дозволяти та забороняти:

• відтворювати твір (право на відтворення);
• поширювати екземпляри твору будь-яким способом (право на поширення);
• імпортувати екземпляри твору у цілях розповсюдження (право на імпорт);
• здійснювати публічну демонстрацію або виконання твору (право на публічну демонстрацію або публічне виконання);
• публічно сповіщувати твір для загального доступу шляхом передання у ефір або по кабелю чи за допомогою інших аналогічних засобів або таким чином, що будь-яка особа може мати до нього доступ в інтерактивному режимі із будь-якого місця у будь-який час на власний вибір (право на публічне сповіщення);
• перекладати твір (право на переклад);
• дописувати, домальовувати, аранжувати або іншим способом переробляти твір (право на переробку) [22,c.33].

В об'єктивному розумінні  авторське право — це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення  і використання творів науки, літератури та мистецтва.

Отже, джерелами авторського права є нормативні акти, до яких передусім належить нова Конституція України (1996 p.) [1], конституційні та законодавчі акти, що визначають основні засади, Закон України «Про авторське право та суміжні права» [9] та інші закони. Так, питанням розвитку інтелектуальної діяльності та правової охорони її результатів Конституція України присвячує кілька статей. Стаття 54 Конституції гарантує громадянам України свободу будь-якої творчості — художньої, літературної, наукової і технічної [1], ст. 41 проголошує право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності [1]. У ст. 55 Конституція України надає судовий захист правам і свободам людини і громадянина [1]. Законодавство, яке безпосередньо регулює відносини власності, визнає за громадянином виключне право розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

Важливе значення у регулюванні  авторських відносин повинні мати типові авторські договори, які затверджуватимуться  Кабінетом Міністрів України  або за його дорученням відповідними відомствами і творчими спілками.

Для правильного і однозначного застосування законодавства при  захисті авторських прав велике значення має судова практика розгляду справ, що виникають у разі порушення  авторських прав. Верховний Суд України  систематично узагальнює й аналізує таку практику, робить відповідні висновки, про які повідомляє суди.

Особливу групу джерел сучасного авторського, права становлять міжнародні договори: Бернська конвенція  з охорони літературних та художніх творів (1886 p.) [2], яка не раз доповнювалася і змінювалася; Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право (1952 p.) [4]; Римська конвенція з охорони прав артистів-виконавців, виробників фонограм, а також виробників організацій мовлення (1961 p.) [11]; Конвенція, що створює Всесвітню організацію інтелектуальної власності (підписана в Стокгольмі в 1967 p., чинна з 1970 p.) [6]; Брюссельська конвенція про розповсюдження програм, що несуть сигнали, які передаються через супутники (1974 p.) [3].

Міжнародні договори встановлюють взаємні права та обов’язки країн-учасниць і є основною правовою формою розвитку міжнародного співробітництва в галузі авторського права. В Україні укладення міжнародних договорів є конституційним правом.

Якщо міжнародним договором, учасником якою є Україна, встановлено  інші правила, ніж ті, що містяться  в законодавстві України про  авторське право і суміжні  права, то застосовуються правила міжнародного договору [9,ст. З].

Суміжні права (англ. related rights, фр. droits voisins, рос. смежные права) — тип прав на інтелектуальну власність, спрямованих забезпечити охорону інтересів фізичних та юридичних осіб, що сприяють створенню творів, які після створення стають доступними для широкого загалу [13,c.144].

Слід зазначити, що суміжне  право виникає внаслідок факту  виконання твору, виробництва фонограми, виробництва відеограми, оприлюднення передачі організації мовлення. Права  виконавців охороняються, якщо:

• виконання вперше мало місце на території України;
• виконання зафіксоване на фонограмі, що охороняється відповідно до Закону;
• виконання, не зафіксоване на фонограмі, включено у передачу організації мовлення, що охороняється відповідно до Закону.

Права виробників фонограм охороняються, якщо:

• виробник є громадянином України або юридичною особою з офіційним місцезнаходженням на території України;
• фонограму вперше опубліковано на території України або опубліковано на території України протягом 30 днів від дня її публікації в іншій державі;

Охорона суміжних прав здійснюється відповідно до положень статей 13, 41, 54 і 55 Конституції України, Цивільного кодексу України, Законів України "Про авторське право і суміжні  права" і "Про розповсюдження примірників  аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз  даних" [10], міжнародних конвенцій та угод (Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, Паризького акта від 24 липня 1971 року, зміненого 2 жовтня 1979 року, Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення від 26 жовтня 1961 року, прийнятої в Римі, Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня 1971 року), а також у положеннях ряду спеціальних законодавчих актів, які регулюють відносини суб'єктів інтелектуальної власності у різних сферах життєдіяльності.