Про односторонню відмову від зобов'язання йдеться й у ст.615 ЦК України: у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

     Законом або договором можуть бути передбачені  випадки, коли одній чи обом сторонам договору на їх розсуд дозволяється односторонньо  відмовитися від виконання договору, незалежно від порушення договору другою стороною. Це, зокрема, стосується таких договорів, в яких обидві сторони наділені таким правом: договору доручення ч.1 ст.1008 ЦК України; договору комерційної концесії ч.1 ст. 1126 ЦК України; договору транспортного експедирування ст.935 ЦК України; договору про надання послуг ст.907 ЦК України. За ініціативою однієї із сторін односторонню можуть відмовитись від договору, зокрема: обдаровуваний за договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому може відмовитись від нього у будь-який час до прийняття дарунка ч.2 ст.724 ЦК України; комісіонер має право відмовитися від договору комісії, коли строк не встановлений договором ч.1 ст. 1026 ЦК України; наймач має право відмовитися від договору прокату і повернути річ наймодавцеві у будь-який час ч.1 ст.790 ЦК України тощо.

     Іноді в законі або договорі зазначається строк, до спливу якого контрагент має бути повідомлений про розірвання з ним договору. Так, користувач має право повернути річ, передану йому в безоплатне користування, в будь-який час до спливу строку договору позички [13, c. 481]. Якщо річ потребує особливого догляду, користувач повинен повідомити про відмову від договору не пізніше як за 7 днів до повернення речі ч.1 ст.834 ЦК України.

3.3. Правові  наслідки зміни та розірвання  договору в цивільному праві України

     У разі зміни договору зобов'язання сторін зберігаються і продовжують існувати, але у зміненому вигляді. Зміна  зобов'язань може означати як, власне, їх зміну відповідно до змінених умов договору (щодо предмета місця, строків  виконання тощо), так і часткове їх припинення (наприклад, у випадку виключення з договору тих чи інших умов). Змінюватися можуть будь-які умови договору: як істотні, так і такі, що не належать до них. Так, наприклад, якщо сторони за договором поставки змінюють умови договору щодо строків поставки, ціни та асортименту товару, що постачається, то відповідним чином змінюються і їх зобов'язання. У разі розірвання договору, зобов'язання сторін, що витікають з даного договору, припиняються повністю.

      Наслідки  зміни та припинення договору полягають в тому, що:

1. між сторонами припиняються чи змінюються зобов’язання відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо,з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, або з моменту набрання рішенням суду законної сили, якщо інше не встановлено договором чи не зумовлено характером його зміни;
2. визначається доля того, що виконано за договором до моменту його припинення чи зміни. За загальним правилом сторони не мають права вимагати повернення того, що вони виконали за зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору;
3. вирішується питання про відшкодування збитків завданих зміною або розірванням договору винною стороною [23, c. 386].

   У разі зміни договору відповідним  чином змінюється і зміст зобов’язання, заснованого на даному договорі. При цьому зобов’язання змінюється в тій частині, в який був змінений договір, що лежить в його основі. В частині незмінених умов договір зберігається в колишньому вигляді. При розірванні договору він припиняє свою дію і разом з цим припиняється і засноване на його основі зобов’язання. З цієї миті сторони втрачають права, що передбачались через зобов’язання і звільняються від відповідних обов’язків.

   Треба враховувати також, що угода щодо зміни або розірвання договору сама є договором і, отже, на процес її укладення поширюються всі правила, передбачені главою 53 ЦК України. Так, як і будь-який договір, угода щодо зміни (розірвання) договору може проходити при укладенні стадії оферти і акцепту. В цьому випадку моментом укладення цієї угоди і, відповідно, моментом зміни або припинення зобов'язань сторін буде момент отримання особою, яка зробила пропозицію щодо зміни (розірвання) договору відповіді про згоду з цією пропозицією від іншої сторони.

   У випадку, коли договір розривається (змінюється) у судовому порядку, зобов'язання сторін, відповідно, змінюються або припиняються з моменту набрання рішенням суду законної сили. Момент, з якого рішення суду набирає законної сили, визначається за нормами процесуального законодавства [11, c. 279].

   При зміні або розірванні договору важливим є момент, з якого договір вважається зміненим чи припиненим. Щодо цього  законодавець встановлює чіткі орієнтири.

   Однак закон не указує на момент припинення зобов’язань сторін у разі розірвання договору в односторонньому порядку, тобто відмови від договору, що передбачена ч. 3 ст.651 ЦК України. За аналогією з визначенням моменту укладення договору  цей момент слід визначати з моменту отримання іншою стороною повідомлення про відмову від договору. У договорі найму цей висновок підтверджує законодавець: у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту отримання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору ст.782 ЦК України.

   Оскільки  до зміни або розірвання договору договір міг бути в певній частині виконаний сторонами, виникає питання про долю того, що вже було виконано до зміни або розірвання договору. За загальним правилом сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано ними за зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору ч. 3 ст. 652 ЦК України. Це правило має застосовуватися і при односторонній відмові від договору, передбаченій ч. 3 ст. 651 ЦК України.

   Найчастіше  договори розриваються, коли боржник  заборгував кредитору, і останній звертається до суду з позовом про розірвання договору. А якщо порушення договору не буде кваліфіковане судом як суттєве ст. 651 ЦК України, то він не буде мати право на відшкодування збитків [21, c. 338].

   Якщо  договір був змінений або розірваний у наслідок істотного порушення його умов однією із сторін, інша сторона має право вимагати відшкодування збитків, заподіяних зміною або розірванням договору. Це правило застосовується завжди, незалежно від того, було воно зафіксовано в положеннях договору чи ні.

   Найбільш поширені збитки, що стягуються при розірванні договору, - так звана «упущена вигода» ст. 22 ЦК України. Упущеною вгодою є ті витрати, яких зазнала особа внаслідок порушення цивільного права та інтересу, тобто ті доходи, які особа, яка зазнала посягання, могла б отримати у разі відсутності порушення цивільного права чи протиправного посягання. При цьому при обчисленні розміру упущеної вигоди першочергове значення має визначення достовірності тих доходів, які потерпіла особа передбачала отримати за звичайних умов цивільного обороту.

Висновок

     Отже, можна зробити висновок, що не зважаючи на те значення, яке має цивільно-правовий договір в економічній сфері, ні ЦК, ні, навіть ЦК України не дають його визначення та достатньо детальної характеристики. Законодавець лише обмежився вказівкою на деякі характерні ознаки договору. Так, ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

      Однак, новий ЦК України містить багато новел, у тому числі щодо укладання договорів. Для здійснення поділу усіх договорів у новому ЦК України важливо чітко виявити законодавчу позицію щодо моменту укладання того чи іншого договору, оскільки такий момент фактично і юридично засвідчує завершення укладання правочину та момент виникнення у сторін відповідних прав та обов’язків.  

      Перш  за все, у договорі збігається волевиявлення  осіб і для його виникнення потрібно, принаймні пропозиція (ініціатива) однієї сторони та погодження з цієї пропозицією іншої сторони. І саме в таких умовах слід говорити про укладання цивільно-правового договору. Законодавець у ст. 638 ЦК України визначає, що під поняттям укладання договору слід розуміти досягнення сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

     У зв’язку з цим укладення договору має розглядатися як процес формування волі та її закріплення в умовах договору, що являють собою форму  існування волевиявлення. Правове  регулювання договірних відносин починається  з вираження стороною волі укласти договір, яка відповідає поняттю оферти. Все що передує цьому укладанням договору не визнається, за винятком зобов’язань із попереднього договору, якому законодавець надає правове значення окремого договору.

     Акцептом  визнається відповідь особи, якій адресовано оферту, про її ухвалення. Направляючи оференту відповідь про згоду укласти договір, акцептант тим самим виражає намір вступити у договірні відносини і зв’язати  себе умовами запропонованого договору. За своєю юридичною природою акцепт – це односторонній правочин, на який поширюються вимоги гл. 16 ЦК України.

           Акцепт набуває  юридичну силу, якщо він повний,тобто  виражає схвальність у всьому, що вказано в оферті, і беззастережний, тобто не містить ніяких додаткових умов.

   Іншими  словами, щоб договір вважався укладеним, необхідно:

3. дотримання сторонами відповідної форми договору;
4. досягнення сторонами договору угоди по всіх істотних умовах.

     Про неукладений договір говорять як про договір, що не відбувся. Тобто, коли сторони підписали документ спрямований на виникнення, зміну або припинення взаємних прав та обов'язків, але він не дає можливості зрозуміти, відносно саме чого сторони дійшли згоди чи на яких конкретних умовах бажають будувати свої відносини.

     Після укладення договору і зокрема  під час його виконання може виникнути потреба у його зміні чи розірванні. Право на зміну або розірвання договору є логічним продовженням свободи сторін на вступ у договірні відносини та визначення змісту договору. За загальним правилом зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Серед підстав припинення зобов'язань ЦК України називає домовленість сторін, зокрема домовленість про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація) ст.604 ЦК України, передання боржником кредиторові відступного ст. 600 ЦК України. Проте за договором на користь третьої особи з моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм право сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом ч. 3 ст. 636 ЦК України. У зобов'язанні, забезпеченому порукою, зміна сторонами зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, має наслідком припинення поруки ч. 1 ст.559 ЦК України.

     Після укладення договору і зокрема  під час його виконання може виникнути  потреба у його зміні чи розірванні. Право на зміну або розірвання договору є логічним продовженням свободи  сторін на вступ у договірні відносини та визначення змісту договору. За загальним правилом зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Серед підстав припинення зобов'язань ЦК України називає домовленість сторін, зокрема домовленість про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація) ст.604 ЦК України, передання боржником кредиторові відступного ст. 600 ЦК України. Проте за договором на користь третьої особи з моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм право сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом ч. 3 ст. 636. У зобов'язанні, забезпеченому порукою, зміна сторонами зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, має наслідком припинення поруки ч. 1 ст.559 ЦК України.

     Підстави  припинення договору ідентичні підставам  припинення цивільних зобов’язань. Основні підстави розірвання та зміни  укладеного та дійсного договору.

     Отже, після укладання договору може виникнути потреба у його зміні чи розірванні. Щоб забезпечити стабільність майнового обороту і впевненість учасників у непорушності взятих зобов’язань, закон забороняє односторонню відмову від виконання зобов’язання або односторонню зміну умов договору, за винятком випадків, передбачених угодою сторін або законом.

     Зміна договору означає, що зобов’язання сторін діють відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. При розірванні договору зобов’язання сторін припиняється. Зміна і розірвання договору допускається лише за згодою лише за угодою сторін, якщо інше не передбачено законодавчими актами або договором. Угода про зміну або розірвання договору вчиняється в тій самій формі, в якій був укладений договір якщо із законодавчого акта, договору або звичаїв ділового обороту не випливає інше. 

Список використаних джерел

1. Цивільний кодекс України вiд 16.01.2003 р. № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003, №№ 40-44, ст.356
2. Господарський кодекс України вiд 16.01.2003 р.  № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003, № 18, № 19-20, № 21-22, ст.144
3. Цивільний кодекс Української РСР. Введений в дію постановою Верховної Ради Української РСР від 18.07.1963 р. № 1540-VI // Кодекси України. У 2-х томах. Том. 2. - Ст. 365-457
4. Закон України «Про товарну біржу» вiд 10.12.1991 р. № 1956-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1992, № 10, ст.139
5. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» вiд 23.02.2006 № 3480-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2006, № 31, ст.268
6. Постанова Кабінету міністрів України «Про затвердження Положення про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна»  вiд 22.12.1997 р. № 1448 // Офіційний вісник України. - 1998 р., № 2, стор. 42,
7. Розяснення Арбітражного суду «Про визнання договорів неукладеними: причини і наслідки (огляд арбітражної практики і чинного законодавства)» від 17.01.2001 р. // Вісник податкової служби України. – 2001 р. № 1\2001
8. Бервено С. М. Проблеми договірного права України. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 392 с.
9. Білоусов Ю. В., Ватрас В. А.,та ін..; За ред. Стефанчука Р. О. Цивільне право України. – К.: Правова Єдність, 2009. – 522 с.
10. Боднар Т. В. Виконання договірних зобов’язань у цивільному праві. – К.:   Юрінком Інтер, 2005. – 272 с.
11. Борисова В. І. Цивільне право України Підручник: У 2 т. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - Т. 2. - 552 с.
12. Бородовський С. Щодо укладення, зміни і розірвання договору в цивільному праві України // Право України. - №12. - 2004. – С. 80-82
13. Дзера О. В., Кузнецова Н. С. Цивільне право України: Підручник: У 2-ох кн. — К.: Юрінком Інтер, 1999. - 864 с.
14. Дзера О.В. Договірне право: особлива частина. – К.: Юрінком Інтер, 2009. - 1200 c.
15. Доліненко Л. О. Цивільне право України. – Х.: Кондор, 2006. – 360 ст.
16. Заіка Ю.О. Українське цивільне право. Навч. посіб. — К. Істина, 2005. — 312 с.
17. Кузнецова Н. С., Довгерт А. С., Луць В. В. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар /За ред. розробників проекту Цивільного кодексу України. — К. : Істина, 2008. — 928 с.
18. Мазур О.С. Цивільне право України. Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2006. – 560 с.
19. Міхно О. І. Припинення цивільно-правового договору. Автореф. Дис. – К., 2007. – 65 с.
20. Панченко М.І. - Цивільне право України: Навч. посіб. — К.: Знання, 2005. — 583 с.
21. Саніахметова Н. О., Харитонов Є. О. Цивільне право України : Підручник. — К.: Істина, 2003. — 776 с.
22. Силенко Л. М. Цивільне право України: Ч 1 навчальний посібник. – К.: Алерта, 2004 – 328 с.
23. Стефанчук Р. О. Цивыльне право України. – К.: Правова Єдність, 2009 – 516 с.
24. Харитонов Є. О., Харитонова О. І. Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар, із змінами та доповненнями станом на 5 травня 2009 р., 2-ге видання, перероблене та доповнене. – К.: Правова Єдність, 2009. – 741 с.
25. Харитонов Є. О., Харитонова О.І, Старцев О. В. Цивільне право України. К.: Істина, 2009. – 806 с.
26. Шевченко Я. М., Кучеренко І. М., Венецька М. В. та ін. Цивільне право України: Академічний курс: Підручник у 2 т.-Вид. 2-ге, доп. і перероб. – Т. 2. Особлива частина - К.: Ін Юре, 2006. - 520 с.
27. Ярема А. Г., Кривенько В. В., Ротань В. Г. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: в 2-ох томах. — Т. 2. — Х.: Будівельний фактор, 2009. – 945 с.