МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

Київський національний економічний  університет

кафедра цивільного та трудового права 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Курсова робота з цивільного права

на  тему:

«Особливості  правового режиму нерухомого майна» 
 
 
 
 
 
 
 

       Виконала:

студентка 3 курсу , 9 групи

юридичного  факультету

денної  форми навчання

Шуть  Д. С.

                   

Науковий  керівник:

Асистент  Процишин Р. В. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ

2010

План

      Вступ

 

     Актуальність даної теми полягає в тому, що проголосивши себе незалежною державою, Україна почала реформувати суспільний устрій, громадянське суспільство, ринкову економіку в якій функціонують різні форми власності та підприємства. Це дало поштовх для розвитку інституту зобов’язання в цивільному праві України і зростання кількості договірних зобов’язань. Законодавство називає договір однією з найпоширеніших підстав виникнення зобов’язань.

      Слід  враховувати, що договір може розглядатися як багатозначне явище: як підстава виникнення правовідношення; як саме правовідношення, що виникло з цієї підстави; як форма, яку відповідне правовідношення  приймає. При цьому найбільш важливим значенням терміну «договір» є якраз розуміння його як підстави виникнення правовідношення. Як юридичний факт договір належить до числа правомірних дій, що вчиняється з волі його учасників і спрямовуються на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків. Проте роль договору не обмежується тільки тим, що він впливає на динаміку цивільних правовідносин. Відповідно до вимог Цивільного кодексу України і звичаїв ділового обороту договір також визначає зміст конкретних прав та обов’язків учасників договірного зобов’язання. В цьому розумінні договір є засобом регулювання поведінки цивільних правовідносин.

      Мета курсової роботи полягає в комплексному аналізі юридичної природи і особливостей правового регулювання укладання зміни і розірвання договору в цивільному праві України. Мета курсової роботи включає в себе виконання таких основних завдань:

• дослідити правове регулювання та його вплив на укладення, зміну і розірвання договору;
• визначити поняття цивільно-правового договору і стадії його укладання;
• дослідити поняття, зміст, порядок та способи надіслання пропозиції укласти договір (оферти);
• дослідити поняття прийняття пропозиції укласти договір (акцепту), порядок прийняття чи відхилення акцепту;
• встановити сутність, правові підстави, порядок, наслідки зміни і розірвання договору в цивільному праві України.

   Об’єктом дослідження виступають відносини щодо укладення, зміни та розірвання договору.

   Предметом дослідження є правове регулювання укладення, зміни і розірвання цивільно-правового договору. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1. Поняття цивільно-правового договору та джерела правового регулювання  цивільно-договірних відносин в Україні

1. Поняття цивільно-правового договору

 
 

     Одним із основних та найбільш розгалужених інститутів зобов’язального права є договірне право, під яким розуміють сукупність цивільно-правових норм, які регулюють суспільні відносини шляхом досягнення відповідних домовленостей між юридично рівними особами.

     Законодавство не дає чітке визначення та достатньо  детальної характеристики договору. Так ст. 626 Цивільного кодексу України [1] (надалі ЦК України) визначає договір як домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

     Проте слід враховувати, що договір може розглядатися як багатозначне явище: як підстава виникнення правовідношення; як саме правовідношення, що виникло з цієї підстави; як форма, яку відповідне правовідношення приймає. При цьому найбільш важливим значенням терміну «договір» є якраз розуміння його як підстави виникнення правовідношення. Саме такий підхід дозволяє визначити суть, значення і характерні риси договору. Тому найбільш вдалим є визначення договору як правомірний правочин (правомірну угоду) взаємоузгодженої волі двох або більше сторін, спрямованої на виникнення зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, у формі зобов’язального правовідношення та на врегулювання відносин між цими сторонами шляхом закріплення цих прав та обов’язків, як правило, у формі відповідних умов договору, у визначеній законом формі

[14, c. 45-46].

     Отже  з вище зазначеного можна зробити  висновок, що договору притаманні такі основні ознаки як:

     1) Договір є юридичним фактом, здатним  породжувати виникнення цивільних  прав та обов’язків. Як відомо, цивільні права та обов’язки виникають у силу різноманітних підстав, серед яких договір посідає особливе місце. Так як договір є юридичним фактом, а саме правомірною дією як фізичних так і юридичних осіб. У даному разі договір є правомірною вольовою дією особи. Саме договір є найпоширенішою підставою виникнення цивільних прав та обов’язків, що підтверджується також змістом ч. 2 ст. 11 ЦК України, в якій договори та інші правочини передують іншим підставам, перерахованим у цій статті.

     2) Договір є не просто юридичним  фактом. Його рушійною силою є дія, спрямована на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків які функціонують і реально виявляються в межах цивільного правовідношення, що є результатом волі суб’єктів договірного правочину та її реалізації шляхом взаємного волевиявлення та вчинення дій у відповідній об’єктивній формі [9, c. 245].

     За  своєю правовою природою будь-який цивільно-правовий договір є правочином. Категорії «правочин» і «договір»  співвідносяться між собою як загальне і часткове: кожний договір є правочином,але не кожний правочин є договором. Договорами є лише  дво- чи багатосторонні правочини, тоді як правочином може бути також дії однієї особи, спрямовані на встановлення зміну чи припинення цивільних прав і обов’язків (односторонні правочини)

1.2. Законодавство  про укладення, зміну і розірвання  договорів у цивільному праві  України

 
 
 

      Не  зважаючи на те значення, яке має  цивільно-правовий договір в економічній сфері, ні ЦК УРСР [3], ні, навіть ЦК України не дають його визначення та достатньо детальної характеристики. Законодавець лише обмежився вказівкою на деякі характерні ознаки договору. Так, ст.. 626 ЦК 2003 р. визначає договір як домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.

      Однак, ЦК України містить багато новел, у тому числі щодо укладання договорів. Для здійснення поділу усіх договорів у новому ЦК важливо чітко виявити законодавчу позицію щодо моменту укладання того чи іншого договору, оскільки такий момент фактично і юридично засвідчує завершення укладання правочину та момент виникнення у сторін відповідних прав та обов’язків.

      Варто зауважити, що ЦК України більш однозначно вирішена проблема моменту укладання договору. Так, якщо в ЦК УРСР мітилася норма про те, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в необхідній у належних випадках формі досягнута домовленість щодо усіх істотних умов, то в ЦК України окрім подібної норми (ст. 638) були введені інші, не менш значимі.

1) За  частиною 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. У наведеній нормі ч. 1 ст. 640 нічого не говориться про необхідність досягнення згоди у належній формі щодо істотних умов договору. Але, цю норму необхідно тлумачити комплексно разом зі ст. 638 ЦК України, у якій дана проблема вирішується.

2) В  перше на законодавчому рівні  в ч. 2 ст. 640 ЦК України закріплено загальне визначення поняття реального договору. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства, як записано в статті, для укладання договору необхідно також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

3) В  ч. 3 ст. 640 ЦК України знову ж таки вперше законодавчо визначено момент укладання договорів, що вимагають обов’язкового нотаріального посвідчення або державної реєстрації. Відповідно договір, який підлягає нотаріальному посвідчення і державної реєстрації [14, c. 38].

      Але, у ЦК України (як і в ЦК УРСР) не визначено ні поняття неукладеності договору, ні правових наслідків його неукладеності. Певною мірою цю прогалину заповнив Господарський кодекс України [2] (надалі ГК України), згідно з ч. 8 ст. 181, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним, але якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначається нормами ЦК України. Крім того,  у ЦК України, як вже зазначалося, відсутні конкретні норми про правові наслідки визнання договору неукладеним. Однак очевидно, що за таких обставин подальше збереження однією стороною переданого другою стороною майна втрачає належну правову підставу. Тому цілком логічно, що на такі відносини поширюється норми інституту безпідставного набуття чи збереження майна.

      Вирішення цієї проблеми у новому ЦК України  не можна визнати вдалим. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин, який підлягає державній реєстрації, є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Тобто, якщо в ст. 210 йдеться про момент «вчинення» правочину, то у ст. 640 ЦК – про момент «укладання» договору. Цю суперечність поглиблює зміст ч. 2 ст. 631 ЦК України, згідно з якою договір набуває чинності з моменту його укладання. Тобто у цій нормі законодавець начебто надає різного значення поняттям «укладеність» і «чинність» договору, але не розкриває їх зміст і не дає критеріїв для їх розмежування.

      Крім  того в залежності від сфери діяльності в якій укладається договір існують інші крім кодексу спеціальні нормативно-правові акти які регулюють укладання зміну і розірвання договору в цивільному праві України. Наприклад певні особливості  мають укладання договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо. Як ГК України, а саме у ст. 185, так і ЦК України ст. 650 не визначає правил укладання договорів, а містить відсильну норму до інших законодавчих актів. Правила біржової торгівлі і біржових торгів також регламентовані в ст. 281 ГК України. Порядок укладання біржових договорів регулюється відомчими актами або локальними актами органів управління біржею, які приймаються загальними зборами членів біржі або її біржовим комітетом. Відповідно до ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» [4] біржовою операцією призначається правочин, що відповідає таким умовам: є купівлею-продажем, поставкою або обміном товарів, допущених до обороту на товарній біржі; її учасниками є члени біржі; вона рекомендована до реєстрації і зареєстрована на біржі не пізніше наступного після її здійснення дня.

      Біржова операція вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі, яку здійснює реєстраційне бюро (палата) біржі. Діяльність фондової біржі регулюється Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок» [5].

      Іноді законодавець ототожнює поняття  «публічні торги» з поняттям «аукціон». Наприклад, про це свідчать назви  деяких нормативно-правових актів: Положення  про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна, затвердженого  Постановою КМУ від 22 грудня 1997 року № 1448 [6]. Крім  того, законодавець невірно трактує іноді деякі поняття. Так, в вищеназваному положенні міститься таке трактування поняття аукціону: «конкурсний спосіб організації торгівлі». Виходить, що аукціон – це форма конкурсу, але це не так, і аукціон, і конкурс є самостійними способами організації торгів, їх поєднує те, що вони є конкурсними способами такої торгівлі.

РОЗДІЛ 2. Порядок укладення цивільно-правового договору

2.1. Пропозиція укласти договір (оферта)

 

      Законодавець  у ст. 638 ЦК України визначає, що під поняттям укладання договору слід розуміти досягнення сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов договору. До істотних належать умови про предмет договору та умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів певного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. (ч. 1 ст. 638 ЦК України).