Особливості діяльності асоціацій підприємств та органи управління об’єднання

ЗМІСТ 

ВСТУП 
Розділ 1.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВИХ АСПЕКТІВ АСОЦІАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ

1.1.Загальна характеристика  організаційно-правових форм об’єднань підприємств

1.2.Нормативно-правові акти  в галузі діяльності асоціацій

1.2.1.Міжнародні договори  і конвенції

1.2.2.Спеціальні закони  та адміністративні акти

1.2.3.Судова практика

Розділ ІІ. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ ОБ’ЄДНАНЬ ПІДПРИЄМЦІВ

(БІЗНЕС-АСОЦІАЦІЙ) В УКРАЇНІ

2.1.Функції та компетенція  господарського об’єднання –  асоціацій

2.2.Основні відмінності  окремих організаційно-правових  форм асоціацій

2.3.Особливості діяльності  асоціацій підприємств та органи  управління об’єднання

Розділ 3. ВІДМІННОСТІ ОБ’ЄДНАНЬ ПІДПРИЄМСТВ (АСОЦІАЦІЙ) ВІД ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

ВСТУП

 

Як правило, одним із перших питань, що постає під час створення  об’єднань підприємців (далі – асоціацій), є вибір їхньої організаційно-правової форми і можливих наслідків такого вибору. «Асоціація» за означенням перед-бачає наявність кількох осіб-членів, тому можливості вибору організаційно-правових форм обмежено саме видами членських організацій.

Згідно з законодавством України, до асоціацій можуть належати:

-зареєстровані громадські організації;

-легалізовані шляхом повідомлення громадські організації;

-об’єднання підприємств;

-представництва іноземних асоціацій;

-спілки громадських організацій (асоціацій).

Гарантії права підприємців  на об’єднання містять закони різних рівнів, а також судова практика. Міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких дала Верховна Рада, також вважаються законами України, і решта законів не повинні зачіпати гарантії цих договорів.

Іноді ускладнення виникають щодо того, які особи є підприємцями. Насамперед, підприємства (принаймні, недержавні) як юридичні особи є самостійними суб’єктами підприємництва (підприємцями), що підтверджують відповідні закони України: інакше довелося би вважати підприємцями і всіх їхніх акціонерів чи інших співвласників.

По-друге, громадяни з  різних причин часто не реєструються як підпри-ємці, хоча періодично, самостійно і на свій ризик продають товари чи послуги. Це не позбавляє їх права, як буде показано далі, на об’єднання.

Конституція України містить  кілька гарантій, важливих для діяльності асоціацій. Стаття 36 гарантує право  громадян на об’єднання, зокрема, у громадські організації і професійні спілки.

Другою важливою гарантією  є викладене в статті 42 право кожного займатися підприємницькою діяльністю, не забороненою законом. Це право є особистим, і тому підлягає захисту від усіх зазіхань унеможливити чи обмежи-ти право підприємців здійснювати таку діяльність за власним вибором і без дискримінації з боку органів державної влади і місцевого самоврядування.

Надзвичайно вагомою є  також підтверджене нещодавно Верховним  судом право кожного вільно обирати представника і захисника своїх прав (ст. 59). Отже, всі підприємці можуть захищати свої права індивідуально, але можуть доручити це іншим особам, в тому числі асоціаціям, навіть членами яких вони не є.

Конституція є законом  прямої дії, і ці гарантії не потребують додаткових обґрунтувань.

Навпаки, треба доводити, що здійснення цих прав несумісне з іншими конституційними гарантіями чи порушують права інших осіб. В кожному разі, треба пам’ятати також про статтю 19 Конституції, яка забороняє вимагати від громадян виконання будь-яких дій, що не ґрунтуються на законі.

Серед вчених, які свого  часу досліджували правовий статус об’єднань підприємців необхідно вказати таких як: Кучеренко І.М., Крашенінніков П.В., Скловський К.І., Галянтич М.К., Мічурін Є.О., Городов О.А., Бобровська О.М., Савельєв Д.Б., Суярко Т.Д. та інші. Однак комплексного дослідження організаційно-правового статусу асоціацій підприємств немає. Це і зумовлює актуальність курсової роботи.

Мета курсової роботи –  розгляд господарсько-правових аспектів асоціацій підприємств.

Щоб досягти поставленої  мети необхідно в дослідженні  розглянути такі завдання: охарактеризувати організаційно-правові форми об’єднань підпри-ємств, в т.ч. і асоціацій; проаналізувати нормативно-правові акти в галузі діяльності асоціацій; розглянути організаційно-правові форми об’єднань під-приємців (бізнес-асоціацій) в Україні; висвітлити відмінності асоціацій від господарських товариств.

Об’єкт курсової роботи – асоціація підприємств.

Предмет дослідження - суспільні  відносини, що виникають під час  створення та діяльності асоціації  підприємств.

 
Розділ 1.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВИХ АСПЕКТІВ АСОЦІАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ

1.1.Загальна характеристика організаційно-правових форм об’єднань підприємств 

 

 Господарське об’єднання (ГО) - це організаційно оформлена група підприємств, інших господарських організацій низової ланки економіки різних форм власності, яка створюється з метою координації діяльності своїх учас-ників, об’єднання їхніх зусиль для вирішення соціальних та економічних завдань [11, с.196].

Об’єднання підприємств здійснюється на добровільних засадах з метою спільної діяльності на основі комерційного розрахунку та самофінансуван-ня. Відповідно до ст. 3 Закону «Про підприємства в Україні» підприємці мо-жуть об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяль-ності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству. В зв’язку з цим, однією із важливих функцій Антимонопольного комітету України є проведення аналізу діяльності існуючих і створюваних об’єднань підприємств, для виявлення, запобігання, обмеження та недопущення в їх діяльності монополізму.

Об’єднання є юридичними особами і діють на підставі договору або статуту, який затверджується їх засновниками або власниками.

Підприємства, що входять  до складу об’єднань, також зберігають за собою статус юридичної особи і не змінюють форми власності. Об’єднання не відповідають за зобов’язаннями підприємств, що входять до його складу і, навпаки, підприємства - члени об’єднань несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язанням останніх, тобто якщо об’єднання не в змозі виконати свої зобов’язання, то ці зобов’язання виконують підприємства засновники. Умови, розміри та порядок такої відповідальності визначаються, як правило, в межах внеску кожного із засновників у статутний фонд, що відображається у засновницьких документах [20, с.214].

Об’єднання виконує тільки ті функції і має тільки ті повноваження, які йому делегували підприємства-учасники.

За учасниками об’єднання зберігається право виходу з його складу із збереженням взаємних зобов’язань і договорів, укладених із іншими підприєм-ствами і організаціями.

Основним принципом у  взаємовідносинах між учасниками об’єднання є добровільність при створенні об’єднання. Юридичною формою її виразу є засновницький договір і затверджений всіма членами об’єднання статут. В ньому, окрім загальних, вміщуються відомості про склад об’єднання, основні цілі його діяльності, органи управління, порядок прийняття ними рішень, в тому числі з питань, рішення, за яких повинні прийматися одноголосно або кваліфікованою більшістю голосів членів об’єднання. Це стосується, перш за все, питань про порядок розподілу майна при ліквідації об’єднання.

Об’єднання створюються для спільного вирішення задач, що стоять перед його учасниками, підвищення ефективності використання матеріальних, фінансових та інших ресурсів на основі об’єднання зусиль та засобів, організації спільної діяльності, розподілу праці, спеціалізації і кооперації, а також в цілях проведення інших заходів виробничого, комерційного чи природоохоронного характеру.

Об’єднання підприємств в межах делегованих йому повноважень може від свого імені укладати договори, користуватися послугами кредитно-банківських установ, здійснювати експортно-імпортні операції та інші види зовнішньоекономічної діяльності, проводити операції на фондовому ринку.

Об’єднання може створювати підприємства (фірми, центри, виробництва) для надання його учасникам виробничих, транспортних, технологічних, комерційних, проектно-конструкторських, зовнішньо-торгівельних, юридич-них, інформаційних, консультативних і інших послуг; організовувати підготов-ку і підвищення кадрів, прокат обладнання, фірмове обслуговування спожи-вачів продуктів учасників, інші роботи; здійснювати заходи соціального розвитку, поліпшення житлово-побутових умов робітників підприємств і структурних підрозділів, що увійшли в об’єднання [20, с.216].

Об’єднання здійснює право володіння, використання, розпорядження закріпленим за ним майном, до складу якого відноситься також майно, пере-дане об’єднанню підприємствами-засновниками. Майно об’єднання є спільним майном учасників.

До числа основних видів  об’єднань підприємств входять: асоціації, кор.-порації, консорціуми, концерни, холдинги, конгломерати, фінансово-промисло-ві групи, франчайзинг.

Відповідно до чинного  законодавства господарські об’єднання поділя-ються на договірні і статутні. До договірних об’єднань законодавець відносить асоціації та корпорації, а до статутних – консорціуми і концерни.

Першим видом договірного  об’єднання є асоціація. Вона створюється учасниками з метою координації їх діяльності, тобто узгодження дій стосовно визначення цін, освоєння ринків збуту, захисту інтересів своїх членів тощо. Координація не вимагає централізації управління підприємствами – членами асоціації. Саме тому правління асоціації не має права втручатись у виробничу та комерційну діяльність своїх членів.

Такі об’єднання підприємств створюються, перш за все, за галузевою, територіальною або іншими ознаками з метою забезпечення спільних інтересів учасників на регіональному, національному або міжнародному ринку. Асоціа-ція представляє інтереси своїх членів у відносинах з державними та недержав-ними організаціями. Вона розробляє економічні та юридичні прогнози, узагальнює та розповсюджує передовий досвід підприємств, виборює право своїх членів, надає їм інформацію, скликає конференції, веде видавничу діяль-ність в інтересах асоціації тощо. Але головними в діяльності асоціації є функції виробничого характеру. До числа останніх відносяться функції координації виробничої діяльності між членами асоціації, поглиблення між ними коопера-ції, науково-технічного співробітництва, здійснення спільних підприємницьких проектів тощо [9, с.177].

Асоціація являє собою  «м’яку» форму централізації зусиль її учасників, для неї характерні:

-менша централізація управлінських зв’язків порівняно з іншими видами об’єднань;

-можливість одночасно бути членом кількох асоціацій;

-на відміну від інших видів об’єднань, які мають здебільшого сервісний характер, асоціація централізує лише одну чи декілька із кількох виробничо-господарських та управлінських функцій [9, с.177].

Створюються асоціації суто на добровільних засадах. Засновниками мо-жуть бути підприємства всіх форм власності, які укладають між собою багато-сторонній установчий договір, де визначають усі необхідні умови діяльності об’єднання. Юридичною основою створення асоціації є волевиявлення сторін договору.

 

1.2.Нормативно-правові акти в галузі діяльності асоціацій

1.2.1.Міжнародні договори і конвенції

 

Основними міжнародно-правовими  актами, що регулюють діяльність асоціацій  в Україні, виступають Міжнародний  пакт про економічні, соціальні і  культурні права 1966 року, Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод 1950 р., ратифікована Україною в 1995 році), Конвенція Міжнародної організації праці №87 про свободу асоціації і захист права на організацію (ратифікована Україною 11 серпня 1956 р.)

Пакт і Європейська  конвенція гарантують свободу об’єднання, зокрема, профспілок, що може бути обмежена тільки законом (не адміністративним органом) в інтересах національної безпеки і громадського порядку, або для захисту прав і свобод інших осіб [15, с.71].

Треба звернути увагу на хибність поширеної думки, ніби гарантії цієї Конвенції поширюються тільки на фізичних, а не юридичних осіб. Адже як видно навіть з її назви, «основні свободи» не зводяться до «прав людини», і юридичні особи не раз вигравали позови на підставі цієї Конвенції, наприклад, редакції засобів масової інформації.

Хоча право на об’єднання залишається порівняно нерозвиненим інститутом у міжнародному праві, але саме щодо асоціацій підприємців Конвенція МОП №87 дає дуже чіткі норми щодо змісту і гарантії цього права. Так, стаття 2 надає «підприємцям без будь-якого розрізнення право створювати за власним вибором організації без попереднього на те дозволу, а також право вступати в такі організації за єдиної умови підпорядкування статутам цих організацій».

Стаття 3 гарантує право вільно розробляти статути та адміністративні правила, вільно обирати своїх представників, організовувати свій апарат і свою діяльність, а також формулювати свою програму діяльності. Стаття також зобов’язує держави-учасниці утриматися від будь-якого обмеження цих прав або втручання, що перешкоджає його здійсненню. Стаття 4 забороняє розпус-кати чи тимчасово забороняти організації підприємців в адміністративному порядку. Стаття 5 гарантує право організацій підприємців створювати федерації і конфедерації і приєднуватися до них, а також право кожної такої організації вступати в міжнародні організації підприємців. Стаття 6 вказує, що положення статей 2, 3 і 4 застосовуються також до федерацій і конфедерацій організацій підприємців. Стаття 7 зазначає, що одержання статусу юридичної особи цими організаціями не може бути обмежено вимогами, що суперечать положенням статей 2, 3 і 4. Стаття 8 вимагає, щоб національне законодавство не зачіпало і не порушувало цих гарантій [15, с.72].