Особливості договору дарування

Ст. 727 ЦК передбачає, що дарувальник має право  вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент висування вимоги дарунок  є збереженим. Іншими словами, якщо подароване майно збереглося в обдарованого, то у даному випадку дарувальник  має право розірвати договір  дарування. Якщо ж у обдарованого майно не збереглося (наприклад, воно вже продане, подароване, знищене, тощо), то дарувальник не може вимагати розірвання договору дарування та повернення ні самого подарунку, ні його вартості.

У випадку  розірвання договору дарування річ  повертається дарувальнику у тому вигляді, в якому вона існувала на момент відміни. Отриманні обдарованим  плоди, доходи від речі залишаються  в нього. Якщо ж річ була відчужена  третій особі, то її повернення неможливе. Але при доведеній вині обдаровуваного у відчуженні або знищені речі з метою запобігти її поверненню дарувальнику можливий позов за зобов’язаннями із заподіяної шкоди.

Як уже  було зазначено, сторони мають право  при певних обставинах відмовитися  від договору дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому.

Відмова дарувальника від виконання зобов’язання може бути зумовлена загибеллю речі, вилученням її з обігу, забороною здійснювати дії, які обіцяли виконати. Ці обставини припиняють зобов’язання у зв’язку з неможливістю виконання. Але у випадку, якщо річ знищена внаслідок умислу чи грубої необережності дарувальника, він відповідає за завдані іншій стороні збитки.

Законодавцем  передбачено також право обдарованого на відмову від договору дарування  з обов’язком передати дарувальником подарунок. Обдарований має право відмовитися від подарунку у будь-який час, але тільки до прийняття дарунку. Слова «до передачі дарунку» необхідно тлумачити широко. Вони відносяться і до обов’язку дарувальника звільнити обдаровуваного у майбутньому від майнового обов’язку. Оскільки прийняття дарунку може бути пов’язане з необхідністю здійснити певні дії з передачі права власності, то до закінчення цих дій дарунок не вважається прийнятим і обдаровуваний зберігає право на розірвання договору.

Якщо  обдарований подарунок прийняв, він не може потім відмовитися  від договору дарування та повернути  річ, навіть якщо вона потребує особливих  умов зберігання та утримання [17, с. 512-513].

Для вимог про розірвання договору дарування законодавством встановлено  скорочений строк позовної давності тривалістю в один рік (ст. 728 ЦК, п. 5 ч. 2 ст. 258 ЦК). Позовна давність - це встановлений законом строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати примусового здійснення або захисту свого права шляхом подачі позовної заяви до суду. Позовна давність слугує зміцненню договірної дисципліни, стимулює активність учасників цивільного обігу щодо здійснення їх прав і обов’язків, а також посилює взаємний контроль за виконанням зобов’язань. Строки позовної давності встановлені безпосередньо законом і не можуть бути зміненими угодою сторін. Тобто у даному випадку законодавець встановлює, що до вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність - один рік.

3.4. Особливості договору дарування  в країнах ЄС

Сьогодні  ведеться велика робота над гармонізацією  цивільного права в рамках Євросоюзу. Окремі європейські країни переглядають кодифікації приватного права. яскравим прикладом цього є реформа  цивільного права в Нідерландах, що триває вже майже 50 років, результатом  якої стала модернізація цивільного права. На порозі проведення такої реформи  стоїть Німеччина. До європейського  порядку денного внесено питання  про створення Єдиного Цивільного кодексу Європи.

Щодо  договору дарування, то така юридична конструкція міститься в цивільному законодавстві багатьох європейських країн. Так, стаття 6.465. Цивільного кодексу Республіки Литва від 18.07.2000 р. встановлює, що за договором дарування, одна сторона (дарувальник), безкоштовно передає іншій стороні (отримувачу дарунку) у власність майно або право на майно, або звільняє отримувача подарунку від зобов’язання перед собою, або третьою особою.

Обіцянка  подарувати майно чи майнове право  в майбутньому не є договором  дарування. Однак, отримувач обіцянки про здійснення подарунку в майбутньому, має право вимагати від особи, яка зробила подібну обіцянку, компенсації витрат, спричинених  через підготовку до прийняття дарунку, якщо відмова укласти договір  дарування не мала серйозних причин.

Договір дарування, за яким дарувальник може в будь-який час в односторонньому  порядку повернути подароване майно  чи майнове право, є недійсним.

Вимоги  щодо договору дарування, сторони по якому є подружжям, встановлені  Книгою Три цього Кодексу.

Однак, з усіх численних зарубіжних законодавств, що містять норми про договір дарування, проаналізуємо Німецьке цивільне уложення (НЦУ), оскільки НЦУ столітньою історією свого існування й застосування в якості одного із центральних законодавчих актів німецького правопорядку довело, що воно є одним із кращих зразків кодифікації цивільного права в рамках континентальної правової системи. Немаловажне значення має й те, що із всіх зарубіжних законодавств українському цивільному праву найбільше близько саме німецьке цивільне законодавство.

НЦУ вирізняється детальним регулюванням договору дарування. Даному договору присвячена окрема глава  НЦУ (гл. 2 «Дарування» розд. VII «Окремі види зобов’язань» книги другої «Зобов’язальне право»), що включає в себе 19 параграфів (516-534).

Під договором  дарування в НЦУ розуміється  надання, за допомогою якого одна особа за рахунок свого майна  збагачує іншу, якщо обидві сторони  згодні з тим, що надання відбувається безоплатно (п. 1 § 516). З даного визначення видно, що відносини, пов’язані з даруванням, розглядаються в НЦУ як договірне зобов’язання, неодмінною ознакою якого є наявність згоди обох сторін. Обов’язковими ознаками договору дарування є також його безоплатність і збільшення майна обдаровуваного за рахунок майна дарувальника.

НЦУ розрізняє  договір дарування як реальну  угоду й обіцянку дарування (консенсуальний договір дарування). У першому  випадку передбачений спрощений  порядок укладання договору, що допускає в тому числі й надання дарунка  без згоди обдаровуваного, коли дарувальник  надає обдаровуваному відповідний  строк, протягом якого останнім повинна  бути зроблена заява про прийняття  дарунка. Причому відсутність будь-яких заяв з боку одаровуваного розглядається  як прийняття дарунка: дарунок вважається прийнятим, якщо обдаровуваний не заявить  прямо про свою відмову прийняти його. При наявності такої заяви  договір дарування вважається таким, що не відбувся, а майно, передане як дарунок, підлягає поверненню дарувальнику за правилами, що регулює безпідставне збагачення (п. 2 § 516).

У другому  випадку, коли мова йде про обіцянку дарування, потрібне нотаріальне посвідчення  такої обіцянки, тобто договір  дарування наділяється кваліфікованою формою під страхом його недійсності. Однак недотримання нотаріальної форми  не тягне недійсності договору дарування, якщо обіцяне за договором виконане (§ 518).

У НЦУ  чітко відмежована сфера дії  договору дарування шляхом вказівки на подібні правовідносини, до яких договір дарування не застосовуються. Зокрема передбачено, що дарування  не має місця, якщо будь-хто на користь  іншої особи утримається від  набутого майна, або відмовляється  від належного, але остаточно  ще не набутого права, або відмовляється  від спадщини або від заповідальної  відмови (§517).

Як об’єкт дарування (дарунка) розглядаються не тільки речі, що належать дарувальнику на праві власності, але й майбутні речі, які дарувальник ще повинен придбати. Причому НЦУ не тільки передбачає можливість дарування майбутніх речей, але й містить спеціальні правила щодо відповідальності дарувальника, які враховують особливості такого роду об’єктів. Крім того, дарування може відбуватися також шляхом передачі боргового зобов’язання або визнання існуючого боргу (п. 1 §518).

НЦУ повною мірою враховує особливе положення  дарувальника, що збільшує майно обдаровуваного за рахунок зменшення власного майна, нічого не одержуючи замість. Дана обставина  знаходить висвітлення в нормах, які наділяють дарувальника за певних умов правом на відмову від виконання  обіцянки дарування, а також правом на скасування дарування.

Дарувальник вправі відмовитися від виконання  обіцянки про дарування, якщо він, з  урахуванням інших його зобов’язань, не в змозі виконати своєї обіцянки без того, щоб не поставити під загрозу відповідний його положенню рівень життя або виконання встановлених законом обов’язків по утриманню інших осіб (п. 1 § 519).

Скасування  дарування можливе в тому випадку, якщо обдаровуваний, вчинивши тяжку  провину відносно дарувальника або  його близького родича, виразить у  такий спосіб грубу невдячність. Причому, якщо обдаровуваний навмисно й протиправно позбавив життя  дарувальника або перешкодив останньому зробити скасування дарування, право  скасування дарування переходить до спадкоємців дарувальника. Скасування дарування здійснюється шляхом заяви, зверненої до обдаровуваного. Наслідком  скасування дарування є повернення наданого дарунка за правилами про  зобов’язання, що випливають з безпідставного збагачення (§ 530, 531). Правда, реалізація дарувальником права на скасування дарування має певні межі: скасування дарування не допускається, якщо дарувальник простив обдаровуваного або якщо минув рік з того моменту, коли особа, що має право скасування, довідалася про настання умов для здійснення цього права (§ 532). Не підлягає скасуванню дарування, здійснене в силу морального обов’язку або для дотримання пристойностей (§ 534).

Крім  того, дарувальник може зажадати від  обдаровуваного, не скасовуючи дарування, повернення дарунка через погіршення свого матеріального становища. Мова йде про ситуацію, коли дарувальник  після здійснення дарування опиняється не в змозі нести витрати щодо підтримки гідного рівня життя  або виконувати наявні в нього  в силу закону обов’язки утримувати своїх родичів, подружжя або колишнього подружжя. У цьому випадку також підлягають застосуванню правила, що регулюють безпідставне збагачення, з тією лише особливістю, що обдаровуваному надане право відмовитися від повернення дарунка за умови виплати дарувальнику суми, необхідної для утримання дарувальника, а також його родичів (§ 528).

Особливе  положення дарувальника як суб’єкта одностороннього зобов’язання проявляється також у тому, що він звільнений від сплати будь-яких відсотків за прострочення виконання свого зобов’язання (§ 522). Необхідною умовою відповідальності дарувальника за невиконання або неналежне виконання договору дарування визнається наявність його вини у формі наміру або грубої недбалості (§ 521). Ілюстрацією до цього загального положення можуть служити окремі норми НЦУ про відповідальність дарувальника за конкретні правопорушення.

Так, якщо дарувальник навмисно не повідомить про недоліки подарованої речі або  подарованого права, то він повинен  відшкодувати останньому заподіяну  внаслідок цього шкоду (§ 523, п. 1 § 524).

Наслідок  невиконання обдаровуваним покладеного  на нього обов’язку, полягає в тому, що дарувальник може зажадати повернення дарунка за умови, що дарунок повинен був бути використаний для виконання обдаровуваним покладеного на нього обов’язку. У цьому випадку повернення дарунка здійснюється за правилами, що регулюють безпідставне збагачення (§ 527).

У випадках, коли на обдаровуваного покладений обов’язок вчинити будь-які дії в суспільних інтересах, право вимоги виконання зазначених дій після смерті дарувальника переходить до відповідного органу влади (п. 2 § 525).

Отже, як в Україні, так і Німеччині, відносини, пов’язані з даруванням, визнаються не просто юридичним фактом, що породжує право власності у обдаровуваного, а цивільно-правовим договором, який укладається між дарувальником і обдаровуваним.

Однією  з основних ознак договору дарування (поряд з безоплатністю) визнається те, що дарування здійснюється шляхом збільшення майна обдаровуваного за рахунок зменшення майна дарувальника.

Враховується  особливе становище дарувальника в  договорі дарування, що втрачає своє майно, не отримуючи нічого у заміну. Скасування дарування у всіх випадках тягне обов’язок обдаровуваного повернути те, що було отримано за договором дарування.

Відповідальність  дарувальника за невиконання або  неналежне виконання зобов’язання, а також за шкоду, заподіяну обдаровуваному в результаті недоліків дарунка, наступає лише за наявності вини дарувальника у формі наміру або грубої необережності.

Договір дарування може існувати у формі  як реального, так і консенсуального  зобов’язання.

ВИСНОВКИ

За результатами проведеного в курсовій роботі дослідження  можна зробити наступні висновки.

Дарування є одним з найстаріших інститутів цивільного права. Так, формування інституту  дарування в римському праві, як підстави виникнення права власності  розпочалось в період республіки (V-I ст. до н.е.).

За договором  дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати іншій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно у власність.

Договір дарування, як і договори купівлі-продажу, міни, поставки, спрямований на безповоротне припинення права власності у  дарувальника і виникнення права  власності в обдаровуваної особи. Як і продавець, дарувальник повинен  бути власником відчужуваного в  такий спосіб майна.

Проте на відміну від названих договорів  договір дарування є завжди безоплатним, тому дарувальник не вправі вимагати від обдаровуваного зустрічних дій  майнового або немайнового змісту.

Право власності  на дарунок виникає з моменту  його прийняття, а тому договір дарування  належить до категорії реальних.

Дарунком  можуть бути рухомі речі, в тому числі  гроші та цінні папери, а також  нерухомі речі. Дарунком можуть бути також  майнові права, якими уже володіє  дарувальник, а також ті, які можуть виникнути у нього у зв’язку зі здійсненням права інтелектуальної власності, та інші права. При даруванні необхідно також дотримуватися спеціальних правил, встановлених для набуття права власності громадянами на окремі види майна (наприклад, вогнепальна зброя, автомобіль).