Особливості договору дарування

Іноді сторони, які ніби висловили бажання укласти  між собою договір дарування, насправді не мають наміру установити юридичні відносини, а лише створюють  видимість такого правочину (фіктивний  договір). Здебільшого такі договори укладаються для того, щоб майно, що дарується, набуло статусу приватної  власності обдаровуваного, яка не підлягає поділу в разі розірвання шлюбу.

2. ЕЛЕМЕНТИ ТА ПОРЯДОК УКЛАДЕННЯ  ДОГОВОРУ ДАРУВАННЯ

2.1. Суб’єктний склад договору дарування

Сторонами договору дарування є дарувальник  і обдаровуваний. Перший добровільно  позбавляє себе певного майна, другий - набуває ці права. Якщо предметом  договору дарування є річ, то обдаровуваний  набуває на неї право власності. Сторонами у договорі дарування  можуть бути як громадяни, так і юридичні особи. У статті, що коментується, міститься  положення про те, що сторонами  у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава  Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади (ч. 1 ст. 720 ЦК).

Дарування - цивільно-правова угода, тому дарувальник  і обдарований повинні бути дієздатними. Тобто, укладання договорів дарування  громадянами має здійснюватися  з додержанням загальних правил цивільного законодавства про їх дієздатність. Крім того, законодавець встановлює додаткові гарантії захисту  осіб, які перебувають під опікою або піклуванням. Виходячи з інтересів  дітей, осіб, над якими встановлена  опіка чи піклування, у цивільному законодавстві зазначається, що батьки (усиновлювачі), опікуни не мають  права дарувати майно дітей, підопічних. Але вони мають право від імені  осіб, над якими встановлена опіка  чи піклування, приймати майно у  подарунок, а піклувальники над  неповнолітніми - давати згоду на прийняття  дару. Опікуни та піклувальники можуть відмовитися від пропозиції прийняти дар, якщо він не відповідає інтересам  підопічного. Договори дарування дозволяються відносно любої особи за вибором  дарувальника. Закон не обмежує здійснення договору дарування між подружжям [18, с. 106].

Юридичні  особи виступають сторонами у  договорі дарування у межах своєї  спеціальної дієздатності. При цьому  у ст. 720 ЦК не передбачається будь-яких обмежень щодо прийняття юридичними особами дару. Водночас безоплатне відчуження майна (у тому числі й  за договором дарування) вони мають  здійснювати відповідно до вимог  їх установчих документів та законодавчих актів. Договір дарування між  юридичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність, не дозволяється у випадку, якщо право дарування  не передбачено у статуті дарувальника. Дане положення не стосується права  таких осіб укладати договір пожертви (тобто дарування нерухомого та рухомого майна, зокрема грошей та цінних паперів  фізичним та юридичним особам, державі  України, Автономній Республіки Крим, адміністративно-територіальним утворенням для досягнення ними певної, раніше визначеної мети). Тобто, юридичні особи  можуть бути сторонами у договорі дарування тільки у випадках, коли ці договори не суперечать їх меті та предмету діяльності, передбаченому в установчих документах або положеннях про них, а також у випадках, прямо передбачених законодавством України [17, с. 510].

У ст. 720 ЦК передбачено положення про  те, що не тільки дарувальник особисто може укладати договір дарування. Від  його імені такий договір може укласти його представник при  додержанні певних умов, передбачених цивільним законодавством. Представник  дарувальника повинен діяти на підставі письмового уповноваження (доручення), що видається однією особою іншій  особі, представляти його інтереси перед  третіми особами [19, с. 45]. Порядок  видачі та оформлення доручення підпорядковується  загальним нормам цивільного законодавства. Якщо у дорученні на укладання  договору дарування не встановлено  імені обдарованого, воно визнається нікчемним.

2.2. Зміст договору дарування

Подарувати  будь-яке майно (рухоме, в тому числі  гроші й цінні папери, та нерухоме), а також майнові права іншим  особам є виключним правом власника цього майна. Договори на дарування  майна, що знаходиться у спільній власності, укладаються за загальними правилами за згодою всіх учасників. Цікавою новелою є ст. 721 ЦК України, яка покладає на дарувальника обов’язок повідомити обдаровуваного про відомі дарувальникові недоліки речі, що є дарунком, або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров’я, майна обдаровуваного або інших осіб. Дарувальник не зобов’язаний виправляти недоліки дарунка чи зазнавати витрат, пов’язаних з їх виправленням, або обмінювати дарунок на якісну річ, проте за порушення ч. 1 ст. 721 ЦК України дарувальник зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану майну, та шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю в результаті володіння чи користування дарунком (ч. 2 ст. 721 ЦК України).

Крім  волевиявлення дарувальника, для  здійснення договору дарування необхідна  також згода обдаровуваного, яку  законодавець розцінює як акт прийняття  дарунка. Порядок і правові наслідки прийняття дарунка врегульовано ст. 722 ЦК України, за якою право власності  обдаровуваного на дарунок виникає  з моменту його прийняття, тобто  з того часу, коли обдаровуваний  будь-якими діями підтвердить  свою згоду на прийняття дарунка. Дарувальник, який передає річ через  підприємство або організацію транспорту, зв’язку або через іншу особу для вручення її обдаровуваному, має право відмовитися від договору до вручення речі обдарованому. Дарунок, направлений обдаровуваному без його попередньої згоди, є прийнятим, якщо він негайно не заявить про відмову від дарунка. До прийняття дарунка ст. 722 ЦК України прирівнює також прийняття документів про право власності на речі або символів речі (ключів, макета тощо). Безпосереднє висловлення згоди обдаровуваного необхідне лише при даруванні майна, укладання угоди на яке потребує спеціального оформлення (наприклад, на вогнепальну зброю).

Предмет дарування повинен бути у договорі чітко визначений. Обіцянка подарувати невизначену річ не має правового  значення. Предметом договору дарування, згідно зі ст. 718 ЦК, може бути не тільки рухоме (у тому числі гроші та цінні папери) та нерухоме майно, але  й також майнові права - як такі, якими вже володіє дарувальник, так і ті, які можуть виникнути  у нього у зв’язку зі здійсненням права інтелектуальної власності, а також інші права. Предметом договору дарування може бути будь-яке майно, не вилучене з обігу і яке може бути у власності особи, якій воно дарується (предмети домашнього побуту, гроші, житловий будинок, квартира, автомобіль, тощо). Майно, що передається за договором дарування, переходить у власність від однієї особи (дарувальника) до іншої (обдарованого). Тому майно, що передається, повинне бути власністю дарувальника [8, с. 14].

Але в  законі нічого не сказано про наслідки вилучення подареного майна, якщо дарувальним  не мав права ним розпоряджуватися. Слід вважати, що дарувальник несе відповідальність за збитки, що завдані обдаровуваному, якщо він знав або повинен був  знати про те, що річ йому не належить або був не вправі розпоряджатися майном, але не попередив про це обдаровуваного.

Договори  дарування предметів, що знаходяться  у загальній власності, підпорядковуються  режиму загальної власності. При  частковій власності необхідна  згода усіх учасників. Якщо майно  є предметом сумісної власності - така згода презюмується. У Сімейному  кодексі України встановлено, що правочин, що здійснений одним з  подружжя по розпорядженню їх власним  майном, може бути визнано судом  недійсним за мотивами відсутності  згоди іншого з подружжя, але тільки на його вимогу і якщо буде доведено, що інша сторона не знала і не повинна була знати про незгоду  одного з подружжя на укладання даної  угоди. Однак, для здійснення одним  з подружжя акту розпорядження нерухомості  або угоди, що потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, необхідно отримати нотаріально засвідчену згоду іншого з подружжя.

При даруванні  необхідно також додержуватися  спеціальних правил, встановлених для  набуття права власності громадянами  на окремі види майна (наприклад, вогнепальна  зброя). Тому речі, вилучені з цивільного бігу, не можуть бути предметом договору дарування. Речі, на володіння та користування якими необхідно мати дозвіл, можуть бути предметом договору дарування, якщо обдарований отримає такий  дозвіл.

Законодавець  вносить нове положення про те, що предметом договору дарування  можуть бути не тільки майнові права, якими дарувальник вже володіє, а й такі, які можуть виникнути  у нього у майбутньому, тобто  якими на даний момент він ще не володіє, але розраховує одержати потім. Це відповідає вимогам ст. 717 ЦК, де зазначається, що майно може бути передано іншій  стороні (обдарованому) не тільки у  теперішньому, але й у майбутньому.

2.3. Форма та особливості укладення  договору дарування

Слід  відзначити, що договір дарування  укладається у формі, яка визначається загальними правилами цивільного законодавства  про форму договорів відповідно до ст.ст. 205-207 ЦК.

Договір дарування може укладатися в усній, простій письмовій і письмовій  нотаріальній формі. Згідно зі ст. 719 ЦК, форма договору дарування визначається у залежності від виду майна, що є  предметом договору дарування.

Законодавче врегульовано, що якщо предметом договору дарування є предмети особистого користування та побутового призначення, то такий договір може бути укладено в усній формі, коли висновок про  волю особи робиться на підставі прямо  висловленого ним бажання. Так, реальний договір дарування, при якому рухома річ передається обдаровуваному в момент укладання договору, може укладатися усно.

Письмова  форма договору дарування під  страхом недійсності необхідна  для договорів, які містять обіцянку дарування.

Ст. 719 ЦК містить в собі положення, відповідно до якого договір дарування передбачає нотаріальну форму незалежно  від суб’єктного складу обдарованих осіб (фізичних чи юридичних). Згідно з даною статтею договір дарування нерухомої речі обов’язково укладається у письмовій формі і посвідчується нотаріусом. Нотаріальна форма є найбільш складною формою укладання договору дарування. У даному випадку договір дарування не тільки вчиняється у вигляді складання спеціального письмового документа, але факт складання документа ще й посвідчується нотаріусом. Оформлюючи даний вид договору, нотаріус пересвідчується в законності його умов, цілях, встановлює істинну волю сторін договору [19, с. 46]. При укладанні договорів дарування необхідно додержуватися також і спеціальних правил, встановлених для відчуження частки у спільному майні, тощо. Так, при укладанні угод про відчуження спільного майна подружжя, що потребують обов’язкового нотаріального посвідчення, має бути письмова згода другого з подружжя. Тому недодержання цих умов дає підстави вважати такий договір недійсним.

ЦК передбачено, що у письмовій формі укладаються  договори дарування майнового права  та договори дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому. Тому недодержання письмової форми при укладанні зазначеного договору дає підстави вважати його нікчемним.

У випадках, спеціально обумовлених в законі, договір дарування, укладений з  порушенням встановленої цивільним  законодавством формою, визнається недійсним. Як витікає зі змісту коментованої статті, законодавцем прямо зазначено, що договори дарування майнового  права та договори дарування з  обов’язком передати дарунок у майбутньому не повинні укладатися в усній формі, а тільки у письмовій, при цьому нотаріальне посвідчення не є обов’язковим.

У письмовій  формі укладаються також договори дарування рухомих речей, які  мають особливі цінність. Але ця норма не носить імперативного характеру, так як передача такої речі може бути правомірною навіть якщо ця передача було здійснена за усним договором. Це може бути при умові, що судом  не буде встановлено, що обдарований  заволодів нею незаконно. Тобто  у разі виникнення спору з цього  приводу, він вирішується у судовому порядку. І саме суд вирішує, законно  чи незаконно обдарований набув  річ.

Договір дарування валютних цінностей укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню у випадку, якщо сума валютних цінностей не перевищує п’ятидесятикратний розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. У даному випадку також застосовуються положення, відповідно до який недодержання законодавче встановленої форми тягне за собою визнання договору дарування валютних цінностей недійсним.

3. ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ЗА ДОГОВОРОМ ДАРУВАННЯ. ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ПОРУШЕННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ЗА ДОГОВОРОМ ДАРУВАННЯ

3.1. Права та обов’язки сторін за договором дарування

Як ми з’ясували у попередньому розділі  курсової роботи, сторонами в договорі дарування з додержанням загальних правил законодавства про дієздатність можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади (ч. 1 ст. 720 ЦК України). Пункти 2 і 3 ст. 720 ЦК України встановлюють обмеження права дарування для батьків (усиновлювачів), опікунів на дарування майна дітей, підопічних та для підприємницьких товариств, якщо право здійснювати дарування прямо не встановлено установчим документом дарувальника, за винятком договору пожертви. Натомість право прийняття дарунка законодавством не обмежується.

Законодавство не містить безпосередньої вказівки на право юридичної особи передавати майно за договором дарування. В  такому випадку, як правило, застосовується термін «безоплатна передача майна», що є значно ширшим за поняття «передача майна за договором дарування».

Укладати  договір дарування може також  представник дарувальника на основі письмового доручення, в якому обов’язково має бути вказане ім’я обдаровуваного (ч. 4 ст. 720 ЦК України).

Що до об’єктів державної власності, то відповідно до п. 2 ст. 75 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 р. № 436-ІV, державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом.

З моменту  передачі права власності на річ  обдаровуваному юридичний зв’язок між сторонами припиняється, тому обов’язок подальшого належного ставлення до дарувальника є суто морально-етичним. Однак ч. 1 ст. 727 ЦК України передбачає, що дарувальник (а в разі вчинення обдарованим вбивства дарувальника – на вимогу спадкоємців) має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей або іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров’я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей.