Нормативно-правове регулювання в сфері електронного документообігу

Однак добитися гарантованого  дотримання цього принципу не завжди вдається, що часто породжує значні юридичні труднощі. Зокрема, немає впевненості  в тому, що всі положення такої  угоди матимуть рівну юридичну силу в разі судового розгляду.

Глобальний і розгалужений характер економіки унеможливлює її регулювання в режимі реального  часу будь-яким урядом або державною  установою. Тому законодавство має  бути зведене до мінімуму, стати  послідовно міжнародним і прозорим, відповідати чітко визначеним цілям, забезпечувати довіру, ефективність та уніфіковані правила поведінки. Воно повинні визначити основні процедури визнання дійсності електронних угод, дії судових органів, щодо винесення вердиктів у позовах компаній або особистостей, предметом розгляду якого є застосування електронного цифрового підпису та інше.

Досвід країн Заходу у  сфері правового регулювання  електронного документообігу. Нині найбільш значущими міжнародно-правовими документами у сфері електронного документообігу є:

1. Модельний закон ЮНСІТРАЛ «Про електронну торгівлю». Комісією Організації Об’єднаних Націй з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) 1996 року розроблено зразковий звід правил — Модельний закон «Про електронну комерцію» (Model Law On Electronic Commerce).

Це модель, за допомогою  якої країни у національному законодавстві  можуть вирішити основні проблеми, пов’язані з юридичною значимістю договорів, що укладаються за допомогою  ЕОМ, з обов’язковою письмовою формою, підписом, оригіналом і копіями, зберіганням  договірної документації в електронному вигляді, а також визнанням останньої  як судового доказу. Правовий режим  електронного обміну даними, передбачений у законі, ґрунтується на принципі так званого функціонального  еквівалента.

2. Директива Європейського парламенту та Ради Європи від 13.12. 1999 року про політику ЄС щодо електронних підписів.

Цей документ створює правові  передумови для широкого використання електронного підпису (ЕП) у країнах  Європейського Союзу. Серед пріоритетних — надання електронному підпису  юридичної та доказової сили. (Зазначимо, що юридичні наслідки має викликати  не сам факт використання ЕП, а обмін  електронними документами, які містять  електронний підпис, причому ці наслідки залежать від змісту документів.

3. Директива Європейського парламенту та Ради Європи від 08.06. 2000 року про деякі правові аспекти інформаційних суспільних послуг, зокрема електронної комерції, на внутрішньому ринку (Директива щодо електронної комерції).

Цей документ регулює окремі види діяльності в комп’ютерних мережах  на внутрішньому ринку ЄС. Зокрема, в ньому розглядаються державне регулювання, а також питання  стосовно поширення комерційної  та іншої інформації з комп’ютерних мереж, договори, які укладаються  в електронній формі, та відповідальність інформаційних посередників.

Усі названі документи  є рамковими, тобто переважно  вказують напрями розробки правового  забезпечення та обмеження щодо правового  регулювання, а не встановлюють конкретні  норми. Принципи, закладені в них  документах, можуть бути використані  при розробці українського законодавства  з урахуванням вітчизняних реалій.

8. Переваги електронного документообігу. Проблеми впровадження в Україні.

Перші практичні кроки запровадження  електронного документообігу і застосування електронного цифрового підпису зроблено 17 січня 2006 року, коли Центральний засвідчувальний орган вручив перше в Україні свідоцтво про акредитацію Центру сертифікації ключів електронного цифрового підпису, яким стала Науково-виробнича фірма «Українські національні інформаційні системи» (м. Дніпропетровськ). В Україні уже існують чотири таких центри. Це означає, що електронний підпис можна уже застосовувати на рівні із власноручним.

Що це дасть?

• можливість подання різноманітної звітності не на папері, а в електронному вигляді, що значно підвищує ефективність боротьби з корупцією. Відтепер сотні тисяч людей вже не будуть марнувати час у чергах до податкового чи митного інспектора, працівника органів статистики, реєстрації тощо;
• можливість он-лайн закупівель, участі в електронних торгах, що сприяє забезпеченню прозорості діяльності суб’єктів господарювання;
• можливість юридично значимого документообігу між органами державної влади, підприємствами, організаціями;
• можливість на відстані отримати різноманітні офіційно засвідчені довідки через мережу Інтернет, що дозволяє уникнути зайвої бюрократизації¹ .

Цей перелік можна подовжувати, але наразі навіть важко уявити обсяги застосування електронного цифрового підпису у життєдіяльності держави, приватного сектору, пересічних громадян. Відтепер кожен пересічний громадянин, підприємець, посадова особа вже має можливість засвідчувати електронні документи своїм власним цифровим підписом, який має однакову юридичну силу з власноручним підписом чи печаткою. Для юридичних осіб передбачено використання додаткового цифрового підпису – аналога відбитку печатки. Для забезпечення такого рівня захисту використовуються посилені сертифікати ключів, що надаються акредитованими центрами сертифікації ключів. Використання посилених сертифікатів дозволяє виконувати юридично-значущий захищений електронний документообіг між будь-якими суб’єктами правових відносин: юридичними і фізичними особами, підприємцями та органами державної влади.

Проблеми запровадження в Україні  електронного документа та електронного документообігу набувають значної  політичної та економічної ваги у  зв’язку з розширенням використання інформаційно-комунікаційних технологій у суспільних відносинах, розбудові  систем електронних платежів, електронної  торгівлі тощо.

Одне з проблемних питань, що повинні  вирішити законодавство у цій сфері,– це робота центрів сертифікації ключів, які мають надавати послуги цифрового підпису. Спеціалісти вважають, що кількість бажаючих займатися такою діяльністю, є досить незначною. Зокрема, тому, що фінансовий бар’єр виходу на ринок таких структур за нинішніх умов є досить високим з огляду на специфіку їх функцій (надання засобів цифрового підпису, формування, розповсюдження, скасування, блокування та поновлення сертифікації ключів, генерація відкритих та особистих ключів тощо).

Підсумовуючи стан правового  поля, що регламентує електронний  документообіг в Україні в цілому, необхідно відзначити, що нормативно-правове регулювання електронного документообігу перебуває на стадії становлення та потребує подальшого удосконалення. Це пов’язано з прийняттям Україною такого значного сегменту світового ринку, як електронна торгівля та електронні послуги. Зміни, що стали очевидними на рівні технологій, нарешті почали знаходити своє відображення у законодавчій базі.

Список використаних джерел

1. Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 року // Відомості Верховної Ради, 2003. – № 36. – ст. 275.
2. Закон України «Про електронний цифровий підпис» від 22.05.2003 // Відомості Верховної Ради, 2003. – № 36. – ст. 276.
3. Законом України «Про обов’язковий примірник документів» від 09.04.1999// Відомості Верховної Ради, 1999. – N 22-23. – ст.199
4. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку засвідчення наявності електронного документа (електронних даних) на певний момент часу» від 26.05.2004. – № 680
5. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типового порядку здійснення електронного документообігу в органах виконавчої влади» від 28.10.2004. – № 1453
6. Охотень О., Кисельов М. Електронні документи і стандартизація // Право України.– 1998.– №3. – С. 45–48.
7. Солодченко І. Електронний документообіг // Дебет-Кредит.– 2005.– №40 // www.dtkt.com.ua.
8. Солодченко І. Електронні документи – як обліковувати // Дебет-Кредит.– 2005.–№13 // www.dtkt.com.ua.
9. Солодченко І. Електронні документи в житті підприємств // Дебет-Кредит.– 2005.–№12 // www.dtkt.com.ua.
10. Солодченко І. Обмінюємось електронними документами // Дебет-Кредит.– 2005.– №41 // www.dtkt.com.ua.
11. Чучковська А. Електронна комерція: деякі проблеми правового регулювання // www.lawbook.by.ru.
12. Чучковська А.В. Правове регулювання електронної комерції в Україні: Навч. посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 224 с.
13. Model Law on Electronic Commerce of the United Nations Commission on International Trade Law // www.uncitral.org.