Немайнові права як об’єкт цивільних правовідносин

відомості поширила, зобов’язана дати  спростування,  якщо  не  доведе,  що  ці

________________

¹  Грибанов В.П. Цивільно – правові засоби захисту права власності в Україні. – К.,2001.- с.106-107.

відомості відповідають дійсності.

       Серед засобів захисту можна виділити загальногромадянські та   спеціальні   засоби.  

       До   загальногромадянських    засобів  відносяться:  визнання права; відновлення права; припинення дій,  що  порушують право або створюють загрозу його   порушення; відшкодування збитків; визнання правочину недійсним; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; визнання незаконними рушення, дій чи бездіяльності органу  державної влади, органу влади АРК або органу місцевого  самоврядування,  їхніх   посадових і службових осіб.

       Що стосується спеціальних способів захисту, то їх  можна виділити у дві підгрупи:

           ті, що можуть застосовуватися   до  всіх  особистих  немайнових              прав  (відновлення порушеного особистого немайнового права за статтею 276 Цивільного кодексу України, спростування недостовірної інформації  (стаття 277  Цивільного кодексу України) та  заборона поширення інформації,   якою  порушуються  особисті  немайнові  права  (стаття 278 Цивільного кодексу України));            

          ті,  що  можуть  застосовуватися тільки  до  певного   особистого              немайнового  права. 

                   До  даної  категорії  способів  захисту   слід  відносити,  наприклад,  за частиною третьою статті 294 Цивільного кодексу України, можливість  вимагати  виправлення  імені  у  випадку його порушення .

      Захист особистих немайнових прав у адміністративному порядку відповідно  до статті 17 Цивільного  кодексу  України   здійснюється   насамперед Президентом Укрїни, органами  державної  влади,  органами  влади  Автономної Республіки Крим або органами  місцевого самоврядування.

       Президент  України здійснює захист особистих немайнових их прав   у межах повноважень,  визначених  статтею 102 Конституції України.

       До  адміністративного   порядку     захисту   особистих     немайнових    прав 

належать:

 1) оскарження дій та актів державних органів у вищий орган          виконавчої      влади;                                                                           

2) прийняття   органами держави   чи місцевого   самоврядування,            які   наділені юрисдикційними повноваженнями, рішення  щодо  використання     способів захисту, визначених нормами статті  16  Цивільного  кодексу   України.

      Найбільш поширеним способом  захисту  особистих немайнових  прав  в адміністративному порядку є визнання правового акту незаконним або його скасування.

       За  статтею  118  Конституції України,  рішення голів місцевих державних адміністрацій,  які  суперечать  Конституції  та  законам  України,  іншим  актам   законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України  або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

      Так, наприклад,  якщо особи приватного права набувають  цивільних прав та  обов`язків за  принципом  “Дозволено  все,  що   незаборонене законом”, то  органи  державної  влади та   органи місцевого самоврядування, їх посадові   особи   забов`язані  діяти лише в межах їх повноважень  та у спосіб, що передбачені Конституцією  та законами України .

      Держава відповідає перед людиною  за   свою  діяльність.

     За змістом   статті  3 Конституції   України,    утвердження  і  забезпечення   прав  і свобод   людини  є  головним  обов`язком  держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

        Висновки

        Із цієї курсової роботи я зрозуміла, яке важливе місце займають немайнові права в системі об’єктів цивільних правовідносин, а відтак і  у правовому житті суспільства.

        В своїй роботі я намагалася підтвердити і цим самим довести актуальність цієї теми. В ній розповідається про місце немайнових прав в системі об’єктів цивільних правовідносин, їх структуру, способи і засоби здійснення і захисту особистих немайнових прав  та їх важливість для України.

       До особливої групи системи об'єктів цивільних правідносин відносяться нематеріальні  блага (права), під якими розуміються   ті, що   не мають економічного змісту і не віддільні від особи, їх носія блага і свободи, визнані  чинним  законодавством.

       Цивільний   кодекс   України    вперше    визначає   нематеріальні   блага   як   об’єкт   цивільного   права,   відносячи    до   цієї    групи   результати    творчої   діяльності,інформацію та особисті немайнові блага. 
       Характерна особливість цієї групи об'єктів полягає в тому, що вони:  1)  не мають матеріального (майнового) змісту;  2)  невіддільні від особи їх носія;  3)   володіють властивістю індивідуалізації самої особи володаря  цих прав.

      В цій  роботі я акцентувала увагу   на  особистих немайнових правах.

       В розділі ІІ своєї роботи  я привела широку  класифікацію особистих немайнових  права за певними критеріями  і ознаками.

     Адже класифікація особистих немайнових прав виконує значну теоретичну та практичну роль. Вона дозволяє встановити основні параметри і відмінності між цими правами, виокремити їх характерні риси, полегшити користування ними, визначити значення особистих немайнових прав у системі цивільних та інших правовідносин.

        На мою думку заслуговує на  увагу класифікація В.Рясенцева, який пропонує поділити особисті немайнові права, зазначені у Конституції України і статті 270 Цивільного кодексу України   залежно від інтересів їх складових частин на п’ять груп: 1) права на немайнові блага, невіддільні від особи ( життя, здоров’я,   недоторканність особи); 2)  блага, що індивідуалізують громадянина в колективі ( право на ім’я, честь, гідність);3)   права, які захищають немайнові інтереси, що випливають із участі громадян у праці, реалізації права на освіту, відпочинок;4) права, що захищають немайнові інтереси у сфері сімейного права;5)   права на захист інтересів у сфері майнових відносин ( немайнові інтереси, які знаходяться у зобов’язальному праві у зв’язку з володінням майновими правами).

        Н.Д. Егоров же усі особисті  немайнові права, зазначені у вказаних двох  групах Цивільного кодексу України ті, що забезпечують природне існування фізичної особи ( глава 21 Цивільного кодексу України) і ті, що забезпечують її соціальне буття ( глава 22 цього ж кодексу).,  зібрав  у три  правові  інститути:

1. права та немайнові блага, втілені у самій особистості;
2. право на особисту недоторканність, свободу; право на життя та охорону здоров’я;
3. право на недоторканність особистого життя.

      Погоджуючись із таким розподілом особистих немайнових прав, вважаю за  необхідне виділити ще один їх  правовий інститут - права на захист від протиправного втручання в сферу особистого життя.

        За цільовим спрямуванням особисті немайнові права пропонується класифікувати на: 1)особисті немайнові права, спрямовані на індивідуалізацію особистості  ( право на ім’я, право на честь, гідність, ділову репутацію та ін..);

2)особисті немайнові права, спрямовані на забезпечення фізичної недоторканності особи ( життя, свобода, вибір місця перебування, місця проживання тощо); 3)особисті немайнові права, спрямовані на недоторканність внутрішнього світу особистості та її інтересів ( особиста та сімейна таємниця, невтручання у приватне життя, честь і гідність).

       Межі здійснення особистих немайнових прав визначаються законом. Загальні правила та межі здійснення встановлюються статтями 12 і 13 Цивільного кодексу України. В той же час закон при визначенні меж здійснення конкретних особистих немайнових прав часто не регламентує самих меж можливої поведінки уповноваженої особи, а лише встановлює межі втручання сторонніх осіб в особисту сферу.

      Ряд особистих немайнових прав має особистий характер і тому не може здійснюватися через представника. Такі права припиняються зі смертю громадянина і не можуть передаватися по спадковості.

        Проте фізична особа за окремих обставин може передавати право здійснення особистих немайнових прав  іншим особам. Як правило, законодавець  пов’язує цю можливість з недостатнім життєвим досвідом чи станом здоров’я, які не дозволяють фізичній особі самостійно здійснювати особисті немайнові права з метою задоволення власних інтересів.

 Гарантією нормального здійснення фізичними особами особистих немайнових прав є їх належний цивільно-правовий захист, встановлений  нормами статті  276  Цивільного кодексу України.

        Для захисту особистих немайнових прав можна застосовувати загальні способи захисту прав (стаття 16 Цивільного кодексу України), а також інші (спеціальні) способи - відповідно до змісту цих прав, способу їх порушення та наслідків, що спричинено цим порушенням ( статті 276-278 Цивільного кодексу України).

        Залежно від порядку і способу захисту цивільних  можна виділити органи і посадові особи, які відповідно до закону зобов’язані здійснювати захист особистих  немайнових  прав або мають на то відповідні повноваження.

       Захист особистих немайнових  прав  здійснюється судом а  також в адміністративному порядку Президентом Укрїни, органами  державної  влади,  органами  влади  Автономної Республіки Крим або органами  місцевого самоврядування.

        У цивілістичній  літературі панує  уявлення про те, що цивільне право не регулює, а лише охороняє немайнові права.

        Проте правове регулювання й охорона немайнових прав не можуть протиставлятися, оскільки регулювання означає охорону прав, а їхня охорона здійснюється шляхом регулювання відповідних відносин.       

         Список  використаної   літератури

 

1. Конституція України Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.// Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – С.141.
2. Про внесення змін до Конституції України: Закон України від 8 грудня 2004    року// Відомості Верховної Ради України. – 2005. – №2. – Ст.44.
3. Конституція України. Офіційний текст: Коментар законодавства України     про права та свободи людини і громадянина. Навчальний посібник - К: 1999р.

    4.   Цивільний кодекс України ( Відомості Верховної Ради України    (ВВР), 

            2003, NN 40-44, ст.356

 5. Европейская конвенция о защите прав человека и основных свобод от                                                                                                                                                                                             04.11.50г.// Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М., 1999.

6. Закону України "Про прокуратуру" (справа К.Г.Устименка) від 30 жовтня               1997 року // Право України. – 1997. - № 11. –С. 87. 
7. Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” // Відомості   Верховної Ради – 1991. - N 25. - Ст.283.
8. Закон  України « Про судоустрій України» від 07 лютого 2002 року,

 

           ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, N 27-28, ст.180 )

      

    9.  Закон України   «Про інформацію” від 2 жовтня 1992року, (Відомості   

 

         Верховної   Ради України (ВВР), 1992, N 48, ст.650 )

 

   10. Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України.                  Загальна частина. – К.: Наукова думка. – 2000. –

11. Гражданскоє право:Уучебник-Т.1. Изд. 6-е, перераб. и доп./ Под ред..А.П.Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.:ООО «ТК Велби», 2002.- с.316.

 12.   Ємельянов В.П. Цивільне Право України - Х: Консул, 2000р.

  13.  Загальна теорія цивільного права: Підручник для студентів / За      ред.          О.А.Підопригори, Д.В.Бобрової. - К.: Вища шк., 1992. - 453 с.

14.  Зорислава Ромовська,  Особисті  немайнові  права фізичних осіб - 

  Українське право, 1997, число 1

      15. Дзера О.В. Цивільне Право України - К: Юрінком Інтер, 2002р.

16.  Егоров Н.Д. Гражданско-правовое регулирование общественных                     отношений: единство и дифференциация. – Л.: изд-во Ленинградского ун-та. – 1988. – 176 с.

     17. Лісніча Т. В. Особисті немайнові права фізичної особи: визначення  

               поняття та проблема класифікації // Наше право. – 2004.

      18. Малеина М.Н. Защита личных неимущественных прав советских   граждан.   – М.: Знание, 1991

  19. Олійник В. Конституційне право на свободу та особисту                                                       недоторканість: поняття та характерні риси / Право України. – 2000. - №12.

         20.Олійник В. Конституційне право на свободу та особисту   недоторканість:                                 поняття та характерні риси / Право України. – 2000. - №12.