Немайнові права як об’єкт цивільних правовідносин

особистих немайнових прав.

_______________

¹ Цивільне та сімейне  право: Підручник: за редакцією Є.О. Харитонова, Н.М. Голубєвої, К., С. 152

       Проте фізична особа за окремих обставин може передавати право здійснення

       особистих немайнових прав  іншим особам. Як правило, законодавець  пов’язує цю можливість з недостатнім життєвим досвідом чи станом здоров’я, які не дозволяють фізичній особі самостійно здійснювати особисті немайнові права з метою задоволення власних інтересів.

      Так,  законодавець передбачає, що:

1) особисті немайнові  права малолітніх осіб можуть здійснюватись їх батьками   (усиновителями) та опікунами;

       2) особисті немайнові права неповнолітніх осіб   можуть здійснюватись

              їх батьками (усиновителями) та піклувальниками;

           3) особисті немайнові права осіб, які визнані судом недієздатними,   можуть      здійснюватись їх опікунами;

     4) особисті немайнові права повнолітніх осіб, які за віком чи станом   здоров’я  не можуть їх здійснювати і не визнані при цьому недієздатними, можуть   здійснюватись їх піклувальниками.

     Виходячи зі змісту статті 268 Цивільного кодексу України, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, окрім випадків, передбачених законом, не розповсюджується позовна діяльність. 

     З огляду на те, що особисті немайнові права фізичних осіб тісно пов'язані з особою носія, то і здійснюватися вони повинні фізичною особою самостійно.

       Це означає, що особа повинна сама вчиняти юридичне значимі дії, які спрямовані на реалізацію відповідних особистих немайнових прав. 
       Однак в окремих випадках фізична особа внаслідок тих чи інших обставин, які переважно пов'язані з недостатнім життєвим досвідом чи станом здоров'я, не здатна самостійно реалізовувати особисті немайнові права.

       І тому законодавець передбачає спеціальні випадки, коли можливе здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб іншими особами.

       Так, зокрема,   в інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати своїх особистих немайнових прав, їхні права здійснюють батьки (усиновлювачі ), опікуни, піклувальники. Вона має право вимагати від посадових і службових осіб вчинення відповідних дій , спрямованих на забезпечення здійснення нею особистих немайнових прав.

      Суб’єктивне право, в тому числі особисте немайнове, повинно здійснюватися безперешкодно в межах, що передбачені чинним законодавством. Тому завдання держави полягає в забезпеченні такої реалізації відповідними гарантіями. Саме через те суттєвою гарантією безперешкодного здійснення фізичною особою особистих немайнових прав безпосередньо або через інших осіб є право вимагати від посадових і службових осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення нею ( ними ) особистих немайнових прав.

     Фізична особа, здійснюючи юридично значиму поведінку ( дія, бездіяльність, рішення) безпосередньо або через інших осіб, перетворює об’єктивно існуюче право у вигляді норми права на право суб’єктивне у вигляді створених для неї правових можливостей.

      Так, за законом України «Про психіатричну допомогу», для здійснення права на психіатричну допомогу фізична особа повинна дати свою усвідомлену згоду, якщо інше не передбачено чинним законодавством. 

       Для здійснення права на особисті папери, визначеного статтею 303 Цивільного кодексу України,  фізична особа повинна принаймі створити ці особисті папери.

       Окремі з особистих немайнових прав фізична особа здійснює з моменту народження без вчинення певної визначеної поведінки. Так, наприклад, право на життя за статтею 281 Цивільного кодексу України фізична особа може здійснювати і без спеціальних юридичних активних діянь.

       Крім  того, важливим є те, що здійснення  особистих немайнових прав –  це одна із стадій їх реалізації, під час якої фізична особа,  вчиняючи юридично значимі діяння ( дії або бездіяльності), безпосередньо  або через інших осіб трансформує  об’єктивно існуюче право у вигляді норми права, в право суб’єктивне,  у вигляді створених для себе прав та обов’язків.

     3.2   Способи захисту  особистих  немайнових  прав

 

Гарантією нормального  здійснення фізичними особами особистих  немайнових прав є їх належний цивільно-правовий захист, встановлений  нормами статті  276  Цивільного кодексу України.      

Право на захист особистих немайнових прав — це регламентоване правове регулювання на випадок оспорення, невизнання чи порушення особистого немайнового права.

Змістом права на захист особистих немайнових прав є такі   повноваження:

    1)  вимагати непорушення цих прав;

    2) вимагати припинення всіх діянь, які порушують ці права;

 3)  вимагати відновлення вказаних особистих немайнових прав у разі        їх    порушення.         

       Для захисту особистих немайнових прав можна застосовувати загальні способи захисту прав (стаття 16 Цивільного кодексу України), а також інші (спеціальні) способи - відповідно до змісту цих прав, способу їх порушення та наслідків, що спричинено цим порушенням ( статті 276-278 Цивільного кодексу України)

        Із  загальних способів захисту особистих немайнових прав найчастіше використовуються відшкодування завданих збитків та компенсація моральної шкоди , встановлених нормами статей 22, 23 Цивільного кодексу України.

       До  спеціальних способів захисту особистих немайнових прав законодавець відносить:

    - поновлення порушеного особистого немайнового права;

    - спростування неправдивої інформації та суміжні способи захисту;

    - заборону поширення інформації, якою порушено особисті немайнові права.

       Гарантією своєчасного та ефективного захисту особистих немайнових прав є передбачена нормами статті 279 Цивільного кодексу України можливість накласти на особу штраф, у разі невиконання покладеного рішенням суду зобов'язання вчинити відповідні дії для усунення порушення особистого немайнового права, або ж у разі ухилення від виконання судового рішення. Причому сплата штрафу не звільняє особу від обов'язку виконати рішення суду.¹

       Першим із спеціальних способів захисту особистих немайнових прав фізичної особи є поновлення порушеного права.

        Воно полягає в тому, що орган державної влади, орган влади АРК, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право, зобов'язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення.

      Якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного права, не вчинено, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди.

       Однак, цей спеціальний спосіб захисту можна застосовувати не до всіх особистих немайнових прав.

       Так,  наприклад,  вважаю, що неможливо відновити порушеного права на таємницю кореспонденції чи права на таємницю особистого життя внаслідок того, що з моменту розголошення відповідних відомостей  зникає  відповідне немайнове  благо (таємниця), яке  є об'єктом цього  права.

     В наведеному прикладі слід застосовувати інший спосіб захисту.

       Спростування   неправдивої  інформації як    спеціальний спосіб   захисту особистих немайнових прав фізичної особи означає, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та/або членів її сім'ї недостовірної інформації має право на визнання особою, яка порушила особисте немайнове право інших осіб, неправомірності своїх діянь та визнання цієї інформації неправдивою, яке вчинюється у такий самий спосіб, у який було поширено неправдиву інформацію.

     Якщо спростування неможливо чи недоцільно провести в такий самий спосіб, то воно має здійснюватися в адекватній (схожій, максимально наближеній) формі, з урахуванням того, що   спростування   має  бути    ефективним, тобто

_____________________

¹ Цивільне та сімейне  право: Підручник: за редакцією Є.О. Харитонова, Н.М. Голубєвої, К., С. 295

охопити максимальну кількість реципієнтів, що сприйняли попереднє поширення інформації.

     Наприклад, якщо спростування в тому самому засобі масової інформації є неможливим внаслідок того, що діяльність цього засобу припинено, то його має бути оприлюднено в іншому засобі масової інформації за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.

     Подібним до спростування є відповідь, яка полягає в тому, що особа, особисте немайнове право якої було порушено внаслідок поширення про неї та/або членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на висвітлення власного погляду щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права.

     Право на відповідь та право на спростування інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким та родичам і іншим заінтересованим особам.

      Підставою виникнення права на спростування та відповідь є юридичний факт вчинення правопорушення особою,   до змісту  протиправної поведінки

належить поширення :   

    1) відомостей, тобто доведення інформації до відома третьої особи будь-яким способом, за умови здатності сприйняття останньою її змісту. При цьому не вважається поширенням відомостей повідомлення їх особі, яких вони стосуються;

     2) відомостей про особу, тобто з яких можна було б точно встановити, що вони стосуються конкретної особи, чи, принаймні, ця особа належить до кола осіб, яких  ці  відомості стосуються;

     3) відомостей недостовірних, тобто таких, що не відповідають дійсності чи викладено неправдиво.   Причому  негативна інформація,  поширена  про особу, вважається неправдивою, якщо той, хто її поширив, не доведе протилежного (презумпція добропорядності).

 Подібним до права на відповідь та права на спростування є право на визнання відомостей такими, що не відповідають дійсності.   Застосування цього способу захисту можливо у разі, якщо особа, яка поширила інформацію, невідома. Його реалізація можлива шляхом подання фізичною особою, право якої порушено, заяви до суду про встановлення факту неправдивості цієї інформації та її спростування.

       Ще одним спеціальним способом захисту особистих немайнових прав є заборона поширення інформації, яка порушує особисті немайнові права.  

       Сутність цього способу захисту полягає в тому, що:

1) якщо особисте немайнове право фізичної особи порушено в газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, які готуються до випуску у світ, суд може заборонити їх випуск у світ до усунення порушення цього права;

2) якщо особисте немайнове   право фізичної особи порушено в газеті, книзі,

кінофільмі, телепередачі тощо, які випущено у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунути порушення неможливо, —  вилучити  наклад газети, книги тощо з метою його знищення.

        Істотна відмінність цього спеціального способу захисту від попереднього полягає в тому, що підставою його застосування є поширення навіть правдивої інформації, але за умови, що вона порушує особисті немайнові права, наприклад, право на особисте життя, чи право на таємницю про стан свого здоров'я (дифамація).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Органи і особи, що здійснюють захист особистих немайнових       прав

 

       Залежно  від порядку і способу захисту  цивільних  можна виділити  органи і посадові особи, які  відповідно до закону зобов’язані  здійснювати захист особистих  немайнових  прав або мають на то відповідні повноваження.¹

       Захист особистих немайнових прав судом   являє собою передбачені законом засоби  примусового характеру, за допомогою  яких  здійснюється  визнання  порушених особистих немайнових прав.

         За змістом статті 18 Закону України  «Про судоустрій», систему судів,  які забезпечують захист особистих  немайнових прав складають суди  загальної  юрисдикції, до яких  входять місцеві  суди,  апеляційні  суди, спеціалізовані суди, Апеляційний суд України,  вищі спеціалізовані  суди;  Верховний  Суд  України.

        Відповідно до статті  16  Цивільного кодексу   України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого  немайнового або майнового права та інтересу.

       Будь - яка заінтересована особа має право в порядку,  встановленому  законом,  звернутися  до  суду  за  захистом оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу  відповідно  до  статті  4 Цивільного процесуального кодексу України.

        Вирішуючи  цивільні справи про захист честі,  гідності  та  ділової  репутації,  суди  керуються постановою  Пленуму  Верховного  Суду  України  “Про   застосування   судами законодавства,  що  регулює  захист  честі,  гідності  і  ділової  репутації громадян та організацій” від 28 вересня 1990 року.

       Так, наприклад,  зміст  цивільно-правового  захисту  честі,   гідності   та

ділової  репутації  становлять правовідносини, в яких морально   перша сторонанаділяється правом вимагати за судом спростування відомостей, які порачать  її честь, гідність та ділову репутацію, а  друга  сторона,  яка   такі