Немайнові права як об’єкт цивільних правовідносин

                   МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
           ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

 

 

 

                                                              Кафедра цивільного права

 

 

 

                       К У Р С О В А     Р О Б О Т А

 

на тему : «НЕМАЙНОВІ ПРАВА ЯК ОБ’ЄКТ  ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН»

 

 

 

 

                                                        Студентки ІІ курсу

                                                         денного відділення, група  №1

                                                       факультету цивільної і господарської  

                                                         юстиції  

                                                         Аксьонової Ганни Вікторівни

 

 

 

 

 

 

                                                Одеса

                                                 2010

                                                                 З М І С Т

 

Вступ .............................................................................................................................. 3

 

Розділ 1. Поняття “ нематеріальні блага”, в системі об’єктів цивільних   правовідносин.

      1.1.Поняття та зміст  об’єкта…………………………………………………... 5

   1.2.Види та місце нематеріальних благ в системі об’єктів цивільних правовідносин………………………………………………………………. 7 

Розділ 2.  Класифікація  особистих немайнових прав

2.1.Особисті    немайнові   права,   встановлені Конституцією

            України…………………………………………………………………… 14

2.2.Особисті немайнові права, встановлені   Цивільним Кодексом    України ……………………………………………...................................18 

Розділ 3. Здійснення та захист особистих немайнових прав

3.1. Межі здійснення  немайнових  прав……………………………………..23

          3.2  Способи захисту особистих  немайнових  прав…………………………26

         3.3.Органи і особи, що здійснюють захист особистих немайнових                     прав………………………………………………………………………..30

Висновки………………………………………………………………………………33

Список  використаної   літератури…………………………………………………..36

 

 

 

       В с т у п

 

         В цивільному законодавстві України існують чіткі тендеції розвитку правової бази щодо охорони, регулювання та захисту  немайнових прав,  які покликані забезпечити гармонійний розвиток людини як особистості та гідного члена громадянського суспільства.

Подальший розвиток цивільно – правового регулювання  немайнових прав в Україні має бути зорієнтований  на світові стандарти в галузі прав людини.                                     

Проте це не повинно бути необдуманою рецепцією відповідних міжнародних норм права, а зваженим процесом, який має базуватися на запозиченні світового досвіду, поєднаного з особливостями національного світосприйняття, правотворення та праворозуміння.

       Також   слід  зауважити,  що  навіть  наявність   наддосконаленої   правової системи – це   лише  передумова,   яка без належного поєднання із своєчасною, однозначною та  повною  реалізацією і захистом   немайнових  прав  не зможе досягнути необхідного результату.

      Проблема немайнових прав особистості, громадянина є однією з найважливіших у цивілістиці.

       Кожна особа у правовій державі має відчувати свою правову та соціальну захищеність; повага до особистості є в такому суспільстві нормою повсякденного життя. Організація Об`єднаних Націй визначає права людини як “права, які притаманні нашій природі і без яких ми на можемо жити як люди”. Їх справедливо називають також “спільною мовою людства”.

     Особисті права людини нерозривно пов’язані з такими поняттями, як рівність, свобода, недоторканість особи. І це природно, тому що ідеї рівності, свободи і недоторканності протягом всієї історії цивілізації використовувалися в боротьбі нового зі старим, прогресивного з консервативним.

       Іншими   словами,  міру   свободи   особи  в   суспільстві необхідно прямо

проектувати на міру справедливості і свободи самого суспільства.

Україна намагається  гармонізувати своє законодавство  до загальноєвропейських стандартів, основні з яких містяться в  Загальній декларації прав людини від 10 грудня 1948 р., Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р., Міжнародному пакті про громадянські та полтичні права від 16 грудня 1966 р., Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права від 16 грудня 1966 р., Декларації глав держав – учасниць Співдружності незалежних держав про міжнародні зобов`язання у сфері прав людини і основних свобод від 24 вересня 1993 р., Законі України “Про уповноваженого Верховної Ради з прав людини” від 23 грудня 1997 р., інших міжнародних договорах, що прийняті Організацією Об`єднаних Націй, Організацією по безпеці та співробітництву в Європі, Радою Європи та іншими міжнародними організаціями.

      Закріплюючи немайнові права в Конституції, Цивільному кодексі України, держава    забезпечує   їхнє   правове регулювання комплексно, тобто за допомогою норм ряду галузей права.

       У рамках комплексного регулювання особистих немайнових прав необхідно виділяти цивільно-правовий аспект.

       Адже, цивільне право поряд із майновими відносинами (що складають ядро цивільного права) регулює пов’язані з ними  немайнові відносини, а також особисті немайнові відносини, не пов’язані  з майновими.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Поняття « нематеріальні блага» в системі об’єктів    цивільних         правовідносин.

    1.1   Поняття та зміст   об’єкта

                   Під об'єктом цивільних прав розуміють матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких виникають цивільні правовідносини.

                  Об'єкти цивільних прав та об'єкти цивільних правовідносин — поняття тотожні.

       Нематеріальні блага розглядаються як різновид об'єктів, з приводу яких можуть виникати цивільні правовідносини.

        Перелік    нематеріальних    благ,   що    юридично     захищаються, можна підрозділити  на: а)  нематеріальні блага,  що  набуваються   громадянами   і юридичними  особами через народження (створення);    б) нематеріальні блага, що набуваються ними через закон.

         Те,    що    Цивільний    кодекс  України     дає   лише    зразковий   перелік нематеріальних благ, що користуються цивільно-правовим захистом, дозволяє зробити   висновок   про те,  що об'єктом  цивільно-правових   відносин   може виявитися і не назване  цим же кодексом  нематеріальне благо.

     До нематеріальних благ, що набуваються громадянами і юридичними особами через народження (створення), відноситься життя, здоров'я, гідність особи, особиста недоторканність, честь і добре ім'я, ділова репутація, недоторканність приватного життя, особиста і сімейна таємниця; до нематеріальних благ, що набуваються через закон, - право вільного пересування, право вибору місця перебування і проживання, право на ім'я, інші особисті немайнові права.

        Як інші нематеріальні права, - право на життя,   здоров'я і інші,   особисте

немайнове право, що кореспондує нематеріальному благу або що існує окремо від нього, виявляється як би благом другого рівня, а саме життя, здоров'я і   інше є благом, яке передує праву на нього, і в цьому сенсі можуть визнаватися благом першого рівня.

       Блага першого рівня нерозривно пов'язані з самим існуванням особи.

      Вони об'єктивно існують незалежно від їх правової регламентації і лише у випадках посягань на ці блага потребують правового захисту.

       Блага другого рівня: право на ім'я, право авторства і інші особисті немайнові права - є суб'єктивними правами, створюючими зміст конкретного правовідношення і тим самим вже врегульованими нормами права. 
       Поняття "Нематеріальне благо" є    збірним,   таким, що відноситься   як   до самого "блага", так і до особистих немайнових прав.

       У разі ж порушення цих прав вони користуються правовим захистом .

       Для обох складових "нематеріальних благ" характерними виявляються, принаймі, дві нерозривно зв'язані між собою ознаки. Це: 1) відсутність матеріального (майнового) змісту і 2) нерозривний  зв'язок з особою носія, що зумовлює невідчужуваність і непередаваність цього блага.

       Слід відзначити, що обидві ці ознаки певною мірою носять умовний характер. 
        Невідчужуваність нематеріальних благ не виключає того, що їх здійснення і захист можуть бути доручені третім особам, наприклад, позови про захист честі і гідності неповнолітніх можуть пред'явити їх законні представники. 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 1.2. Види та місце нематеріальних благ в системі об’єктів цивільних правовідносин

        До особливої групи системи об'єктів цивільних правідносин відносяться нематеріальні блага, під якими розуміються   ті, що   не мають економічного змісту і не віддільні   від особи, їх носія блага і свободи, визнані чинним законодавством.

        Цивільний   кодекс   України    вперше    визначає   нематеріальні   блага   як   об’єкт   цивільного   права,   відносячи    до   цієї    групи   результати   творчої   діяльності, інформацію та особисті немайнові блага. 
       Характерна особливість цієї групи об'єктів полягає в тому, що вони:  
      1)  не мають матеріального (майнового) змісту;  
      2) невіддільні від особи їх носія;  
      3)   володіють властивістю індивідуалізації самої особи володаря цих прав.

       Об’єднання  цих об’єктів в окрему групу  системи об’єктів цивільних правовідносин  пояснюється передусім їх особливою правовою природою, відсутністю в них матеріального змісту.

        Це зумовлює  основні особливості правового  регулювання відносин, пов’язаних  з їх виконанням та захистом.

           Результати творчої діяльності як об’єкти цивільних правовідносин

       Результатами творчої діяльності є твори науки, літератури, мистецтва незалежно від форми, призначення, цінності, а також способу відтворення. Вони стають об'єктами цивільних прав лише при втіленні в певні речі (рукопис, картина, креслення, запис на плівку тощо), тобто коли набувають форми, яка може бути сприйнята без присутності автора.

       Результатами творчої діяльності є також відкриття, винахід, раціоналізаторська пропозиція і промисловий зразок. Ці продукти стають об'єктами цивільних прав з моменту визнання їх такими і відповідного оформлення.

       Фізичні і юридичні особи мають виняткове право на результати творчої діяльності та прирівняні до них засоби індивідуалізації юридичної особи, індивідуалізацію продукції фізичної або юридичної особи, виконуваних ними робіт і послуг, що подаються (фірмове найменування, знак для товарів і послуг).

      Використання результатів  творчої діяльності та засобів  індивідуалізації, які є об'єктом  виключних прав, може здійснюватися  третіми особами тільки за  згодою правоутримувача.

        Інформація  як об’єкт цивільних правовідносин

 

      Особливим  об'єктом цивільних прав є інформація. У відповідності зі статтею  200 Цивільного кодексу України,  інформацією визнаються документовані  або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали чи мають місце у суспільстві, державі або навколишньому середовищі.

       Цінність інформації обумовлюється її широким використанням у всіх сферах людської діяльності. У зв'язку з цим вона у всьому світі визнається товаром. Правове регулювання відносин, пов'язаних зі збиранням, зберіганням, пошуком, поширенням та використанням інформації, здійснюється законами України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію», від 25 червня 1993 р. «Про науково - технічну інформацію», від 5 липня 1994 р. «Про захист інформації в автоматизованих системах».

       Особливості інформації як об'єкта цивільних прав полягають у наступному. Перш за все інформація є благом нематеріальним, хоча і має матеріальні носії (дискета, магнітна плівка, папір тощо).

      За своїми фізичними властивостями вона є благом неспоживним, тому що використання останньої за призначенням не призводить до зменшення її обсягу чи фізичного знищення. Інформація може тільки морально застаріти і тому або залишитись невитребуваною, або, у разі необхідності, замінюватися на актуальнішу. Важливою особливістю інформації є різноманітність форм її фіксації, використання, поширення тощо.

        Крім цього,  законодавство, з одного боку, закріплює право громадян України  на інформацію, закладаючи підвалини розвитку інформаційної діяльності у суспільстві, а, з іншого - забезпечує правові форми захисту прав суб'єктів даних правовідносин.