Комерційне право

1. Виробниче  підприємство продає товари іншому  виробничому підприємству або  підприємству оптової торгівлі. Це збут продукції (оптова реалізація).

2. Підприємство  оптової торгівлі продає товари  підприємству роздрібної торгівлі. Це оптова торгівля (оптова реалізація).

3. Підприємство  оптової торгівлі продає товари  іноземному покупцю (на експорт). Це теж оптова торгівля (оптова  реалізація).

4. Підприємство  роздрібної торгівлі продає товари  населенню. Це роздрібна торгівля (роздрібна реалізація).

5. Виробниче  підприємство або підприємство  оптової торгівлі продає товари  населенню. Це теж роздрібна  торгівля (роздрібна реалізація).

8. Правовий статус  ринків в Україні,  порядок здійснення  торгівлі на території  ринку.

Ринок – це суб'єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку, функціональними обов'язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту та пропозицій. Порядок здійснення торгівлі продовольчими й непродовольчими товарами на ринку здійснюється у спеціально відведених для цього місцях. Відповідно до абзацу третього пункту 13 Правил торгівлі на ринках, затверджених спільним наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України та Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002 р. № 57/188/84/105, під торговельним місцем розуміють площу, відведену для розміщення необхідного для торгівлі інвентаря (вагів, лотків тощо) та здійснення продажу продукції з прилавків (столів), транспортних засобів, причепів, візків (у тому числі ручних), у контейнерах, кіосках, палатках тощо. Розмір торговельного місця визначається в правилах торгівлі на ринках, що затверджуються відповідно до законодавства. Місця для продажу продукції (товарів) з транспортних засобів виділяються на спеціально облаштованих та розмічених майданчиках, що не створює небезпеки для покупців (пішоходів). Тому при в’їзді автотранспортного засобу на територію ринку справляється відповідна плата за торговельне місце, яке він буде займати.

9. Правові засади застосування РРО в сфері торгівлі        

 Основним  законом, що визначає правові  засади застосування РРО у  сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, є Закон № 265/95-ВР. Законом № 265/95-ВР визначено, що реєстратор розрахункових операцій - це пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовано фіскальні функції і який призначено для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг). 

 Щодо фізичних  осіб, які знаходяться на загальній  системі оподаткування, то вони  в обов'язковому порядку повинні  застосовувати РРО при розрахунках  готівкою на загальних підставах та відповідно до вимог Закону № 265/95-ВР. Також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності може застосовувати при розрахунках розрахункові книжки у випадках, передбачених  ст. 10 вищезазначеного Закону та постановою № 1336.  
 Крім того, приватному підприємцю необхідно надавати звітність не пізніше 15 числа наступного за звітним місяця, що встановлено п. 7 ст. 3 Закону № 265/95-ВР.  
Проте є певні винятки, а саме: відповідно до п. 8 ст. 9 Закону № 265/95-ВР реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються тими суб'єктам господарювання - фізичними особами, які відповідно до Податкового кодексу України отримали пільговий торговий патент для продажу товарів (надання послуг).  
Відповідно до ст. 9 цього Закону не треба застосовувати РРО та РК суб'єктам господарювання - фізичним особам, що перебувають на загальній системі оподаткування при продажу:

газет, журналів та інших видань, листівок, конвертів, знаків поштової оплати у кіосках, з  лотків та розносок, якщо питома вага такої  продукції становить понад 50 % загального товарообігу за відсутності продажу  алкогольних напоїв та підакцизних непродовольчих товарів;  
води, молока, квасу, олії та живої риби з автоцистерн, цистерн, бочок та бідонів; страв та безалкогольних напоїв у їдальнях і буфетах загальноосвітніх навчальних закладів і професійно-технічних навчальних закладів під час навчального процесу;  
товарів (услуг), якщо в місці отримання товарів (надання послуг) операції з розрахунків у готівковій формі не здійснюються (оптова торгівля тощо);  
товарів у системах електронної торгівлі (комерції).  
При реалізації продукції власного виробництва підприємці, що перебувають на загальній системі оподаткування, також зобов'язані застосовувати РРО.

10. Поняття , зміст  та види державного  нагляду (контролю) у сфері торгівлі

Безумовно, поняття  «нагляд» тісно пов'язано з поняттям «контроль». Так, наприклад, у ст. 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» [10] термін «державний нагляд (контроль)» визначається як діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, органів місцевого самоврядування, інших органів влади в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища. Вже в назві закону законодавець уживає словосполучення «державний нагляд (контроль)», об'єднуючи ці поняття за змістом та значенням.

Під час здійснення контролю за торговельною діяльністю контролюючі органи реалізують такі функції контролю: інформаційну, аналітичну, регулюючу, фіскальну, правоохоронну та відновлюючу .

При цьому різноплановий характер контролю потребує певної класифікації. Види контролю поділяють залежно від:

-  суб'єктів, які здійснюють контроль;

-  характеру контролю;

-  обсягу контрольних повноважень;

-  сферами контролю;

-  характером відносин суб'єкта контролю з підконтрольним об'єктом

У сфері торговельної діяльності залежно від часу проведення контроль може бути попереднім, поточним (оперативним) і наступним.

В Україні систему  органів у сфері управління торгівлею утворюють: Міністерство економіки України, головні управління економіки обласних державних адміністрацій, управління економіки районних державних адміністрацій, Головне управління економіки Київської міської державної адміністрації, управління економіки Севастопольської міської державної адміністрації та управління економіки районної в містах Київ та Севастополь державної адміністрації.

11. Порядок здійснення контролю (перевірок)  за торговельною діяльністю.

У сфері торговельної діяльності залежно від часу проведення контроль може бути попереднім, поточним (оперативним) і наступним .

Попередній контроль має на меті як фіксацію існування  необхідних умов, так і обґрунтованість підстав для прийняття рішень контролюючими органами. Попередній контроль виконує попереджувальну функцію. Його зміст полягає у виявленні та попередженні можливих негативних дій з боку суб'єктів господарювання під час здійснення ним торговельної діяльності. Так, наприклад, за попереднім контролем орган ліцензування визначає здатність заявника виконати вимоги щодо провадження певного виду торговельної діяльності, які закріплюються у відповідних ліцензійних умовах. Орган ліцензування за результатами перевірки наданих заявником документів робить висновок про можливість певного суб'єкта господарювання виконати вимоги ліцензійних умов та приймає рішення про видачу ліцензії.

Поточний (оперативний) контроль проводиться в процесі здійснення торговельної діяльності й полягає у визначенні контролюючим органом або спеціально уповноваженим органом дотримання умов щодо конкретного виду торговельної діяльності при проведенні, як правило, планових перевірок.

Наступний контроль може бути проведений у разі виявлення порушень умов провадження певних видів торговельної діяльності й має на меті перевірку ступеня виконання рішення, яке було винесене за результатами поточного контролю. Але при цьому слід зазначити: якщо у діях суб'єкта господарювання порушень не виявлено, то проводити наступний контроль недоцільно.

Залежно від  обсягу контролю та характеру контрольних  повноважень органів державної  влади виділяють загальний і  спеціальний контроль. Спеціальний контроль має предметне спрямування і проводиться за конкретною сферою або функцією управління. На відміну від загального, під час здійснення спеціального контролю проводиться більш глибокий аналіз реального стану, детальніше проводяться спостереження й перевірки виконання поставлених завдань, застосовуються заходи попередження та припинення неправомірних дій.

Що стосується перевірок дотримання вимог Порядоку провадження торговельної діяльності та Правил торговельного обслуговування населення., то відтепер для того щоб  здійснити таку перевірку посадова особа Держспоживстандарту, окрім  службового посвідчення має також  пред’явити направлення на перевірку, що раніше не вимагалося. Без наявності  такого направлення продавець має  право не допустити перевіряючого  до проведення перевірки.

12. Державне регулювання якості продукції (робіт, послуг).

Одним із основних конституційних прав громадянина, передбачених ст. 50 Конституції України, є право  споживачів на придбання товарів  належної якості (далі - якісних товарів). Кожен має право на безпечне для  життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Так, відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України "Про захист прав споживачів" Захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений  
центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів  
та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки  
Крим,  місцеві  державні  адміністрації,  органи  і  установи,  що  
здійснюють  державний  санітарно-епідеміологічний   нагляд,   інші  
державні   органи,   органи  місцевого  самоврядування  згідно  із  
законодавством, а також суди. Згідно із Закону України "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини", якість харчового продукту визначається як сукупність властивостей харчового продукту, що визначає його здатність забезпечувати потреби організму людини в речовинах, безпеку для її здоров'я, стабільність складу і споживчих властивостей протягом строку придатності до споживання. У правовому визначенні поняття якості продукції обов'язково мають поєднуватися його економічні та правові ознаки.

В Україні створена нова власна система, яка забезпечує якість продукції в умовах ринкової економіки. До найважливіших законодавчих актів України в цій сфері насамперед необхідно віднести  закони України "Про захист прав споживачів", "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини", "Про стандартизацію" та інші. Ці нормативні акти встановлюють: 
- правові основи державного нагляду за дотриманням стандартів, норм і правил суб'єктами підприємництва та відповідальність за їх порушення; 
- правові і економічні основи систем стандартизації і сертифікації, організаційні форми їх функціонування; 
- правові основи забезпечення в Україні єдності вимірювань за допомогою засобів вимірювань за зразками державних еталонів одиниць; 
- правові основи захисту прав споживачів в разі порушення їх права на придбання товару (роботи, послуги) належної якості тощо.

13. Поняття і правові  основи стандартизації  і сертифікації  в Україні.

Стандартизація — діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар'єрів у торгівлі і сприянню науково–технічному співробітництву.

Метою стандартизації в Україні є забезпечення раціонального використання природних  ресурсів, відповідності об'єктів  стандартизації їх функціональному  призначенню, інформування споживачів про якість продукції, процесів та послуг, підтримка розвитку і міжнародної  конкурентоспроможності продукції  та торгівлі товарами і послугами.

Безумовно, виходячи з названої мети стандартизації продукції, цей процес відіграє особливо важливу роль. В нашій країні правові  та організаційні засади стандартизації, спрямовані на забезпечення єдиної технічної  політики в цій сфері, регулюються  Законом України «Про стандартизацію» (травень 2001 р.).

Сертифікація - процедура, за допомогою якої визнаний  в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам. Зважаючи на те, що Україна взяла курс на євроінтеграцію, сьогодні є актуальним наближення вітчизняного виробництва і товарів до стандартів Євросоюзу. Тож, знаючи європейські вимоги до товарів, варто шукати шляхи щодо гармонізації процесів стандартизації і сертифікації.