Информация как объект гражданских прав

     Варто зазначити, що визначення інформації зафіксоване  ще у декількох нормативно-правових актах.

     Закон України „Про захист економічної  конкуренції” № 2210-ІІІ від 11 січня 2001 року визначає інформацію як відомості в будь-якій формі й вигляді та збережені на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги, помітки, ілюстрації (карти, діаграми, органіграми, малюнки, схеми тощо), фотографії, голограми, кіно-, відео-, мікрофільми, звукові записи, бази даних комп'ютерних систем або повне чи часткове відтворення їх елементів), пояснення осіб та будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомості.

     Поняття інформації в якості відомостей, поданих  у вигляді сигналів, знаків, звуків, рухомих або нерухомих зображень  чи в інший спосіб закріплене в  Законі України „Про телекомунікації” № 1280-IV від 18 листопада 2003 року.

     Визначення  категорії „інформація” містить  і Цивільний кодекс України (надалі – ЦК України). Зокрема, ч. 1 ст. 200 ЦК України визначає інформацію як документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. Як бачимо, базовий акт цивільного права визначає інформацію аналогічно Закону „Про інформацію”, з тією лише різницею, що включає до інформації події та явища, які відбувалися або відбуваються, залишаючи, тим не менш, відомості про майбутнє поза своєю увагою.

     Отже, як бачимо, усі легальні визначення інформації базуються саме на концепції  „інформація – відомості”. Цей  підхід, однак, не зовсім задовольняє  потреби юридичної науки та практики.  

      
3.4. Розуміння інформації  в юридичній науці

     Що  ж з цього приводу пропонує нам правова доктрина?

     а) більшість вчених прагнуть визначати  інформацію через категорію „відомості”, слідом за ст. 1 Закону „Про інформацію”  та ст. 200 ЦК України.

     Відомий російський науковець В.А. Копилов, який займається безпосередньо інформаційним правом, визначає інформацію через категорію відомостей: інформація – це відомості про осіб, предмети, факти, події, явища і процеси незалежно від форми їх представлення [12].

     Інший російський вчений В.А. Дозорцев вважає, що інформація є відомостями, які передає одна особа іншій; про неї можна говорити і як про процес повідомлення цих відомостей [20,57].

     б) інші пропонують визначати дане явище  згідно доробок інших, неюридичних  наук, не змінюючи їх по суті для потреб права.

     Так, наприклад, А.І. Трусов вважав, що “інформація охоплює відображення предметів і явищ у людській свідомості, явищ і процесів один в одному поза зв’язком із свідомістю” [18,32].

     У вітчизняній монографії, присвяченій  окремим проблемам інформаційного права, автори характеризують інформацію як сукупність взаємопов’язаних... процесів, що спрямовані на задоволення інформаційних  потреб громадян і суспільства [31,87]. Це вже більш схоже на визначення інформаційної діяльності.

     в) третій підхід частково проглядався  з дефініції, наданої Г.В. Бромбергом та Б.С. Розовим. Нагадаємо, що науковці визначили інформацію як форму передачі знання – продукту розумової діяльності людини. Незважаючи на загальну некоректність дефініції, було вказано напрямок пошуку базової для інформації категорії – залежно від характеру діяльності людини.

     Науковці  відреагували миттєво. А.А. Антопольський ще у 1999 році визначив інформацію через поняття результату інтелектуальної діяльності [34].

     Проте, у той же час з’явилося визначення даного явища через категорію  „результат творчої діяльності” [13,76]. А І.Л. Бачило взагалі вказала, що інформація може бути результатом як інтелектуальної, так і творчої діяльності [14,8].

     То  через яку ж категорію визначати  інформацію? Для відповіді на це питання доцільно провести співвідношення понять інтелектуальної та творчої  діяльностей.

     В наукові літературі, однак, нема єдиної думки щодо даного співвідношення. Так, О.Б. Бутнік-Сіверський вважає, що творча діяльність – поняття більш широке, ніж інтелектуальна діяльність. Результати інтелектуальної діяльності – це безперечно результати творчої діяльності. Але результати інтелектуальної діяльності обов’язково мають відповідати встановленим вимогам закону. Тільки за цієї умови вони можуть стати об’єктами інтелектуальної власності, і відрізняються від результатів творчої діяльності тим, що неодмінно стають об’єктами правової охорони [29,17].

     Іншої думки дотримується Дозорцев В.А. Він  вважає, що результати інтелектуальної  діяльності є більш широкою категорію, а результати творчої діяльності – це її різновиди [19,13].

     Аналогічно  висловлюється і О.А. Підопригора: творчість – це цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатом якої є щось нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю [41,23].

     На  наш погляд, ближче до істини були останні  вчені. Такий висновок вбачається з  наступного.

     Інтелект  – (від лат. іntellectus – пізнання, розуміння, розум), здатність мислення, раціонального пізнання [18,56].

     Водночас  творчість (або творча діяльність) –  це діяльність людини, результатом  якої є щось якісно нове, що відрізняється  неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю [39,145]. Це – діяльність, що створює нові об’єкти та якості, схеми поведінки та спілкування, нові образи та знання [38,88]. Поняттям “творчість” також позначають будь-яке внесення нового, зокрема створення образів в результаті творчої фантазії [35,456].

     Таким чином, С.В. Петровський справедливо зазначає, що поняття творчої діяльності не співпадає із поняттям інтелектуальної діяльності, оскільки вказує саме на новизну результату діяльності, тоді як словосполучення інтелектуальна діяльність підкреслює спосібздійснення [28,213].

     Отже, один термін характеризує процес, а інший – конкретний предмет.

Виходячи  з наведеного вище, вбачається, що “інтелектуальна  діяльність” і “творча діяльність”  категорії абсолютно не тотожні. Кажучи про результат діяльності людини, можна дійти наступного висновку. Інформація в будь-якому випадку  буде результатом інтелектуальної  діяльності, оскільки за визначенням  є результатом мислення чи усвідомлення. У той же час, вона може одночасно  бути і результатом творчої діяльності, якщо є якісно новою.

     Разом з тим, інформація не може бути результатом  лише творчої діяльності (без характеристики процесу її створення як інтелектуального). Якою б новою вона не була, суб’єкт  в процесі створення все одно спирається на вже відомі знання. Людина, яка не чула про фізику, хімію  і т.п., ніколи не створить нової турбіни  для літака.

     Таким чином, в якості базової категорії  для дефініції інформації доцільно використовувати результати інтелектуальної  діяльності. Вони, в свою чергу, можуть бути також результатами творчості, а можуть і не бути. 

      
3.5. Визначення інформації  як цивільно-правової  категорії

     Після усвідомлення базової категорії, через  яку можна продукувати дефініцію  інформації, необхідно дослідити усі кваліфікуючі, істотні юридичні ознаки даного явища аби визначення було повним та придатним до застосування.

     Вперше  на науковому рівні про ознаки інформації висловився А.Б. Венгеров:

• самостійність інформації по відношенню до свого носія;
• можливість багаторазового використання однієї і тієї самої інформації;
• вона не зникає при споживанні;
• збереження інформації, що передається, у суб’єкта, що її передає;
• здатність до збереження, агрегування, інтегрування, накопичення, “стискання”;
• кількісна визначеність інформації;
• системність [16,347].

     З розвитком наукових досліджень інформації вчені формували нові комбінації таких ознак. Серед них зазначалися  такі, як фізична невідчужуваність, здатність до тиражування, екземплярність, відособленість, властивість інформаційної  речі (В.А. Копилов), системний характер, трансформованість, невичерпність, субстанційна несамостійність, селективність, здатність до обмеження, універсальність (В.Н. Лопатін, І.Л. Бачило) тощо.

     Однак, на мій погляд, не всі ці ознаки є істотними для інформації в царині цивільного права. Так, системність та селективність – скоріше характерні риси інформації як категорії філософської. В інших випадках при виділенні таких ознак як, наприклад, екземплярність, властивість інформаційної речі, кількісна визначеність, має місце заміна ознак інформації ознаками матеріального носія чи форми фіксації.

     Для пояснення наведеної думки розглянемо, наприклад, „кількісну визначеність”  А.Б. Венгерова. Слід зауважити, що дану ознаку виділяє не лише цей вчений. Зокрема, в літературі вказується, що в сучасне повсякденне, можна навіть сказати побутове, життя увійшли такі одиниці вимірювання як біти, байти, мегабайти. Що з цього випливає? Те, що ми навчилися вимірювати інформацію, тобто вона представляє собою предмет, який має певні фізичні параметри [17,23].

     Даний приклад наочно ілюструє хибний підхід до поняття інформації. „Вимірювання”  в такому розумінні означає визначення кількості „форми фіксації”, а не самої інформації. Дійсно, якщо порівняти  фрази „суб’єкт має право володіти, користуватися і розпоряджатися об’єктом” та „суб’єкт має право  власності на об’єкт”, інформацію вони несуть однакову, але при будь-якому запропонованому С.В. Віхоревим способі вимірювання (кількість знаків, машинописних аркушів, бітів, байтів, тощо) ми отримаємо „більшу кількість інформації” в першому судженні.

     То  які ж загальні ознаки притаманні інформації як об’єкту правовідносин?

     Перші дві з таких характерних рис  зазначає О.В. Кохановська:

• нематеріальний характер;
• інформація – благо неспоживне, яке піддається лише моральному, але не фізичному старінню [23,17].

     З цих ознак випливає ще дві:

• самостійність по відношенню до носія;
• можливість багаторазового використання [22,321].

     На  нашу думку, низку цих ознак варто  дещо розширити, щоб повніше охарактеризувати такий складний об’єкт правовідносин  як інформація:

• суб’єктивний характер – інформація виникає в результаті діяльності суб’єкта, що володіє свідомістю [12,124];
• нездатність до фізичного відчуження, тобто зберігання інформації, що передається, у суб’єкта, що її передає;
• змістовність.

 
 
 
 
 
 
 
 
 

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативно-правові  акти:

1.    Конституція України // Правова база НАУ, версія 8.3.1.0.

2.   Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року (зі змінами) // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48 від 01.12.1992.

3.    Закон України «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 року // Правова база НАУ, версія 8.3.1.0.

4.    Закон України “ Про Основні засади розвитку інформаціного суспільства в Україні ” від 9 січня 2007 року – 2007 р., № 12, стор. 511, стаття 102.

5.    Закон України “Про інформацію” вiд 02.10.1992 № 2657-XII // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 48, ст.657

6. Закон України “Про телекомунікації” від 18.11.2003 // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 12, ст.155.

7.     Закон України “Про захист економічної конкуренції” від 11.01.2001 року № 2210-III //Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 12, ст.64

8.  Декларация принципов «Построение информационного общества – глобальная задача в новом тысячелетии». Міжнародний документ № 995_с57 від 12.12.2003 р. // Офіційний web-сайт Верховної ради України// http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

9.   Додатковий протокол до Конвенції Ради Європи про кіберзлочинність, який стосується криміналізації дій расистського та ксенофобного характеру, вчинених через комп'ютерні системи від 28 января 2003 года, ратифікований з застереженням Законом N 23-V від 21.07.2006 // Відомості Верховної Ради України, 2006, N 39, ст.328