Информация как объект гражданских прав

     2. Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року (зі змінами) // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48 від 01.12.1992.

     3. Петров Є. В. Інформація як об’єкт правовідносин // Вісник Національного університету внутрішніх справ; Спецвипуск; Х., 2001. – C. 249–252.

     4. Закон України «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 року // Правова база НАУ, версія 8.3.1.0.

     5. Конституція України // Правова база НАУ, версія 8.3.1.0. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     РОЗДІЛ 2.

     ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО ІНФОРМАЦІЮ ТА ЙОГО ОСНОВНІ НЕДОЛІКИ 

     2.1. Розвиток законодавства україни про інфармацію

     Друга половина XX та початок XXI століття характеризується поширенням масштабів наукових досліджень, утворенням засобів елект­ронно-обчислювальної техніки, прогресивним зростанням обсягу нової інформації. Виявилось, що останнє десятиріччя XX століття породило стільки інформації, скільки накопичилося за попередні 2000 років. Цілком зрозуміло, що жодній людині не під силу пізнати всі опубліковані факти, що стосуються тієї чи іншої проблеми. Це може призвести до дублювання досліджень і розробок, втрати часу, невиправданих економічних витрат.

     У літературі звертається увага на те, що природні ресурси України  чималі, навіть за світовими масштабами. Проте входження країни до загальноєвропейського  світового процесу тільки за рахунок природних ресурсів сьогодні практично неможливе.

     Тому  необхідно вирішити багато важливих завдань для того, щоб досягти  високого соціально-економічного рівня конкурентоздатності інформаційної продукції. Серед найбільш актуальних — усвідомлення значення систематизації та розробки способів економічно вигідної реалізації інформаційних ресурсів, а також форм, методів і засобів регулювання інформаційного потоку, спрямованого з-за кордону і за кордон.

     Відсутність координації інформаційних ресурсів і механізму включення до господарського обігу призводить до економічних втрат.

     Сьогодні  є підстави стверджувати, що у світі  склався ринок нау-ковомісткої  інформації, ефективний обмін якої дає змогу різним країнам вирішувати завдання розвитку на основі міжнародної спеціалізації, купівлі-продажу інформації. Для виходу України на цей ринок і поліпшення структури як експорту, так і імпорту необхідно здійснити ряд заходів як законодавчого, так і централізованого організаційного характеру. Насамперед це стосується стимулювання інформаційного експорту через митні тарифи і ліцензування, меха­нізм пільг та його полегшений порядок.

     Не  слід очікувати, що інформаційний ринок  утвориться самостійно і сам виробить цивілізовані правила взаємовідносин партнерів. Країна, перебуваючи у  складному економічному стані, не може до­зволити собі і надалі втрачати інформаційний ресурс, який безумовно  є головним засобом розвитку будь-якої країни.

     Вище  зазначене свідчить про необхідність у вирішенні першочергових проблем:

• формування законодавчої і нормативної бази, яка б регламен­тувала експортно-імпортний інформаційний обмін на комерційній підставі;
• розробки гнучкого механізму цивілізованої реалізації прав фізичних та юридичних осіб на інформаційні ресурси внутрішнього ринку;
• розробки критеріїв та методів оцінки інформаційного ресурсу;
• розробки і реалізації системи організаційних заходів до охорони й захисту інформаційних систем.

     Розв'язання зазначених проблем є вирішенням комплексного зав­дання щодо розробки та реалізації регулювання ринку  інформацій­них ресурсів.

     На  думку фахівців, XXI сторіччя — це сторіччя індустрії інформації та активного переходу країн до безпаперової технології. Головним товаром стане інформація.

     Розвиток  інформаційних систем є закономірним наслідком науково-технічного прогресу, розширенням сфери інтелектуальної діяльності людства.

     У зв'язку з цим слід зазначити, що традиційний підхід до науково-технічного прогресу взагалі орієнтований на послідовність: наука — техніка — виробництво. Наука породжує ідеї, техніка є їх матеріальним втіленням, а виробництво становить сферу промислової реа­лізації науково-технічних досягнень на реальний продукт. Таким чином, кожна з цих ланок є відносно самостійною і виконує специфічну роль.

     Зрозуміло, що провідна роль в організації творчої діяльності вчених, авторів і винахідників, а також у визначенні напрямів досліджень і забезпеченні науково-технічного прогресу належить державі. Саме на державу покладається завдання щодо створення найсприятливіших умов для розвитку науки, техніки, виробництва шляхом розробки відповідної економічної і правової бази.

     Вочевидь, що єдина загальнодержавна система  керування науково — технічним прогресом не змогла спрогнозувати заздалегідь соціально-економічного стану, в якому опинилася зараз країна. Між тим, нове знання виникає внаслідок протиріч, головним з яких є конфлікт між теорією і практикою, що означає наявність суперечностей, а це в свою чергу викликає настання кризи. Зрозуміло, що за цих умов потрібна інша система поглядів, новий стиль мислення, інший підхід.

     Монополія державних підприємств, яка існувала до 90-х років XX століття винищила конкуренцію, а відсутність внутрішнього ринку  на промислові вироби призвела до того, що нові та перспек­тивні результати інтелектуальної діяльності, особливо перспективні технології, які вважають самим вигідним і престижним продуктом  світу, позбавилися статусу товару.

     Стосовно  продажу технологій зарубіжним партнерам, слід зазна­чити, що за ЗО років Україна  продала лише 4 тис. ліцензій, в той  час як Японія продає в середньому 2 тис. і одержує понад 50 млн ієн що­річно.

     Повільне  впровадження ринкових принципів у  сфері науки і тех­ніки спричиняє  знецінення інтелектуальної творчої  праці. На думку більшості авторів, єдиний, поступовий, взаємообумовлений  їх роз­виток можливий лише тоді, коли саме сфера товарного обміну, тобто  ринок, буде мати в них потребу. Вочевидь, що накопичення знань в інформаційній сфері, поширення спеціалізації породжує новий вид наукової діяльності — інформатику. На думку деяких авторів, сьогодні обмін інформацією здійснюється переважно за принципом вільного ринку: інформація, науково-технічні дані характеризуються як товар. Однак, в останній час стала помітною тенденція до розгляду інформатики як міжна­родного ресурсу. Розробка нових принципів у даній сфері могла б ста­ти важливим внеском до створення нового комплексу правових норм.

     Інформатика виконує роль засобу забезпечення суспільних потреб. Проте специфічність її теоретичних основ, що застосовуються на принципі єдиного підходу до різноманітних процесів суміжних наук, правові аспекти у досягненні мети гарантованого забезпечення розвитку інформаційних відносин в інтересах суспільних потреб, на думку ряду зарубіжних авторів дозволяє вже сьогодні говорити про нову наукову дисципліну — правову інформатику.

     Разом з тим, розвиток будь-якої наукової дисципліни передбачає її автономність, самостійність функціонування. Самостійності  має відповідати низка цілком певних вимог, найважливіші з яких —  реальність предмету і вчення, практична  потреба, вияв властивих закономірностей  тощо. У зв'язку з цим, можна зробити такі висновки:

     1)  Сучасна діяльність у галузі  правової інформатики повинна  забезпечити вирішення таких  важливих питань: утворення правової  інформатики як науки, яка б  органічно і гармонійно відповідала  соціально-економічному стану країни на певному історичному етапі; науковий розвиток правової інформатики в інтересах розвитку творчості людей та економічних інтересів суспільства. Якщо перше завдання якоюсь мірою вирішується з використанням емпіричних підходів, то практичні завдання можуть бути вирішеними успішно тільки на основі науково-теоретичного підходу, враховуючи різноманітні погляди нау­ковців, численні соціально-економічні фактори шляхом глибокого їх вивчення, співвідношення та узагальнення.

     2)  У правовій інформатиці не  можна лише накопичувати факти.  Факти, взяті самі по собі, ще не є наукою. І тільки за допомогою мислення, відволікаючись від штучних зв'язків, можна з'ясувати глибинну послідовність і закономірності. На цій ос­нові слід будувати нову правову дисципліну — правову інформатику.

     3)  Друге завдання слід вирішувати, виходячи з того, що будь-яка  теорія спочатку має чисто  описовий характер, тобто ви­вчає  існуюче. Після цього етапу  слід переходити до порівнян­ня.  І вже потім теорія набуває  ознак пояснювальної.

     Правова інформатика — не виняток. На цей  час правова інформатика володіє безліччю фактів, які є важливими не тільки у формі інформації чи порівняння окремих явищ, головне — їх узагальнення мусить переслідувати мету знаходження подальших перспектив, оптимальної побудови системи правової інформатики як в цілому, так і її невід'ємних елементів.

     Подальший розвиток мають отримати різного  роду інформаційні системи. Така необхідність визнана на самому високому рівні. Для  наукового забезпечення діяльності Президії та постійних комісій Вер­ховної Ради України, наприклад, створено науково-експертний від­діл з фахівців різних галузей  знань. Цей відділ разом з відповідним  сектором у складі Центру комп'ютеризованих інформаційних систем склали інформаційно-аналітичний  центр Верховної Ради України, який в перспективі стане основою для створення ефективної дослід­ницької служби законодавчого органу держави.

     Перспективи державної підтримки розвитку інформаційних  сис­тем в Україні викладено  в Законі України «Про затвердження Зав­дань Національної програми інформатизації на 1998-2000 роки» від 4 лютого 1998 року. Крім загальних завдань у сфері  інформатизації, таких як розробка пакету законодавчих та нормативно-правових актів у цій сфері, за мету ставиться  розробка основоположних дер­жавних стандартів засобів інформатизації та інформаційно-телеко­мунікаційних  систем, гармонізованих з міжнародними стандартами;

     розробка  і впровадження системи державної  сертифікації засобів ін­форматизації  та інформаційно-телекомунікаційних систем у межах державної системи  сертифікації УкрСЕПРО; вироблення та розвиток телекомунікаційної інфраструктури; створення національної сис­теми інформаційних  ресурсів; створення системи інформаційно-ана­літичного  забезпечення найважливіших галузей  економіки, держав­них органів, навчальних закладів. Конкретні заходи фінансування перерахованих завдань, безумовно, сприятимуть розвитку інфор­маційних систем і мереж в Україні.

     Про увагу, яка приділяється проблемам  розвитку інформаційних систем, свідчать чисельні конференції та наукові  семінари, що при­свячені цій проблемі. Важливою серед них можна назвати  конфе­ренцію, проведену за Постановою Президії Верховної Ради України  «Інформаційна система Верховної  Ради України та міжнародні ін­формаційні  ресурси».

     За  роки існування України як суверенної держави з багатьма краї­нами  були укладені декларації про принципи та основні напрями розвитку інформаційних  відносин з обов'язковими положеннями  про необхідність розвитку взаємовигідного  співробітництва в нау­ково-технічній  та інформаційній сферах.

     Так, Постановою Президії Верховної Ради України від 16 січня 1995 року було схвалено Договір про співробітництво  між Президією Верховної Ради України та Дослідницькою Службою  Конгресу (ДСК) Сполучених Штатів Америки  з таких питань програми парламент­ської  допомоги, яка фінансується Агентством Міжнародного розвит­ку США: обмін  інформацією, джерелами якої є будь-які  існуючі, а також наново створювані загальнодоступні бази даних; допомога щодо забезпечення електронного зв'язку між ДСК і Секретаріатом Верховної  Ради України з використанням  найбільш ефективних те­лекомунікаційних  систем, які є в їх розпорядженні  для обміну ін­формацією.

     У зв'язку з цим перспективи розвитку інформаційних систем в Україні  характеризуються тим, що:

     вони  все більше будуть входити до сфери  нашої повсякденної діяльності;

     будуть  розвиватися у формі інтегрованих, а також широко роз­подільних  територіальних систем;

     •  все більша кількість інформаційних  систем буде набувати ознак інтелектуальної  обробки інформації в плані інформаційних  сис­тем штучного інтелекту, моделюючих інтелектуальних та екс­пертних  систем.

     В Україні, як в деяких інших країнах, має бути прийнята за на­ціональну, розрахована на XXI століття програма створення інфор­маційних систем, які, будучи пов'язаними з національними  сис­темами інших країн, утворять Глобальну  інформаційну світову інфраструктуру.

     З метою вирішення цієї програми 22 листопада 1994 р. був підпи­саний  Меморандум про взаєморозуміння  щодо співробітництва у сфері  телекомунікацій і розвитку всесвітньої  інформаційної інфраструктури між  Урядом України і Урядом Сполучених Штатів Америки.