Договір комісії

     Щоб зрозуміти суть договору комісії, необхідно  звернутися до норм міжнародного торгового  права і звичайно до норм цивільного права України.

     Визначення  договору комісії надане у ст. 1011 ЦК України. За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням іншої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені за рахунок комітента.

     З даного визначення можна зробити  висновок, що за договором комісії вчиняються правочини не безпосередньо особою, зацікавленою в їх кінцевому результаті, а за її дорученням і за її рахунок - іншою особою.

     За  угодами, що їх укладає комісіонер з  третіми особами, набуває права  і стає зобов'язаним комісіонер, а  не комітент, бо він укладає угоди хоч і за рахунок комітента, але від свого імені. Це характерна риса договору комісії.

     Слід  розрізняти внутрішні правовідносини комітента з комісіонером, що встановлюються договором комісії, і зовнішні правовідносини комісіонера з третіми особами, з якими він укладає угоди за дорученням комітента. Треті особи при укладенні договору з комісіонерами не мають ніякого відношення до комітента. Із зовнішньої сторони комісіонер виступає перед третіми особами як власник товару, як сторона договору. Укладаючи договір з третіми особами від свого імені як самостійний розпорядник товару, комісіонер передає покупцеві право власності, незважаючи на те, що він не є власником проданого товару. За комітентом право власності на комісійне майно зберігається до того моменту, поки воно не продано комісіонером і не перейшло у власність третіх осіб.

     Порядок переходу права власності регулюється  загальними правилами ст. 334 Цивільного кодексу України. Проте, в залежності від виду конкретного товару, що є предметом договору (майно з родовими ознаками, індивідуально-визначене майно), договором чи окремими законодавчими актами може бути передбачений інший порядок (терміни) переходу права власності. Кінцевим правовим результатом є той, який настає при вчиненні комісіонером угод з третіми особами.

     Внутрішня сторона взаємовідносин між комітентом і комісіонером - в чомусь має  спільні риси із взаємовідносинами довірителя і повіреного. Основою таких взаємовідносин є договір доручення.

     Для договору комісії необхідно, щоб  намір комісіонера перенести на іншу особу наслідок даних угод з третіми особами збігся з наміром комітента прийняти на себе наслідки угод, що укладаються. Комісіонер укладає угоди не для себе, а для комітента, що дав доручення, тому комісіонер зобов'язаний передати комітентові майно, отримане для нього, а також набуті для нього права та обов'язки. Тобто, якщо у зовнішніх правовідносинах спочатку носієм усіх прав та обов'язків за угодами з третіми особами є комісіонер, то внаслідок внутрішніх правовідносин між комітентом і комісіонером майнові наслідки цих угод мають бути зрештою перенесені на комітента.

     Для виникнення договору комісії потрібна згода сторін. Інакше кажучи договір  комісії вважається укладеним з  того моменту, коли у відповідній  до закону формі сторони виявили свою взаємну волю щодо всіх істотних умов договору. Це означає, що права та обов'язки сторін з'являються ще до передачі майна комітентом комісіонерові.

     Договір комісії є двостороннім, тобто  таким, у якому кожна сторона (комісіонер і комітент) має певні права та обов'язки. Звідси випливає, що договір комісії є оплатним, адже кожна сторона зобов'язується вчинити на користь іншої сторони певну дію. Зокрема комісіонер зобов'язується укласти на користь комітента передбачену договором угоду, а комітент - сплатити обумовлену винагороду. Ознака оплатності є настільки характерною, що право на винагороду у комітента виникає незалежно від того, чи було воно спеціально передбачено договором. Хоч договір комісії між громадянами може бути і безоплатним, проте не тому, що це передбачено законом, а тому, що на це є воля сторін.

     Сторонами договору комісії є комітент і  комісіонер. Комітент- це особа, яка доручає в її інтересах і за її рахунок іншій особі вчинити певні угоди. Комісіонер — це особа, яка вчиняє угоди або інші юридичні дії від свого імені за рахунок комітента. Комісіонером можуть бути як громадяни, так і юридичні особи. Комісіонерами, як правило, виступають відповідні організації у межах своєї спеціальної правоздатності, зокрема державні та кооперативні комісійні магазини, зовнішньоторговельні організації.

     Учасниками  сторін торговельного процесу на комісійних засадах є господарюючий суб'єкт, що приймає товар на комісію (комісіонер), і громадянин, підприємство, установа, організація, що здає товар на комісію (комітент).¹ Дозволяється приймати на комісію вироби кооперативів, малих підприємств, громадян, які займаються підприємницькою діяльністю і т.ін. Господарюючим суб'єктам за рішенням місцевих органів державної виконавчої влади дозволяється приймати певне майно від державних організацій, кооперативних, сімейних, колективних та приватних підприємств, установ,  тобто у Правилах (нормативних актах Уряду, міністреств та відомств) перелічені суб'єкти, які можуть бути комітентами.

     Крім  комітента і комісіонера, у відносинах комісії бере участь третя особа, з якою комісіонер укладає угоду в інтересах комітента. Не будучи стороною у договорі, третя особа в принципі є учасником комісійних відносин у стадії виконання договору, оскільки вона набуває тих прав, які мав комітент щодо майна. Проте, сам по собі цей перехід прав не пов'язує у правовому відношенні комітента і третю особу, адже третя особа не може заявити претензії до комітента щодо якості набутого майна, так само і комітент не може стягнути вартість майна з третьої особи. Комітент і третя особа не відповідають один перед одним, з усіма претензіями кожен з них може звертатися лише до комісіонера.

     Договір комісії має широку сферу застосування як у внутрішньому, так і зовнішньому оборотах. Договір комісії укладають комісійні магазини з громадянами, іншими юридичними особами на продаж товарів широкого вжитку.

     Організації споживчої кооперації укладають  договори комісії з виробниками щодо продажу лишків сільськогосподарської продукції. Договір комісії укладають також з підприємствами, товарними біржами для реалізації матеріалів, устаткування, тощо.

     Громадяни, які займаються підприємницькою  діяльністю, і виробничі кооперативи  реалізують через комісійні магазини товари, що виготовляють. Зовнішньоторговельні об'єднання також виконують комісійні доручення організацій на закупівлю імпортних товарів за кордоном.

     Як  особливий вид договорів, договір  комісії регулюється законодавством ФРН, Франції та Швейцарії. У країнах  з дуалістичною системою приватного права договір комісії розглядається як торгова угода і регулюється торговими кодексами.

     Найбільш  повно договір комісії і пов'язані  з ним відносини врегульовано в Німецькому цивільному праві та швейцарському зобов'язальному законі. В сучасному обігу договір комісії опосередковує різного роду банківські операції. Відносини між комісіонером і комітентом у цих державах регулюються погодженими сторонами умовами комісії, спеціальними нормами торгового законодавства і торговими звичаями.

     У праві Великобританії та США договору комісії як такого немає. Там існує так званий агентський договір, згідно з яким одна особа (агент) вчиняє дії за дорученням і за рахунок іншої особи (принципала). Створений в основному судовою практикою Великобританії агентський договір нині не лише широко використовується в майновому обігу всередині держав загального права, а й є також одним із найпоширеніших видів міжнародних угод.

       Агентський договір може бути  спрямований на вчинення як юридичних, так і фактичних дій, кінцевою метою яких є встановлення договірних зобов'язань між принципалом і третьою особою. Як правило, агент діє від імені принципала і відповідно укладені ним або за його сприянням угоди створюють права та обов'язки безпосередньо для принципала.

     Судова  практика допускає й інші способи вступу агента у відносини з третіми особами при здійсненні покладеного на нього принципалом доручення, а саме: а) агент має право діяти від свого імені, не розкриваючи перед третьою особою існування принципала; б) агент може вказати на те, що він виступає за дорученням і за рахунок принципала, не розкриваючи його ім'я. Незалежно від того, як виступає агент у відносинах з третіми особами, економічний результат вчинених ним угод лягає на принципала.

     Незалежно від способу виступу агента - це, як підкреслюють англійські юристи, становить одну з особливостей права Великобританії порівняно з континентальним правом - принципал має право пред'являти вимоги з укладеної агентом угоди безпосередньо до третьої сторони за наявності у агента повноваження на вчинення тієї чи іншої дії. Визнані судовою практикою Великобританії та США способи виступу агента при здійсненні взятого ним на себе перед принципалом зобов'язання (вчинення як юридичних, так і фактичних дій) свідчать про те, що агентський договір призначений регулювати відносини, опосередковані в континентальному праві трьома видами договорів, а саме договором доручення, договором комісії і договором про посередництво. Агентський договір є важливою підставою створення відносин з товарного представництва.

     Різновидом  комісійних операцій є операції консигнації. Консигнація – це операція з реалізації товарів, згідно з якою одна сторона (консигнатор) зобов'язується за дорученням іншої сторони (консигнанта) протягом певного часу (терміну угоди) за обумовлену винагороду продати з консигнаційного складу від свого імені товари, що належать консигнантові. ¹

     Такий договір часто зустрічається  у зовнішньоекономічній діяльності, зокрема при низькому освоєнні ринку збуту або при поставці таких товарів, які мало відомі місцевим покупцям. На відміну від договору комісії, у договорі консигнації не може встановлюватися право консигнатора на відшкодування йому витрат по зберіганню майна консигнанта. Всі витрати по зберіганню сплачує консигнатор.

     Поставлений на консигнацію товар є ніби пробною поставкою. Укладаючи договір консигнації, сторони перш за все визначають у ньому обов'язки, пов'язані з маркетинговим дослідженням ринку збуту. У договорі консигнації передбачається обов'язок консигнатора не тільки здійснювати рекламу товару, а й надавати можливість потенційним покупцям безпосередньо оглядати товар, перевіряти його в роботі, тощо. Як і в договорі комісії, право власності на товар до моменту його продажу третій особі належить консигнантові і до консигнатора не переходить. 

     2.2. Предмет договору  комісії

     Стаття 1011 ЦК України визначає, що предметом  договору комісії є надання посередницької послуги, яка полягає у вчиненні комісіонером одного або кількох  правочинів з третіми особами в інтересах комітента та за його рахунок. Чинне законодавство не дає переліку угод, які можуть бути предметом договору комісії. Тому такими угодами можуть бути будь-які правочини, що відповідають вимогам цивільного законодавства. Здебільшого це купівля-продаж речей, страхування, здійснення реклами товарів комітента або відправка певних вантажів, тощо. Тобто предметом договору комісії є юридичні дії (правочини), а не зобов’язання комісіонера вчинити фактичні дії (наприклад побудувати будинок, передати річ).¹

     Здійснюючи  угоду купівлі-продажу товарів, комісіонер діє за рахунок комітента, тобто він не купує товари у комітента, який залишається власником цих товарів до передачі їх у розпорядження остаточного покупця. З цього моменту власником товарів є остаточний покупець, а комісіонер лише протягом певного часу володіє товаром, що продається, але ніколи не є його власником.

     Майно, з приводу якого може бути вчинений комісійний договір, найчастіше точно  визначається у нормативних актах. У них часто вказуються речі, які  не підлягають прийняттю на комісію. Так, у Правилах комісійної торгівлі непродовольчими товарами² дано приблизний перелік речей, з приводу яких можуть бути і не можуть бути укладені договори комісії. Зокрема, на комісію приймаються:

     непродовольчі товари, придатні для використання, як нові, так і ті, що були у користуванні, але не потребують ремонту чи реставрації та відповідають санітарним вимогам, а також антикварні й унікальні речі та твори мистецтва;          

     вироби  кооперативів, малих підприємств, громадян, які займаються   підприємницькою діяльністю, тощо;

     господарюючим суб'єктам за рішенням місцевих органів  державної виконавчої впади дозволяється приймати від відповідних організацій  конфісковане, безгосподарне майно і те, що перейшло у спадщину до держави, вилучене у громадян для відшкодуваня заподіяної шкоди на виконання вироків і рішень суду, від державних, кооперативних, колективних і приватних підприємств, установ та організацій - лишки товарно-матеріальних цінностей, які можуть бути реалізовані населенню, крім заборонених законом.

     Не  приймаються для комісійного  продажу такі товари:

     - зброя,  боєприпаси  (крім мисливської  та спортивної зброї і боєприпасів  до них,  а також холодної  зброї,  спеціальних засобів, заряджених  речовинами сльозоточивої і дратівної  дії, що продаються з  дозволу  органів  внутрішніх  справ), бойова і спеціальна військова техніка;

     - вибухові речовини й засоби  вибуху;

     - отруйні речовини;

     - наркотичні, психотропні і отруйні  засоби;

     - лікувальні засоби і вироби  медичного призначення;

     - державні еталони одиниць фізичних величин ;