Дочірні підприємства

Відмітимо, що залежність унітарного дочірнього підприємства від господарського товариства має подвійний характер. По-перше, дочірнє підприємство залежить від останнього в майновому аспекті (оскільки майно закріплено за дочірнім підприємством на праві повного господарського відання або оперативного управління). По-друге, дочірнє підприємство залежить від контролюючого організаційно, оскільки створення, організація та припинення дочірнього підприємства відбуваються за рішенням контролюючого. Стаття 126 ГК не передбачає такої форми дочірніх підприємств, як унітарні дочірні підприємства, на необхідності окремого (щодо корпоративних асоційованих підприємств) правового регулювання яких вже давно наполягали.

Частина 2 ст. 114 ЦК дозволяє створювати господарське товариство, крім повного і командитного, однією особою, яка стає його єдиним учасником, а в п. 1 ст. 79 ГК встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника (хоч таких випадків у Кодексі не наведено). І те, що унітарне дочірнє підприємство має єдиного засновника, не означає, що воно є установою, як це стверджують деякі науковці на основі аналізу проекту чинного ЦК [33]. Унітарні дочірні підприємства слід відокремлювати від товариства однієї особи, оскільки останнє – це господарське товариство, яке може в будь-який момент перетворитися на товариство з багатьма учасниками.

Згідно з ч. 4 ст. 63 ГК унітарним  є підприємство, що створюється одним  засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Пункт 4 ст. 63 ГК указує, що унітарними серед державних, комунальних та інших підприємств є ще й підприємства, засновані на приватній власності засновника (у даному випадку – холдингової компанії).

Функції засновника щодо унітарних  дочірніх підприємств здійснює господарське товариство. Так, з метою встановлення контролю над діяльністю унітарного дочірнього підприємства ЗУ "Про  господарські товариства" (далі –  Закон) установлює такі повноваження господарського товариства як власника:

• створення дочірнього підприємства здійснюється господарським товариством (ст. 9);
• рішення про створення дочірнього підприємці ва мають бути прийняті: а) більшістю у 3/4 голосів присутніх на установчих зборах осіб, які підписалися на акції (ч. 6 ст. 35 Закону), або б) це питання належить до виключної компетенції загальних зборів – рішення приймається більшістю у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах (п. "є" ч. 5 ст. 41, ч. 6 ст. 41, п. "в" ст. 42), або зборами товариства з обмеженою відповідальністю (ч. 1 ст. 59);
• статути дочірніх підприємств, їх реорганізація і ліквідація затверджуються рішенням загальних зборів AT, яке приймається більшістю у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах (це питання віднесено до виключної компетенції останніх (п. "є" ч. 5 ст. 41, ч. 6 ст. 41, п. "в" ст. 42), або зборами ТОВ (ч. 1 ст. 59 Закону);
• затвердження річних результатів діяльності AT, включаючи його дочірні підприємства, належить до виключної компетенції загальних зборів акціонерного товариства (п. "д" ч. 5 ст. 41) і зборів ТОВ (ч. 1 ст. 59);
• визначення умов оплати праці посадових осіб його дочірніх підприємств здійснюється загальними зборами AT (п. "е" ч. 5 ст. 41) чи зборами ТОВ  
  (ч. 1 ст. 59).

Формулювання п. "д" ч. 5 ст. 41 Закону: "затвердження річних результатів  діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства" загальними зборами AT, є не зовсім точним. З буквального аналізу цієї норми  випливає, що дочірні підприємства входять до складу AT, що не відповідає дійсності. Адже дочірнє підприємство є юридичною особою, хоча контроль над ним і встановлюється холдинговою компанією.

Подібний недолік можна було б усунути шляхом уточнення п. "д" ч. 5 ст. 41 Закону, виклавши його в такій редакції: "затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства та його унітарних дочірніх підприємств".

Зауважимо, що повноваження, які належать до виключної компетенції загальних  зборів акціонерів, не можуть бути передані іншим органам товариства. Це стосується і повноважень загальних зборів щодо дочірніх підприємств. Цієї позиції дотримується і судова практика. Так, у справі № 12/590 господарський суд м. Києва визнав рішення спостережної ради Національної акціонерної компанії "Н" про створення дочірнього підприємства недійсним, керуючись п. "є" ст. 41 Закону ЗУ "Про господарські товариства", оскільки прийняття даного рішення віднесено до виключної компетенції загальних зборів [19].

Аналізуючи положення Закону, можна  дійти висновку, що господарське товариство бере активну участь у роботі своїх унітарних дочірніх підприємств. Безперечно, господарське товариство своїми діями може суттєво обмежувати діяльність останніх. Наприклад, визначаючи умови праці, господарське товариство може впливати і навіть змінювати економічну та фінансову політику дочірнього підприємства – адже від оплати праці прямо залежить прибуток підприємств, оскільки вона є складовою так званої виробничої функції і прямо впливає на розмір прибутку.

Повноваження господарського товариства – власника, передбачені законом, не суперечать українському законодавству, оскільки серед організаційно-установчих повноважень власника ч. 2 ст. 135 ГК виділяє право здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи в межах, установлених законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої організації. Такі самі повноваження передбачені в ЗУ "Про господарські товариства", а отже, господарське товариство може їх правомірно здійснювати.

На жаль, жоден з проектів ЗУ "Про акціонерні товариства" не передбачає порядок створення унітарних дочірніх підприємств.

Для порівняння: англійському праву  відомий і такий інститут, як 100%-а  дочірня компанія. Більше того, господарські відносини з такою компанією  для холдингової мають деякі  пріоритети. Наприклад, не вважається угодою щодо майна, яке має велику ціну (і не потребує згоди членів холдингової компанії на її укладення), угода між холдинговою компанією та однією з її дочірніх компаній зі 100%-ю участю або між дочірніми компаніями, 100% акцій яких належить одній і тій самій холдинговій компанії (ст. 321(2) Акта про компанії 1985 року).

Така позиція англійського законодавця  є зрозумілою, оскільки в даній  ситуації холдингова компанія має у  власності корпоративні права на всю дочірню компанію, а отже, de facto остання перетворюється щось на зразок філії, але de ure зберігає статус юридичної особи. Такий досвід варто використати в майбутньому ЗУ "Про акціонерні товариства". Унітарні дочірні підприємства є і в Російській Федерації. Щоправда, ЦК РФ передбачає, що унітарними можуть бути лише державні та комунальні дочірні підприємства.

2.5. Реорганізація господарської  організації в дочірнє підприємство

Досить часто холдингові компанії створюються саме в процесі реорганізації. Річ у тому, що в процесі свого розвитку успішний суб'єкт господарювання часто доходить висновку, що для подальшого росту йому необхідно або розширити масштаби виробництва, або диверсифікувати свої ризики, або опанувати нові ринки з метою збільшення напрямків бізнесу. З іншого боку, власники такого суб'єкта господарювання не хочуть втрачати контроль над бізнесом і управлінням оптимальною кількістю виробничих і фінансових процесів.

Згідно з ч. 1 ст. 59 ГК реорганізація  суб'єкта господарювання відбувається шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення. Наприклад, реорганізація у дочірнє підприємство може здійснюватися шляхом поділу однієї господарської організації на холдингову компанію та дочірнє(і) підприємство(а). Незалежний суб'єкт господарювання може стати дочірнім підприємством також внаслідок приєднання до вже існуючого дочірнього підприємства.

 Висновки

Отже, холдингова компанія – складне  поняття. У першу чергу складність узагальнення цієї конструкції полягає  в тому, що в юридичну площину  втручаються певні економічні інтереси, які різняться залежно від держави, економічних та інших передумов. Саме тому єдиного підходу до визначення поняття холдингових компаній немає ні в законодавстві, ні в правничій науці. Різнобій у підході до цього поняття пояснюється низкою причин.

Найбільш прогресивне визначення дочірнього підприємства міститься  у ч. 12 ст. 2 Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами установ комерційних банків України, затвердженої постановою Національного банку України: дочірня компанія (підприємство) – це компанія, що контролюється іншою компанією. Поняття дочірнього товариства визначається через суб'єкт господарювання, що контролюється іншою компанією. Ще в одному підзаконному нормативному акті зустрічаємо визначення дочірнього підприємства за критерієм підконтрольності іншому суб'єкту господарювання: дочірнє підприємство – підприємство, яке перебуває під контролем материнського (холдингового) підприємства.

При розгляді питання про управління дочірнім підприємством не можна  оминути проблему майна дочірнього підприємства, яким безпосередньо і управляє холдингова компанія. Тривалий час в юридичній науці точилася дискусія з приводу правового титулу майна (право власності чи оперативного управління), яке належить дочірньому підприємству. Ця проблема є актуальною і сьогодні. Законом про холдинги майно за ДХК закріплюється на праві господарського відання.

Існують чотири основних способи створення  дочірніх підприємств:

• заснування дочірніх підприємств корпоративного типу;
• заснування дочірніх підприємств унітарного типу;
• перехід до холдингової компанії переважної участі в статутному фонді та/або загальних зборах чи інших органах управління дочірнього підприємства;
• реорганізація раніше створених суб'єктів господарювання в дочірні підприємства.

Закон про холдинги передбачає особливий порядок створення холдингових компаній та їх корпоративних підприємств.

Важливим фактором при створенні  дочірнього підприємства є можливість використання ним комерційного найменування холдингової компанії, оскільки: по-перше, дочірнє підприємство отримує відоме споживачеві найменування; по-друге, поєднання в найменуванні підприємства позначки "ДП" або "Дочірнє підприємство" та безпосередньо комерційного найменування холдингової компанії свідчитиме для споживачів і контрагентів дочірнього підприємства про відповідність останнього діловій репутації холдингової компанії; по-третє, холдингова компанія і дочірнє підприємство можуть проводити єдину на всій території України рекламну кампанію з використанням торговельної марки, яка входить до їх найменувань, що значно знижує рекламні витрати. Останнє має місце, якщо холдингова компанія і дочірні підприємства проводять господарську діяльність в одному й тому самому напрямку (аптеки, роздрібна торгівля в супермаркетах, поліграфія тощо)

Важливим моментом у створенні  холдингової групи є повідомлення про наявність контролю в засобах  масової інформації. Така вимога вперше встановлена у ч. 4 ст. 126 ГК та ч. 2 ст. 118 ЦК. На жаль, на сьогодні немає  спеціального нормативного акта, який регулював би процес такого опублікування. Частина 4 ст. 126 ГК встановлює, що про наявність простої та вирішальної залежності має бути зазначено у відомостях державної реєстрації залежного (дочірнього) підприємства відповідно до ст. 58 ГК.

Разом із неузгодженостями, які зумовив Закон про холдинги, він залишив багато неврегульованих питань у правовому становищі холдингових компаній, зокрема: конкретний порядок створення холдингової компанії; викуп корпоративних пакетів; управління холдинговою групою; відповідальність; їх ліквідація тощо.

Література

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – ст. 141.
2. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 18. – ст. 144.
3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради. – 2003. – №№ 40-44. – ст. 356.
4. Закон України "Про господарські товариства" // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 49. – ст. 682.
5. Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок" від 23 лютого 2006 р. // ВВР. – 2006. – № 31. – Ст. 1126.
6. Закон України "Про холдингові компанії в Україні" від 15 березня 2006 р. // ВВР. – 2006. – № 34. – Ст. 1253.
7. Закон України "Про управління об'єктами державної власності" від 21 вересня 2006 // ОВУ. – 2006. – № 41. – Ст. 2726.
8. Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців" від 29 березня 2005 р. № 755-4.
9. Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію" від 17 липня 1997 р. № 469/97-ВР // ВВР. – 1997. – № 39.
10. Закон України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність" від 16 липня 1999 р. // ВВР. – 1999. – № 40. – Ст. 365.
11. Указ Президента України "Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації" від 11 травня 1994 р. // УК. – 1994. – 19 травня.
12. Указ Президента України "Питання Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва" від 25 травня 2000 р. // ОВУ. – 2000. – № 22. – С 24. – Ст. 888.
13. Інструкція з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами установ комерційних банків України: Затверджена постановою Правління Національного банку України від 3 жовтня 2005 р. № 358 // Офіційний вісник України. – 2005. – № 43. – Ст. 2718.
14. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 19 "Об'єднання підприємств": Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 7 липня 1999 р. № 163 // ОВУ. – 1999. – № 30. – С 205.
15. Лист Вищого арбітражного суду "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів" від 24 січня 1997 р. № 01-8/23 // Інформаційний вісник. – 1997. – № 1. – С 21.
16. Постанова Вищого господарського суду України від 3 серпня 2006 р. у справі № 25/252-05-8303.
17. Постанова ВГСУ від 3 серпня 2006 р. у справі № 20-10/242-4/032 // http://www.arbitr.gov.ua/docs/28_1330645.html
18. Постанова Вищого господарського суду України від 2 лютого 2007 р. у справі № Ю/507/06.
19. Рішення господарського суду м. Києва у справі № 12/590 від 17 грудня 2002 р. щодо визнання рішення спостережної ради акціонерної компанії недійсним // Юридическая практика. – 2003. – № 11 (18 березня).
20. Акціонерний закон Німеччини (Aktiengesetz) від 6 вересня 1965 р. // www.juris.de
21. Баженов М. На Украине начали производство легкого вина Butterfly // http://www.kommersant.ua/pda/news.html?id=103356
22. Бейцун І.В. Дискусійні питання поняття холдингу у законодавстві та у правовій науці // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 1. – С. 371.
23. Берзон Н. Современные тенденции развития холдингов // Управление компанией. – 2004. – № 4. – С. 7.
24. Блюмгардт А. Модели корпоративного управления. – К.: Наукова думка, 2003. – С. 16.
25. Боброва Д.В., Дзера О.В. Цивільне право. Ч. 2. – К., 1997.
26. Винслав Ю., Лисов В. Становление холдинговых компаний: правовое и организационное обеспечение // Российский экономический журнал. – 2000. – № 5-6. – С. 57.
27. Вінник. О.М. Правове становище дочірніх підприємств // Підприємництво, господарство і право. – 2000. – № 1. – С. 4.
28. Кравчук В.М. Соціально-правова природа юридичної особи: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Львів, 2000. – С 15 // Наводиться за: http:// www.nbuv.gov.ua/ard/2000/00kvmpyo.zip
29. Кулагин М.И. Избранные труды по акционерному праву. – М., 2004. – С 58.
30. Лукач І.В. Правове становище холдингових компаній: монографія / І.В. Лукач. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 240 с
31. Мармазова С.И. Гражданско-правовые проблемы управления холдингом: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. – М., 2003. – С. 17-18. Наводиться за: http://disser.law.edu.ru/disser.asp7disserID-1220815
32. Нецька Л.С. Правовий статус товариства з обмеженою відповідальністю (цивільно-правовий аспект): Автореф. дис.... канд. юрид. наук. – К., 2001 // http://www.nbuv.gov.ua/ard/2001/01nlscpa.zip.
33. Песков В. Правові аспекти організації дочірніх підприємств // Право України. – 1999. – № 10. – С. 22-24.
34. Пилипенко. Создание и правовое положение дочерних предприятий // Бизнес. – 1994. – № 14. – С. 13.
35. Потюк М. Дочірні підприємства як юридичні особи // Право України. – 1999. – №1. – С 124.
36. Річна фінансова звітність за 2005 рік ЗАТ "ТАС-Інвестбанк" // http:// www.tas-investment.com.ua/files/zagalnanformatsjaprodjalnstbanku.doc
37. Стариченко Л. Некоторые замечания к законопроекту "О холдинговых компаниях в Украине" // Государственный бюллетень о приватизации. – 2005. – № 5. – С. 37.
38. Федчук В. Холдинг: эволюция, сущность, понятие // Хозяйство и право. – 1996. – № 11.
39. Хєда С. Особливості правового статусу дочірнього підприємства (порівняльно-правовий аспект) // Підприємництво, господарство, право. – 2003. – № 4. – С 65-67.
40. Шишкина И.С. Холдинги. Правовой и управленческий аспекты. – М.: ООО "Городецъ-Издат", 2003. – С. 15.
41. Щербина О. В. Правове становище акціонерів за законодавством України: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. – К., 2000 // http://www.nbuv.gov.ua/ ard/2000/oocovazu.rtf.