Дочірні підприємства

ЗМІСТ

 

 

 

Вступ

Актуальність теми дослідження. Масове створення "класичних" дочірніх підприємств (ДП) на теренах України припало на середину дев’яностих років минулого століття і досі значна кількість юридичних осіб діють у формі унітарного дочірнього підприємства.

Надавши у 1991 році господарським товариствам  право створювати дочірні підприємства (ст. 9 Закону України "Про господарські товариства" № 1576-ХІІ), законодавець не дав ані визначення ДП, ані  чітких механізмів створення, припинення та організації діяльності цієї організаційно-правової форми.

Господарський кодекс України в  ч. 8 ст. 63 зазначає, що дочірнім визнається підприємство, яке перебуває у  залежності від іншого підприємства. Види такої залежності подані у ст. 126 Господарського кодексу України "Асоційовані підприємства. Холдингові компанії". Цивільний кодекс України взагалі не містить визначення дочірнього підприємства, а лише дає поняття "залежного товариства" у ст. 118.

Господарський та Цивільний кодекси  розглядають дочірні підприємства не як окрему організаційно-правову форму господарської організації, а як певну ознаку її залежності від іншої господарської організації.

Становлення ринкових відносин в Україні  супроводжується пошуком альтернативних організаційно-правових форм суб'єктів  господарювання та нових способів управління господарськими процесами, одним з яких є створення групи підприємств на чолі з холдинговою компанією.

У законодавстві України та наукових дослідженнях, що торкаються проблем  правового становища холдингових  компаній, немає єдиного підходу до визначення поняття холдингової компанії та її правової природи, часто конструкція холдингової компанії виводиться під іншими поняттями.

Окремі аспекти правового статусу  холдингових компаній досліджувалися у роботах І.В. Бейцун, О.М. Вінник, О.А. Воловик, С.М. Грудницької, М.Г. Ісакова, О.Р. Кібенко, Н.С. Кузнєцової, В.Г. Пескова, М. Потюка, В. Д. Примака, О.С. Семерака, Ю.В. Хахуліної, С.М. Хєди, Б.В. Шуби. Зокрема, О.М. Вінник вперше досліджено проблему залежних підприємств та запропоновано порядок субсидіарної та солідарної відповідальності контролюючого підприємства. Російські вчені К.Я. Портной, І.А. Лаптев, С.І. Мармазова, О.Е. Молотніков, І.С. Шиткіна, В.А. Федчук досліджували проблеми правового становища та корпоративного управління холдингових компаній.

Більшість досліджень стосувалися  правового становища дочірніх підприємств  та проблем відповідальності холдингової  компанії (контролюючого підприємства). В українській юридичній науці  комплексного дослідження правовідносин  у холдинговій групі не здійснювалося. Зокрема, поза межами наукового пошуку залишилися проблеми визначення критерію відмежування холдингових компаній, їх видів, поняття контролю в холдинговій групі, холдингових правовідносин. Відсутні дослідження проблем управління в холдинговій групі. Недостатньо досліджено особливості правового статусу державних холдингових компаній.

На жаль, прийняття Закону України "Про холдингові компанії в Україні" не розв'язало проблем регулювання  холдингових відносин.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є законодавство України.

Предмет дослідження – дочірні підприємства.

Метою курсової роботи є дослідження видів дочірніх підприємств.

Мета роботи реалізується шляхом виконання таких завдань:

• визначити теоретичні засади дослідження правового становища дочірніх підприємств;
• охарактеризувати способи створення дочірніх підприємств;
• дослідити особливості створення холдингових компаній та корпоративних підприємств за ЗУ "Про холдингові компанії в Україні" .

 

 

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження правового становища  дочірніх підприємств

1.1. Поняття холдингової компанії

Холдингова компанія – складне  поняття. У першу чергу складність узагальнення цієї конструкції полягає в тому, що в юридичну площину втручаються певні економічні інтереси, які різняться залежно від держави, економічних та інших передумов. Саме тому єдиного підходу до визначення поняття холдингових компаній немає ні в законодавстві, ні в правничій науці. Різнобій у підході до цього поняття пояснюється низкою причин.

По-перше, становлення поняття холдингових  компаній у світі проходило неоднаково. Так, у США перші холдингові акціонерні компанії, які були засновниками іншого акціонерного товариства, виникли ще у 1830 p., і традиційно у США – це акціонерні холдингові компанії та банки. У Німеччині терміна "холдингова компанія" немає, а натомість існують так звані пов'язані підприємства, які згідно із ст. 15 Акціонерного закону Німеччини [20] є: самостійними в правовому аспекті підприємствами, більшість частки участі яких перебуває в управлінні власників; підприємствами, що беруть участь в іншому підприємстві з більшістю голосів; залежним і головним підприємством, що входить до концерну або є стороною в підприємницькому договорі.

По-друге, у світовій практиці поки відсутній єдиний підхід до розуміння  поняття холдингової компанії, оскільки це поняття і досі переживає процес становлення і кожна країна на законодавчому рівні закріплює  різні ознаки холдингових компаній.

По-третє, в Україні законодавчого  визначення холдингових компаній тривалий час не було, а його закріплення  в різних підзаконних нормативних  актах не уніфіковано.

По-четверте, до недавнього часу в  Україні не було комплексних теоретичних  досліджень цього інституту господарського права.

У російській та українській правовій науці існують, щонайменше, три підходи  до розуміння поняття холдингу і  холдингової компанії:

• холдингова компанія і холдинг – це одне і те саме поняття, яке визначає групу підприємств (об'єднання підприємств без створення юридичної особи), в якому головне підприємство здійснює контроль над учасниками в силу переважної участі в капіталі або іншим чином може впливати на прийняття рішення дочірніми товариствами [26, 57].
• холдингова компанія і холдинг – одне і те саме поняття, що визначає юридичну особу, яка здійснює контроль над дочірнім(ми) підприємством(ами);
• холдингова компанія – юридична особа, яка здійснює контроль над дочірнім(ми) підприємством(ами), а холдинг – сукупність холдингової та дочірніх компаній, пов'язаних відносинами контролю [22, 371].

Поняття "холдинг" (від англійського holding – щось, що особа має/контролює) ні в англійському, ні в американському праві немає, а є поняття "холдингова компанія", тобто компанія, яка  щось утримує. У вітчизняну і російську літературу даний термін увійшов як скорочений та спрощений варіант від англійського "холдингова компанія" (holding company). Хоч вживання терміна "холдинг" з морфологічної точки зору є не зовсім правильним, проте, оскільки він уже досить активно застосовується у правовій науці, його можна вживати для спрощення виключно в юридичній літературі (але не в законодавстві – з метою запобігання плутанині) і лише як синонім терміна "холдингова компанія".

Холдингова компанія за своєю суттю не може бути об'єднанням підприємств, оскільки в американському і англійському праві – це компанія, яка здійснює контроль над дочірніми компаніями. Більше того, компанія в англосаксонській системі права – це юридична особа, а група підприємств на чолі з холдинговою компанією не є юридичною особою, але відсутність такого статусу є однією з її переваг. Отже, за основу дослідження ми беремо розуміння холдингової компанії як головного суб'єкта господарювання в групі підприємств, яку позначимо як "холдингова група".

Холдингова компанія у вузькому значенні – суб'єкт господарювання, який володіє контрольним пакетом  акцій дочірнього підприємства (ч. 3 ст. 126 ГК у редакції до прийняття  Закону про холдинги), у широкому – головна компанія, яка в групі  підприємств контролює дочірнє(і) підприємство(а) через: або переважну участь в його статутному фонді; та/або утримання більшості голосів в його органах управління; або в інший, визначений в законодавстві, спосіб. Вузький підхід застосовано в ГК, що спричинить конфлікт законодавчих актів у разі прийняття ЗУ "Про холдингові компанії" чи ЗУ "Про акціонерні товариства".

Якщо проаналізувати українське законодавство  стосовно тлумачення терміна "холдингові компанії", то його можна умовно поділити на дві групи: нормативні акти першої групи презюмують, що холдингові компанії є виключно акціонерними товариствами, а нормативні акти другої групи – що вони можуть бути будь-якими юридичними особами – суб'єктами господарювання. Проведемо короткий аналіз цих двох груп.

1. Частина 5 ст. 126 ГК в попередній редакції змін визначала холдингову компанію як суб'єкт господарювання, що володіє контрольним пакетом акцій дочірнього підприємства (підприємств). На думку деяких науковців, у цьому випадку законодавець звузив коло дочірніх підприємств лише до акціонерних [22, 367]. Таке твердження не зовсім відповідало дійсному стану речей. Правильно, що дочірніми підприємствами холдингових компаній за ч. 5 ст. 126 ГК могли бути лише AT, але ч. З цієї ж статті визначала, що будь-які підприємства можуть бути дочірніми стосовно контролюючого підприємства. Різниці у правовому регулюванні холдингових компаній і контролюючого підприємства законодавець не встановив, і в такому контексті конструкція холдингової компанії виглядає дещо баластом.

Після прийняття ЗУ "Про холдингові компанії в Україні" [6] (далі – Закон про холдинги) до ч. 5 ст. 126 ГК були внесені зміни, і під поняттям холдингової компанії в обох нормативних актах розуміється ВАТ, яке володіє та здійснює управління холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств.

Таке визначення суттєво відрізняється  принаймні від поняття, визначеного  до цього у ГК, де під холдинговою  компанією розумівся суб'єкт господарювання, що володіє контрольним пакетом  акцій дочірнього підприємства (підприємств), і між ними встановлюються відносини контролю-підпорядкування відповідно до вимог ГК. Тобто холдинговою компанією міг бути будь-який суб'єкт господарювання, який за своєю природою може володіти корпоративними правами, тоді як у чинному законодавстві йдеться лише про ВАТ.

Положення про холдингові компанії, що створюються у процесі корпоратизації та приватизації, затверджене Указом Президента України [11] (далі – Указ про холдинги), визначало порядок  створення та діяльності холдингових компаній, що формуються у процесі корпоратизації та приватизації підприємств, виробничих і науково-виробничих об'єднань, правовий статус яких раніше не був приведений у відповідність до законодавства України.

Холдингова компанія в Указі  про холдинги була визначена як господарюючий суб'єкт, який володіє контрольними пакетами акцій інших, одного або більше, господарюючих суб'єктів. Контрольний пакет акцій визначається не 51% акцій, а кількісною часткою в статутному фонді, яка дає право холдинговій компанії здійснювати фактичний контроль над господарюючим суб'єктом (ч. 2 ст. 2 Указу про холдинги). Конкретний порядок визначення контрольного пакета акцій холдингів було передбачено в Положенні АМК про порядок підтвердження наявності контрольного пакета акцій (втратив чинність). Акціонерна форма дочірніх підприємств визначається особливим статусом холдингових компаній, що створюються в процесі приватизації та корпоратизації лише у формі AT.

2. ЗУ "Про оподаткування прибутку  підприємств" від 28 грудня  1994 р. під терміном "холдингові компанії" розуміє юридичних осіб, які є власниками інших юридичних осіб або здійснюють контроль над такими юридичними особами як пов'язані особи відповідно до п. 1.26 цього Закону. Хоч наведеному визначенню бракує юридичної техніки (оскільки, якщо йдеться про відносини власності, то юридична особа не може бути у власності іншої особи, тоді як підприємство згідно з ч. 4 ст. 191 ЦК може бути об'єктом власності, і, напевно, саме такий випадок законодавець і мав на увазі), однак виокремлення контролю як основного критерію визначення холдингових компаній є найбільш доцільним, про що йтиметься нижче. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 19 [14] також визначає материнське (холдингове) підприємство як таке, що здійснює контроль дочірніх підприємств.

ЗУ "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. (далі – Закон про банки) визначає банківську холдингову групу як банківське об'єднання, до складу якого входять виключно банки. Материнському банку банківської  холдингової групи має належати не менше 50% акціонерного (пайового) капіталу або голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми банками. Не зовсім доцільно вести мову про виключно акціонерну форму дочірніх банків, оскільки згідно із ст. 6 Закону про банки вони можуть створюватися у формі AT або кооперативного банку і за такого стану речей правовий статус банківських холдингових груп суперечить Закону про холдинги.

Банківські холдингові групи набувають  поширення в Україні. Так, було створено банківську холдингову групу з найменуванням "Банківська холдингова група "ТАС" за участю Закритого акціонерного товариства "ТАС-ІНВЕСТБАНК" як дочірнього банку та АКБ "ТАС-Комерцбанк" як материнського банку [36].

Фінансова холдингова група має  складатися переважно або виключно з установ, що надають фінансові послуги. При цьому серед них має бути щонайменше один банк, і материнська компанія повинна бути фінансовою установою, яка включає: материнську компанію фінансової холдингової групи, якій має належати більше 50% акціонерного (пайового) капіталу кожного з учасників фінансової холдингової групи (ч. 2 ст. 12 Закону про банки); учасників фінансової холдингової групи (ч. 3 ст. 12 Закону про банки). Останні за Законом про банки не визнаються дочірніми підприємствами фінансової холдингової групи (принаймні, такий статус учасників фінансової холдингової групи Закон про банки не передбачає).

Термін "холдингова компанія" вже  не тільки активно застосовується в  законодавстві та юридичній літературі, а й увійшов до праворозуміння. Основною рисою, що відрізняє холдингову компанію від інших суб'єктів господарювання, є можливість контролювати свої дочірні підприємства. Уперше в радянській юридичній літературі цей принцип було сформульовано М.І. Кулагіним, який зазначав, що "контролювати акціонерні компанії можна, і не будучи взагалі власником її цінних паперів" [29, 58]. Саме контроль є тим критерієм, що розподіляє між учасниками групи функції контролюючого та підконтрольного учасника [38, 65]. Контроль вирізняє холдингову компанію з-поміж інших суб'єктів господарювання.